Ухвала суду № 54226318, 09.12.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2015 р.м.ОдесаСправа № 814/427/15

Категорія: 10.2 Головуючий в 1 інстанції: Малих О.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Крусяна А.В.

- ОСОБА_1

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою управління Пенсійного Фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 червня 2015 року у справі за позовом управління Пенсійного Фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Миколаїв про стягнення коштів в розмірі 752,37 грн.,

ВСТАНОВИВ :

Управління Пенсійного Фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва звернулося до суду з позовом про стягнення з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Миколаєві коштів в розмірі 752,37 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що в порушення норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції» Фонд відмовляється відшкодовувати УПФУ витрати, пов'язані з виплатою та доставкою пенсії по втраті годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання ОСОБА_2 в загальній сумі 752,37 грн., оскільки справа ОСОБА_2 на обліку у відділенні не перебуває.

Відповідач проти позову заперечує та зазначає, що ОСОБА_2 для продовження виплат до Фонду не зверталася, своєї заяви не надавала, особова справа у Фонді відсутня, тому у відділення не має правових підстав виплачувати пенсію по втраті годувальника. Таким чином, відділення Фонду не мають повноважень включати до актів звірки та відшкодовувати не передбачені Порядком №5/4-4 витрати, а УПФУ не мають правових підстав вимагати відшкодувати такі витрати, що підтверджується правовою позицією Вищого адміністративного суду України по справі № К-24364/10 від 19.08.2010 року (а.с. 42-46).

Представники позивача та відповідача надали клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження (а.с. 82, 84).

Справа розглянута в порядку письмового провадження.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 червня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням управління Пенсійного Фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва звернулося до суду з апеляційною скаргою. Апелянт просить скасувати постанову суду від 04.06.2015 року та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі.

Згідно до вимог п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки у судове засідання не прибули сторони, які беруть участь у справі, проте про розгляд справи були належним чином повідомлені.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_2 18.09.2014 року звернулася до управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва із заявою про запит пенсійної справи з м. Кіровськ Луганської області, де вона отримувала пенсію по втраті годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання. До заяви ОСОБА_2 додала дублікат довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції від 12.11.2014 року № НОМЕР_1.

Розпорядженням від 29.09.2014 року ОСОБА_2 прийнято на облік до управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва. Як вбачається з протоколу від 29.09.2014 року ОСОБА_2 разовим дорученням № 362 виплачено недоотриману пенсію за період з 01.08.2014 року по 30.09.2014 року в сумі 300,00 грн. В подальшому виплата пенсії по втраті годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання ОСОБА_2 провадилася через установу банку.

За період з 01.08.2014 року по 31.12.2014 року ОСОБА_2 управлінням Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва виплачено пенсію по втраті годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання в загальній сумі 750,00 грн.

Листом від 06.11.2014 року № 4059/01-16/04 Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Миколаїв повідомило позивача про те, що до заліку витрат не прийнято витрати на ОСОБА_2, так як на обліку у відділені Фонду вона не перебуває.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності субєктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з вимогами ч.2 ст.2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вимогами ст.1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР (далі - Основи) встановлено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття. Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ (стаття 4 Основ у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Відповідно до пункту 4 статті 25 Основ за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання надаються такі види соціальних послуг і матеріального забезпечення: профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням; відновлення здоров'я та працездатності потерпілого; допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків; пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Ураховуючи те, що пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання є наслідком страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, належним страховиком, тим, хто має надавати застрахованій особі матеріальну допомогу чи соціальні послуги, відповідно до статті 25 Основ є Фонд, що також передбачено статтею 21 Закону № 1105-XIV, яка визначає перелік соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом.

Відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 1 жовтня 2014 року №509, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов'язкового державного страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати, відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 1 жовтня 2014 року №509, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов'язкового державного страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що розпорядження позивача про «призначення пенсії» особам, які виїхали із зони АТО прийняті 29.09.2014 року (а.с. 50), тоді як довідка про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції видана 12.11.2014 року, тобто рішення про призначення пенсій прийнято раніше ніж видана довідка.

Крім того, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_2 призначена пенсія по інвалідності внаслідок втрати годувальника. Як вбачається з розпорядження (про призначення пенсії) ОСОБА_3 за наслідками трудового каліцтва або профзахворювання помер 29.09.1975 року. Як вбачається із розпорядження, ОСОБА_2 на момент смерті свого чоловіка була працездатного віку та не була визнана інвалідом. Доказів встановлення того, що ОСОБА_2 перебувала на утриманні чоловіка, не надано.

Відповідно до вимог статті 33 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» у разі смерті потерпілого право на тримання щомісячних страхових виплат мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання. Так, в п. 3 цієї статті зазначено, що такими особами є жінки, які досягли 55 років, чоловіки, які досягли 60 років, якщо вони не працюють, інваліди - члени сім'ї потерпілого на час інвалідності. За приписами ст.35 цього Закону передбачається, що у разі відсутності відповідних документів і неможливості їх відновлення, факт перебування на утриманні потерпілого встановлюється в судовому порядку.

Отже, доказів того, що ОСОБА_2, відносно якої позивач ставить питання про відшкодування сплачених їй пенсій, в зв'язку з втратою годувальника, на момент смерті чоловіка була не працездатного віку, тобто перебувала на утриманні чоловіка на момент його смерті до суду першої та апеляційної інстанцій не надано. Позивачем також не надано суду обґрунтованих доказів обов'язку Фонду відшкодувати суму витрат на виплату пенсій у зв'язку з втратою годувальника дружині, у випадку коли вона на момент загибелі чоловіка не знаходилась на його утриманні.

Також, колегія суддів зазначає, що відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати, відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати.

Також встановлено, що ОСОБА_2 до Фонду з відповідною заявою не зверталась, на обліку у відділенні не перебуває.

Таким чином, на підставі наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку про те, що у задоволенні позову щодо стягнення витрат з приводу виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання слід відмовити.

Колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог ст.98 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат.

Згідно до вимог ч.1 ст.3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду апеляційної скарги на судове рішення.

01 вересня 2015 року набрали законної сили зміни до Закону України «Про судовий збір», відповідно до яких за подачу апеляційної скарги на постанову судовий збір сплачується в розмірі 110% ставки, що підлягала сплаті при подачі адміністративного позову.

Під час подання адміністративного позову ставка судового збору складала 1827 грн.

Оскільки ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2015 року апелянту відстрочена сплата судового збору за подання апеляційної скарги на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 червня 2015 року до ухвалення судового рішення у справі, а за результатами її розгляду апеляційна скарга залишена без задоволення, судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 2009,70 грн. (110% х 1827 грн. = 2009,70 грн.) підлягає стягненню з позивача.

Керуючись ст.ст. 195; 197; 198; 200; 205; 206; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу управління Пенсійного Фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 червня 2015 року без змін.

Стягнути з управління Пенсійного Фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва судовий збір за подачу апеляційної скарги до спеціального фонду Державного бюджету України на рахунок №: 31212206781008, отримувач коштів: УК у м. Одесі/Приморський р-н/22030001, код ЄДРПОУ 38016923, банк отримувача: ГУДКСУ в Одеській області, МФО: 828011, код ЄДРПОУ суду 34380461 судовий збір в розмірі 2009 (дві тисячі девять) грн. 70 коп.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через пять днів після надіслання її копії особам, що беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів.

Головуючий: О.В. Джабурія

Суддя: А.В. Крусян

Суддя: О.І. Шляхтицький