Постанова № 54224554, 09.12.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 грудня 2015 року 12:05 № 826/8817/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., при секретарі судового засідання Вініченко В.В., за участю представників сторін, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «СТС-Сервіс ЛТД»додержавної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.11.2012 №0002242220 та №0002232220 На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 09 грудня 2015 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог частини другої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України. Під час проголошення вступної та резолютивної частин постанови сторонам роз'яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту постанови, визначеного статтею 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СТС-Сервіс ЛТД» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.11.2012 №0002242220 та №0002232220.

Позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог вказано, що висновки контролюючого органу, на підставі яких винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідають фактичним обставинам справи. За посиланням позивача, він є добросовісним платником податків, вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про обґрунтованість висновків акту перевірки та, відповідно податкових повідомлень-рішень від 23.11.2012 №0002242220 та №0002232220, прийнятих у зв'язку з виявленими під час перевірки позивача порушеннями вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з товариством з обмеженою відповідальністю «РМА-Груп».

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.09.2015 за результатами розгляду касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «СТС-Сервіс ЛТД» у даній справі касаційну скаргу задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.07.2013 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2014 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Підставою для вказаного, як вбачається зі змісту даної ухвали, зазначено про те, що судами попередніх інстанцій не досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та його контрагентом - товариством з обмеженою відповідальністю «РМА-Груп», - а саме: можливостей контрагента позивача щодо виконання укладених з позивачем договорів, зокрема, наявності технічних та технологічних можливостей; питання щодо фактичної оплати позивачем податку на додану вартість в ціні отриманого товару (послуг), не досліджено руху активів у процесі здійснення господарських операцій, з відповідним документальним підтвердженням.

Розгляд справи здійснено з врахуванням частини п'ятої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зокрема, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.10.2015 сторони зобов'язано із врахуванням ухвали Вищого адміністративного суду України від 15.09.2015 надати суду необхідні документи для повного та всебічного з'ясування всіх обставин спірних правовідносин та письмові пояснення.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби проведено позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «СТС-Сервіс ЛТД» з питань достовірності нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «РМА-Груп» за період з 01.01.2010 по 31.03.2011.

За результатами даної перевірки контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем норм податкового законодавства, зокрема, пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» та підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету всього на суму 95 344,00 грн., а також підпункту 7.2.4 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України, в наслідок чого позивачем занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету всього на суму 76 275,00 грн.

Внаслідок перевірки державною податковою інспекцією у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби складено акт від 09.11.2012 №5147/22-222-35645596 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 23.11.2012 № 0002232220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з додатку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 117 220,00 грн. (95 344,00 грн. за основним платежем та 21 876,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) та №0002242220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 93 776,00 грн. (76 275,00 грн. за основним платежем та 17 501,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають касуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

У силу приписів пункту 2.1 статті 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», платниками податку є: з числа резидентів - суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що валовими витратами виробництва та обігу (далі - валові витрати) є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Згідно з підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 133.1 Податкового кодексу України, платниками податку на прибуток підприємств з числа резидентів є суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Приписами підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

У силу положень пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналогічні норми закріплено статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість», які підлягали застосуванню при віднесенні позивачем сум податку на додану вартість до податкового кредиту за операціями з товариством з обмеженою відповідальністю «РМА-Груп» до 2011 року.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Як вбачається зі змісту акту державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби від 09.11.2012 року №5147/22-222-35645596, висновок про заниження позивачем податку на прибуток та податку на додану вартість мотивовано тим, що, на переконання відповідача, позивачем протиправно віднесено до валових витрат та податкового кредиту суми за господарськими операціями з контрагентом позивача товариством з обмеженою відповідальністю «РМА-Груп». При цьому, контролюючий орган посилається на вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 29.09.2011 у справі №1-1198/11, яким громадянина ОСОБА_1, який від імені вказаного контрагента позивача підписував договори та первинну документацію, визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України та частиною 2 статті 358 Кримінального кодексу України.

У відповідності до матеріалів справи, взаємовідносини між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «РМА-Груп» ґрунтувалися на договорах від 20.05.2010 №20/05/10, від 01.11.2010 №01/11/10 та від 04.01.2011 №04/01/11.

Так, згідно з умовами договору від 20.05.2010 №20/05/10, товариство з обмеженою відповідальністю «СТС-Сервіс ЛТД» доручило товариству з обмеженою відповідальністю «РМА-Груп» виконати роботи по технічному обслуговуванню, ремонту та держповірці вузлів обліку теплової енергії і теплопунктів, технічне обслуговування та ремонт інженерної інфраструктури, роботи з обслуговування систем вентиляції та кондиціювання повітря, а також підготовку МІТП до опалювального сезону 2010-2011 років.

На підтвердження належного виконання умов даного договору, в матеріалах справи наявні копії акту здачі-приймання робіт та податкової накладної.

За договором від 01.11.2010 №01/11/10 товариство з обмеженою відповідальністю «СТС-Сервіс ЛТД» доручило товариству з обмеженою відповідальністю «РМА-Груп» виконання робіт по технічному обслуговуванню та ремонту інженерної інфраструктури центрів оптової торгівлі, технічному обслуговуванню вузлів обліку теплової енергії і теплопунктів, держповірці теплолічильників, роботи з обслуговування систем вентиляції та кондиціювання повітря.

На підтвердження реальності здійснення даної господарської операції, в матеріалах містяться копії акту здачі-приймання робіт та податкової накладної.

Згідно з умовами договору від 04.01.2011 №04/01/11 товариство з обмеженою відповідальністю «СТС-Сервіс ЛТД» доручило товариству з обмеженою відповідальністю «РМА-Груп» виконання робіт по технічному обслуговуванню вузлів обліку теплової енергії і теплопунктів.

На підтвердження виконання товариством з обмеженою відповідальністю «РМА-Груп» робіт за вказаним договором, в матеріалах справи наявні копії акту виконаних робіт та податкової накладної.

Водночас, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позивачем не спростовано висновків контролюючого органу щодо заниження останнім розміру зобов'язань з податку на прибуток та на додану вартість за результатами фінансово-господарських операцій з товариством з обмеженою відповідальністю «РМА-Груп» за перевіряємий період, з огляду на таке.

У відповідності до умов договорів від 20.05.2010 №20/05/10, від 01.11.2010 №01/11/10 та від 04.01.2011 №04/01/11, замовник (товариство з обмеженою відповідальністю «СТС-Сервіс ЛТД») до початку робіт за даними договорами окремим наказом призначає відповідальних осіб для вирішення питань, що стосуються виконання таких договорів.

Крім того, пунктами 3.2 договорів від 20.05.2010 №20/05/10, від 01.11.2010 №01/11/10 сторонами погоджено, що замовник зобов'язується підписувати журнали і відомості обліку споживання теплової енергії, складені виконавцем. Замовник забезпечує виконавцю цілодобовий доступ до вузла обліку споживання теплової енергії (пункти 3.3 даних договорів).

Проте, копій вказаних документів (наказів, журналів, відомостей обліку), якими супроводжується виконання робіт за досліджуваними договорами, позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог не надано, а також не зазначено про причини неможливості їхнього подання.

Суд звертає увагу, що умови договорів від 20.05.2010 №20/05/10, від 01.11.2010 №01/11/10 та від 04.01.2011 №04/01/11 не містять конкретизації об'єктів (адреси, найменування) на яких необхідно надати відповідні послуги. Додатків або специфікацій до названих договорів із конкретизацією об'єктів послуг позивачем суду також не надано.

Слід зазначити, що наявними у матеріалах справи доказами не підтверджено факту оплати позивачем виконаних товариством з обмеженою відповідальністю «РМА-Груп» робіт за перевіряємий період (у тому числі внаслідок переходу прав та обов'язків виконавця за даними договорами до третьої особи).

Внаслідок викладеного, суд вважає необґрунтованими надані позивачем докази на підтвердження наявності ділової мети при укладенні правочинів з товариством з обмеженою відповідальністю «РМА-Груп», оскільки останні не спростовують попередньо викладених висновків щодо безтоварності (нереальності) досліджуваних фінансово-господарських операцій.

Разом з тим, як вбачається зі змісту вироку Голосіївського районного суду міста Києва від 29.09.2011 у справі №1-1198/11, яким громадянина ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України та частиною 2 статті 358 Кримінального кодексу України.

У постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 (справа № 21-421а11) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Отже, оскільки у справі, яка розглядається, містяться відомості, що ОСОБА_1, як засновника та директора товариства з обмеженою відповідальністю «РМА-Груп» (контрагента товариства з обмеженою відповідальністю «СТС-Сервіс ЛТД») заперечує свою участь у діяльності товариства з обмеженою відповідальністю «РМА-Груп», зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, суд дійшов висновку про безпідставність формування позивачем податкового кредиту та валових витрат за результатами фінансово-господарських операцій з товариством з обмеженою відповідальністю «РМА-Груп», від імені якого первинні документи підписано саме ОСОБА_1

Слід зазначити, що аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22.09.2015 у справі №810/5645/14 (ЄДРСР №52418672).

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку про правомірність винесених відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 23.11.2012 №0002242220 та №0002232220, відтак, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 69-72, 158-163, 167, 227, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволені позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.

Повний текст постанови складено 10.12.2015