Постанова № 54224290, 08.12.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 грудня 2015 року 08:50 № 826/15619/15

Окружний адміністративного суду міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Кобилянського К.М., суддів Федорчука А.Б., Гарника К.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом підприємства з іноземними інвестиціями «Амік Україна»до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про визнання протиправними та скасування постанови та припису,ВСТАНОВИВ:

Підприємство з іноземними інвестиціями «Амік Україна» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Миколаївській області, у якій просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Миколаївській області про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності №12/1014-3979-15 від 21.07.2015;

- визнати протиправним та скасувати припис Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Миколаївській області №14 від 13.07.2015.

Ухвалою суду від 06.08.2015 відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду в попередньому судовому засіданні.

Протокольною ухвалою суду замінено неналежного відповідача - Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Миколаївській області на належного - Державну архітектурно-будівельну інспекцію України.

Ухвалою суду від 15.09.2015 закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні.

Під час розгляду справи в судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити, посилаючись на доводи, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не прибув. Про дату час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, докази чого наявні в матеріалах справи. Подав через канцелярію суду письмові заперечення проти позову, в яких просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Справа розглянута в порядку письмового провадження у відповідності до положень ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, за відсутності необхідності заслуховувати свідків чи експертів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

13 липня 2015 Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції України в Миколаївській області, на підставі акта перевірки від 13.07.2015 № б/н, винесено припис № 14 про усунення порушень вимог законодавства у сферах містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, яким позивача, за експлуатацію АЗС без документів, що дають право експлуатувати реконструйовану АЗС, зобов'язано:

- зупинити експлуатацію реконструйованої АЗС за адресою: м. Миколаїв, пр-т. Героїв Сталінграду, 5-а, до прийняття в експлуатацію згідно вимог чинного законодавства;

- усунути порушення містобудівного законодавства шляхом прийняття реконструйованої АЗС до експлуатації в порядку, визначеному законодавством в термін до 20.10.2015.

21 липня 2015 відповідач виніс постанову № 12/1014-3979-15, якою на позивача, за порушення вимог ч. 8 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», з урахуванням абз. 6 п. 6 ст. 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», накладено штраф в сумі 1 096 200 грн.

Не погоджуючись з правомірністю вказаних актів індивідуальної дії, позивач посилається на те, що до ПзІІ «Амік-Україна» застосовано міру відповідальності на підставі правових норм, які не діяли на час закінчення реконструкції спірної АЗС.

Відповідач, в свою чергу, зазначає, що оскільки позивач фактично провів реконструкцію АЗС, то даний об'єкт, який класифікований відповідачем як об'єкт 5 категорії складності, має бути введений в експлуатацію.

Оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з акта перевірки та не заперечується учасниками даного спору, у 2003 році ПзІІ «Лукойл-Україна» проведено реконструкцію АЗС шляхом влаштування стаціонарного автомобільного газозаправного пункту на 2 резервуари для зріджених газів пропан-бутану загальною ємністю 10 куб. м., газозаправної колонки та навісу.

Відповідач в акті перевірки зазначає, що позивач не надав до перевірки рішення державної технічної комісії про прийняття реконструйованої в 2003 році АЗС в експлуатацію, а також інші документи, що підтверджують та надають право експлуатувати реконструйовану АЗС.

Позивачем дані обставини не заперечуються.

Суд звертає увагу, що при розгляді спорів цієї категорії належить з'ясовувати питання щодо наявності в діях суб'єкта містобудування складу правопорушення, зокрема, факту закінчення будівництвом відповідного об'єкта, наявності на цей момент встановленого законодавством обов'язку вводити об'єкт в експлуатацію; не введення в експлуатацію та використання об'єкта, закону, який би встановлював відповідальність за невиконання обов'язку із введення в експлуатацію, а також дотримання строків притягнення до публічної відповідальності.

У листопаді 2014 набрав чинності Закону України «Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування». Статтею 1 даного Закону визначено відповідальність за правопорушення у сфері містобудування. Водночас, вказана норма Закону не передбачала відповідальності за експлуатацію або використання об'єктів містобудування, не прийнятих в експлуатацію.

Вперше таке положення закріплено у цьому Законі з 24.10.2000 року шляхом доповнення частини першої зазначеної статті абзацом, що встановлювала відповідальність за експлуатацію або використання будинків чи споруд після закінчення будівництва без прийняття їх державними приймальними (технічними) комісіями (Закон України від 21.09.2000 року № 1988-III).

19 січня 2012 року згідно із Законом України від 22.12.2011 року № 4220-VI Закон № 208/94-ВР викладено у новій редакції, пункт 6 частини другої статті 2 якої передбачає, що суб'єкти містобудування, які є замовниками будівництва об'єктів (у разі провадження містобудівної діяльності), або ті, що виконують функції замовника і підрядника одночасно, несуть відповідальність у вигляді штрафу за експлуатацію або використання об'єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, а також наведення недостовірних даних у декларації про готовність об'єкта до експлуатації чи акті готовності об'єкта до експлуатації.

Саме на підставі цієї норми у вказаній редакції до позивача у цій справі застосовано санкції.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У своєму Рішенні від 09.02.1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за закріпленим у наведеній статті Конституції України принципом дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто, Закон № 208/94-ВР, зокрема положення пункту 6 частини другої статті 2 щодо накладення штрафу за експлуатацію або використання об'єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, регулює питання відповідальності тих суб'єктів містобудування, які вчинили правопорушення у сфері містобудування, зокрема не ввели в експлуатацію відповідні об'єкти до початку їх використання після набрання чинності відповідними положеннями цього закону.

Конституційний принцип незворотності дії законів, які погіршують становище особи, дає суду підстави для висновку про неможливість застосування санкцій за дії (бездіяльність), які на момент, коли вони мали місце, за попереднього правового регулювання, не були правопорушенням.

В контексті хронології правового регулювання спірних відносин поняття «експлуатація не прийнятого в експлуатацію об'єкта» не може тлумачитись як триваюче правопорушення. Змістом цього правопорушення є невиконання обов'язку із введення в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта містобудування до початку його експлуатації. Суспільна небезпека такого правопорушення насамперед полягає не в недотриманні встановленого правопорядку, а в небезпеці, яка може мати місце в результаті відсутності контролю за безпечністю збудованого об'єкта містобудування з початку його використання.

Частина восьма статті 39 Закону України від 17.02.2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі Закон № 3038-VI) зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 20.11.2012 року № 5496-VI, встановлює, що експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

Таким чином, обов'язок введення об'єктів будівництва в експлуатацію, відповідальність за експлуатацію об'єктів, не введених в експлуатацію, можуть стосуватися лише тих суб'єктів, які після закінчення будівництва та початку використання, маючи відповідний обов'язок, не ввели об'єкти містобудування в експлуатацію, за що встановлена відповідна відповідальність.

У цій справі будівельні роботи були закінчені позивачем у 2003 році, після чого об'єкт використовувався і використовується зараз.

Отже, на час закінчення будівництва та початку використання об'єкту закон, на підставі якого на позивача накладено штраф, не діяв.

При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Частиною третьою статті 41 Закону № 3038-VI та частиною другою статті 3 Закону України від 14 жовтня 1994 року № 208/94-ВР «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» (у редакції Закону України від 22 грудня 2011 року № 4220-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності та вдосконалення державного регулювання у сфері містобудівної діяльності; далі - Закон № 208/94-ВР) до повноважень органу державного архітектурно-будівельного контролю віднесено також розгляд справ про правопорушення у сфері містобудівної діяльності та застосування санкцій за ці правопорушення.

Стаття 238 Господарського кодексу України встановлює, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Строки застосування адміністративно-господарських санкцій встановлені статтею 250 Господарського кодексу України, відповідно до частини першої якої адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Зі змісту цієї статті випливає, що законодавець встановив граничні строки застосування уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарських санкцій до суб'єктів господарювання за порушення зазначеними суб'єктами встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Фактично у наведеній статті містяться два строкові обмеження. Одне з них полягає у тому, що адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватися після закінчення одного року з дня вчинення порушення суб'єктом господарювання встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, зокрема, вчинення правопорушення у сфері містобудівної діяльності.

Другий обмежувальний строк, встановлений у цій статті, полягає у тому, що адміністративно-господарські санкції не можуть бути застосовані пізніше шести місяців з дня виявлення порушення встановлених правил здійснення господарської діяльності уповноваженим органом державної влади або органом місцевого самоврядування. Таким чином, другий обмежувальний строк у застосуванні адміністративно-господарських санкцій за правопорушення у сфері містобудівної діяльності полягає у тому, що їх не може бути застосовано пізніше шести місяців із дня виявлення правопорушення у сфері містобудівної діяльності.

Аналіз приписів наведеної статті дає підстави для висновку, що при виявленні факту вчинення суб'єктом господарювання правопорушення у сфері містобудівної діяльності, Інспекція, приймаючи рішення про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, має діяти в межах граничних строків, встановлених частиною першою статті 250 Господарського кодексу України. Закінчення будь-якого із встановлених зазначеною статтею строків застосування адміністративно-господарських санкцій виключає застосування таких санкцій.

Враховуючи те, що застосований згідно з постановою Інспекції № 12/1014-3979-15 від 21.07.2015 штраф є адміністративно-господарською санкцією, то він мав би бути застосованим у межах строків, визначених статтею 250 Господарського кодексу України, частина перша якої передбачає, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Суд встановив, що у 2003 році ПзІІ «Лукойл-Україна» проведено реконструкцію АЗС шляхом влаштування стаціонарного автомобільного газозаправного пункту на 2 резервуари для зріджених газів пропан-бутану загальною ємністю 10 куб. м., газозаправної колонки та навісу, тому строк застосування адміністративно-господарських санкцій слід обраховувати починаючи з цієї дати, а отже річний строк для застосування адміністративно-господарських санкцій за порушення в сфері містобудування закінчився у грудні 2004 року.

Відтак, постанова про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності № 12/1014-3979-15 віє 21.07.2015 є протиправною, а позовні вимоги в цій частині - обґрунтованими.

Позовна вимога про скасування припису підлягає задоволенню з аналогічних підстав, адже в основу вимоги покладено порушення позивачем ч. 8 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», хоча даний закон в 2003 році не діяв, а набрав чинності лише 12.03.2011.

Частиною 2 ст. 9 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, наявні в матеріалах справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, то судові витрати підлягають відшкоудванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень

Керуючись статтями 2-7, 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов підприємства з іноземними інвестиціями «Амік Україна» - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Миколаївській області про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності №12/1014-3979-15 від 21.07.2015;

3. Визнати протиправним та скасувати припис Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Миколаївській області №14 від 13.07.2015.

4. Стягнути судові витрати в сумі 560 (п'ятсот шістдесят) грн. 28 коп. на користь підприємства з іноземними інвестиціями «Амік Україна» (код ЄДРПОУ 30603572) шляхом їх безспірного списання з рахунків Державної архітектурно-будівельної інспекції України за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя К.М. Кобилянський

Судді К.Ю. Гарник

А.Б. Федорчук