Постанова № 54224284, 09.11.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 листопада 2015 року № 826/18672/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шулежка В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора прав на нерухоме майно управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Євка Володимира Володимировича, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1., позивач) до державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Євка Володимира Володимировича (далі також державний реєстратор, відповідач 1), Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області (надалі також Управління, відповідач 2) про:

визнання протиправним рішення № 23452686 від 06.08.2015р. державного реєстратора про відмову у державній реєстрації права власності, форма власності приватна, на земельну ділянку, щo розташована: АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2, житловий будинок, що розташований АДРЕСА_1 за суб'єктом: ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1;

зобов'язання Управління зареєструвати у встановленому законом порядку право власності, форма власності приватна, на: земельну ділянку, що розташований АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2, житловий будинок, що розташований: АДРЕСА_1 за суб'єктом: ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, на підставі повторно поданої заяви, договору іпотеки, реєстраційний №1482 від 17.07.2014р., посвідчений Гамзатовою А.А., приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської обл., що містить відповідне застереження, завіреної в установленому порядку копії письмової вимоги про усунення порушень реєстраційний №1291 від 11.06.2015р.,рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення від 18.06.2015р. що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги, звіту про оцінку предмета іпотеки, серія та номер RS18-150216-009, виданого 06.02.2015р., та звіту про оцінку предмета іпотеки , серія та номер RS18-150216-010 виданого 06.02.2015р.;

визнання протиправним рішення №23459789 від 06.08.2015р. державного реєстратора про відмову у державній реєстрації права власності, форма власності приватна на земельну ділянку, що розташована АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_3 за суб'єктом: ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1;

зобов'язання Управління зареєструвати у встановленому законом порядку право власності, форма власності приватна, на земельну ділянку, що розташована: АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_3 за суб'єктом: ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1 на підставі договору іпотеки, реєстраційний №1482 від 17.07.2014р., посвідчений Гамзатовою А.А., приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області, що містить відповідне застереження, завіреної в установленому порядку копії письмової вимоги про усунення порушень реєстраційний №1291 від 11.06.2015р., рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення від 18.06.2015р. що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги, звіту про оцінку предмета іпотеки, серія та номер RS18-150216-012 виданого 06.02.2015р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень виключно за наявності підстав для відмови, що визначені у Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Зокрема, позивач зазначає, що ним надано необхідний та достатній пакет документів для державної реєстрації прав.

Рішення відповідача 1 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень мотивовано тим, що договір іпотеки № 1482 від 17.07.2014р. не може бути підставою для реєстрації права власності на нерухоме майно за іпотекодержателем, що не відповідає дійсності, оскільки Законом України «Про іпотеку» не встановлено будь-яких вимог до змісту застереження в іпотечному договорі, що за своїми правовими наслідками прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя та передбачає передачу іпотекодержателю право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав повністю, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача 1 у судове засідання не прибув, подав до суду письмові заперечення у яких зазначив, що правомірність відмови у державній реєстрації прав власності на нерухоме майно на підставі статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» повністю відповідає чинному законодавству, та є таким, що не порушує прав та свобод громадянина України, а отже, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 06.08.2015 року №23452686 та №23459789 прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Представник Управління у судове засідання не прибув, подав до суду письмові заперечення у яких зазначив, що повноваження стосовно прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень чинним законодавством України віднесено до виключної компетенції державного реєстратора прав на нерухоме майно, а не до компетенції органу державної реєстрації прав, а отже, Управління є неналежним відповідачем.

Відповідно до вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд прийшов до висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, судом встановлено наступне.

Представником позивача за довіреністю 21.07.2015р. подано 2 заяви зареєстровані за № 12427770 та № 12433750 для проведення державної реєстрації права власності, форма власності: приватна, на такі об'єкти: заява №12427770 на земельну ділянку, що розташована: АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2 та житловий будинок, що розташований: АДРЕСА_1;

заява №12433750 на земельну ділянку, за тією ж адресою, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_3.

До заяв надано, крім іншого, такі документи: договір іпотеки, реєстраційний №1482 від 17.07.2014р., посвідчений Гамзатовою А.А., приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської обл., що містить відповідне застереження, завірена в установленому порядку копія письмової вимоги про усунення порушень реєстраційний №1291 від 11.06.2015р., рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення від 18.06.2015р. що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги, звіти про оцінку предмета іпотеки, серія та номер RS18-150216-009, виданого 06.02.2015р., серія та номер RS18-150216-010 виданого 06.02.2015р.; серія та номер RS18-150216-012 виданого 06.02.2015р.

За результатами розгляду поданих заяв і доданих документів державним реєстратором прийнято рішення №23459789 від 06.08.2015р. та № 23452686 від 06.08.2015р. про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Рішення відповідача про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень мотивовані тим, що подані документи не відповідають вимогам, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Зокрема, в оскаржуваних рішеннях зазначено, що відповідно до пункту 3 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно та їх обтяжень і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п.2.1 ст. 9 зазначеного Закону державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства , а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Відповідно до п. 6.3 договору іпотеки № 1482 від 17.07.2014 року , поданого заявником для проведення державної реєстрації, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з окремим договором про задоволення вимог іпотекодержателя, а також даний договір містить лише застереження про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено у порядку ст. 37 Закону України "Про іпотеку".

Проаналізувавши подані документи державним реєстратором встановлено, що договір іпотеки №1482 від 17.07.2014 року не може бути підставою для реєстрації права власності на нерухоме майно за іпотекодержателем.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних виходячи з наступного.

Статтею 182 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Спеціальним законом, що визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна є Закон України від 01.07.2004 року №1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно (ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

До повноважень органу державної реєстрації прав належить, зокрема: проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень або відмова у їх реєстрації; забезпечення ведення Державного реєстру прав; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України (пункти 1, 2 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Пунктом 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державний реєстратор, зокрема:

встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону;

приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав;

відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи;

веде реєстраційні справи щодо об'єктів нерухомого майна;

у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень;

під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та зареєстровані в установленому порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент реєстрації законодавства проводили таку реєстрацію, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов'язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо зареєстрованих речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки;

здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру прав;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 17.10.2013р. № 868 (надалі - Порядок № 868).

Пунктом 1 Порядку № 868 передбачено, що цей порядок визначає процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна

Пункт 15 Порядку № 868 встановлює, що під час розгляду заяви про державну реєстрацію і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями зокрема щодо: обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у встановлених законом випадках); повноважень заявника; відомостей про нерухоме майно, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону; наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Стаття 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" містить виключний перелік підстав, згідно яких може бути відмовлено у державній реєстрації прав: заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; об'єкт нерухомого майна або більша його частина розміщені на території іншого органу державної реєстрації прав; із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; заявлене право вже зареєстровано.

З аналізу викладених норм вбачається, що державний реєстратор при проведенні державної реєстрації прав та їх обтяжень має встановити, в першу чергу, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема, відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документів.

Окрім того, законодавством чітко визначені конкретні підстави, за яких у державній реєстрації прав може бути відмовлено.

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону;

право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, у пункті 6.3 договору іпотеки значиться, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з окремим договором про задоволення вимог іпотекодержателя, а також даний договір містить дане застереження про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено у порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Проаналізувавши положення ст. 37 Закону України «Про іпотеку», суд звертає увагу на те, що відповідно до цієї статті, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Застереження в іпотечному договорі прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя і може бути підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Отже, відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку», правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути саме договір іпотеки, що містить відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Окрім того, суд зазначає, що пунктом 46 Порядку №868 встановлено, що для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає:

1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобовязання, вимога про виконання порушеного зобовязання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги;

2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця.

В той же час, відповідачем 1 не доведено неподання позивачем документів, передбачених чинним законодавством для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки.

Окрім того, надаючи письмові заперечення суду, державний реєстратор не зазначає жодної підстави, визначеної статтею 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", згідно яких може бути відмовлено у державній реєстрації прав.

Обґрунтовуючи законність винесення оскаржуваних рішень, державний реєстратор посилається виключно на наявність у нього повноважень приймати таке рішення.

За таких обставин, суд не може визнати оскаржувані рішення об'єктивними та законним, а тому, з урахуванням положень ст.. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає на необхідне задовольнити позовні вимоги та визнати протиправними та скасувати рішення №23459789 від 06.08.2015р. та № 23452686 від 06.08.2015р.

Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача 2 зареєструвати у встановленому порядку право власності суд зазначає наступне.

Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обмежень» державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації. Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора, пов'язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Більш того, суд вважає за необхідне зазначити, що після прийняття рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень позивач не позбавлений права повторно звернутися до уповноваженого органу у передбаченому законодавством порядку.

За відсутності звернення у встановленому законодавством порядку до відповідної реєстраційної служби за місцезнаходженням нерухомого майна, державний реєстратор не вправі переглядати документи та/або приймати будь-яке рішення щодо реєстрації.

Зважаючи, що суд є правозастосовуючим органом, а чинним законодавством встановлена процедура прийняття відповідних рішень державними реєстраторами, суд не підміняти цю процедуру та орган, до компетенції якого віднесено прийняття відповідних рішень, суд приходить до висновку про неможливість втручання в дискрецію суб'єкта владних повноважень, необґрунтованість позовних вимог в цій частині, а відтак відсутність підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку державний реєстратор, як суб'єкт владних повноважень не виконав покладений на нього законом обов'язок і не довів правомірність прийняття оскаржуваних рішень.

З урахуванням викладеного, системно проаналізувавши положення чинного законодавства України та надавши оцінку доказам, які є у справі, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Беручи до уваги вимоги ч. 3 ст. 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частити вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення № 23452686 від 06.08.2015р. державного реєстратора прав на нерухоме майно управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Євка Володимира Володимировича про відмову у державній реєстрації права власності, форма власності приватна, на земельну ділянку, що розташована: АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2, житловий будинок, що розташований АДРЕСА_1 за суб'єктом: ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1.

Визнати протиправним рішення №23459789 від 06.08.2015р. державного реєстратора прав на нерухоме майно управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Євка Володимира Володимировича про відмову у державній реєстрації права власності, форма власності приватна на земельну ділянку, що розташована АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_3 за суб'єктом: ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 146,16 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя В.П. Шулежко