Постанова № 54223926, 09.12.2015, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/6602/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2015 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Завальнюка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «Маллаті» до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить скасувати податкові повідомлення-рішення №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2 від 17.08.2015 р., №№ НОМЕР_3, НОМЕР_4 від 13.11.2015 р.

В обґрунтування адміністративного позову позивач (далі Товариство) зазначив, що висновки в акті перевірки від 20.07.2015 р. № 1596/15-54-22-02/32642097, на підставі якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, містять відомості щодо виявлених порушень, факт існування яких не підтверджений належними засобами доказування та допустими доказами, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені всупереч законодавству, що регулює спірні правовідносини. Зокрема, перевіряючим встановлено порушення позивачем податкового законодавства, що призвело до заниження податку на прибуток та завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування на прибуток за 2014 р. Позивач зазначає, що формування податкового кредиту та витрат здійснювалося за наявності усіх визначальних факторів, висновки про неправомірність включення до податкового кредиту ПДВ коштів, сплачених за взаємовідносинами із контрагентами не підтверджені жодним документом бухгалтерського та податкового обліку, або іншими доказами, які є допустимими у розумінні чинного податкового законодавства та, відповідно, є незаконним. Отже покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень висновки за актом перевірки є необґрунтованими, у зв'язку із чим зазначені податкові повідомлення-рішення - неправомірні та підлягають скасуванню.

До суду з'явилися представники позивача, які позовні вимоги із викладених вище підстав підтримали у повному обсязі та просили задовольнити позов, зазначивши, що ними надані всі докази в обґрунтування позовних вимог, потреби в заслуховуванні свідка чи експерта немає.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином. При цьому 27 листопада 2015 р. від представника відповідача факсом до суду надано клопотання про зупинення провадження по справі у зв'язку із необхідністю отримати відповідачем документів та часу для складання заперечень.

Суд враховує, що копія адміністративного позову та уточненого адміністративного позову із відповідними додатками були отримані повноважною особою ДПІ у Суворовському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області 21.11.2015 р. та 26.11.2015 р., відповідно, а самі обставини не позбавляють можливості участі в судовому засіданні іншого повноважного представника відповідача. У зв'язку із цим неявка представника відповідача в судове засідання 30.11.2015 р. визнана судом неповажною.

В той же час, 08.12.2015 р. до канцелярії суду відповідачем надано заперечення, згідно яких відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши про обґрунтованість висновків за результатами перевірки фінансово-господарської діяльності ПП ТОВ «Маллаті», допущення останнім порушень вимог податкового законодавства та правомірність спірних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.

Судом встановлено, що згідно з ст.77, п.82.1 ст.82 ПК України, наказу ДПІ у Суворовському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області від 24.04.2015 р. № 152 співробітниками податкової інспекції проведена планова документальна перевірка ПП «Маллаті» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2012 р. по 31.12.2014 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 р. по 31.12.2014 р., за результатами якої складено акт від 20.07.2015 р. № 1596/15-54-22-02/32642097.

Перевіркою, серед іншого, встановлено порушення п.135.1, п.135.2, пп.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.137.1, п.137.4, п.137.10 ст.137, пп.138.1.1 п.138.1 ст.138.2, п.138.4, пп.138.8.1, п.138.8, абз. «ґ» пп.138.10.3 п.138.10 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 713323 грн. та завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за 2014 р. в сумі 1195600 грн.; п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодуванню включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (р.24) в сумі 548931 грн.

На підставі вищевказаного акту перевірки ДПІ у Суворовському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.08.2015 р. № НОМЕР_5, яким ПП «Маллаті» збільшено суму грошового зобовязання по податку на прибуток приватних підприємств в сумі 713323 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 178331 грн.; № НОМЕР_1, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкту оподаткування податком на прибуток у розмірі 1195600 грн.; № НОМЕР_2, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 548931 грн.

Не погодившись із вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, ПП «Маллаті» оскаржило останні в адміністративному порядку, в результаті чого ГУ ДФС в Одеській області додатково визначено завищення від'ємного значення з податку на додану вартість в сумі 1000 грн. та скасовано податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_5 в частині збільшення податку на прибуток на суму 4076 грн. і застосування штрафної санкції в розмірі 1019 грн.

13 листопада 2015 р. ДПІ у Суворовському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області з урахуванням рішення ГУ ДФС в Одеській області від 26.10.2015 р. № 2795/10/15-32-10-02-07 винесено податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_4, яким зменшено суму від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 10000 грн., та податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_3 (замість податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_5), яким збільшено суму грошового зобовязання по податку на прибуток приватних підприємств з урахуванням штрафних санкцій у розмірі 886559 грн. (основний платіж 709247 грн.; штрафна санкція 177312 грн.).

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає зазначені податкові повідомлення-рішення обґрунтованими, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню у звязку з наступним.

З огляду на акт перевірки від 20.07.2015 р. № 1596/15-54-22-02/32642097, перевіркою доходів, що враховуються при визначенні обєкта оподаткування, встановлено заниження показників, задекларованих ПП «Маллаті» у рядку 03.9 «Вартість товарів (робіт, послуг), безоплатно отриманих у звітному періоді в загальній сумі 338200 грн., а саме: 4 квартал 2012 р. - в сумі 142200 грн. та 1 квартал 2013 р. - в сумі 196000 грн.

Зазначений висновок зроблений на підставі отриманих податковим органом від Торгово-промислової палати копій закупівельних актів: №№ 83-91 від 24.12.2012 р., згідно яких уповноважений від підприємства директор ОСОБА_1 закупав у продавців фізичних осіб: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 горіх волоський у кількості 18000 кг на суму 142200 грн.; №№ 1-14 від 18.02.2013 р., згідно яких уповноважений від підприємства директор ОСОБА_1 закупав у продавців фізичних осіб: ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_7, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23 в кількості 28000 кг на суму 196000 грн.

При цьому в ході перевірки не було виявлено первинних документів, які свідчили б про здійснення фінансово-господарських операцій по закупівлі волоських горіхів у фізичних осіб та оригіналів закупівельних актів у цей період. Позивач зазначає, що вказані закупівельні акти відсутні у зв'язку із тим, що операції по закупівлі було анульовано і ніякого фактичного отримання товару за цими актами не відбулось.

Обов'язок платника надавати податкову інформацію деталізується в ст.ст. 72 - 73 ПК України. Слід враховувати, що податковою визнається інформація - сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контрольні органи завдань і функцій у порядку, встановленому ПК. Як зазначається в пп. 14.1.171 п.14.1 ст. 14 ПК України, поняття «податкова інформація» вживається у значенні, закріпленому в Законі України «Про інформацію» (ст. 16).

Датою фактичного отримання товарів вважається дата складання первинного документу, що підтверджує їх фактичне отримання закупівельний акт (п.135.2 ст.135 ПК України). Згідно акту перевірки, ПП «Маллаті» порушено вимоги п.135.1, п.135.2, пп.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.137.1, п.137.4, п.137.10 ст.138 ПК України, в результаті чого занижено «Інші доходи», які відображаються у рядку 03.9 «Вартість товарів (робіт, послуг), безоплатно отриманих у звітному (податковому) періоді» додатку ІД до рядка 03 Податкової декларації з податку на прибуток підприємства, через не включення до їх складу безоплатно отриманих товарів всього на суму 338200 грн.

Суд погоджується із вищевказаними висновками податкового органу, оскільки останні ґрунтуються на повному та всебічному аналізі отриманої податкової інформації. Зокрема, на увагу заслуговують Висновки про походження товару № ОС-00108 до Сертифікату № CR35100G00108 01, № ОС-01648 до Сертифікату № TR35100G01648 01, для складення яких проведені експертизи на підставі первинних документів (контрактів із Neuces Industriales S.A., Коста-Ріка, № 1-CR-2012 від 19.11.2012 р., Cagdas Kayisi Gida Insaat. Otomotiv Petrol. Nak. Ith. Ihr. San. Tic. L, Туреччина, № TR-2013 від 28.01.2013 р., специфікацій № 1-CR від 19.11.2012 р., № TR 1 від 28.01.2013 р., інвойсів № 1-TR від 20.02.2013 р., № 1-CR від 24.12.2012 р., доручень на завантаження № 840 від 28.12.2012 р., № 839 від 27.02.2013 р., коносаментів № UA1261650 від 07.01.2013 р., т/х «Furth», № ARKODS0000003554 від 03.03.2013 р.; довідками, виданими Себинською сільською радою Миколаївської області, згідно з яким фізичні особи, в яких ПП «Маллаті» придбаний товар, мають земельні ділянки для ведення садівництва та індивідуального сільського господарства; фітосанітарні сертифікати, довідки про наявність виробничих потужностей для очищення волоського горіху від шкарлупи тощо). У заявках-деклараціях, які засвідчені особистим підписом директора ПП «Маллаті» ОСОБА_1 та печаткою підприємства, зазначено, що замовник підтверджує достовірність всіх документів, товар походить із України та відповідає вимогам про походження товару; замовник несе відповідальність за достовірність наданої інформації.

На підставі вищевказаних документів Одеською регіональною торгово-промисловою палатою складено висновки про походження товару, що свідчить про реальність придбання ПП «Маллаті» товару та достовірність наданих документів, у т.ч. закупівельних актів, які взяті податковим органом за основу визначення дати фактичного отримання товарів.

Згідно п.20 Порядку проведення огляду, обстеження, аналізу, фумігації (знезараження) та інспектування (оформлення фітосанітарного та карантинного сертифікатів) об'єктів регулювання у сфері карантину рослин, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 р. N 705, фітосанітарний та карантинний сертифікати видаються за результатами проведення фітосанітарних процедур.

Відповідно до п.3, 4 вищевказаного Порядку № 705 об'єкти регулювання, що вивозяться за межі митної території України (у тому числі реекспортуються), вивозяться та/або ввозяться в карантинну зону, підлягають огляду державним фітосанітарним інспектором. Огляд об'єктів регулювання передбачає проведення інспектування, під час якого здійснюється відбір зразків для проведення фітосанітарної експертизи.

Висновок фітосанітарної експертизи надається за результатами аналізу щодо наявності шкідливих організмів протягом трьох днів з дня подання зразка об'єкта регулювання на аналіз, а щодо саджанців, живців, квіткових цибулин, бульб - наступного дня (п.11 Порядку № 705 в редакції від 10.08.2011 р.).

Згідно з п.2.1 Порядку організації відбору зразків об'єктів регулювання для проведення фітосанітарної експертизи, затвердженого наказом начальника Головної державної інспекції з карантину рослин України 17.06.2010 р. № 132, під час огляду об'єктів регулювання і об'єктів державний інспектор з карантину рослин візуально перевіряє об'єкти регулювання, відбирає проби, з яких формуються зразки (включаючи пошкоджені або підозрілі рослини), і направляє їх до карантинної лабораторії для проведення фітосанітарної експертизи.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про карантин рослин» фітосанітарна процедура це порядок, встановлений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері карантину рослин, та спосіб застосування фітосанітарних правил, включаючи проведення огляду, обстеження, аналізу, інспектування та здійснення контролю за знезараженням об'єктів регулювання.

Згідно ст.24 Закону України «Про карантин рослин» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері карантину рослин, забезпечує проведення перевірки, інспектування та ухвалення фітосанітарних заходів на підставі: відповідності вимогам міжнародних стандартів у сфері карантину та захисту рослин; контролю за їх виконанням; відбору зразків від об'єктів регулювання; звернення особи про проведення перевірки, інспектування та ухвалення; повідомлення особи про очікуваний час завершення цих процедур; попередньо отриманих результатів про фітосанітарний стан; науково обґрунтованої інформації, необхідної для проведення перевірки, інспектування та ухвалення; захисту комерційних інтересів заявника; оплати за проведення процедури перевірки, інспектування та ухвалення.

В п.10 Додатку 21 до пункту 4.3 Фітосанітарних правил ввезення з-за кордону, перевезення в межах країни, транзиту, експорту, порядку переробки та реалізації підкарантинних матеріалів, затверджених наказом Міністерства аграрної політики України від 23 серпня 2005 р. N 414, передбачено, що «сертифікат засвідчує, що зазначені вище рослини, рослинні продукти чи інші регульовані матеріали були перевірені та/або пройшли експертизу відповідно до необхідних офіційних процедур і вважаються вільними від шкідливих організмів, що є карантинними для країни-імпортера, та відповідають діючим фітосанітарним вимогам країни-імпортера, включаючи і регульовані некарантинні шкідливі організми».

Таким чином, для отримання фітосанітарного сертифікату об'єкту регулювання належить пройти відповідну фітосанітарну процедуру, в межах якої фітосанітарний інспектор, серед іншого, відбирає зразки рослин (продуктів або ін. матеріалів) для перевірки згідно необхідних процедур. Отже отримання ПП «Маллаті» фітосанітарних сертифікатів № 75/16-042/В4-412585 від 02.01.2013 р., № 75/15-008/ВА-412588 від 27.02.2013 р., № 75/15-0008/ВА-412588 від 27.02.2013 р., № 75/16-042/ВА-412585 від 02.01.2013 р. свідчить про попереднє відбирання зразків об'єктів регулювання, а отже й про отримання підприємством відповідних товарів.

Посилання позивача на те, що правочини фактично не відбулись, оскільки були анульовані, на увагу не заслуговують, оскільки складання Висновків на підставі вище перелічених документів, достовірність яких підтверджена самим підприємством (підписом директора та печаткою), є взаємовиключними обставинами. При цьому суд враховує, що ні під час перевірки, ні до суду позивач не надав належних та допустими х доказів анулювання правочинів з придбання у фізичних осіб товару (горіх волоський).

Крім того, перевіркою повноти визначення витрат, що враховуються при визначенні обєкта оподаткування за період з 01.04.2012 р. по 31.12.2014 р. встановлено їх завищення у загальній сумі 4396098 грн., у т.ч. в 2014 р. 1195600 грн.

Зокрема, перевіркою встановлено порушення ПП «Маллаті» пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4, пп.138.8.1 п.138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого підприємством завищено витрати операційної діяльності, в т.ч. собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) на 4333294 грн. Так, у періоді, що перевірявся, ПП «Маллаті» придбавало від контрагентів-постачальників Фермерське господарство ОСОБА_24, Державного підприємства «Дослідне господарство «Реконструкція» Селекційно-Генетичного Інституту Національного Центру Насіннєзнавства та Сортовивчення, Приватного підприємства «Космополія», Фермерського господарства «Багами», ТОВ ім. Т.Г. Шевченка, ТОВ Фірма «Юпикс-Маркет ЛТД», ТОВ «Золотий Колос», ФОП ОСОБА_25 товар у вигляді соняшника, льону, горіхів волоських, ізюму, насіння (соняшника, гарбузове, фундука, маку, сушених яблук), на перевезення якого відсутні будь-які документи, в т.ч. товарно-транспортні накладні від постачальників, які б підтверджували факти поставок товару на адресу ПП «Маллаті».

Крім того, зазначений висновок здійснений також у зв'язку із тим, що на ПП «Маллаті» відсутні будь-які документи щодо складського обліку товарів, передбаченого вимогами Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», а саме: договори складського зберігання Товару; складські документи: подвійне складське свідоцтво; просте складське свідоцтво; складська квитанція; квитанція на зберігання; сертифікат на Товар; аналіз якості та витрати, повязані з його проведенням; реєстр Товару, прийнятого на зберігання. До перевірки не надані карантинні сертифікати на під карантинний товар, умови перевезення і використання їх, тари та упаковки цих товарів; протокол випробування харчової продукції на визначення показників безпеки, вмісту токсичних елементів, пестицидів та на вміст генетично-модификованих елементів на продукцію, отриману від контрагентів-постачальників.

З огляду на вищевикладене, перевіряючі дійшли висновку про неможливість підтвердити факт поставки товару на адресу ПП «Маллаті», його зберігання на суму 4241845 грн.

Також перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.04.2012 р. по 31.12.2014 р. встановлено, що в порушення п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 П України ПП «Маллаті» безпідставно завищено податковий кредит на загальну суму 558931 грн. по вищезазначених операціях із придбання від ОСОБА_24, Державного підприємства «Дослідне господарство «Реконструкція» Селекційно-Генетичного Інституту Національного Центру Насіннєзнавства та Сортовивчення, Приватного підприємства «Космополія», Фермерського господарства «Багами», ТОВ ім. Т.Г. Шевченка, ТОВ Фірма «Юпикс-Маркет ЛТД», ТОВ «Золотий Колос», ФОП ОСОБА_25 товару у вигляді соняшника, льону, горіхів волоських, ізюму, насіння (соняшника, гарбузове, фундука, маку, сушених яблук), на перевезення якого відсутні будь-які документи, в т.ч. товарно-транспортні накладні від постачальників, які б підтверджували факти поставок товару на адресу ПП «Маллаті»; віднесення до складу податкового кредиту вересня 2014 р. ПДВ в сумі 130 грн. від вартості авіаквитків за маршрутом Одеса-Москва згідно накладної від 09.09.2014 р. № 4В-16272.

У позовній заяві ПП «Маллаті» зазначає, що вищезазначені висновки є необґрунтованими, адже факти здійснення господарських операцій підтверджуються первинними документами бухгалтерського обліку податковими накладними, видатковими накладними, банківськими виписками. При цьому позивачем виписувались довіреності на отримання товару, які залишались у постачальників, а доставка товару здійснювалась транспортом постачальника; у деяких випадках склад постачальника знаходився за однією адресою зі складом ПП «Маллаті».

Також в ході перевірки встановлено, що ПП «Маллаті» у перевіряємому періоді придбало послуги по підбору персоналу на суму 5000 грн. (без ПДВ) на підставі договору із ФОП ОСОБА_26 від 16.07.2013 р. № 192 та роботи по скороченню нормативної санітарно-захисної зони на загальну суму 12000 грн. (в т.ч. ПДВ 2000 грн.) згідно договору із ТОВ «Науково-технічний центр проблем екології та природокористування» від 23.05.2013 р. № 31-03/13, витрати по яких було віднесено до кладу витрат операційної діяльності. На думку перевіряючих, дані послуги не підтверджені первинними документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених ПК України, в результаті чого неможливо підтвердити здійснення платником податку вищевказаних витрат в сумі 15000 грн.

Зокрема, співробітники податкової служби зазначили, що акти прийому наданих послуг від 08.11.2013 р. № 2 на суму 5000 грн. та здачі-прийому науково-технічної продукції від 23.05.2013 р. б/н на суму 12000 грн. складені з порушенням вимог Закону України № 996-XIV від 16.07.1999 р., оскільки в останніх відсутній обовязкові реквізити (зміст господарської операції (в розділі «короткий опис науково-технічної продукції» - рядки не заповнено) та одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис (печатка ПП «Маллаті») або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції).

В свою чергу, позивач зазначає, що підтвердженням здійснених ПП ТОВ «Маллаті» витрат по оплаті вищеозначених робіт є платіжні документи (рахунки, банківські виписки), а також акти здачі-прийняття робіт, в яких вказано всі необхідні реквізити, що є підставою для формування податкового обліку підприємства.

При цьому на підтвердження виконання договору № 192 від 16.07.2013 р. ПП «Маллаті» надано вищевказаний акт № 2 про прийняття наданих послуг, в якому зазначено найменування робіт підбір персоналу; кількість 1; ціна 5000; сума 5000; виконавець ОСОБА_27; наказ № 274-к від 09.09.2013 р. про прийняття ОСОБА_28 на роботу з 09.09.2013 р. на посаду менеджера ЗЕД з випробувальним строком на два місяці; заявку на підбір персонал (а.с. 85), з яких неможливо встановити, який обсяг робіт виконано та в чому вони полягають, сутність операції.

Аналогічно, на підтвердження виконання робіт по договору № 31-03/13 від 20.03.2013 р. позивачем надано акт здачі-прийому робіт від 23.05.2013 р. (а.с.75), в якому зазначено, що науково-технічна продукція «Обґрунтування скорочення нормативної санітарно-захисної зони» відповідає умовам договору та технічного завдання. При цьому відсутній скорочений зміст науково-технічної продукції (відповідна графа не заповнена), а зазначена лише ціна (12000 грн., у т.ч. ПДВ 2000 грн.), яка сплачена як аванс.

За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не відносяться до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та віднесення сум до витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використанні їх у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

При цьому як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містити достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Предметом доказування у цій справі, який пов'язаний із формуванням сум податкового кредиту з податку на додану вартість, становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту.

На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України (Постанова Верховного Суду України від 1 вересня 2009 року, реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 4970766), докази, на які посилається позивач у справі (податкові накладні, акт виконаних робіт), є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справах цієї категорії становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту.

У постанові від 8 вересня 2009 року (додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22.04.2010 р. № 568/11/13-10) Верховний Суд України зазначив, що надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Вищий адміністративний суд України неодноразово звертав увагу на те, що порушення вимог податкового законодавства на будь-якому з наведених етапів є достатнім для висновку про невідповідність фактичних і задекларованих платником податку наслідків господарських операцій для податкового обліку (ухвала від 24.04.2014 р. № К/800/29370/13 по справі 2а-15323/12/2670). При цьому суд касаційної інстанції підкреслив, що якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, які мають розумну економічну причину.

Доктрина ділової цілі («business purpose doctrine») вперше була застосована у справі Gregory v. Helvering, де Верховний суд США постановив, що будь-яка угода, вчинена із податковими мотивами (tax-motivated transaction) повинна мати ділову мету. Доктрина ділової мети застосовується в межах доктрини економічної сутності («economic substance doctrine»), сутність якої полягає в тому, що суд вправі відмовити платнику у наданні податкової вигоди, якщо операція, що вчиняється не призводить до інших, крім зниження податкового тягаря, змін економічного стану платника («economic position»).

Доктрина знайшла своє відображення і в судовій практиці Європейського Суду (справа Halifax v. Commissioners, Case C-255/02 («Halifax»). До Європейського Суду Справедливості справа була передана судовою установою Великобританії, не впевненою у вірному застосуванні положень Шостої директиви ЄС, що регулювала на той час справляння ПДВ. Суд, розглядаючи справу, прийшов до таких висновків: мотив вчинення угод (в цьому випадку ухилення від оподаткування) не має значення для визначення того, чи є угода «реалізацією товарів і послуг» або «економічною діяльністю» в розумінні Шостої Директиви; Шоста Директива не допускає вирахування вхідного ПДВ, якщо відповідна угода являє собою «недобросовісну практику» («abusive practice»); якщо має місце «недобросовісна практика», угоди переглядаються для її виключення, а ПДВ обраховується відповідно до переглянутого варіанту угод. «Недобросовісна практика» має місце, якщо одночасно виконані дві умови: угоди призводять до одержання податкової вигоди, надання якої суперечить меті податкового законодавства; низкою обєктивних факторів підтверджується, що істотною метою угод є одержання податкової вигоди.

При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку, і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов'язання).

Однак податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру). При цьому діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак податкова вигода не є самостійною діловою метою.

Для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій платника податку судам слід: з'ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; визначити об'єктивний зміст вчинених операцій у порівнянні із задекларованим; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, у зв'язку з тим, що його контрагенти мають дефекти правового статусу; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

Вирішуючи спір, суд враховує, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Суд враховує, що презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширеною на реальність господарських операцій. До загальновизнаних у світі дієвих механізмів, завдяки яким здійснюється аналіз господарських угод, виявлення та класифікація протиправних схем та методик незаконного ухилення від сплати податків, відносяться спеціальні судові доктрини.

В листі № 1112/11/13-10 від 20.07.2010 року ВАС України зазначив, що з урахуванням вимог статей 219, 228 Цивільного кодексу України суд повинен виходити з того, що договір, який суперечить публічному порядку, є нікчемним, а отже, не породжує передбачених ним правових наслідків. Визнання такого договору недійсним у суді не вимагається. Тому за наявності відповідних обставин суди повинні в мотивувальній частині судового рішення вказувати на нікчемність відповідних договорів і розглядати податкові наслідки вчинення відповідних дій без урахування наявності цивільно-правового договору. При цьому наявність належним чином оформлених податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість.

Статтею 9 цього Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити, які зазначені в цій статті, та в яких, крім іншого, повинно бути зазначено зміст та обсяг господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Такі ж вимоги до первинних документів визначені у п.2.4 Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

В п.2.15 і п.2.16 Положення № 88 зазначено, що первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Так, по взаємовідносинам із контрагентами-постачальниками позивачем до перевірки та до суду надано копії договорів, видаткових накладних, податкових накладних, банківських виписок.

Вирішуючи спір, суд враховує, що відповідно до Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» зберігання зерна - комплекс заходів, які включають приймання, доробку, зберігання та відвантаження зерна (п.10 ст.1); зерновий склад - суб'єкт підприємництва, що є власником зерносховища і надає фізичним та юридичним особам послуги із зберігання зерна з видачею складських документів на зерно та в передбаченому законом порядку отримав право на здійснення такої діяльності шляхом участі в Гарантійному фонді виконання зобов'язань за складськими документами на зерно (п.15 ст.1); складські документи на зерно - товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа (п.24 ст.1).

Також суд бере до уваги приписи Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 р. N 99 (втратила чинність 01.01.2015 р.), відповідно до якої сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів (п.2).

Бланки довіреностей (додаток 1) видаються після їх реєстрації у Журналі реєстрації довіреностей (додаток 2), який має бути пронумерований, прошнурований та скріплений печаткою і підписами керівника і головного бухгалтера підприємства. Нумерація виданих протягом року довіреностей є наскрізною (п.3).

Довіреність підписується керівником та головним бухгалтером підприємства або їх заступниками та особами, які на те уповноважені керівником підприємства. У тих випадках, коли бухгалтерський облік ведеться централізованою бухгалтерією, довіреність на одержання цінностей підписується керівником підприємства та головним бухгалтером централізованої бухгалтерії або їх заступниками та особами, ними на те уповноваженим (п.5). Довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей (п.6).

Особа, якій видана довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, подати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад (комору) або матеріально відповідальній особі. Невикористані довіреності повинні бути повернуті працівнику підприємства, який здійснює виписування і реєстрацію довіреностей, не пізніше наступного дня після закінчення строку дії довіреності. Про використання довіреності або повернення невикористаної довіреності у журналі реєстрації довіреностей робиться відмітка про номери документів (накладних, актів тощо) на одержані цінності або про дату повернення довіреності. Повернуті невикористані довіреності гасяться надписом "невикористана" і зберігаються протягом строку, встановленого для зберігання первинних документів (п.10).

Довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ) з поміткою на ній номера довіреності та дати її видачі. В цих випадках один примірник накладної (або документа, що її заміняє) передається одержувачу цінностей, а другий - додається до залишеної у постачальника довіреності і використовується для спостереження і контролю за відпуском цінностей згідно довіреності, а також для проведення розрахунків з одержувачем (п.13).

З урахуванням викладеного, твердження позивача про те, що відповідні довіреності на отримання товарів за договорами поставок від контрагентів велися на підприємстві та залишались у продавців на увагу не заслуговують, оскільки відповідні процедури регламентовані спеціальним нормативно-правовим актом, приписи якого позивачем не дотримані. Так, позивачем не надано документів про одержання співробітниками ПП «Маллаті» цінностей та їх здачу на склад (комору) або матеріально відповідальній особі, журналів реєстрації довіреностей тощо.

Таким чином, враховуючи, що позивач ні до перевірки, ні до суду не надав відповідних складських документів на зерно, рівно як і копій довіреностей на отримання цінностей, товарно-транспортних накладних або будь-яких інших документів, які складаються під час оформлення господарських відносин, зазначене у сукупності не доводить стверджуваних позивачем фактів виконання контрагентами обовязків щодо поставок товарів (робіт, послуг) за договорами.

Крім того, в ході перевірки встановлено, що ПП «Маллаті» у періоді, що перевірявся, здійснювало поїздки службові відрядження, в результаті чого підприємством до складу витрат було віднесено вартість авіаквитків та послуги щодо організації поїздок. При цьому на підприємстві відсутні будь-які документи щодо прийняття участі у виставках: запрошення, буклети, інша рекламна продукція, повязана з участю ПП «Маллаті» у виставках, у зв'язку із чим встановити зв'язок витрат на відрядження всього в сумі 77049 грн. із фінансово-господарською діяльністю неможливо.

Зокрема, згідно з наказом ПП «Маллаті» від 18.04.2012 р. № 4-В «Про направлення у службове відрядження» директор ОСОБА_1 направляється у службове відрядження у м. Київ з метою участі у конференції «Food Master 2012 Private Label» строком на 3 календарних дні, у періоді з 19.04.2012 р. по 21.04.2012 р. включно. Позивачем включено до складу витрат вартість інформаційно-консультаційних послуг для участі у формі конференції від постачальника ТОВ «Трейдмастер Груп» 3500 грн. згідно з актом від 20.04.2012 р. № 499. Перевіряючими зазначено, що на ПП «Маллаті» відсутнє посвідчення про відрядження директора та будь-які інші документи щодо прийняття участі в означеній конференції.

Також згідно з наказом ПП «Маллаті» від 16.10.2012 р. № 8-3В направляються у службове відрядження до м. Парижу, Франція, для участі у виставці «SIAL 2012» на період з 18.10.2012 р. по 27.10.2012 р. включено працівники підприємства: директор ОСОБА_1, менеджер ОСОБА_29, менеджер ОСОБА_30 Відповідно до кошторису на витрати у відрядження підприємством встановлено витрати в іноземній валюті на одну особу: добові у розмірі 630 євро (1890 євро (19594,98 грн. х 3). Згідно договору від 09.04.2012 р. № 3320-200/12, укладеним ПП «Маллаті» (Замовник) із ТОВ «Центр міжнародного співробітництва «Схід-Захід» (Виконавець) Замовник доручає, а Виконавець організовує ділову подорож з метою участі в означеній виставці в м. Париж, Франція. Позивачем включено до складу витрат вартість послу по організації ділової подорожі, зокрема забезпечення візової підтримки, забезпечення медичного страхування, авіа переліт Одеса-Париж-Одеса, розміщення та сплата проживання в готелі, оглядова екскурсія по Парижу від контрагента-постачальника ТОВ «Центр міжнародного співробітництва «Схід-Захід» згідно з актом від 24.10.2012 р. № 3320-200/12 на суму 46212,20 грн. (без ПДВ). Перевіряючими зазначено, що на ПП «Маллаті» відсутні будь-які документи щодо прийняття участі в означеній виставці.

Аналогічно позивачем віднесено до витрат добові - 23009,40 грн. (відрядження 3 осіб до м. Кёльну, Німеччина, для участі у виставці харчових продуктів «Anuga»), послуги по оформленню документів 1995 грн. по постачальнику ТОВ «Таргет», вартість авіаквитків 14400 грн. по постачальнику ТОВ «ACS-Україна»; вартість авіаквитків 11072 грн. (відрядження 2 осіб до м. Москви, Росія, для участі у виставці World Food Moscow), в т.ч. ПДВ 130 грн.

З огляду на акт перевірки, перевіряючі дійшли висновку про порушення ПП «Маллаті» абз. «г» пп.138.10.3 п.138.10 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого завищено витрати на збут в загальному розмірі 62204 грн., а саме внаслідок включення до витрат на збут витрати на службові відрядження, які не підтверджені відповідними документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку. Так, у періоді, що перевірявся, ПП «Маллаті» видавало працівникам готівкові кошти на відрядження (виставки) згідно наказів підприємства (кошторисів) для вирішення виробничих (господарських) питань. За результатами службових відрядження ПП «Маллаті» оформляло Звіти про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, які відносились на рахунок № 93 «Витрати на збут». При цьому на підприємстві відсутні будь-які документи щодо прийняття участі у виставках: запрошення, буклети, інша рекламна продукція, повязана з участю підприємства у виставці. У зв'язку із цим перевіряючі дійшли висновку про неможливість встановлення зв'язку витрат на відрядження з фінансово-господарською діяльністю підприємства.

У позовній заяві ПП «Маллаті» зазначає, що службові відрядження до виставок оформлялись наказами, підтверджуються посвідченнями про відрядження, в яких є відмітки про прибуття до пунктів призначення, засвідчені печатками цих установ, та були спрямовані на розвиток господарської діяльності підприємства. Службові відрядження були на виставки та конференції, які стосувалися напрямків діяльності підприємства (представлення продуктів харчової промисловості, що є основним видом діяльності ПП «Маллаті»). При цьому позивач зазначає, що листи-запрошення були отримані засобами електронного звязку та з кожної виставки у позивача є каталоги продукції та компаній, які брали участь у виставках (однак відповідні докази до суду не надані). Участь в означених заходах сприяла розвитку економічних зв'язків підприємства.

Втім, на підтвердження вищеозначених тверджень позивачем до позовних матеріалів надано лише вибіркові копії наказів про відрядження та посвідчень про відрядження, які при цьому заповнені не у повному обсязі.

Згідно листа Державної податкової служби України від 06.03.2012 р. N 3268/5/15-1416 «Щодо віднесення до витрат підприємства витрат, пов'язаних із відрядженням» будь-які витрати на відрядження можуть бути включені до складу витрат платника податку за наявності документів, що підтверджують зв'язок такого відрядження з діяльністю такого платника податку.

Суд враховує приписи п.12 розд. ІІ Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Мінфіну № 59 від 13.03.1998 р., відповідно до якого витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що засвідчують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих з готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання відрядженого працівника, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо. Витрати, понесені у зв'язку з відрядженням, що не підтверджені відповідними документами (крім добових витрат), працівникові не відшкодовуються.

Відповідно до п.1 вищевказаної Інструкції службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі - підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

Документами, що підтверджують зв'язок такого відрядження з основною діяльністю підприємства, є, зокрема (але не виключно): запрошення сторони, що приймає і діяльність якої збігається з діяльністю підприємства, що направляє у відрядження; укладений договір чи контракт; інші документи, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документи, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з діяльністю підприємства, яке відряджає працівника.

Відповідно до п.1 розд. ІІІ Інструкції № 59 відрядження за кордон здійснюється відповідно до наказу (розпорядження) керівника підприємства після затвердження технічного завдання, в якому визначаються мета виїзду, завдання та очікувані результати відрядження, строк, умови перебування за кордоном (у разі поїздки за запрошенням подається його копія з перекладом), і кошторису витрат.

Згідно з п.7 розд. ІІІ Інструкції № 59 витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що засвідчують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання відрядженого працівника, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.

Вирішуючи спір, суд враховує, що ні до перевірки, ні до суду позивачем не надано документів в оригіналі, що засвідчують вартість витрат на відрядження (транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання відрядженого працівника, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо).

Позивачем також не надано ні до перевірки, ні до суду запрошення сторін, що приймали відряджених працівників ПП «Маллаті» і діяльність яких збігається з діяльністю позивача; укладених договорів чи контрактів; інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини (або встановлені після відповідних заходів); документів, що засвідчують участь відряджених осіб в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з діяльністю позивача.

Вирішуючи спір, суд також враховує, що відрядження оформлялися ПП «Маллаті» лише наказами та посвідченнями про відрядження (форма затверджена наказом ДПА України від 28.07.1997 р. № 260, який втратив чинність 22.07.2011 р., тобто не був чинним на момент виникнення спірних правовідносин), - без затвердження відповідного технічного завдання, в якому визначаються мета виїзду, завдання та очікувані результати відрядження, строк, умови перебування за кордоном (у випадках поїздок за кордон копія запрошення з перекладом), і кошторису витрат, що унеможливлює віднесення задокументованих ПП «Маллаті» витрат на відрядження до витрат на збут, а отже й формування відповідних податкових показників.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Однак позивачем документально не доведено дотримання вимог, встановлених ч.1, ч. 2, ст. 3 Господарського кодексу України в частині реалізації господарської діяльності, ч.1 ст. 55 Господарського кодексу України, в частині участі в господарських відносинах, реалізуючи господарську компетенцію.

За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Вирішуючи спір, суд враховує, що приймати на підтвердження даних податкового обліку можливо лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з поясненнями представника позивача на заперечення відповідача, останній наголошує на бездоказовості висновків податкового органу щодо нереальності господарських операцій, посилаючись на покладені в їх основу припущення та голослівність та фактично зважаючи на презумпцію дійсності. При цьому в обґрунтування протилежного позивач не наводить аргументацію, а надає мінімальний пакет документів для документування господарських операцій, як достатній для цілей оподаткування. З наданих же представником позивача первинних документів не вбачається їх зміст, підстави вчинення, умови поставки товару (робіт, послуг), мету придбання товару (робіт, послуг), що обумовлює висновок суду про дефект змісту та походження документів.

Отже позивачем не надано первинних документів у розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, на підтвердження фактичного отримання послуг від контрагента.

Наведені обставини у сукупності та взаємозв'язку з фактами неподання позивачем доказів фактичного вчинення дій у процесі виконання розглядуваних операцій, були цілком об'єктивно оцінені співробітниками податкового органу як доказ безтоварності цих операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку підприємства.

Суд погоджується з висновками за актом перевірки про те, що результати, відображені у даних податкового обліку позивача за господарськими операціями фактично не настали. А якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Згідно ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до п.65 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009 р. Суд вважає, що загальні інтереси спільноти полягають у підтриманні фінансової стабільності системи оподаткування ПДВ разом із її сукупністю нормам щодо нарахування ПДВ до сплати, податкових пільг, податкового кредиту та відшкодування ПДВ. Основними елементами підтримання такої стабільності слід визнати повне і своєчасне виконання усіма платниками ПДВ своїх зобов'язань щодо декларування та сплати ПДВ та, в кінцевому результаті, запобігання будь-яких видів шахрайських зловживань у вказаній системі. Щодо цього Суд визнав, що необхідно покладати край спробам зловживання у сфері оподаткування і що з метою попередження таких зловживань може бути розумним передбачати у національному законодавстві вимоги особливої обачливості для платників ПДВ.

У п. (b) «Порушення справедливого балансу між конкуруючими інтересами» Суд відзначив, що необхідно оцінити, чи заходи, вжиті зі сторони держави з метою підтримання фінансової стабільності системи оподаткування ПДВ і викорінення шахрайських зловживань в даній системі, були співрозмірними праву компанії-заявника на мирне користування своєю власністю.

Згідно п.38 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Інтерсплав» проти України» від 09.01.2007 р. Суд нагадав, що держави мають широкі межі самостійної оцінки у визначенні того, у чому полягає публічний інтерес, оскільки національний законодавчий орган, реалізуючи соціальну та економічну політику, має широке коло повноважень. Однак такі межі оцінювання не є абсолютними, і їх застосування підлягає перегляду органами Конвенції (див. рішення у справі "Lithgow and Others v. the United Kingdom"). На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань.

Згідно ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про правомірність висновків за актом перевірки від 20.07.2015 р. № 1596/15-54-22-02/32642097 з урахуванням рішення ГУ ДФС в Одеській області від 26.10.2015 р. № 2795/10/15-32-10-02-07 щодо порушення ПП «Маллаті» п.135.1, п.135.2, пп.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.137.1, п.137.4, п.137.10 ст.137, пп.138.1.1 п.138.1 ст.138.2, п.138.4, пп.138.8.1, п.138.8, абз. «ґ» пп.138.10.3 п.138.10 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 713323 грн. та завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за 2014 р. в сумі 1195600 грн.; п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодуванню включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (р.24) в сумі 548931 грн., у зв'язку із чим суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2 від 17.08.2015 р., №№ НОМЕР_3, НОМЕР_4 від 13.11.2015 р.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного підприємства «Маллаті» необґрунтовані та не відповідають чинному законодавству, у звязку із чим до задоволення не підлягають.

Керуючись ст.ст.128, 158-163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства «Маллаті» до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Суддя І.В. Завальнюк