Постанова № 54223298, 23.01.2012, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" січня 2012 р. Справа № 2a-4061/11/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

Суддя Остапюк С.В.,

за участю секретаря Хоми О.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Еталон»до Державної податкової інспекції в Тисменицькому районі Івано-Франківської області про визнання протиправними дій, визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

05.12.2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Еталон»(далі по тексту позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Тисменицькому районі Івано-Франківської області (далі відповідач) про визнання протиправними дій щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, визнання нечинним податкового повідомлення-рішення за №0001602330 від 25.11.2011 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач протиправно, в порушення положень Податкового кодексу України необґрунтовано та безпідставно провів перевірку, за наслідками якої, на підставі помилкового висновку щодо нікчемності договорів укладених між ним та приватними підприємствами «Західбудсервіс», «Воллі», оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням визначив зобовязання з сплати податку на додану вартість в розмірі 90 026, 18 гривень.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з мотивів зазначених в позовній заяві.

Відповідач позов не визнав, його представником суду надано письмове заперечення проти заявлених позовних вимог, мотивоване тим, що за наслідками проведеної перевірки встановлено порушення позивачем статті 198 Податкового кодексу України, вказаний висновок зроблено на підставі матеріалів зустрічних перевірок контрагентів позивача, відповідно до яких встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів підприємницької та економічної діяльності в силу незначної чисельності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг) приватними підприємствами «Західбудсервіс», «Воллі», відсутність за місцем реєстрації на момент проведення перевірок.

Представник відповідача проти позову заперечив з мотивів вказаних в письмових запереченнях.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази суд встановив наступне.

Позивач зареєстрований 19.05.2004 року Тисменицькою районною державною адміністрацією, його взято на податковий облік 21.05.2004 року, є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва за №100222042 від 18.04.2009 року.

В період з 07.11.2011 року до 10.11.2011 року відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах із ПП «Західбудсервіс»за період з 01.03.2011 року до 31.03.2011 року та по взаємовідносинах із ПП «Воллі»за період з 01.06.2011 року до 30.06.2011 року.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем 15.11.2011 року складено акт за №2168/2330/33004211 (а.с. 10-21).

За наслідками розгляду вказаного акту перевірки, відповідач 25.11.2011 року податковим повідомленням-рішенням за №0001602330 визначив позивачу грошові зобовязань з сплати податку на додану вартість в розмірі 90 026, 18 гривень, в тому числі 90 024, 18 гривень за основним платежем та 2 гривні за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.22).

Підставою для визначення вказаних зобовязань слугували висновки проведеної перевірки, згідно яких позивачем допущено порушення пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (а.с. 21).

Висновки про наявність вказаних порушень ґрунтуються на встановленні відповідачем, під час перевірки, наступних обставинах.

В ході перевірки на підставі використаного акту про проведення аналізу діяльності ПП «Західбудсервіс»щодо підтвердження відображення у податковій декларації з податку на додану вартість податкового зобовязання та податкового кредиту за березень 2011 року №1802/23-4/31442493 від 12.07.2011 року (а.с.108-112) встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, відсутність підприємства за місцемзнаходження на момент проведення перевірки зроблено висновок про діяльність вказаного підприємства спрямовану на здійснення операцій повязаних з наданням податкової вигоди третім особам, не набуття ПП «Західбудсервіс»належним чином цивільної право-дієздатності, висновку про фіктивність правочинів між ПП «Західбудсервіс»та його контрагентами.

Також, на підставі акту про проведення аналізу діяльності ПП «Воллі»з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правомірності нарахування податкових зобовязань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за червень 2011 року за №1559/23-4/34029609 від 23.08.2011 року (а.с.99-105) встановлена відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу незначної чисельності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг), відсутності за місцем реєстрації на момент проведення перевірки, відповідачем зроблено висновок про здійснення вказаним підприємством діяльності спрямованої на здійснення операцій повязаних з наданням податкової вигоди третім особам.

На підставі вказаних висновків відповідачем зроблено висновок, відповідно до якого угоди укладені між позивачем та приватними підприємствами «Західбудсервіс»та «Воллі»відповідно до частин 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України, частин 1, 5 статті 203 Цивільного кодексу України є нікчемним, і в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з їх недійсністю.

Як наслідок відповідач дійшов висновку, що позивачем безпідставно, в порушення пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України віднесено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість показники від здійснення господарських операцій з придбання послуг у ПП «Зхідбудсервіс»та ПП «Воллі», в результаті чого завищено податковий кредит на суму 90 024, 18 гривень.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у звязку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (абзац 1).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (абзац 2).

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної (абзац 3).

Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку (абзац 4).

Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна (абзац 5).

Таким чином, підставою для визначення відповідачем позивачу грошових зобовязань з сплати податку на додану вартість за березень та червень 2011 року є висновок про неможливість віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми податку, сплаченого ПП «Західбудсервіс», ПП «Воллі»у звязку з придбанням товарів/послуг, оскільки видані ними податкові накладні, оформленні на виконання нікчемних, на думку відповідача, угод.

Вирішуючи правомірність винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та перевіряючи вказане рішення субєкта владних повноважень на відповідність вимогам встановленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про прийняття відповідачем необґрунтованого рішення, тобто без урахування всіх обставин, що мали значення для його прийняття.

Для цілей оподаткування платники податків зобовязані вести облік доходів, витрат та інших показників, повязаних з визначенням обєктів оподаткування та/або податкових зобовязань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, повязаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення обєкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Досліджуючи фактичність проведених господарських операцій та їх звязок з господарською діяльністю позивача, формування витрат для цілей визначення обєкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судом встановлено наступне.

12.04.2010 року позивачем укладено із закритим акціонерним товариством «Ензим»договір підряду №02/10г на виконання ремонтно-будівельних робіт по поточному ремонту будівель та споруд на вул. Личаківській, 232 у місті Львові, а 30.12.2010 року - додаткову угодою за №01/10г до даного договору (а.с.137).

11.07.2008 року позивачем укладено із Зимноводівською сільською радою Пустомитівського району Львівської області договір за №12/08г на будівництво дитячого садка в с.Зимна Вода Пустомитівського району Львівської області, а 02.03.2011 року та 04.05.2011 року - додаткові угоди б/н до нього (а.с.155, 179).

Також, 29.05.2009 року позивачем укладено із громадянкою ОСОБА_3 договір підряду за № 02/09 на виконання будівельних робіт по влаштуванню тимчасових протиаварійних кріплень та ліквідації аварійного стану будинку №11 на вул. Сербській у м.Львові, пам.арх.XVI ст. (охоронний №1271), а 18.08.2010 року додаткову угоду до нього за №02/10г та 17.03.2011 року додаток №1 до додаткової угоди (а.с.168).

21.09.2010 року позивачем укладено договір за №13/10 із акціонерним товариством закритого типу «Львівський універмаг «На ринку»на виконання реставрації фасаду будинку №32 на пл.Ринок у місті Львові.

23.02.2011 року позивачем, як генпідрядником із приватним підприємством «Західбудсервіс»укладено договір за №01-23/02-11с на виконання підрядних робіт щодо виконання робіт по реставрації фасаду будинку №32на ОСОБА_4 у місті Львові (а.с76).

01.03.2011 року позивачем, як генпідрядником із приватним підприємством «Західбудсервіс»укладено договір №02-01/03-11СП на виконання підрядних робіт з тимчасового протиаварійного кріплення та ліквідації аварійного стану будинку №11 по вулиці Сербській у місті Львові (а.с.77).

Тоді ж, 01.03.2011 року позивачем, як генпідрядником із приватним підприємством «Західбудсервіс»укладено договір за №01-01/03-11 СП на виконання підрядних робіт по поточному ремонту приміщень складу готової продукції на вулиці Личаківській, 232 у місті Львові (а.с.78).

Крім того, 01.03.2011 року між приватним підприємством «Західбудсервіс», як постачальником та позивачем укладено договір поставки за №05-01/03-10 ПК (а.с.79).

02.03.2011 року позивачем, як генпідрядником із приватним підприємством «Західбудсервіс»укладено договір за №02-02/03-11 СП на виконання підрядних робіт по будівництву дитячого садка в селі Зимна Вода Пустомитівського району Львівської області (а.с.80).

18.05.2011 року позивачем, як генпідрядником із приватним підприємством «Воллі»укладено договір за №01-18/05-11 С на виконання підрядних робіт по будівництву дитячого садка в селі Зимна Вода Пустомитівського району Львівської області (а.с.81).

Як встановлено судом виконання підрядних робіт приватним підприємством «Західбудсервіс», згідно вищевказаних договорів підряду, позивачем прийнято у субпідрядника згідно актів приймання виконаних будівельних робіт (а.с.23-30, 32-42, 44-49, 51-59), а також згідно договору поставки придбано дошку нарізну з хвойних порід за накладною на відвантаження (а.с.61).

Приватним підприємством «Західбудсервіс»виписано позивачу податкові накладні на вартість виконаних підрядних робіт, а саме: податкові накладні за №0000173 від 31.03.2011 року на суму 56 513, 65 гривень, в тому числі податок на додану вартість 9 418, 94 гривень (а.с.31); за №0000169 від 31.03.2011 року на суму 295 437, 76 гривень, в тому числі податок на додану вартість 49 239, 63 гривень (а.с.43); за №0000174 від 31.03.2011 року на суму 23086, 62 гривень, в тому числі податок на додану вартість 3 847, 77 гривень (а.с.50); за №0000170 від 31.03.2011 року на суму 18 095, 10 гривень, в тому числі податок на додану вартість 3 015, 85 гривень (а.с.60), а також виписано податкову накладну на поставлену деревину за №0000167 від 31.03.2011 року на суму 9 776, 59, в тому числі податок на додану вартість 1 629, 43 гривень (а.с.62).

Виконання підрядних робіт приватним підприємством «Воллі», згідно договору підряду, позивачем прийнято у субпідрядника згідно акту приймання виконаних будівельних робіт (а.с.66-72).

Приватним підприємством «Воллі»виписано позивачу податкову накладну на вартість виконаних підрядних робіт за №206 від 30.06.2011 року на загальну суму 137 235, 34 гривень, в тому числі податок на додану вартість 22 872, 56 гривень (а.с.73).

Судом встановлено, що позивачем здійснено повний розрахунок із субпідрядниками за виконані роботи, про що свідчить наявна в матеріалах справи банківська виписка за особовим рахунком позивача (а.с.117-136).

На час здійснення господарських операцій з позивачем приватні підприємства «Західбудсервіс»та «Воллі»були включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також були зареєстрованими платниками податку на додану вартість (а.с.246, 247).

Щодо твердження відповідача про відсутність приватних підприємств «Західбудсервіс»та «Воллі»за місцем реєстрації, внесеній до відомостей про вказані юридичні особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, та невиконання обовязку по сплаті податку на додану вартість за здійсненими господарськими операціями з позивачем, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»установлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Відповідно до частини 2 статті 17 вказаного Закону відомості про місцезнаходження юридичної особи підлягають до внесенню до відомостей про юридичну особу в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Згідно підпункту 2 пункту 180.1 статті 180 Податкового кодекс України для цілей оподаткування податком на додану вартість платником податку є будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.

Відповідно до підпунктів 16.1.2, 16.1.3, 16.1.4 статті 16 Податкового кодексу України платники податків зобовязані вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, повязані з обчисленням і сплатою податків та зборів, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Натомість, судом встановлено, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи щодо придбання будівельних робіт в приватних підприємств «Західбудсервіс»та «Воллі»є в наявності у позивача.

Крім того, суд перевіряючи правосубєктність контрагентів позивача встановив, що приватне підприємство «Західбудсервіс»в період здійснення господарських операцій з позивачем мало право здійснювати господарську діяльність, повязану із створенням обєктів архітектури згідно ліцензії серії АВ №513572, виданої Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області 23.03.2010 року, що була надана позивачу при укладені договорів підряду (а.с.63-65).

Аналогічно, приватне підприємство «Воллі»в період здійснення господарських операцій з позивачем мало право здійснювати господарську діяльність, повязану із створенням обєктів архітектури згідно ліцензії серії АГ №574709, виданої Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області 04.04.2011 року, що була надана позивачу при укладені договору підряду (а.с.74-75).

Суд перевіряючи реальність виконання підрядних робіт, визначених договорами підрядів, що укладені між позивачем та приватними підприємствами «Західбудсервіс»та «Воллі»встановив, що позивачем виконані субпідрядниками будівельні роботи здані замовнику за актами приймання виконаних будівельних робіт, на суму вартості таких робіт позивачем замовникам виписано податкові накладні, а замовниками здійснено розрахунок за виконання цих робіт (а.с.138-154, 156-167, 169-178, 180-191, 239-245).

Таким чином судом встановлений рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Західбудсервіс», ПП «Воллі», спеціальна податкова правосубєктність учасників господарської операції та звязок між фактом придбання позивачем підрядних робіт і господарською діяльністю цього платника податку.

Як наслідок суд приходить до висновку про реальність господарських операції щодо придбання позивачем підрядних робіт також про добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Обставини, коли контрагент не виконав свого зобовязання зі сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на формування податкового кредиту у разі, коли цей платник має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Така позиція відповідає практиці Верховного Суду України у подібних правовідносинах. Так, у постанові від 13.01.2009 року (справа № 21-1578во08) Верховний Суд України зазначив, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні. У постанові від 11.12.2007 року (справа № 21-1376во06) Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобовязання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, дана позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Слід також звернути увагу на те, що відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобовязання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 (розділ V) Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як зазначалось вище, в матеріалах справи наявні копії відповідних документів (актів приймання виконаних робіт, податкових накладних), які підтверджують факт правомірності формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту за березень та червень 2011 року по податку на додану вартість суми податку сплаченого ПП «Західбудсервіс», ПП «Воллі»у звязку з придбанням товарів/послу в розмірі 90 024, 18 гривень.

Зазначені вище правові позиції висловлені в ухвалах Вищого адміністративного суду України по справі №К-27958/10 від 28.04.2011 року, по справі №К-16801/07 від 11.08.2010 року та по справі №К-20514/08 від 03.11.2010 року.

Щодо висновків відповідача про нікчемність угод укладених позивачем з приватними підприємствами «Західбудсервіс»та «Воллі», то суд вважає, що вказані висновки є невірними, виходячи з наступного.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон повязує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочинів є безпідставними. Крім того, відповідачем не надано доказів, що правочини визнані недійсними в судовому порядку.

Згідно статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок якщо він спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Із системного аналізу норм цивільного і господарського кодексів вбачається, що для визнання договору недійним є наявність умислу в обох сторін або однієї із них.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Заперечуючи проти позову відповідач стверджує, що договори укладені між позивачем та ПП «Західбудсервіс», ПП «Воллі»укладені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є такими, що порушують публічний порядок, а тому згідно частини 1 статті 203, частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України їх слід вважати нікчемними. Визнання такої угоди недійсною не вимагається.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України від 28.04.1978 року №3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними»до угод, укладених з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства належать, зокрема угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або приватної власності з корисливою метою, на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування прибутків та доходів, використання майна, що перебуває у їх власності або користуванні, всупереч інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне користування нею, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених в обігу.

В матеріалах справи відсутні докази обставин, встановлені податковим органом на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем, що мали місце під час здійснення підприємницької діяльності позивачем, оскільки мета є субєктивною ознакою, притаманною фізичним особам. Юридичні особи діють через органи управління і як наслідок через фізичних осіб, які входять до складу таких органів управління, а тому для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.

Доказів на підтвердження факту порушення позивачем встановленого порядку здійснення підприємницької діяльності, ухилення від сплати податків, наявності шкоди заподіяної державі, зокрема таких як, чинні податкові вимоги, надіслані позивачу в звязку з несплатою ним сум податкових зобовязань, що виникли внаслідок укладання та виконання спірних зобовязань за спірними договорами або відомості про наявність податкового боргу у позивача, представником відповідача, також суду не надано. Не доведено також відповідачем й наявності доказів кримінальної відповідальності посадових осіб та відповідальності субєктів господарювання за ухилення від сплати податків або інші податкові правопорушення. Відповідачем, як субєктом владних повноважень, не було надано суду постанови про притягнення до кримінальної відповідальності відповідальних осіб ПП «Західбудсервіс», ПП «Воллі»та визнання їх винними у вчиненні злочину, передбаченого статтею 212 Кримінального кодексу України.

Також відповідачем не доведено твердження про отримання позивачем податкової вигоди, внаслідок проведених господарських операцій з ПП «Західбудсервіс та ПП «Воллі», не надано суду, а також не повідомлено про наявність доказів, які б могли свідчити про такі обставини.

Окрім того, суд зазначає, що діяльність по проведенню будівельно-ремонтних робіт, виконання яких стало предметом підряду за угодами відносно яких податковими органами зроблено висновок щодо їх нікчемності, не є забороненою, немає й інших законодавчих обмежень стосовно їх виконання.

Таким чином, відсутність наявності в діях хоча б однієї зі сторін угоди умислу на її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, зумовлює відсутність підстав для висновку податкових органів щодо нікчемності договорів укладених між позивачем та ПП «Західбудсервіс», ПП «Воллі»та як наслідок відсутність встановлених перевіркою порушень податкового законодавства позивачем.

Враховуючи вищевикладене є протиправним та таким, що підлягає скасуванню податкове повідомлення-рішення за №0001602330 від 25.11.2011 року про визначення товариству з обмеженою відповідальністю «Еталон»суми грошових зобовязань з сплати податку на додану вартість в розмірі 90 026, 18 гривень, а позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

Позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача до задоволення не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Враховуючи, що відповідачем позапланова документальна невиїзна перевірка позивача проведена на підставі наказу керівника органу державної податкової служби за №1014-п від 31.10.2011 року, врученого головному бухгалтеру позивача 31.10.2011 року (а.с.9, 10), то дії посадових особі органу державної податкової служби щодо її проведення є правомірними.

Посилання представника позивача на порушення статтей 77, 78 Податкового кодексу України не обґрунтовують позовних вимог в цій частині, оскільки правомірність видання наказу про проведення перевірки не була предметом розгляду в даній адміністративній справі.

На підставі статті 124 Конституції України, статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення за №0001602330 від 25.11.20011 року про визначення товариству з обмеженою відповідальністю «Еталон» «Перламутр» суми грошових зобовязань з сплати податку на додану вартість в розмірі 90 026 (девяносто тисяч двадцять шість) гривень 18 копійок.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя:Остап'юк С.В.

Постанова складена в повному обсязі 27.01.2012 року.