Рішення № 54222210, 08.12.2015, Солом'янський районний суд міста Києва

760/10799/15-ц

2-4928/15

СОЛОМ`ЯНСЬКИЙ районний суд м. КИЄВА

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 грудня 2015 року Солом`янський районний суд м. Києва

в складі судді Кицюк В.С.,

за участю секретаря Дрозд А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

В червні 2015 року позивач звернувся до суду із вищезазначеним позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь 15 500,00 Євро в еквіваленті 358 515,00 грн. боргу та 11 227,22 Євро в еквіваленті 259 685,60 грн. інфляційних витрат, 2 585,40 Євро в еквіваленті 59 800,30 грн., які складають 3% річних, вирішити питання про судові витрати, мотивуючи свої вимоги наступним.

21.09.2013 між сторонами укладено 2 договори безпроцентної позики у вигляді розписок, за якими позивач надав відповідачу грошові кошти в сумах 5 500,00 Євро та 10 000,00 Євро, які останній зобов`язався повернути в строк до 21.11.2013.

Проте, стверджує позивач, відповідач не виконав свої зобов`язання, відтак просить стягнути суму боргу в судовому порядку.

За невиконання грошового зобов`язання в строк, позивач також просить суд застосувати положення ч.2 ст.625 ЦК України і стягнути інфляційне збільшення боргу та 3% річних (а.с.3-4)

В судове засідання сторони не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином відповідно до положень ст.74 ЦПК України (а.с.8, 23, 32)

В той же час, представник позивача подав заяву про розгляд справи за його відсутності, зауважив, що позовні вимоги підтримує та проти винесення заочного рішення не заперечує (а.с.33)

Відповідно до ч.1 ст.224 ЦПК України в разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Зважаючи на викладене суд вирішує справу в порядку заочного провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення у справі суд вирішує, зокрема, такі питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовується вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін впливають із встановлених обставин і яка норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При цьому, відповідно до принципів цивільного процесу саме сторони розпоряджаються своїми правами на власний розсуд, визначаючи ті чи інші предмет і підстави позову (ч.1 ст.11 ЦПК України) і суд не вправі вийти за ці межі.

Крім того, саме сторони, в даному випадку позивач відповідно до положень ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України повинен довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Визначившись же з тим, що справа буде розглянута в порядку заочного провадження, позивач апріорі вважається таким, що надав всі наявні у нього докази для встановлення обставин, на яких він ґрунтує свої вимоги, і для підтвердження тих взаємовідносин зобов`язального характеру між сторонами, на яких він наполягає.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України, серед яких можуть бути договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст.11, ч.2 ст.509 ЦК України)

Так, з матеріалів справи вбачається, що 21.09.2013 позивач надав відповідачу грошові кошти в сумі 15 500, 00 Євро, що підтверджується двома розписками, написаними власноручно відповідачем 21 вересня 2013 року на відповідно суми 5 500,00 та 10 000,00 Євро, згідно яких відповідач взяв на себе зобов`язання повернути кошти в строк до 21 листопада 2013 року. При цьому, в розписках зазначено, що вони мають силу договорів позики (а.с.6-7)

Позивач акцентує увагу суду на тому, що гроші йому відповідачем не повернуто. За відсутності відповідача суд виходить з доведеності зазначених обставин і керуючись ст.ст.1046-1050 ЦК України виходить із законності вимог позивача.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж саму кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) в строк та в порядку, що встановлюється договором (ч.1 ст.1049 ЦК України)

Відповідно до ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до положень ст.625 ЦК України.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проте суд не погоджується із доводами позивача в частині стягнення з відповідача і інфляційного збільшення боргу, і 3% річних, із законністю цих вимог слід погодитися лише частково.

Так, ст.627 ЦК України визначає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами статті 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно частин 1, 2 статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Як зазначається у п. 1 оглядового листа Вищого господарського суду України від 26 липня 2002 року N 01-8/870 вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, однак унеможливлює урахування розрахованого Державним комітетом статистики України індексу інфляції для обґрунтування вимог, пов'язаних із знеціненням валюти боргу. При цьому роз'яснено, що офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Враховуючи викладене, а також керуючись положеннями ст.11 ЦПК України, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача лише 3% річних із тим гривневим еквівалентом, на сумі якого наполягає позивача, так само і щодо стягнення суми позики у визначеному позивачем гривневому еквіваленті.

Як зазначалося судом вище відповідач не з`явився в суд та доводів і розрахунків позивача не спростував.

Відтак, є законними та обґрунтованими вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача неповернутої в строк суми позики в розмірі 15 500,00 Євро в еквіваленті 358 515,00 грн. та 3% річних в сумі 2 585,40 Євро, що еквівалентно 59 800,30 грн., за 556 днів прострочки станом на 01.06.2015 (15500*3*556/365/100)

Відповідно до положень ст.88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору пропорційно до задоволеної частини вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 625, 1046-1050 ЦК України та ст.ст. 10, 57, 60, 88, 209, 212-215, 224-228 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, який зареєстрований за адресою АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, суму позики в розмірі 358 515 (триста п`ятдесят вісім п`ятсот п`ятнадцять) грн. 00 коп. та 3% річних в сумі 59 800 (п`ятдесят дев`ять тисяч вісімсот) грн. 30 коп.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, який зареєстрований за адресою АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, судовий збір в сумі 2 254 (дві тисячі двісті п`ятдесят чотири) грн. 46 коп.

В задоволенні решти вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до Апеляційного суду м. Києва через Солом`янський районний суд м. Києва протягом 10 днів з дня отримання копії рішення шляхом подачі апеляційної скарги.

Суддя В.С. Кицюк