Ухвала суду № 54221293, 09.12.2015, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/2942/15Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 30 ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2015 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоОСОБА_2суддівОСОБА_3 , ОСОБА_4 при секретаріОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства «Лідер» с. Новомайданецьке Тальнівського району Черкаської області на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 27 жовтня 2015 року по справі за позовом приватного сільськогосподарського підприємства «Лідер» с. Новомайданецьке Тальнівського району Черкаської області до ОСОБА_6 про відшкодування майнової шкоди.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши апелянта, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

26 серпня 2015 року ПСП «Лідер» с. Новомайданецьке Тальнівського району Черкаської області звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про відшкодування майнової шкоди.

В обгрунтування позовних вимог позивач вказав, що згідно договору оренди землі № 227 від 24 вересня 2012 року, укладеного між ПСП «Лідер» с. Новомайданецьке Тальнівського району Черкаської області та ОСОБА_7, земельна ділянка ОСОБА_7 знаходилася в користуванні позивача.

В 2013 році вказана земельна ділянка, яка знаходилася в загальному масиві інших орендодавців була засіяна люцерною.

Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 25 лютого 2015 року договір оренди землі № 227 від 24 вересня 2012 року, укладений між ПСП «Лідер» с. Новомайданецьке Тальнівського району Черкаської області та ОСОБА_7 визнано недійсним.

Відповідач, не дочекавшись збору урожаю господарством, сам неодноразово протягом 2015 року збирав урожай люцерни, чим завдав позивачу збитків на суму 33 775 грн..

Позивач просив стягнути з ОСОБА_6 на свою користь 33 775 грн. у відшкодування збитків, завданих ним від втрати доходів, які б ПСП «Лідер» с. Новомайданецьке Тальнівського району Черкаської області одержало б від збору урожаю. Витрати по справі просив покласти на відповідача.

Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 27 жовтня 2015 року відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням суду, ПСП «Лідер» с. Новомайданецьке Тальнівського району Черкаської області оскаржило вказане рішення в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі апелянт просить скасувати рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 27 жовтня 2015 року як незаконне та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до відхилення з слідуючих підстав.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ст. 213 ЦПК України вказує, що рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 25 лютого 2015 року (а.с. 10) визнано недійсним договір оренди землі № 227 від 24 вересня 2012 року, укладений між ПСП «Лідер» с. Новомайданецьке Тальнівського району Черкаської області та ОСОБА_7, зареєстрований в Державному реєстрі земель 09 жовтня 2012 року за № 712408664007186 та зобовязано ПСП «Лідер» с. Новомайданецьке Тальнівського району Черкаської області повернути ОСОБА_7 земельну ділянку загальною площею 4,36 га, яка належить їй на праві приватної власності на земельну ділянку серія ЧР № 014020.

Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 09 квітня 2015 року (а.с. 11) залишено в силі рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 25 лютого 2015 року і ухвала апеляційного суду набрала законної сили з моменту проголошення, тобто з 09 квітня 2015 року.

Крім того, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 травня 2015 року (а.с. 12) відмовлено ПСП «Лідер» с. Новомайданецьке Тальнівського району Черкаської області у відкритті касаційного провадження за їхньою касаційною скаргою на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 25 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 09 квітня 2015 року по вищевказаній цивільній справі.

Звертаючись до суду 26 серпня 2015 року з позовною заявою (а.с. 1-3), позивач мотивував своє звернення до суду тим, що жодним із рішень судів всіх інстанцій не був вказаний строк повернення земельної ділянки. Відповідач по справі, ОСОБА_6 не дочекавшись того часу, коли б ПСП «Лідер» с. Новомайданецьке Тальнівського району Черкаської області зібрало урожай з земельної ділянки, яку зобовязано рішенням судів повернути власнику, сам збирав та реалізовував урожай люцерни на свій розсуд. Оскільки, сільськогосподарське підприємство за час вирощування люцерни понесло витрати на обробіток землі, закупівлю насіння, посів, підживлення, крім того, не мало змоги реалізувати зібраний з ділянки урожай через його відсутність, тому вважає, що відповідач по справі повинен відшкодувати збитки, спричинені ним від втрати доходів, які б підприємство одержало від збору урожаю люцерни в розмірі 33 775 грн..

Ухвалюючи рішення по справі (а.с. 42-44), суд першої інстанції виходив з тих обставин, що договір оренди земельної ділянки визнано судом недійсним, а тому якщо за недійсним правочином права та обовязки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припинилася. У відповідних випадках неможливо повернення одержаного за зобовязанням у натурі і наслідки у вигляді реституції застосовані бути не можуть. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що сторонами договору є позивач та ОСОБА_7, а тому на ОСОБА_6, який не брав участі у правочині не може бути покладено обовязок повернення майна за цим правочином.

В апеляційній скарзі (а.с. 47-49) ПСП «Лідер» с. Новомайданецьке Тальнівського району Черкаської області вказало, що рішення суду прийняте без достатнього та належного дослідження матеріалів справи, неправильного трактування норм права, а тому є незаконним та підлягає скасуванню. Апелянт вважає, що відповідач вчинив протиправні дії щодо розпорядження майном позивача, незаконно зібрав урожай люцерни та розпорядився ним на власний розсуд, чим завдав збитків власнику майна - ПСП «Лідер» с. Новомайданецьке Тальнівського району Черкаської області на суму 33 775 грн..

Перевіряючи обгрунтованість доводів апеляційної скарги, пояснень, наданих сторонами, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є правильним, відповідає вимогам чинного законодавства, а доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими обставинами справи та наявними матеріалами справи і не дають підстав для зміни чи скасування рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Як вже зазначалося вище, рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 25 лютого 2015 року (а.с. 10) визнано недійсним договір оренди землі № 227 від 24 вересня 2012 року, укладений між ПСП «Лідер» с. Новомайданецьке Тальнівського району Черкаської області та ОСОБА_7, зареєстрований в Державному реєстрі земель 09 жовтня 2012 року за № 712408664007186 та зобовязано ПСП «Лідер» с. Новомайданецьке Тальнівського району Черкаської області повернути ОСОБА_7 земельну ділянку загальною площею 4,36 га, яка належить їй на праві приватної власності на земельну ділянку серія ЧР № 014020. Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 09 квітня 2015 року (а.с. 11) дане рішення залишено в силі і ухвала апеляційного суду набрала законної сили з моменту проголошення, тобто з 09 квітня 2015 року.

Сторони по справі не надали суду доказів, що на момент розгляду та ухвалення рішення суду про відшкодування майнової шкоди 27 жовтня 2015 року (а.с. 42-44) чи на момент постановлення ухвали апеляційного суду по даній справі, рішення судів про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки скасовані. Навпаки, матеріали справи містять докази, що зазначені рішення мають законну силу та ніким не скасовані, оскільки в матеріалах справи (а.с. 12) є ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 травня 2015 року (а.с. 12), якою відмовлено ПСП «Лідер» с. Новомайданецьке Тальнівського району Черкаської області у відкритті касаційного провадження за їхньою касаційною скаргою на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 25 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 09 квітня 2015 року.

Згідно з вимогами чинного законодавства, зокрема, ст. 41 Конституції України та ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, в тому числі з позовом про відшкодування збитків та в інший спосіб відшкодування майнової шкоди.

Відшкодування майнової шкоди є видом цивільно-правової відповідальності.

Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, ЗК України.

За змістом статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до пункту 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284, відшкодуванню підлягають збитки власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

Вирішуючи цей спір, необхідно брати до уваги загальні положення статті 22, глави 82 ЦК України.

Так, згідно зі статтею 22 ЦК України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди слід встановити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), так і ступінь вини у розумінні статті 1193 ЦК України.

Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанції про відсутність у діях ОСОБА_6 складу цивільного правопорушення обґрунтованим, оскільки станом на 09 квітня 2015 року (момент набрання чинності рішення суду про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та її повернення) зобовязання за вказаним договором припинилися і земельна ділянка правомірно повернута орендодавцю та не перебувала у розпорядженні орендаря.

Згідно ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обовязки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

При цьому, судом першої інстанції правильно дано оцінку правовим нормам та вказано, що зобовязання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визначенні недійсним правочину зобовязання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання договору недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

Якщо зобовязання припинено на майбутнє, то у відповідних випадках неможливо повернення одержаного за зобовязанням у натурі.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги апелянт сам зазначив, що протиправні дії відповідача вчинені в червні-липні 2015 року, (дана обставина сторонами не заперечується і підтверджена наявними матеріалами справи) тобто в момент, коли зобовязання вже були припинені, тому в даному випадку наслідки у вигляді реституції згідно ч. 2 ст. 236 ЦК України застосовані бути не можуть, про що суд першої інстанції правильно зазначив в своєму рішенні.

Крім того, відповідно до ст. 28 ЗУ «Про оренду землі» вбачається, що правовою підставою для відшкодування збитків орендарю є чинний договір землі, а не договір, який визнаний судом недійсним.

Встановлені обставини по справі та надані сторонами докази не підтверджують винні дії відповідача по завданню шкоди позивачу, оскільки позивачем не доведено, що на момент здійснення дій відповідача щодо збору урожаю люцерни, земельна ділянка знаходилася на законних та правомірних підставах у позивача, а тому, за таких обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки вищеприведені обставини по справі та застосовані норми закону не передбачають відшкодування шкоди позивачу в даному випадку.

Також, районним судом правильно зазначено, що стороною правочину є ОСОБА_7, а не ОСОБА_6, а тому на особу, яка не брала участі в правочині не може бути покладено обовязок повернення майна за цим правочином.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи з положень ч. 4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно визначено правову природу спірних правовідносин, позивачем не надано ніяких обгрунтованих та підтверджуючих доказів в обгрунтування своїх позовних вимог, а тому висновок районного суду є правильним і скасуванню не підлягає.

Доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства «Лідер» с. Новомайданецьке Тальнівського району Черкаської області відхилити.

Рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 27 жовтня 2015 року по справі за позовом приватного сільськогосподарського підприємства «Лідер» с. Новомайданецьке Тальнівського району Черкаської області до ОСОБА_6 про відшкодування майнової шкоди залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий :

Судді :