Постанова № 54206361, 08.12.2015, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2015 р.Справа № 916/3462/15Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Головея В.М.

Суддів: Гладишевої Т.Я., Ярош А.І.,

(У звязку із звільненням судді Шевченко В.В., склад судової колегії змінено на підставі розпорядження № 872 від 04.12.2015 та протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 04.12.2015)

при секретарі судового засідання: Максіміхіній Ю.В.,

за участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_1 (за довіреністю),

від відповідача ОСОБА_2 (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт»

на рішення господарського суду Одеської області від 07 жовтня 2015 року

по справі №916/3462/15

за позовом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Іллічівської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»

до Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт»

про стягнення 130 964,09 грн.

та за зустрічним позовом Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт»

до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Іллічівської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»

про стягнення 34 177,51 грн.

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

Представниками сторін в судовому засіданні не було заявлено клопотання про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, отже фіксація судового процесу не здійснювалась відповідно до ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 08.12.2015 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2015 року Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Іллічівської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (далі Адміністрація, позивач) звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Державного підприємства «Іллічівський морський торговельний порт» (далі Порт, відповідач) про стягнення інфляційних в сумі 161 065,72 грн., 3 % річних 11 424,13 грн., а також витрат по сплаті судового збору.

Позов обґрунтований тим, що рішенням господарського суду Одеської області від 25.02.2015, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.04.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 14.07.2015 у справі № 916/931/14 позов задоволено. 11.05.2015 стягнуто з Порту на користь Адміністрації заборгованість в розмірі 267 458,11 грн. Враховуючи те, що Портом не було вчасно сплачено заборгованість, а з моменту настання граничного строку для оплати рахунків до моменту сплати заборгованості відбулись інфляційні процеси в економіці держави, у позивача виникло право вимагати стягнення з відповідача інфляційних та 3% річних.

Ухвалою суду від 20.08.2015 порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 09.09.2015.

У вересні 2015 року Порт звернувся до господарського суду Одеської області із зустрічним позовом до Адміністрації про стягнення 32 249,17 грн. інфляційних та 3% річних в розмірі 1 928,34 грн.

Зустрічний позов з посиланням на ст. ст. 8, 530, 536, 625, 1212, 1214 ЦК України, обґрунтований простроченням Адміністрацією строку виконання зобовязання з повернення грошових сум, сплачених на виконання ухвали господарського суду Одеської області від 05.01.2015 у справі № 916/931/14, у звязку із набранням законної сили ухвалою господарського суду Одеської області від 05.01.2015 у зазначеній справі.

Ухвалою суду від 01.10.2015 до спільного розгляду з первісним позовом прийнято зустрічну позовну.

Рішенням господарського суду Одеської області від 07.10.2015 року у справі №916/3462/15 позов Адміністрації задоволено, стягнуто з Порту на користь позивача 122 026,49 грн. інфляційних нарахувань, 8 937,60 3 % річних, а також 2 619,28 грн. витрат по сплаті судового збору. У задоволенні зустрічного позову Порту відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції послався на те, що наявні в справі матеріали, засвідчують обґрунтованість позовних вимог Адміністрації. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, господарський суд зазначив, що повернення грошових коштів, стягнутих на виконання судового рішення, яке набрало законної сили, але у подальшому було скасовано, не є дією, що вчиняється на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а повязане із безпідставним збереженням грошей. У звязку із тим, що підстава, на якій вони були набуті, згодом відпала, обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України у даному випадку не виникає.

Не погоджуючись з вищевказаним рішення, Порт звернувся до Одеського апеляційного господарського суду, з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов у повному обсязі. Витрати по сплаті судового збору покласти на Адміністрацію.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм процесуального права. На думку скаржника, суд не врахував безпосередньої доказової та предметної повязаності справи №916/931/14 та даної справи №916/3462/15, у звязку з чим помилково не застосовано процесуальних підстав для відмови у порушенні провадження по справі та припинення провадження у справі. Також, відповідач вважає, що господарський суд безпідставно відмовив у задоволенні зустрічного позову.

В судовому засіданні 08.12.2015 представник відповідача надала пояснення якими підтримала доводи апеляційної скарги та просила задовольнити останню.

Представник позивача в судовому засіданні 08.12.2015 надала відзив на апеляційну скаргу та просив суд, залишити рішення господарського суду без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між Адміністрацією (Власник) та Портом (Сервітуарій) укладено Договір майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) від 30.09.2013 року №645-0/106-П-ІЛФ-13, відповідно до умов якого Власник, на визначених договором умовах оплати, надає Сервітуарію право обмеженого користування належними Власнику гідротехнічними спорудами (нерухомим майном), розташованими в акваторії Іллічівського морського порту, а саме причал № 12 (довжина причалу (п.м.) -200, 00, архівний номер паспорту 85105).

У звязку з неналежним виконанням умов договору Адміністрація звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Порту про стягнення 267 458,11 грн. заборгованості за договором майнового сервітуту від 30.09.2013 року №645-0/106-П-ІЛФ-13. Даний позов розглянуто господарським судом Одеської області у справі № 916/931/14.

Зазначена заборгованість є платою за сервітут, яка виникла на підставі рахунків від 30.09.2013 року №4446, від 31.10.2013 року № 9355, від 30.11.2013 року № 9389, від 31.12.2013 року 12868 на загальну суму 267 458,11 грн.

Рішенням господарського суду Одеської області від 25.02.2015 залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.04.2015 і постановою Вищого господарського суду України від 14.07.2015у справі №916/931/14 позов Адміністрації задоволено, стягнуто з Порту на користь ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Іллічівської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» 267 458,11 грн. та судовий збір в сумі 5 349,16 грн.

Статтею 35 ГПК України встановлено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Факт невиконання зобовязання за договором майнового сервітуту від 30.09.2013 року №645-0/106-П-ІЛФ-13 та сума заборгованості встановлені рішенням суду у справі №916/931/14, тому не підлягають доказуванню.

Як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами у справі відповідач вищезазначене судове рішення виконав не своєчасно, а саме: борг та суму судового збору, сплатив позивачеві лише 02.06.2015.

Отже, позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання, а саме, по 02.06.2015 включно.

Постановами Верховного Суду України від 20.12.2010 року у справі №3-57гс10, від 20.01.2011 року у справі №10/25, від 04.07.2011 року у справі №13/210/10, від 12.09.2011 року у справі №6/433-42/183, від 14.11.2011року у справі №12/207, які є обовязковими для суду в силу приписів статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України, визначено, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобовязальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобовязання та не позбавляє кредитора права на отримання інфляційних та 3% річних, стягнення яких передбачено нормами статті 625 ЦК України. Чинне законодавство не повязує припинення зобовязання з постановленням судового рішення, а наявність судового акту про стягнення заборгованості не припиняє грошового зобовязання боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом встановлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.

Матеріалами справи підтверджено стягнення основної заборгованості за договором, тому в даному випадку інфляційні нарахування та 3 % річних мають бути стягнуті окремо.

При цьому, наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є фінансовими санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів (девальвації грошової одиниці України) та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ця міра відповідальності нараховуються незалежно від наявності вини боржника, оскільки передбачена законом і є частиною грошового зобовязання боржника до моменту його припинення згідно норм чинного законодавства України.

У відповідності до приписів статті 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Пунктом 2.3 Договору майнового сервітуту (користування гідротехнічними спорудами) від 30.09.2013 року №645-0/106-П-ІЛФ-13 передбачено, що оплата сервітуту здійснюється Сервітуарієм щомісячно, до 30 числа місяця, наступного за звітним, на підставі рахунку Власника. Сума щомісячного платежу розраховуюється виходячи з кількості днів у звітному місяці.

Договір діє до 31 грудня 2013 року, але у будь-якому разі до повного виконання Сторонами своїх зобовязань за цим договором (пункт 7.1 Договору).

З огляду на положення спірного договору та норми чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем періодів інфляційних та 3 % річних.

Судова колегія вважає, що господарським судом Одеської області правомірно задоволені позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних у розмірі 122 026,49 грн., як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобовязання з причини девальвації грошової одиниці України за періоди з 31.10.2013 року по 02.06.2015 року (а, саме: з 31.10.2013 по 02.11.2014, з 20.02.2015 по 11.05.2015 по рахунку №4446 від 30.09.2013; з 01.12.2013 по 02.11.2014, з 20.02.2015 по 11.05.2015 по рахунку № 9355 від 31.10.2013; з 31.12.2013 по 02.11.2014, з 20.02.2015 по 11.05.2015 по рахунку № 9389 від 30.11.2013 та з 31.01.2014 по 02.11.2014, з 20.02.2015 по 11.05.2015 за рахунок № 12868 від 31.12.2013) та 3% річних у розмірі 8 937,60 грн., як плати за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобовязання за вищевказані періоди по виставленим рахункам.

Щодо зустрічної позовної заяви, судова колегія встановила наступне.

Дійсно, рішенням господарського суду Одеської області від 07.08.2014 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 року у справі № 916/931/14, позов Адміністрації був задоволений у повному обсязі. Стягнуто з Порту на користь Адміністрації заборгованість у розмірі 267 458,11 грн. та 5 349,16 грн. судових витрат. 17.10.2014 року на виконання зазначеного рішення було видано наказ. 25.11.2015 за результатами розгляду касаційної скарги Порту, Вищим господарським судом України по справі № 916/931/14 прийнята постанова, якою касаційна скарга задоволена частково. Рішення господарського суду Одеської області від 07.08.2014 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 року у справі № 916/931/14 скасовані, а справу передано на новий розгляд до господарського суду.

Рішенням господарського суду Одеської області від 25.02.2015, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.04.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 14.07.2015 у справі №916/931/14 позов задоволено. Стягнуто з Порту на користь Адміністрації заборгованість в розмірі 267 458,11 грн.

Отже, судова колегія погоджується з висновком господарського суду, що повернення грошових коштів, стягнутих на виконання судового рішення, яке набрало законної сили, але у подальшому було скасовано, не є дією, що вчиняється на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а повязане із безпідставним збереженням грошей. У звязку із тим, що підстава, на якій вони були набуті, згодом відпала, обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України у даному випадку не виникає. А відтак, вимоги за зустрічним позовом про стягнення 1 928,34 грн. 3% річних, та 32 249,17 грн. інфляційного збільшення, за період з 26.11.2014 до 19.02.2015, на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги не прийняті судовою колегією до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи та не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення. Зокрема не приймаються до уваги доводи скаржника щодо нібито помилкового не застосування судом першої інстанції процесуальних підстав для відмови у порушенні провадження по справі та припинення провадження у справі, у звязку з нібито вирішенням аналогічної справи з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 4.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 припинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини другої статті 80 Господарського процесуального кодексу України можливе за умов, якщо рішення господарського суду або іншого органу, який вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, набрало законної сили, не змінено і не скасовано у відповідній частині в передбаченому законом порядку. За відсутності таких умов заінтересована особа вправі звернутися з позовом до господарського суду на загальних підставах.

За приписами процесуального законодавства, предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондується зі способами захисту права, які визначені, наприклад, у статті 16 ЦК України, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підставу позову становлять фактичні обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Предметом судового розгляду у справі № 916/931/14 є вимога позивача до відповідача про стягнення заборгованості за Договором від 30.09.2013 року № 645-0/106-П-ІЛФ-13.

Предметом судового розгляду у справі №916/3383/15 є вимога позивача до відповідача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу до моменту фактичного погашення заборгованості.

Отже, з огляду на те, що у справах №916/931/14 та №916/3383/15 різні предмети позову, місцевий господарський суд правомірно дійшов висновку про відсутність підстав для припинення провадження у справі відповідно до пункту 2 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що рішення суду, як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав та свобод людини та здійснення принципу верховенства права, тому місцевий господарський суд при винесенні рішення повинен неухильно дотримуватись у відповідності до норм матеріального та процесуального права і фактичним обставинам справи, які мають бути зясовані шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у справі.

Виходячи з вищевикладеного, відповідно до статті 47 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення прийняте суддею за результатами дослідження усіх обставин справи, тому судова колегія Одеського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду Одеської області від 07.10.2015 року у справі №916/3462/15 ґрунтується на всебічному, повному та обєктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права України, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду.

Керуючись ст. 99, 101-105 ГПК України колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Одеської області від 07.10.2015 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддяГоловей В.М.

СуддіГладишева Т.Я.

ОСОБА_3