Ухвала суду № 542014, 20.03.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

Іменем України

“20” березня 2007 р.                                                                                    Справа №22/253

                                                                                    к/с № К-36225/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого                                               Голубєвої Г.К.

Суддів                                                           Брайко А.І.

Костенко М.І

Рибченко А.О.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання: Ткачук Н.В.

за участю представників:

позивача:                  не з’явились

відповідачів: 1) ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька - Амбарцумової М.Г., Присяжного С.М., Тарасенко В.О.

                           2) ВДК у Куйбишевському районі м.Донецька – не з’явились

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька

на ухвалуДонецького апеляційного господарського суду від 23.10.2006 року

та постановуГосподарського суду Донецької області від 04.09.2006 року

у справі №22/253

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІнтерБрокСервіс»

до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька, Відділення державного казначейства у Куйбишевському районі м. Донецька

про  стягнення бюджетної заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІнтерБрокСервіс» (далі – позивач) в серпні 2006 року звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом (з урахуванням уточнень) про стягнення з державного бюджету бюджетну заборгованість з податку на додану вартість в сумі 1997 945 грн.

Постановою Господарського суду Донецької області від 04.09.2006 року позов задоволено.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 24.10.2006 року постанову Господарського суду Донецької області від 04.09.2006 року по справі №22/253 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій просив скасувати ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 23.10.2006 року та постанову Господарського суду Донецької області від 04.09.2006 року та прийняти рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, вказуючи на порушення вищезгаданими судами норм матеріального права, а саме: п. 1.8 ст. 1, пп. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97 ВР.

Рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за даними декларації з податку на додану вартість за січень 2004 року у позивача, сума податку на додану вартість, яка підлягає відшкодуванню з бюджету за підсумками поточного звітного періоду складає 2700 658 грн.

ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька була здійснена перевірка позивача з питання обґрунтованості відшкодування сум ПДВ за січень 2004 року, результати якої відображені у акті №37/26-31222379 від 28.05.2004 року. За висновками цього акту було встановлене завищення бюджетного відшкодування з ПДВ за січень 2004 року на суму 700000 грн. На підставі цього акту податковою інспекцією було прийняте податкове повідомлення-рішення №58/26-2-31222379/6465 від 01.06.2004 року про зменшення у картці особового рахунку позивача суми ПДВ, яка підлягає відшкодуванню за січень 2004 року на 700000 грн. Наведене податкове повідомлення-рішення позивачем оскаржено не було. З урахуванням цього сума ПДВ, яка підлягає відшкодуванню за січень 2004 року склала 2000658 грн. Комплексною перевіркою, яка проводилася пізніше (акт від 24.09.2004 р. №103/23-1/31222379), порушень законодавства при оформленні податкового кредиту за січень 2004 року встановлено не було.

В касаційній скарзі ДПІ у Куйбишевському районі м. Донецька, посилаючись в обґрунтування вимог про скасування судових рішень на те, що однією з обов’язкових підстав включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата ним сум до Держбюджету України; на те, що право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість; на те, що у органу державної податкової служби була фактично відсутня можливість проведення перевірки по всьому ланцюгу учасників господарських відносин до кінцевого виробника продукції з метою встановлення надмірної сплати ПДВ та недопущення безпідставного відшкодування податку на додану вартість; на те, що позивач дізнався про порушене право у 2004 році, але своєчасно не звернувся до Господарського суду Донецької області.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до пп.  7.7.1, пп. 7.7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції чинній на момент спірних правовідносин) у разі, коли за результатами звітного періоду сума, визначена як різниця між загальною сумою податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з будь-яким продажем товарів (товарів, послуг) протягом звітного періоду та сумою податкового кредиту звітного періоду має від’ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Держбюджету України протягом місяця наступного після подачі декларації.

Відповідно до пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 цього Закону (в редакції чинній на момент спірних правовідносин) підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період.

Суми, не відшкодовані платнику податку протягом зазначеного в цій нормі строку, вважаються бюджетною заборгованістю. Платник податку має право у будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості звернутися до господарського суду з позовом про стягнення коштів з бюджету.

Судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що позивачем подана декларація з ПДВ за січень 2004 року з урахуванням строків відшкодування ПДВ, які всатновлені пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Факт бюджетної заборгованості перед позивачем за податковою декларацією з податку на додану вартість за січень 2004 року, підтверджено наявними доказами, у тому числі даними податкової декларації (див. арк. 12-13 том.1).

Питання відшкодування ПДВ не пов’язані з обов’язковістю проведення податковими органами перевірок. Згідно з чинним законодавством, порядком відшкодування ПДВ, передбаченим в пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок на додану вартість» призначення податковим органом перевірки платника податку не може продовжити визначений Законом термін відшкодування з Держбюджету України податку на додану вартість.

Доводи скаржника щодо наявності станом на 01.02.2004 року кредиторської заборгованості ТОВ «ІнтерБрокСервіс» перед ТОВ «ТД «Металург» не можуть бути підставою для задоволення касаційної скарги, оскільки ці обставини стосуються господарських правовідносин, а за нормами Закону України «Про податок на додану вартість» ( в редакції чинній на момент спірних правовідносин) підставою для відшкодування податку на додану вартість були лише дані податкової декларації.

Крім того, суд касаційної інстанції приймає до уваги те, що після подання декларації за січень 2004 року, податковими органами проведено перевірку позивача з питань відшкодування сум ПДВ за січень 2004 року (акт № 37/26-31222379 від 28.05.2004 року) та комплексну перевірку (акт № 103/23-1/31222379 від 24.09.2004 року), якими не встановлено порушень платником податку податкового законодавства, які стали б підставою для відмови в позові про стягнення бюджетної заборгованості в сумі 1997945 грн.  

Посилання скаржника в касаційній скарзі на пропущення позивачем строку звернення до суду спростовується наступним.

За загальним правилом строк звернення до суду за захистом порушеного права чи охоронюваного законом інтересу починає перебіг з дня, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про таке порушення.

Згідно ст. 99 КАС України позов було подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що звернення платника податку у серпні 2004 року до податкового органу з заявою про зміну напрямку відшкодування податку на додану вартість, заявленого  у податковій декларації з податку на додану вартість за січень 2004 року, не позбавляє можливості позивача можливості в межах встановленого пп. 15.3.1 п. 15.3 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» строку звернутись до суду з позовом про стягнення відповідної суми.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення  - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, ухвала Донецького апеляційного господарського суду від 23.10.2006 року та постанова Господарського суду Донецької області від 04.09.2006 року прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, суди дали правильну оцінку обставинам справи, тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції у справі №22/253.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька залишити без задоволення.

Ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 23.10.2006 року та постанову Господарського суду Донецької області від 04.09.2006 року по справі №22/253 – без змін.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 12.02.2007 року в частині задоволення клопотання скаржника про зупинення виконання постанови Господарського суду Донецької області від 04.09.2006 року скасувати.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий

підписГолубєва Г.К.Судді

підписБрайко А.І.

підписКостенко М.І.

підписРибченко А.О.

підписФедоров М.О.

З оригіналом згідно

Суддя                                                                                                    Голубєва Г.К.