Ухвала суду № 54171576, 23.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2015 року м. Київ К/800/63530/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Латишевої Л.П.,за участю представників позивача:Вєдєрнікової О.С.,відповідача:не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2013 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року

у справі №817/3317/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства «Рівнеазот»

до Державної податкової інспекції у місті Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області

про визнання дій протиправними, скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Публічне акціонерне товариство «Рівнеазот» (далі - позивач) звернулось до Державної податкової інспекції у місті Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області (далі - відповідач) про визнання дій протиправними, скасування податкового повідомлення-рішення.

Рівненський окружний адміністративний суд постановою від 09 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року, позовні вимоги задовольнив частково, визнав нечинним податкове повідомлення-рішення від 19 квітня 2013 року №0002081502 та стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати у розмірі 2 294,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких, просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Представниками контролюючого органу проведено камеральну перевірку даних позивача, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість за лютий 2013 року, про що складено акт від 05 квітня 2013 року №39/15-200/05607824, яким встановлено порушення позивачем вимог пункту 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми податкового кредитку за лютий 2013 року на 34 816 309,54 грн.

За результатами проведеної перевірки податковий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 19 квітня 2013 року №0002081502, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 52 224 000,66 грн., з яких основний платіж - 34 816 310,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 17 408 155,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів у ПАТ «Азот», на підставі податкової накладної не зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість за лютий 2013 року, оскільки позивачем дотримано вимоги пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі договору від 25 грудня 2012 року №456-11 ПАТ «Азот» поставило позивачу природний газ на загальну суму 208 897 857,23 грн., у тому числі ПДВ - 34 816 309,54 грн.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, вартість отриманого товару, сплачена позивачем у повному обсязі, що підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами та не заперечується сторонами.

За наслідками виконання вказаного договору ПАТ «Азот» виписало позивачу податкову накладну від 31 січня 2013 року №1298 на суму ПДВ 34 816 309,54 грн., яка не була зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Позивач 20 березня 2013 року подав податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2013 року. У Додатку №8 «Заява про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних» до вказаної декларації, позивач відобразив у складі податкового кредиту за лютий 2013 року суму податку на додану вартість у розмірі 34 816 308,00 за податковою накладною від 31 січня 2013 року №1298, зазначивши про відсутність її реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, разом з Додатком №8 до декларації з ПДВ за лютий 2013 року позивач листом від 20 березня 2013 року №1533 подав до податкового органу копії первинних документів, що засвідчують факт отримання товару, серед яких копія податкової накладної від 31 січня 2013 року №1298 та акт приймання-передачі природного газу від 31 січня 2013 року.

Згідно положень підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За змістом пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 зазначеного Кодексу, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Положеннями абзаців 1, 2, 9, 11 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту.

До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Надходження такої заяви із скаргою є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.

Системний аналіз наведених податкових норм дає підстави для висновку, що платник податку має право на включення до податкового кредиту сум податку, сплачених ним за наслідками господарських операцій, дійсність та достовірність яких має підтверджуватися внесеними до Реєстру податковими накладними або іншими документами, встановленими Податковим кодексом України, що посвідчують право на віднесення сум податку до податкового кредиту протягом 365 днів з дати їх виписки.

У разі ж порушення постачальником порядку реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі покупець товарів/послуг має право додати до податкової декларації заяву із скаргою на такого постачальника в тому звітному періоді, в якому суми податку на додану вартість на підставі відповідних податкових накладних включено до складу податкового кредиту.

При цьому, статтею 201 Податкового кодексу України обов'язок із оформлення і реєстрації податкових накладних покладено на платника податку - продавця товарів (послуг), а не платника податку, який формує податковий кредит.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем подано заяву зі скаргою на вказаних постачальників у відповідності до вимог пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, яка отримана податковим органом без зауважень, що підтверджується відповідним штемпелем на заяві. Разом із зазначеною заявою супровідним листом позивачем надано контролюючому органу податкову накладну та акт приймання-передачі.

Оскільки, позивач вжив усіх передбачених законом заходів для належного формування податкового кредиту за результатом здійснення господарських взаємовідносинам з ПАТ «Азот», у податкового органу були відсутні підстави для визначення позивачу грошового зобов'язання спірним податковим повідомленням-рішенням.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2013 року у справі №817/3317/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.