Постанова № 54167393, 07.12.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" грудня 2015 р. Справа № 922/5355/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Івакіна В.О. , суддя Хачатрян В.С.

при секретарі Кузнєцовій І.В.,

за участю представників:

позивача ОСОБА_1 (довіреність № 38-1871 від 28.08.2010 р.),

відповідача ОСОБА_2 (довіреність № 606 від 05.10.2015 р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 5354 Х/1-12) на рішення господарського суду Харківської області від 15 жовтня 2015 року у справі № 922/5355/15,

за позовом Комунального підприємства Харківські теплові мережі, м. Харків,

до Комунального закладу Харківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 92 Харківської міської ради Харківської області імені ОСОБА_3 ОСОБА_4 Набойченка, м. Харків,

про стягнення 58647,66 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2015 року Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі", (далі за текстом - позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 92 Харківської міської ради Харківської області (далі за текстом - відповідач) про стягнення 58647,66 грн. вартості безпідставно спожитої теплової енергії.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 15.10.2015 р. у справі № 922/5355/15 (суддя Калантай М.В.) в позові відмовлено.

Позивач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 15.10.2015 р. у справі № 922/5355/15 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, судові витрати покласти на відповідача.

Також відповідач зазначає, що підприємство знаходиться у тяжкому фінансовому становищі.

Представник відповідача надав доповнення до апеляційної скарги (вх. №16327, від 03.12.2015 р.) в якому підтримує апеляційну скаргу та просить її задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників позивача та відповідача, а також дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 01 січня 2002 року між позивачем, енергопостачальною організацією, та відповідачем, як споживачем, укладено договір №161 про постачання теплової енергії (далі за текстом - договір).

Відповідно до пункту 1. договору позивач зобовязався постачати відповідачу теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Згідно з пунктами 10.1., 10.4. договору, він набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2002. договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Відповідно до пунктів 6.1. - 6.3. договору розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно в грошовій формі відповідно до встановлених тарифів. Розрахунковим періодом є календарний місяць, по результатам якого підписується акт (в 3-х примірниках) на відпуск - получення теплової енергії. Споживач за 10 днів до початку розрахункового періоду сплачує енергопостачальній організації попередню оплату вартості, необхідного обсягу теплової енергії, що і є заявкою на наступний розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок розрахункового періоду.

Згідно пункту 6.4. договору якщо споживач розраховується за показниками приладів обліку: при перевищенні фактичного використання теплової енергії понад заявлену та сплачену до початку розрахункового періоду, це перевищення окремо оплачується споживачем не пізніше 25-го числа поточного місяця; у випадку, коли фактичне використання теплової енергії нижче від заявленого та сплаченого до початку розрахункового періоду, залишок (сальдо) розрахунків визначається за фактичними показниками приладів обліку.

У період дії договору сторонами неодноразово укладалися додатки та додаткові угоди в частині визначення обсягу постачання теплової енергії, переліку особистих рахунків, порядку обліку теплової енергії при наявності вузла обліку, та реквізитів сторін, копії яких наявні в матеріалах справи.

Згідно акту підключення споживача до джерела теплової енергії №176/6143 від 04.10.2010 р., на підставі розпорядження виконкому Харківської міської ради №2753 від 28.09.2010 р. здійснено підключення відповідача до джерела теплової енергії.

В період опалювального сезону 2010-2011 років сторонами підписано акти виконаних робіт по відпуску теплової енергії на загальну суму 73287,36 грн., зокрема: від 31.10.2010 за жовтень 2010 року - на суму 18528,36 грн.; від 30.11.2010 за листопад 2010 року - на суму 20382,76грн.; від 31.12.2010 за грудень 2010 року - на суму 30943,94грн.; від 31.01.2011 за січень 2011 року - на суму 3432,30грн.

При цьому, відповідач визначав обсяг отриманої теплової енергії на підставі приладів обліку, що підтверджується наявними у матеріалах справи додатком 4 від 02.03.2007 р. до договору, рахунками на оплату отриманої теплової енергії за жовтень 2011 року - січень 2011 року, а також розрахунком нарахувань за договором.

Таким чином, з урахуванням положень пункту 6.4. договору він мав сплатити заборгованість не пізніше 25 числа відповідного місяця, в якому здійснювалося споживання теплової енергії.

На оплату отриманої теплової енергії позивач виставив відповідачу рахунки №17600-1613 від 05.11.2010, №17600-1613 від 06.12.2010, №17600-1613 від 05.11.2010, №17600-1613 від 07.02.2015.

З розрахунку позовних вимог вбачається, що відповідач у жовтні 2010 року лише частково погасив вартість отриманої теплової енергії на суму 14639,70грн.

06 лютого 2013 року позивач направив відповідачу досудове повідомлення від 05.02.2013 №130/юр про сплату заборгованості у сумі 58647,66грн.

Відповідач на вказану претензію не відреагував, залишок заборгованості у сумі 58647,66грн. за період з жовтня 2010 року по січень 2011 року до даного часу не погасив, що стало підставою для звернення до суду першої інстанції з даним позовом.

Відповідно до статті 526 ЦК України та статті 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно частини 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання", споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до частини 6 статті 25 Закону України Про теплопостачання у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії, заборгованість стягується в судовому порядку.

Частиною 1 статті 275 ГК України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і підігріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору не допускається.

Стаття 526 Цивільного кодексу передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься в статті 193 Господарського кодексу України.

В силу статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду погоджується з висновками господарського суду першої інстанції, матеріалами справи підтверджується те, що відповідач не у повному обсязі сплатив вартість спожитої теплової енергії за договором №161 від 01.01.2002 р., внаслідок чого за ним утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 58647,66грн.

Відповідач заперечень щодо розміру заборгованості або доказів повного її погашення в суд першої інстанції та в апеляційний господарський суд не надав.

Відповідачем в суд першої інстанції було заявлено про застосування строків позовної давності.

Згідно статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Враховуючи, що відповідач мав сплатити заборгованість за теплову енергію не пізніше 25 числа відповідного місяця, в якому здійснювалося споживання теплової енергії, строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію у жовтні 2010 року закінчився 26.10.2013, у листопаді 2010 року закінчився 26.11.2013, у грудні 2010 року закінчився 26.12.2013, у січні 2011 року закінчився 26.01.2014.

Позивач звернувся з даним позовом 16.09.2015, що підтверджується штампом реєстрації вхідної кореспонденції господарського суду Харківської області, тобто після спливу позовної давності.

Згідно частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як зазначено вище, відповідач у відзиві заявив про застосування позовної давності.

Разом із тим, позивачем було подано клопотання про поновлення пропущеного строку позовної давності.

Відповідно до частини 5 статті 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Розглянувши клопотання позивача, суд першої інстанції зазначив, що не доведено поважності причини пропуску позовної давності, виходячи з наступного.

Позивач посилався на важкий фінансовий стан підприємства, значний розмір заборгованості споживачів за спожиту теплову енергію, відсутність достатньої кількості працівників позивача, які займаються стягненням заборгованості в судовому порядку, але при цьому не надав будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин.

Не вказував позивач і те, яким чином ці обставини вплинули на пропуск ним строку позовної давності при зверненні до суду саме з даним позовом.

Фактично, вказані доводи свідчать лише про наявність недоліків в організації роботи підприємства щодо стягнення дебіторської заборгованості, а отже несвоєчасне подання даного позову сталося з вини самого позивача, тобто з суб'єктивних причин.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено наявності поважних причин пропуску позовної давності, у зв'язку із чим, з огляду на заяву відповідача про застосування позовної давності, в позові слід відмовити.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання позивача про наявність судової практики щодо стягнення з бюджетних установ заборгованості за отриману теплову енергію на користь КП Харківські теплові мережі, оскільки при розгляді справ та прийнятті судових рішень, суд, перш за все, керується приписами чинного законодавства, а не судовою практикою. При цьому, відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про судове рішення №6 від 23.03.2012 року рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції прийняв до уваги доводи лише однієї сторони і не врахував інтереси позивача, спростовуються аналізом суду обставин справи. При цьому, колегія суддів зазначає, що в апеляційній скарзі скаржник не вказує, яких саме порушень норм матеріального та/або процесуального права допустив суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення, а доводи скаржника зводяться до того, що позивач знаходиться в тяжкому матеріальному становищі і наполягає на здійсненні судом апеляційної інстанції переоцінки обставин справи. Проте, такі доводи апелянта в силу приписів ст. 104 Господарського процесуального кодексу України не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

При таких обставинах колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача є необґрунтованою, безпідставною і підлягає залишенню без задоволення, оскільки позивач не довів ті обставини, на які він посилався в апеляційній скарзі, як на підставу для скасування рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів, з урахуванням зазначеного дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв оскаржуване рішення обґрунтовано, з урахуванням матеріалів справи, тому рішення господарського суду Харківської області від 15 жовтня 2015 року у справі № 922/5355/15 підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105, Господарського процесуального кодексу України судова колегія Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 15 жовтня 2015 року у справі № 922/5355/14 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 08.12.2015 року

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Хачатрян В.С.