Ухвала суду № 54157241, 03.12.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/15473/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А. Суддя-доповідач: Літвіна Н. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого - судді: Літвіної Н.М., суддів: Коротких А.Ю., Хрімлі О.Г.

при секретарі Рафальській І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 жовтня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду міста Києва, третя особа - Державна казначейська служба України про зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася до суду з позовом до Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду міста Києва, третя особа - Державна казначейська служба України про зобов'язання вчинити дії.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 жовтня 2015 року адміністративний позов задоволено.

Зобов'язано Державну судову адміністрацію України та Апеляційний суд міста Києва нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач - Державна судова адміністрація України звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, позивач з 03 серпня 1998 року працювала на посаді судді Апеляційного суду м. Києва та, маючи необхідний для відставки судді стаж роботи, встановлений Законом України «Про судоустрій і статус суддів», 02 грудня 2013 року подала до Вищої ради юстиції заяву про відставку.

24 грудня 2013 року Вища рада юстиції внесла подання № 1532/о/15-13 до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Апеляційного суду м. Києва у зв'язку з поданням заяви про відставку.

На підставі постанови Верховної Ради України від 25 грудня 2014 року №59-VІІІ «Про звільнення суддів» позивача звільнено з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Наказом Голови Апеляційного суду м. Києва № 5-ОС від 12 січня 2015 року позивача відраховано зі штату суддів Апеляційного суду м. Києва.

06 липня 2015 року з метою отримання вихідної допомоги позивач звернулась до ДСА із відповідною заявою .

За результатами розгляду звернення позивача, ДСА України листом № Л965-15-976/15м від 24 липня 2015 року позивача було повідомлено про відсутність правових підстав для нарахування та виплати вихідної допомоги, у зв'язку із виключенням ст. 136 Закону Україну «Про судоустрій і статус суддів» Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні».

Між тим, позивач з рішенням суб»єкта владних повноважень не погодився в зв»язку з чим звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Відповідно до п. 9 ч. 5 ст. 126 Конституції України - суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

При цьому звільнення судді відбувається за наявності в судді відповідного стажу роботи, який, відповідно до ч. 1 ст. 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), становить не менше двадцяти років, та подання суддею заяви, яка є підтвердженням вільного волевиявлення судді на реалізацію ним права на відставку.

Відповідно до ч. 1 ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Право позивача на вихідну допомогу передбачено і рішенням Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109, 131, 132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII «Прикінцеві положення», абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Так, Конституційний Суд України зокрема зазначив, що аналіз розділу VІІІ Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" дає підстави для висновку, що відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

Конституційним судом України також зауважено, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків.

Тобто, реалізація права судді на відставку за наявності підстав, встановлених Законом України "Про судоустрій і статус суддів", є підставою для виплати такому судді у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Доводи апелянта з приводу того, що 01 квітня 2014 року набрав чинності Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» яким виключено ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» колегія суддів до уваги не приймає, оскільки право на відставку реалізовано позивачем до набрання чинності Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні».

Відповідно до ч. 3 ст. 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

Згідно до п. 4 параграфа 2.1 розділу II Регламенту Вищої ради юстиції, затвердженого рішенням Вищої ради юстиції від 04 квітня 2010 року №791/0/15-10 - розгляд питання про відставку судді включає в себе з'ясування дійсного волевиявлення судді, який подав заяву про відставку, з метою перевірки відсутності стороннього впливу на суддю або примусу.

Отже, Вища рада юстиції за наявності у судді відповідного стажу роботи повноважна перевіряти лише справжність волевиявлення судді, водночас відмовити в задоволенні заяви про відставку з інших підстав Вища рада юстиції не правомочна.

Подібну роль у цьому процесі відведено й Верховній Раді України, оскільки, згідно з положеннями статті 216 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України «Про Регламент Верховної Ради України» керівництво Верховної Ради України лише забезпечує організацію підготовки цього питання до розгляду на пленарних засіданнях.

Таким чином, подання заяви про відставку та внесення Вищою радою юстиції відповідного подання до Верховної Ради України вказує на набуття суддею прав на відставку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, заяву про відставку позивач подала 02 грудня 2013 року, а відповідне подання Вищої ради юстиції внесено 24 грудня 2013 року.

Разом з тим, фактичне звільнення позивача з посади судді у зв'язку із поданням заяви про відставку відбулося лише через рік після внесення подання Вищою радою юстиції на підставі постанови Верховної Ради України від 25 грудня 2014 року №59-VІІІ «Про звільнення суддів».

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що тривалий період, протягом якого не вирішувалося питання про звільнення позивача з посади судді у відставку, не залежав від його волі, а тому, не може впливати на вирішення питання про нарахування та виплату позивачу вихідної допомоги за законодавством, чинним на час подання ним заяви про відставку.

Крім того, позбавлення позивача права на отримання відповідної вихідної допомоги у зв'язку з відставкою суперечить приписам статті 22 Конституції України, відповідно до якої при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинник законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року №3-рп/2013 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абзацу другого пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", статті 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці), суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання, і така незалежність судді забезпечується, зокрема, його належним матеріальним та соціальним забезпеченням. Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюється на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці.

Конституційний Суд України відзначив, що законодавець, маючи дискреційні повноваження щодо визначення умов, порядку та розміру матеріального забезпечення, повинен враховувати, що не може запроваджуватися правове регулювання, за якого особа, реалізуючи одне конституційне право, позбавляється можливості реалізувати інше право (гарантію). Зокрема, суддя після виходу на пенсію або у відставку, використовуючи конституційне право на працю, визначене статтею 43 Основного Закону України, не може бути при цьому позбавлений гарантій незалежності суддів, включаючи заходи їх правового захисту, матеріального і соціального забезпечення.

Підставою для отримання матеріального забезпечення судді після припинення його повноважень є виключно конституційно визначений статус професійного судді, при цьому не може виокремлюватися певна категорія суддів у відставці, які не мають права на отримання вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку з підстав, не пов'язаних з статусом судді та його професійною діяльністю щодо здійснення правосуддя.

Відтак, враховуючи, що за суддею, який перебуває у відставці, зберігається звання судді та такі ж гарантії недоторканності та соціального захисту, як і до виходу у відставку, скасування при виході у відставку гарантованої виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою є обмеженням соціальних гарантій суддів, передбачених Конституцією України та іншими Законами України, оскільки зміст та обсяг досягнутого суддями рівня матеріального забезпечення не може бути звужено або скасовано шляхом внесення змін до чинного законодавства.

Таким чином, оскільки право на відставку позивачем реалізовано до набрання чинності Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», позивач має право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою відповідно до ч. 1 ст. 136 Закону Україну «Про судоустрій і статус суддів».

Що стосується доводів апелянта з приводу того, що вони не є розпорядниками коштів, а тому вимоги позивачем до них заявлені безпідставно, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності Апеляційного суду м. Києва було покладено на Державну судову адміністрацію.

Виходячи із вимог ст. 71 КАС України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 жовтня 2015 року - без змін.

Стягнути з Державної судової адміністрації України судовий збір за подання апеляційної скарги до Київського апеляційного адміністративного судуна користь держави у розмірі 5 010 (п»ять тисяч десять гривень) 90 коп.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, встановлені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Літвіна Н.М.

Судді Коротких А.Ю.

Хрімлі О.Г.

Повний текст ухвали виготовлений 08 грудня 2015 року.

Головуючий суддя Літвіна Н. М.

Судді: Хрімлі О.Г.

Коротких А. Ю.