Постанова № 54156462, 03.12.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2015 р. Справа № 922/2622/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В. , суддя Білецька А.М.

при секретарі - Кохан Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з"явився.

відповідача - ОСОБА_1, за дорученням № 97 від 07.05.2015 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод промислових технологій" (вх. № 5226 Х/3-10) на рішення господарського суду Харківської області від 19 жовтня 2015 року по справі №922/2622/15,

за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Стандарт", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод промислових технологій", с. Комунар, Харківська область

про стягнення 5022 675, 90 грн .,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 19.10.2015 року по справі №922/2622/15 (головуючий суддя Сальнікова Г.І., суддя Светлічний Ю.В., суддя Лаврова Л.С.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод промислових технологій" на користь Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Стандарт" 4352652,30 грн. поточної заборгованості по кредиту; 250000,00 грн. простроченої заборгованості по кредиту; 74909,92 грн. поточної заборгованості за процентами; 289357,46 грн. простроченої заборгованості за процентами; 24454,85 грн. заборгованості по пені за несвоєчасне повернення процентів; 31301,37 грн. заборгованості по пені за несвоєчасну сплату кредиту. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод промислових технологій" на користь державного бюджету України 73080,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківський завод промислових технологій" звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 19.10.2015 року по справі №922/2622/15 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального Кодексу України є підставою для його скасування.

Публічне акціонерне товариство "Комерційний Банк "Стандарт" відзиву на апеляційну скаргу не надало, однак його представник в судовому засіданні зазначив, що рішення господарського суду Харківської області було винесено без порушення приписів чинного матеріального та процесуального законодавства, та з урахуванням всіх доказів поданих сторонами, та доказів, які були витребувані судом. Просить рішення господарського суду Харківської області від 19.10.2015 року по справі №922/2622/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Публічне акціонерне товариство "Комерційний Банк "Стандарт" свого представника в судове засідання 03.12.2015 року не направило, про причини неявки суд не сповістив, про час та місце розгляду скарги був повідомлений належним чином.

У відповідності до статті 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Аналогічні вимоги ст. 27 Господарського процесуального кодексу України покладено також і на третіх осіб.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із пунктом 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011 року Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи колегія суддів зазначає, що частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обовязком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За висновками суду апеляційної інстанції, незважаючи на те, що позивач свого представника у судове засідання 03.12.2015 року не направив, у відповідності до вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу та доводи апеляційних скарг в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши у судовому засіданні пояснення представника відповідача та представника позивача в судовому засіданні 24.12.2015 року, дослідивши правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи та підтверджено в ході апеляційного розгляду справи, 18.11.2005 року між Акціонерним-комерційним банком «ОСОБА_2 ворота» (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківський завод промислових технологій" (позичальник - відповідач у справі) було укладено договір №783 на кредитну лінію (відновлювальну).

За умовами пункту 1.1 договору, у період з 18.11.2005 року по 15.11.2006 року Банк зобовязується надати позичальникові кредит у рамках відновлювальної кредитної лінії з максимальною суму заборгованості за нею 2 000 000,00 грн. (ліміт) у будь-який день зазначеного періоду, а позичальник зобовязується повернути кредит у строк 15.11.2006 року та сплачує проценти за користування ним ставкою 24% річних на визначених договором умовах.

Відповідно до пункту 5.2.5. договору позичальник зобов'язувався повністю повернути кредит, сплатити нараховані проценти та неустойку, незалежно від настання строку виконання зобов'язання у випадках: зокрема, невиконання своїх зобов'язань з повернення кредиту або сплати процентів.

У випадку порушення строку повернення кредиту, передбаченого пунктом 1.1. договору, та/або строків сплати процентів, позичальник сплачує ОСОБА_2 пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочки (пункт 6.1.3 договору).

За умовами пункту 7.2 договір набуває чинності з моменту його укладення та діє до повного виконання сторонами своїх зобовязань за ним.

Надалі, до договору №783 на кредитну лінію (відновлювальну) від 18.11.2005 року, сторонами було укладено низку договорів про внесення змін, які були підписані та скріплені печатками контрагентів (а.с.122-143, том 1).

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 01.08.2014 року прийнято рішення № 67, відповідно до якого на підставі постанови Правління Національного банку України від 31.07.2014 року №456 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_2 ворота" до категорії неплатоспроможних», вирішила розпочати процедуру виведення Публічного акціонерного товариства "ОСОБА_2 ворота" з ринку та запровадити в ньому тимчасову адміністрацію з 04.08.2014 року.

28.11.2014 року між ПАТ "ОСОБА_2 ворота" (неплатоспроможний банк) та ПАТ "Комерційний Банк "Стандарт" (приймаючий банк - позивач у справі) був укладений договір № 2 про передачу активів і зобов'язань неплатоспроможного банку ПАТ "ОСОБА_2 ворота".

До приймаючого банку переходять: активи (включаючи забезпечення за ними), що зазначені в пункті 1.1 цього договору, в обсязі і на умовах, які існували на момент складення Реєстру договорів про здійснення активних операцій та договорів забезпечення; зобов'язання щодо повернення грошових коштів (у валюті зобов'язання), що зазначені в пункті 1.1. цього договору, в обсязі і на умовах, які існували на момент складення Реєстру договорів з кредиторами (вкладниками) (пункт 1.2. договору).

Пунктом 3.2.5. договору було передбачено, що приймаючий банк у строк не пізніше 5 календарних днів з дати укладання цього договору повідомляє боржників (позичальників) та кредиторів (вкладників) про передачу на його користь активів та зобов'язань за цим договором шляхом розміщення узагальненої інформації на офіційному сайті приймаючого банку. Кожний боржник (позичальник) та/або кредитор (вкладник) може отримати інформацію щодо себе у приміщенні приймаючого банку.

Приймаючий банк з дня укладення сторонами цього договору, підписання Реєстру договорів про здійснення активних операцій та договорів забезпечення та акту приймання-передавання активів та зобов'язань, набуває усіх прав та обов'язків кредитора ОСОБА_3 банку щодо боржників (позичальників), вимоги до яких передані відповідно до цього договору, разом із правами за договорами забезпечення таких вимог. Згода боржників (позичальників) та унесення змін (у тому числі доповнень) до вже укладених договорів з відповідними боржниками (позичальниками) у такому випадку не вимагається (пункт 4.2. договору).

Згідно пунктом 9.1 договір набирає чинності з дня його підписання сторонами, а саме: з 28.11.2014 року та діє до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором.

Рішенням № 38 від 19.02.2015 року виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "Стандарт" була розпочата з 20.02.2015 року процедура виведення ПАТ КБ "Стандарт" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації; тимчасова адміністрація запроваджена строком на три місяці з 20.02.2015 по 19.05.2015 року включно; призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "Стандарт" (уповноважена особа Фонду) провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_4.

Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішенням № 101 від 18.05.2015 року "Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "Стандарт" було продовжено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "Стандарт" по 18.06.2015 року (включно), продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "Стандарт" ОСОБА_4 по 18.06.2015 року (включно).

Позивачем листом від 05.12.2014 року №БТ 05/12-486 було запропоновано Товариству з обмеженою відповідальністю "Харківський завод промислових технологій" здійснювати подальше виконання зобовязань за договором №783 на кредитну лінію (відновлювальну) від 18.11.2005 року Публічному акціонерному товариству "Комерційний Банк "Стандарт".

16.04.2015 року Публічне акціонерне товариство "Комерційний Банк "Стандарт" на адресу відповідача направив вимогу про погашення боргу (а.с.144, том 1).

На думку позивача, позичальник не належно виконує зобовязання за договором №783 на кредитну лінію (відновлювальну) від 18.11.2005 року (з урахуванням договорів про зміни до нього), у звязку з чим звернувся до господарського суду із позовом про стягнення 4 352 652,30 грн. - заборгованість за кредитом; 250 000,00 грн. - простроченої заборгованості по кредиту; 74 909,92 грн. - поточної заборгованості за процентами; 289 357,46 грн. простроченої заборгованості за процентами; 24 454,85 грн. заборгованості по пені за несвоєчасне повернення процентів; 31 301,37 грн. заборгованості по пені за несвоєчасну сплату кредиту.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод промислових технологій" підлягає задоволенню з наступних підстав.

З огляду на вимоги статті 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного Кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частина 1 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачає, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір та порядок процентів встановлюється договором.

За статтею 1056-1 Цивільного кодексу України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі.

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 14 Цивільного Кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного Кодексу України)

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного Кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 527 Цивільного кодексу України боржник зобовязаний виконати свій обовязок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобовязання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобовязанні має право вимагати доказів того, що обовязок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків не предявлення такої вимоги.

Частиною 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобовязанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Податковий кодекс України (підпункт 14.1.255 Податкового кодексу України) визнає під відступленням права вимоги - операцію з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації.

Заміна осіб у зобовязанні пов'язана з тим, що попередні учасники зобов'язань вибувають з цих відносин, а їх права та обов'язки у повному обсязі переходять до суб'єктів, які їх замінюють. Заміна осіб у зобов'язанні може набувати форми заміни кредитора або заміни боржника.

Заміна кредитора - це уступка (передача) первісним кредитором (який відступає право вимоги) своїх прав вимоги за зобов'язанням іншій особі (новому кредитору, який вступає до зобовязання та набуває право вимоги до боржника).

Отже, з укладанням договору №2 про передачу активів і зобовязань неплатоспроможного банку від 28.11.2014 року позивач став новим кредитором та набув право вимоги за активами ПАТ «ОСОБА_2 Ворота» (включаючи забезпечення за ними).

Стаття 514 Цивільного кодексу України передбачає, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За цієї обставини до предмету доказування в даній справі належить встановлення обсягів прав, які перейшли позивачу внаслідок набуття активів неплатоспроможного ОСОБА_2.

Частиною 1 статті 517 Цивільного кодексу України встановлено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Пунктом 3.1.2.2 договору від 28.11.2014 року про передачу активів та зобов'язань неплатоспроможного банку визначено, що ПАТ «ОСОБА_2 Ворота» зобов'язано протягом 5 (пяти) робочих днів передати приймаючому ОСОБА_2 оригінали документів, що стосуються грошових зобовязань та інформацію.

Тобто, приймаючий Банк повинен був отримати від ПАТ «ОСОБА_2 Ворота» документи, які б засвідчували, зокрема, права вимоги останнього за укладеним кредитним договором № 783 від 18.11.2005 року, та інформацію, яка є важливою для здійснення прав вимоги (як-то розмір заборгованості за договором станом на момент передачі прав вимоги).

Між тим, у матеріалах справи відсутні документи щодо розміру заборгованості відповідача за кредитним договором № 783 від 18.11.2005 року перед ПАТ «ОСОБА_2 Ворота», станом на момент передачі останнім приймаючим ОСОБА_2 прав вимоги за вказаним договором.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 24.11.2015 року по справі №922/2622/15 було запропоновано Публічному акціонерному товариству "Комерційний Банк "Стандарт" надати докази передачі за договором №2 від 28.11.2014 року заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод промислових технологій", та вказати, яка саме заборгованість відповідача існувала на день укладення договору.

Проте, ОСОБА_2 (позивач у справі) не виконав вимоги ухвали суду і не надав витребувані судом матеріали.

Лист від 05.12.2014 року №БТ 05/12-486 та від 16.04.2015 року №БТ 16/04-317 Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Стандарт", на який посилається у своїх поясненнях представник ОСОБА_2, не є достовірним доказом, який підтверджує інформацію щодо наявності заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод промислових технологій" за кредитним договором № 783 від 18.11.2005 року на момент передачі ПАТ «ОСОБА_2 ворота» позивачу прав вимоги за вказаним договором.

Матеріали справи свідчать, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківський завод промислових технологій" неодноразово зверталось до Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Стандарт" з проханням надати докази набуття позивачем відповідних прав.

Вказані обставини, свідчать про те, що відповідач вчиняв необхідні дії щодо встановлення особи належного кредитора. Однак, жодного письмового доказу набуття Публічним акціонерним товариством "Комерційний Банк "Стандарт" прав за кредитним договором № 783 від 18.11.2005 року на адресу відповідача не надходило.

Варто зазначити, що законодавець, захищаючи інтереси боржника у випадку заміни кредитора у зобов'язанні, передбачив право боржника не виконувати свої зобов'язання перед новим кредитором до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні (частина 2 статті 517 Цивільного кодексу України).

Отже, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обовязку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

За приписами частини 2 статті 527 Цивільного кодексу України кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним чином або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

З правових конструкції відповідних правових норм випливають як обов'язки нового кредитора у зобов'язанні, зокрема, на нового кредитора покладається обов'язок повідомити боржника про перехід прав у зобов'язанні, оскільки в протилежному випадку новий кредитор несе ризик настання для себе різного роду несприятливих правових наслідків, так і права боржника у такому зобов'язанні, за якими, боржник має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором, не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні або виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові

Отже, незважаючи на положення частини 1 статті 516 Цивільного кодексу України, за якою зміна кредитора не потребує згоди боржника, правова невизначеність навколо особи кредитора (відсутність офіційних документів про купівлю-продаж (уступку) права вимоги) позбавляє боржника можливості виконувати свої зобовязання належним чином, відповідно до умов договору та призводить до негативних наслідків для обох контрагентів.

В процесі розгляду справи колегією суддів встановлено, що позивач в порушення вимог, передбачених статтею 32-34 Господарського процесуального кодексу України, не надав належних та допустимих доказів в обґрунтування власної правової позиції по справі, зокрема, докази наявності права на стягнення з відповідача боргу, доказів наявності у відповідача заборгованості за договором №783 від 18.11.2005 року, доказів порушення останнім своїх зобов'язань за цим договором, в тому числі з посиланням на документи, передані первісним кредитором.

Таким чином, відсутні обґрунтовані підстави вважати доведеною наявність зазначеної у позовній заяві заборгованості відповідача, та нарахованих в зв'язку з простроченням її оплати штрафних санкцій станом на дату укладання договору від 28.11.2014 року про передачу активів та зобов'язань неплатоспроможного банку ПАТ «ОСОБА_2 Ворота».

Крім того, з поданих банком до суду розрахунків не можливо встановити дійсну суму заборгованості відповідача, зважаючи на відсутність відповідної деталізації та розрахунку заборгованості по тілу кредиту та відсоткам за користування кредитом по договору №783 від 18.11.2005 року.

Відповідно до пункту 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому, згідно з пунктом 1 та пунктом 2 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також недоведеність обставин, що мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими, є підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 19.10.2015 року по справі №922/2622/15 прийняте при не належному зясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права, у звязку з чим наявні підстави для його скасування.

Керуючись статтями 22, 85, 99, 101, 103, 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод промислових технологій" задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 19 жовтня 2015 року по справі №922/2622/15 скасувати та прийняти нове рішення.

В позові відмовити.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.