Ухвала суду № 54152659, 01.12.2015, Апеляційний суд Сумської області

Справа №581/816/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 22-ц/788/2220/15 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 43

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2015 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Хвостика С. Г.,

суддів - Собини О. І. , Околота Г. М.

за участю секретаря - Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області апеляційну скаргу ОСОБА_3

на заочне рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 21 жовтня 2015 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: Калінінська сільська рада Липоводолинського району Сумської області, про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом зняття з реєстрації, визнання особи такою, що втратила право користування житлом, -

в с т а н о в и л а:

У серпні 2015 року позивачка звернулась до суду з вказаним позовом, який в подальшому уточнила, мотивуючи свої вимоги тим, що вона є власником житлового будинку по вул. Молодіжній, 11 в с. Галаївець, Калінінської сільської ради, Липоводолинського району, Сумської області.

17 листопада 2009 року вона на прохання сина ОСОБА_5 зареєструвала у вказаному житловому будинку відповідача ОСОБА_4

Посилаючись на те, що відповідач фактично ніколи не проживав у належному їй житловому будинку за вказаною адресою, місця його проживання на даний час вона не знає, тому не може зняти його з реєстраційного обліку за вказаною адресою, чим обмежуються її права власника у повному обсязі здійснювати право володіння, користування та розпорядження спірним майном, у звязку з чим просила суд усунути перешкоди у користуванні нею спірним житловим приміщенням шляхом зняття відповідача з реєстрації за адресою знаходження вказаного житлового будинку, а також визнати його таким, що втратив право користування спірним житлом на підставі ст.ст.71, 72 ЖК України, а саме: як особу, яка понад 6 місяців не проживає в житловому приміщенні без поважних причин.

Заочним рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 21 жовтня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Вказане заочне рішення суду позивач оскаржила в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильність встановлення судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить заочне рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В доводах апеляційної скарги зазначається, що висновок суду першої інстанції про те, що положення ст.ст.71, 72 ЖК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин не позбавляє суд обовязку вирішити справу по суті на користь позивачки, адже обставини того, що відповідач набув право користування спірним житлом підтверджуються фактом його реєстрації у житловому будинку позивачки, тому, відповідно, він може бути визнаний таким, який втратив право користування цим жилим приміщенням у звязку з тим, що не проживав там більше шести місяців без поважних причин.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 29 грудня 1998 року ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності належав одноквартирний будинок по вул. Молодіжній, 11 в с. Галаївець, Калінінської сільської ради, Липоводолинського району, Сумської області (а.с.5).

26 листопада 2004 року ОСОБА_6 помер (а.с.15), а 06 травня 2012 року помер ОСОБА_5 (а.с.16).

Згідно довідки Калінінської сільської ради Липоводолинського району Сумської області від 04 серпня 2015 року за № 187 в житловому будинку по вул. Молодіжній, 11 в с. Галаївець, Липоводолинського району, Сумської області зареєстровані: ОСОБА_3, її дочка ОСОБА_7, онуки ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, правнук ОСОБА_11, а також відповідач ОСОБА_4 (а.с.17).

Також згідно довідки цієї ж сільської ради від 04 серпня 2015 року за № 174 відповідач ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, 17 листопада 2009 року прибув з м. Васильків та зареєструвався по вул. Молодіжній, 11 в с. Галаївець, Липоводолинського району, Сумської області, де з часу реєстрації фактично не проживав (а.с.18).

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_3 посилалась на те, що відповідач тривалий час не проживає у вказаному будинку, участі в його утриманні не приймає, при цьому він не являється членом її сімї, однак його реєстрація за вказаною адресою в певній мірі обмежує права позивача, як власника того жилого приміщення, користуватись та володіти спірним нерухомим майном на власний розсуд.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині зняття відповідача з реєстраційного обліку за адресою знаходження спірного житлового будинку, який на праві власності належить позивачу, а також у визнанні відповідача таким, що втратив право користування тим жилим приміщенням, як особи, що понад шість місяців не проживає за місцем його реєстрації без поважних причин, суд першої інстанції послався на відсутність для цього підстав.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Положеннями ч. 1 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Водночас, відповідно до ст. 7 Закону України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

Виходячи з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, повязані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких повязані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, предявивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Таким чином, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України; ст. 405 ЦК України).

Вказаного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 16 січня 2012 року № 6-57цс11, який відповідно до ст.360-7 ЦПК України є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, а також має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Разом з тим, норми статей 71, 72 ЖК України регулюють правовідносини з приводу користування наймачами жилими приміщеннями у будинках державного і громадського житлового фонду, в той час як нормами статей 156 ЖК України, ст.405 ЦК України врегульовані правовідносини між власниками житлових будинків та членами їх сімей, в тому числі, і колишніми членами їх сімей.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що житловий будинок по вул. Молодіжній, 11 в с. Галаївець, Липоводолинського району, Сумської області належить позивачці на праві власності, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин норми ст.ст.71, 72 ЖК України, як підстав для визнання відповідача таким, що втратив право користування спірним жилим приміщенням. Також відсутні підстави для визнання відповідача ОСОБА_4 особою, яка втратила право користування спірним жилим приміщенням і на підставі ст.ст. 156 ЖК України, ст.405 ЦК України, оскільки, як стверджувала сама позивачка і в позовній заяві, і в уточненнях до неї, а також у доводах апеляційної скарги, він не є членом її сімї і ніколи ним не був.

Таким чином, оскільки відсутні підстави для визнання відповідача таким, що втратив право користування спірним жилим приміщенням, відповідно, відсутні підстави і для усунення перешкод у користуванні житлом шляхом зняття його з реєстраційного обліку за місцем знаходження спірного будинку.

До того ж, вирішення вказаного питання про зняття з реєстраційного обліку належить до компетенції органів реєстрації місця проживання та місця перебування осіб і підставою для цього є відповідне рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, а позов щодо цього задоволенню не підлягає.

Доводи апеляційної скарги про обовязок суду вирішити справу по суті на користь позивача, так як для цього були всі підстави, не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки перелік підстав для визнання особи такою, що втратила право користування спірним жилим приміщенням чітко передбачений законодавством, а ті підстави, на які послалась позивач, не є такими, що вказують про задоволення її вимоги, а звідси, відсутні підстави для задоволення позову і в іншій частині.

Інші доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду також не спростовують і не містять посилань на такі порушення, які б слугували підставою для зміни чи скасування заочного рішення суду.

Відповідно до вимог ч.2 ст.308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин, коли суд першої інстанції постановив заочне рішення в оскаржуваній частині з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає, отже, апеляційну скаргу необхідно відхилити.

Судові витрати підлягають розподілу в порядку, встановленому ст.88 ЦПК України.

Оскільки позивач при подачі апеляційної скарги не сплатила судовий збір в сумі 535,92 грн., а її клопотання про звільнення від сплати судового збору не було задоволено у звязку з необґрунтованістю, так як були відсутні докази про її доходи за 2015 рік, про що зазначено в ухвалі Апеляційного суду Сумської області від 18 листопада 2015 року, тому сплата судового збору в сумі 535,92 грн. була відстрочена до ухвалення судового рішення у даній справі. Однак, враховуючи, що рішення ухвалено не на користь позивача та дані про її майновий стан, тому з позивача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір за апеляційний перегляд заочного рішення суду першої інстанції в сумі 535 грн. 92 коп.

Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.1; 308; 314 ч.1 п.1; 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а заочне рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 21 жовтня 2015 року в даній справі залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір за апеляційний перегляд заочного рішення суду першої інстанції в сумі 535 грн. 92 коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -