Рішення № 54150854, 07.12.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №485/1602/15-ц 07.12.2015 07.12.2015 07.12.2015

Провадження №22-ц/784/2788/15

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 485/1602/15-ц Головуючий І інстанції Кішковська З.А.

Провадження № 22-ц/784/2788/15 Доповідач Темнікова В.І.

Категорія 48

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2015 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Миколаївської області в складі :

головуючого Темнікової В.І.,

суддів Яворської Ж.М., Маляренко І.Б.,

при секретарі Богуславській О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 13 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від обовязку сплати аліментів, -

В С Т А Н О В И Л А :

В серпні 2015 року позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому посилався на те, що відповідно до рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 05.12.2014 року з нього утримуються аліменти на користь відповідачки ОСОБА_2 на її утримання в розмірі 1/10 частини заробітної плати у зв'язку з продовженням нею навчання. Навчається ОСОБА_2 безкоштовно, проживання у гуртожитку безкоштовне, на проїзд, як студент, має пільги, отримує стипендію - у її випадку, як дитина, позбавлена батьківського піклування, - це постійний, стабільний дохід, і тому позивач вважає, що ніякої потреби у відповідачки в додаткових коштах (безпосередньо на навчання) не має. Також позивач зазначав, що в нього змінились обставини, його матеріальне становище погіршилося, так як 14.06.2015 року в нього народився син ОСОБА_3, який знаходиться на його утриманні. Крім того, на його утриманні знаходиться дружина ОСОБА_4, як така, що знаходиться в соціальній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Окрім того, за рішенням Снігурівського районного суду від 11 липня 2012 року з нього утримуються аліменти на користь ОСОБА_5 на утримання дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/6 частини заробітної плати. Загалом, на теперішній час, він утримує повнолітню ОСОБА_2, двох малолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_3, дружину, доньку дружини від іншого шлюбу. Також, він навчається на заочному відділенні Миколаївського коледжу транспортної інфраструктури, закінчив 2 курс. Теж має постійні матеріальні затрати в зв'язку з власним навчанням. На підставі викладеного просив суд звільнити його від обовязку сплачувати аліменти на користь ОСОБА_2 на її утримання.

Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 13 жовтня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від обовязку сплати аліментів залишено без задоволення.

Не погодившись з зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи.

До судового засідання сторони не зявилися, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Як убачається з матеріалів справи, судом під час розгляду цієї справи дані вимоги закону в повній мірі виконані не були.

Ухвалюючи рішення по справі суд виходив з того, що за рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 05 грудня 2014 року, яке було змінене ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 13 січня 2015 року з позивача на користь відповідачки стягнуто аліменти на її утримання на період навчання у розмірі 1/10 частини усіх видів заробітку щомісяця. При прийняті рішення судами враховано, що ОСОБА_2 продовжує навчання,отримує стипендію, не працює, проживає за місцем навчання і тому потребує матеріальної допомоги. Щодо відповідача суд врахував, що він є працездатною особою, має постійну роботу і заробіток, його матеріальний та сімейний стан, вагітність дружини, надання ним за рішенням суду утримання у розмірі 1/6 частини заробітку доньці ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, та продовження навчання на заочній формі, що потребує додаткових витрат. Цим же рішенням суду не прийнято до уваги посилання ОСОБА_1 на перебування у нього на утриманні непрацездатних батьків, дружини та падчерки.

Також, судом було встановлено, що позивач є батьком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується свідоцтвом про його народження серія І-ФП №229395. За рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 11 липня 2012 року позивач зобовязаний до сплати аліментів на утримання ще й доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/6 частки всіх видів доходу до повноліття дитини. Позивач за зменшенням розміру аліментів на доньку ОСОБА_6 до суду не звертався і як пояснив у суді не бажає звертатися і надалі. З повідомлення УСЗН Снігурівської РДА вбачається, що ОСОБА_4 - дружині позивача, призначена державна допомога при народженні дитини на ОСОБА_3, 14 червня 2015 року з 01 липня 2015 року у розмірі 800 грн. щомісячно. Падчерка позивача ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4 згідно даних обліку ПФУ в Снігурівському районі отримує пенсію по втраті годувальника за померлого батька з 01 вересня 2015 року у сумі 1074 грн. на місяць. Відповідно до довідки з навчального закладу № 28 від 25.09.2015 року позивач навчається на 3 курсі Миколаївського коледжу транспортної інфраструктури заочного відділення. Про розмір доходів ОСОБА_1 свідчить довідка з місця роботи Каховської дистанції колії Одеської залізниці №130 від 22.09.2015 року щодо нарахування заробітної плати, утримань податків та аліментів, суми до виплати. Доходи відповідачки підтвердженні довідкою Національного медичного університету (м. Київ) у розмірі стипендії та інших нарахувань. Крім того, відповідачка підтвердила потребу у додаткових витрат у звязку з захворюванням.

Тому суд дійшов висновку про те, що посилання позивача на значне погіршання матеріального стану є необґрунтованим та не може бути підставою для припинення сплати аліментів на утримання повнолітньої дитини, оскільки він та члени його сім,ї отримують постійний дохід, а розмір утримання з заробітку позивача не перевищує 50%. Інші чинники його сімейного та матеріального стану були враховані попередньо при винесенні рішення про стягнення аліментів на утримання позивачки. При цьому при прийнятті рішення по справі суд посилався на положення ч.4 ст. 223 ЦПК України, ст. 188,192,190, 199 та ст. 201 СК України.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини по справі, апеляційний суд вважає, що суд правомірно дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог, посилаючись на ст. 188,192,190, 199 та ст. 201 СК України.

Так, ст. 201 СК України визначає, які норми СК України застосовуються до відносин щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, а саме норми статей 187, 189-192, 194- 197 цього Кодексу. Ні одна із цих норм права не передбачає можливості звільнення батьків від обовязку по сплаті аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання. Ст. 188 СК України, яка передбачає, що батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби, не застосовується до відносин щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина. Оскільки ст. 201 СК України визначені саме ті норми Сімейного кодексу України, які можливо застосовувати до відносин щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, тобто ці відносини врегульовані Сімейним Кодексом України, то відсутня можливість навіть через правило аналогії закону застосувати до даних відносин положення ст. 188 чи ст. 82 СК України, яка передбачає можливість припинення права одного з подружжя на утримання, так як за загальним правилом аналогія закону згідно ст. 10 СК України застосовується до тих правовідносин, які є подібними, але які не врегульовані цим Кодексом або домовленістю сторін.

Однак, приймаючи рішення по справі, суд помилково посилався на ч.4 ст. 223 ЦПК України, як на правову підставу для вирішення заявленого по даній справі спору, та навів як оцінку доказів, так і зробив висновки стосовно матеріального стану сторін як підстави для відмови в позові, виходячи з наступного.

Так, ч. 4 ст. 223 ЦПК України дійсно передбачає, що у випадку, коли після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них. Однак, дана норма права є процесуальною нормою права, яка тільки передбачає загальну можливість звернення до суду з відповідним позовом. За загальним правилом процесуальні норми права не можуть використовуватися як самостійні норми матеріального права. Їх використання як матеріальної норми права за певних умов можливо тільки тоді, коли певні правовідносини не врегульовані відповідними нормами матеріального права або в них прямо зазначено про необхідність їх застосування до певних визначених правовідносин. В даному випадку правовідносини щодо обов'язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина врегульовані главою 16 Сімейного кодексу України, а ст. 201 СК України визначено, які норми СК України застосовуються до даних правовідносин крім тих, які містяться в главі 16 СК України. З урахуванням викладеного у суду першої інстанції не було достатніх правових підстав робити з посиланням на ч.4 ст. 223 ЦПК України аналіз доказів стосовно матеріального стану сторін та робити висновки про наявність чи відсутність можливості для звільнення позивача з урахуванням цих доказів від сплати аліментів на утримання відповідачки, яка є повнолітньою дочкою позивача. Позивач, як правильно зазначив суд, має право тільки на зменшення розміру стягнутих аліментів, однак він з таким позовом по даній справі не звертався. Суд же згідно ст. 11 ЦПК України розглядає справу тільки в межах заявлених позовних вимог. З урахуванням викладеного апеляційний суд вважає за необхідне виключити з мотивувальної частини рішення посилання на ч.4 ст. 223 ЦПК України, як на правову підставу для вирішення заявленого по даній справі спору, а також оцінку доказів та висновки суду стосовно матеріального стану сторін як підстави для відмови в позові. При цьому апеляційний суд вважає, що оскільки під час розгляду даної справи апеляційним судом встановлено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, то апеляційний суд згідно ч.3 ст. 303 ЦПК України вважає можливим вийти за межі апеляційної скарги.

З урахуванням викладеного доводи апеляційної скарги про те, що суд неправильно оцінив докази стосовно матеріального стану як позивача, так і відповідачки, не мають правового значення для вирішення спору в межах заявлених позовних вимог, як і доводи апеляційної скарги про те, що мати відповідачки також повинна нести обовязки по утриманні дочки на період її навчання.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що потреба відповідачки в додаткових витратах на лікування не має відношення до її права на отримання аліментів на період її навчання, відповідає вимогам діючого законодавства, однак це не впливає на правильність прийнятого рішення, оскільки законом взагалі не передбачена можливість звільнення батьків від обов'язку утримувати повнолітніх дочку, сина у звязку з погіршенням матеріального стану батьків чи у звязку з тим, що у дитини припинилася потреба в матеріальній допомозі.

Оскільки діючим законодавством передбачені умови припинення утримання аліментів на повнолітніх дітей, які продовжують навчання, а саме у разі припинення навчання чи досягнення дитиною 23 років, а також у зв'язку з передачею дитині права власності на нерухоме майно, які передбачені ст. 190 та ст. 199 СК України, то посилання апелянта на те, що при зникненні однієї з підстав, які враховувалися під час вирішення питання про стягнення аліментів, обовязок по їх сплаті повинен припинятися, не відповідає вимогам діючого законодавства, яке регулює спірні правовідносини, які виникли між сторонами.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильних висновків суду, зроблених в рішенні суду, так як фактично містять субєктивне тлумачення апелянта норм матеріального та процесуального права і направлені на переоцінку доказів, які судом першої інстанції були належним чином досліджені та оцінені.

Керуючись ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, судова колегія, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 13 жовтня 2015 року змінити, виключивши з мотивувальної частини посилання на ч.4 ст. 223 ЦПК України, а також оцінку доказів та висновки суду стосовно матеріального стану сторін як підставу для відмови в позові.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили негайно після його проголошення, але може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів після його проголошення в касаційному порядку.

ГОЛОВУЮЧИЙ:

СУДДІ: