ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
__________________
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"02" грудня 2015 р.Справа № 916/3374/15Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Гладишевої Т.Я.,
суддів Савицького Я.Ф., Ліпчанської Н.В.
(склад судової колегії змінено відповідно до розпорядження в.о. керівника апарату суду № 771 від 17.11.2015 року щодо повторного автоматичного розподілу справи у зв'язку з припиненням повноважень судді Журавльова О.О. 12.11.2015 року)
при секретарі судового засідання Селиверстовій М.В.
за участю представників сторін у судовому засіданні від 02.12.2015 р.:
від позивача: ОСОБА_1, за довіреністю; ОСОБА_2 голова правління;
від відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_4, за довіреностями;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське пароплавство"
на рішення господарського суду Одеської області від 23.09.2015 року
по справі № 916/3374/15
за позовом: Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Мономах"
до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське пароплавство"
про стягнення 2092750,11 грн.
У судовому засіданні 02.12.2015 р. згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2015 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Мономах" (далі ПрАТ "СК "Мономах", позивач) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське пароплавство" (далі ПрАТ "УДП", відповідач) про стягнення з останнього 2096132,03 грн. (з урахуванням заяв про збільшення розміру позовних вимог) 935 150,79 грн. основної заборгованості, 974 042,04 грн. інфляції, 186 939,20 грн. 3 % річних, 41855,00 грн. судового збору і 100000,00 грн. бонус та витрати на оплату послуг адвоката.
Позовні вимоги обґрунтовані статтями 526, 530, 610, 612, 625 ЦК України, ст.ст. 193, 216, 230, 343 ГК України та положеннями пункту 6 договору страхування від 14.01.2009 р.
Рішенням господарського суду Одеської області від 23.09.2015 р. по справі № 916/3374/15 (суддя Цісельський О.В.) позов задоволено повністю: стягнуто з відповідача на користь позивача 935 150,00 грн. основної заборгованості, 974 042,04 грн. інфляції, 186 939,20 грн. 3% річних, 41 855,00 грн. витрат на оплату судового збору, 20000,00 грн. - витрат на адвокатські послуги.
Рішення суду мотивовано доведеністю та обґрунтованістю позовних вимог ПрАТ "СК "Мономах".
Не погодившись з рішенням суду, ПрАТ "УДП" звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення господарського суду Одеської області від 23.09.2015 р. скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, вважаючи оскаржуване рішення таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
У відзиві на апеляційну скаргу ПрАТ "СК "Мономах" не погоджується з доводами апеляційної скарги, оскаржуване рішення суду вважає законним та обґрунтованим, а тому не вбачає підстав для скасування або зміни даного рішення.
У засіданнях суду апеляційної інстанції представники сторін підтримали свої доводи та правові позиції щодо оскаржуваного рішення суду.
21.10.2015 р. до Одеського апеляційного господарського суду від ПрАТ "УДП" надійшла заява про відвід колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гладишева Т.Я, судді: Савицький Я.Ф., Журавльов О.О., яка (заява) відхилена ухвалою суду апеляційної інстанції від 28.10.2015 р.
Відповідно до розпорядження в.о. керівника апарату суду № 771 від 17.11.2015 р. щодо повторного автоматичного розподілу справи у зв'язку з припиненням повноважень судді 12.11.2015 р. суддю Журавльова О.О. замінено суддею Ліпчанською Н.В.
17.11.2015 р. ухвалою Одеського апеляційного господарського суду у складі колегії суддів: головуючого судді Гладишевої Т.Я., суддів: Савицького Я.Ф., Ліпчанської Н.В. прийнято апеляційну скаргу ПрАТ "УДП" до свого провадження.
27.11.2015 р. до Одеського апеляційного господарського суду від ПрАТ "УДП" надійшла заява про відвід суддів Гладишевої Т.Я. та Савицького Я.Ф. у складі колегії суддів: головуючий суддя Гладишева Т.Я., судді: Савицький Я.Ф., Ліпчанська Н.В., яка (заява) відхилена ухвалою суду апеляційної інстанції від 02.12.2015 р.
Крім того, 27.11.2015 р. через канцелярію Одеського апеляційного господарського суду надійшла заява ПрАТ "УДП" про зупинення провадження у даній справі на підставі ч. 1 ст. 79 ГПК України у звязку з тим, що 25.11.2015 р. дане товариство звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою про визнання укладеного між сторонами договору № 08.05333/006ОС від 14.01.2009 р. недійсним, яка (позовна заява) прийнята до розгляду місцевим господарським судом та порушено провадження у справі № 916/4718/15.
Судова колегія відхиляє вказане клопотання з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 79 ГПК України передбачено, що господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом,
Як зазначено у п. 3.16 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", відповідно до частини першої статті 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини третя і четверта статті 35 ГПК). Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати:
а) як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом;
б) чим зумовлюється неможливість розгляду справи.
Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.
Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок:
а) непідвідомчості;
б) обмеженості предметом позову;
в) неможливості розгляду тотожної справи;
г) певної черговості розгляду вимог.
З аналізу вищевикладеного слідує, що для зупинення провадження на підставі ч. 1 ст. 79 ГПК України необхідна одночасна наявність двох складових: пов'язаність справ та неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом.
Колегія суддів зазначає, що, дійсно, дана справа та вищезгадана справа № 916/4718/15 повязані між собою, оскільки в останній вирішуватиметься спір про визнання недійсним правочину (господарського договору), на якому ґрунтуються позовні вимоги у справі № 916/3374/15.
Однак, суд апеляційної інстанції не вважає, що дану справу неможливо розглянути до вирішення справи № 916/4718/15 господарським судом Одеської області, так як статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, а саме: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Оскільки договір № 08.05333 від 14.01.2009 р. на час вирішення спору у даній справі не визнаний судом недійсним, то цей правочин є правомірним, а отже, дану справу можливо розглядати до вирішення справи № 916/4718/15 господарським судом Одеської області.
При цьому, апеляційний господарський суд зазначає, що у випадку визнання вказаного договору недійсним відповідач має право вчинити відповідні процесуальні дії у відповідності до приписів ГПК України.
Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, надавши оцінку всім обставинам справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.
Місцевим господарським судом правильно встановлено та підтверджено в процесі перегляду справи апеляційним господарським судом, що 14 січня 2009 року між ПрАТ "Страхова компанія "Мономах" (Страховик) та ПрАТ "Українське Дунайське пароплавство" (Страхувальник) укладено договір страхування № 08.0533 (далі також - Договір), за умовами якого Страхувальник зобов'язується надати необхідну інформацію щодо ризику та сплатити страхову премію в розмірі та в строки, зазначені в цьому Договорі.
У тексті позовної заяви ПрАТ "Страхова компанія "Мономах", посилаючись на договір, зазначило його номер - "08.0533".
Відповідач у відзиві на позовну заяву вказував на укладення між сторонами договору страхування номер "08.0533/006 ОС" від 14.01.2009 р.
Суд апеляційної інстанції оглянув у судовому засіданні 02.12.2015 р. оригінал даного договору та встановив наступне.
В екземплярі позивача за надрукованим номером договору „08.0533 міститься рукописна дописка, а саме - "/006 ОС". Вказаний документ не містить вказівки на те, ким та коли була здійснена ця приписка, а тому внесення такої зміни не може розглядатися як вчинення узгоджених сторонами дій щодо внесення змін до договірної документації.
Доказів укладення між сторонами 14 січня 2009 року будь-якого іншого договору суду апеляційної інстанції не надано, у судовому засіданні 02.12.2015 р. представники сторін усно пояснили про відсутність інших договорів, укладених між сторонами 14.01.2009 р.
За таких обставин, судова колегія вважає, що незалежно від наявності чи відсутності рукописної дописки у номері договору "/006 ОС", йдеться про один і той самий договір. Вказану обставину суд апеляційної інстанції враховував при наявності в наданих сторонами документах посилань на вказані номери договору.
Згідно п. 5.1. вказаного вище договору, договір діє з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року, обидві дати включно.
Пунктом 6.3. Договору встановлено, що повна страхова премія за цим Договором складає 1 483 216,00 грн. та підлягає оплаті чотирма платежами в наступні строки:
1-й платіж за період 01.01.2009 р. - 31.03.2009 р. в сумі 370 804,00 грн. до 30.01.2009 р.
2-й платіж за період 01.04.2009 р. - 30.06.2009 р. в сумі 370 804,00 грн. до 30.04.2009 р.
3-й платіж за період 01.07.2009 р. - 30.09.2009 р. в сумі 370 804,00 грн. до 30.07.2009 р.
4-й платіж за період 01.10.2009 р. - 31.12.2009 р. в сумі 370 804,00 грн. до 30.10.2009 р.
Аддендумом № 1 від 14.01.2009 р. сторони погодили зупинення дії страхового покриття з 01.01.2009 р. щодо деяких суден, Аддендумом № 2 від 28.01.2009 р. - дострокове припинення дії договору щодо т/х "Татарбунари" з 28.01.2009 р., Аддендумом № 3 від 30.09.2009 р. - внесення змін до договору в частині страхової премії та визначили її в розмірі 1 041 552,74 грн.
На виконання умов Договору страхування відповідачем було сплачено на корить позивача 27.07.2010 р. 6 395,11 грн. та 29.07.2010 р. 100 006,84 грн., внаслідок чого за ним утворилась заборгованість перед ПрАТ "Страхова компанія "Мономах" в сумі 935150,79 грн.
Неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором про страхування в частині здійснення оплати страхової премії і стало підставою для позивача звернутись до господарського суду Одеської області із даним позовом за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
У відповідності до ст. 11 ЦК України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обовязків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обовязків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За приписами ст. 193 ГК України, яка цілком кореспондується зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Статтею 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Положенням п. 1 ч. 1 ст. 989 ЦК України визначено, що страхувальник зобов'язаний своєчасно вносити страхові платежі (внески, премії) у розмірі, встановленому договором. Зазначене цілком кореспондується з положеннями ст. 21 Закону України Про страхування.
Як вбачається із матеріалів справи, зокрема з наведеного ПрАТ "СК "Мономах" у позовній заяві розрахунку заборгованості, та не спростовано відповідачем, останнім договірні зобовязання щодо оплати вартості страхової премії виконані частково на суму 106 401,95 грн., внаслідок чого за ним утворилась заборгованість у загальній сумі 935 150,79 грн. Дана заборгованість підтверджується також наявними в матеріалах справи актами звірки взаєморозрахунків від 31.01.2012 р. та 01.11.2013 р.
Твердження відповідача, що вказаний акт звірки від 01.11.2013 р. не має відношення до цієї справи, оскільки між сторонами було укладено саме договір № 08.0053-006 ГС, а не договір № 08.0053, на який є посилання у вказаному документі, є необґрунтованим через вищенаведений висновок суду апеляційної інстанції щодо номеру цього договору.
При цьому судова колегія зауважує, що жодних доказів, які б в силу ст.ст. 33-34 ГПК України спростовували наявність вищевказаної заборгованості, відповідачем не надано.
Щодо твердження відповідача про необхідність застосування у даній справі строків позовної давності, то судова колегія зауважує наступне.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 названого Кодексу встановлено загальний строк позовної давності тривалістю у три роки.
Згідно п. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому п. 4 вказаної статті прямо зазначає, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Такий строк виконання для сплати страхової премії відповідачем встановлений сторонами у п. 6.3 договору, яким передбачена оплата чотирма платежами по 370 804,00 грн. до 30.01.2009, 30.04.2009, 30.07.2009, 30.10.2009 кожний. Саме з цих дат слід обчислювати початок перебігу строку позовної давності по відповідних платежах.
Відповідно до п. 1 ст. 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст.ст. 253-255 цього Кодексу.
Наслідки спливу позовної давності встановлені ст. 267 ЦК України. Так, пункт 2 вказаної статті зазначає, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності, пункт 3 вказує, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а п. 4 чітко зазначає, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Разом з цим, ст. 264 цього Кодексу містить певні підстави для переривання перебігу позовної давності.
Так, п. 1 вказаної статті встановлює, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
При цьому, відповідно до п. 3 вказаної статті, після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Правила переривання перебігу позовної давності, вказані у ст. 264 ЦК України, застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання.
Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.
При цьому, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, в тому числі:
- письмове прохання відстрочити сплату боргу;
- підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір;
- письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу;
- часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.
З матеріалів справи вбачається наявність певного листування між сторонами та вчинення певних дій, на підставі яких апеляційний господарський суд вважає, що позивачем не пропущений строк позовної давності щодо вимог про стягнення основного борг, виходячи з такого.
В матеріалах справи наявні акти звірки взаємних розрахунків від 31.01.2012 р., від 01.11.2013 р., підписані сторонами та скріплені їхніми печатками, згідно яких заборгованість відповідача перед позивачем за договором № 08.0533 від 14.01.2009 р. становить 935150,79 грн.
Отже, вказані акти, що свідчать про визнання боргу, тягнуть за собою переривання перебігу позовної давності, а відтак, позовна давність у даному випадку до основної заборгованості застосуванню не підлягає.
Таким чином, місцевий господарський суд цілком правомірно задовольнив позовні вимоги ПрАТ "Страхова компанія "Мономах" про стягнення з відповідача основної заборгованості.
Крім того, ПрАТ "СК "Мономах" заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 186 939,20 грн. трьох процентів річних та 974 042,04 грн. інфляції.
Відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Право позивача вимагати від відповідача сплатити 3 % річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належним до сплати за договором страхування; право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції також є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.
Перевіривши розрахунки позивача трьох відсотків річних у сумі 186 939,20 грн. та інфляційних втрат у сумі 974 042,04 грн., суд першої інстанції встановив, що позовні вимоги в цій частині відповідають вимогам чинного законодавства, їх розрахунок здійснений позивачем належним чином, а тому задовольнив ці вимоги в повній мірі.
Судова колегія не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду з огляду на наступне.
Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами. Така правова позиція підтримана вищевказаною постановою пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів".
Доказів визнання відповідачем вимог щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних суду не представлено. У звязку з цим вимоги позивача в цій частині, з урахуванням дати подання позовної заяви (13.08.2015 р.), 3-річного строку позовної давності та заявленого позивачем періоду для стягнення, підлягають задоволенню частково:
-інфляційні втрати за період з 13 серпня 2012 р. по серпень 2015 р. - у сумі 684843,06 грн. (935150,79*1,7323343663-935150,79);
- 3 % річних за період з 13 серпня 2012 р. по 23 вересня 2015 р. у сумі 87391,76 грн. (935150,79*3%*1137 днів:365:100).
У решті заявленого періоду вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних задоволенню не підлягають в звязку з пропуском строку позовної давності.
Стосовно стягнення витрат на оплату судового збору, судова колегія виходить з наступного.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно п. 6.5. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.
Враховуючи те, що позовні вимоги ПрАТ "Страхова компанія "Мономах" підлягають задоволенню частково, сума судового збору, яку слід стягнути з відповідача на користь позивача, складає 34153,68 грн.
Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на адвокатські послуги, суд вказав наступне.
Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить, зокрема, оплата послуг адвоката.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування понесення витрат на адвокатські послуги позивач посилається на укладений 01.01.2013 р. між ним (замовник) та адвокатом ОСОБА_1 (виконавець) договір про надання правової допомоги, предметом якого є правова допомога, що надається виконавцем на території України за дорученням замовника.
Видами правової допомоги, згідно п. 1.2 договору, є усні /письмові консультації і/або розяснення і/або довідки по законодавству; збирання, ознайомлення з необхідною інформацією, документами, матеріалами; складання заяв, скарг, і інших документів правового характеру; представлення інтересів Замовника в суді/ах (загальному, господарському, адміністративному і їх апеляційних, касаційних інстанціях, в тому числі Вищому спеціалізованому суді України по розгляду цивільних і кримінальних справ), інших державних органах, установах і організаціях, перед фізичними і юридичними особами незалежно від статусу і форми власності; інша правова допомога в рамках прав передбачених відповідними нормами цивільного/цивільно-процесуального кодексу України, кримінального/кримінально-процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства, Кодексу про адміністративні правопорушення України для представника/уповноваженої (довіреної) особи /захисника, а також Законом України Про адвокатуру та адвокатську діяльність.
У відповідності до п.1.3 договору перелік, вартість, порядок оплати передбачений додатком № 1 до договору.
Згідно п. 2.2 договору замовник уповноважує виконавця представляти свої інтереси в судах (загальної юрисдикції, місцевому господарському, апеляційному, касаційному судах), зокрема, зі всіма правами передбачених ст. 22 ГПК України.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, перелік виконаних послуг та їх вартість складає 17 418,50 грн.
До вказаного переліку, зокрема, внесено витрати на складання уточнення позовної заяви, уточнення розрахунку, відправку відповідачу копії позовної заяви, 3-х рекомендованих листів, тощо.
Як свідчать матеріали справи, позивачем було сплачено адвокату ОСОБА_1 20000,00 грн., що підтверджується відповідними розрахунковими квитанціями на суму 10000,00 грн. кожна.
Відповідно до п. 6.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.
При цьому, згідно п. 6.5. вказаної постанови розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову.
У зв'язку з цим, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
З урахуванням вищезазначеного, на думку місцевого господарського суду, з чим погоджується судова колегія, розмір витрат на послуги адвоката є явно завищеним, а сума 100000 грн. взагалі є бонусом адвоката, а не витратами на адвокатські послуги, у зв'язку з чим суд обмежив розмір адвокатських витрат, що підлягає стягненню, сумою 20000 грн.
Таким чином, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення підлягає зміні, позов слід задовольнити частково, стягнувши з ПрАТ "УДПА" на користь ПрАТ "Страхова компанія "Мономах" 935150,79 грн. основного боргу, 684843,06 грн. інфляційних втрат, 87391,76 грн. три проценти річних, 34153,68 грн. судового збору та 20000,00 грн. витрат по оплаті послуг адвоката, а в решті позову слід відмовити.
Доводи скаржника про те, що позовна заява підлягала поверненню без розгляду згідно п. 6 ч. 1 ст. 63 ГПК України, проте суд цього не зробив, чим було порушено права відповідача, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки, у відповідності до ст. 22 ГПК України відповідачу надано право знайомитись з матеріалами справи та знімати з них копії.
Судова колегія вважає безпідставними посилання скаржника на те, що Договір між сторонами скоріш за все втратив силу з низки причин, а саме внаслідок несплати ним своєчасно страхових внесків, суд апеляційної інстанції вважає припущенням, яке відповідач не підтверджує, згідно ст.ст. 33, 34 ГПК України наданими доказами. З наявних матеріалів справи не вбачається дострокового припинення дії договору страхування. Докази невиконання позивачем умов договору суду не надані. З наявного між сторонами листування та інших документів також не вбачається жодного факту звернення відповідача до позивача з приводу неналежного виконання останнім умов договору.
Інші доводи скаржника також не спростовують вищевикладених висновків апеляційного господарського суду.
За таких обставин, оскаржуване рішення слід змінити, задовольнивши позов частково.
Керуючись ст. ст. 99, 101 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення господарського суду Одеської області від 23.09.2015 р. по справі № 916/3374/15 змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:
«Позов задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українське Дунайське пароплавство" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Мономах" 935150,79 грн. основного боргу, 684843,06 грн. інфляційних втрат, 87391,76 грн. три проценти річних, 34153,68 грн. судового збору та 20000,00 грн. витрат по оплаті послуг адвоката.
В іншій частині позову відмовити».
Зобовязати господарський суд Одеської області видати наказ з зазначенням відповідних реквізитів сторін.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий суддя:Т.Я. Гладишева
Суддя: Я.Ф. Савицький
Суддя:Н.В. Ліпчанська
Судове рішення № 54128198, Одеський апеляційний господарський суд було прийнято 02.12.2015. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 916/3374/15. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: