Ухвала суду № 54124778, 02.12.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/8016/15 Справа № 202/3537/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Куценко Т.Р.

Категорія 05

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2015 року м. Дніпропетровськ

02 грудня 2015 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

Головуючого Куценко Т.Р.

суддів Волошина М.П., Демченко Е.Л.

при секретарі Прудченко В.Д.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську

цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2,

на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 липня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 в своїх інтересах та інтересах малолітніх дітей ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи: Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, Орган опіки та піклування Індустріальної районної у м. Дніпропетровську ради про примусове припинення права власності на ? частину нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, за вимогою співвласника, усунення перешкод у здійсненні права власності та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 у травні 2014 року звернувся до суду з вищевказаним позовом та після уточнення позовних вимог просив суд припинити право спільної часткової власності ОСОБА_3 на ? частину квартири АДРЕСА_1 у зв'язку з внесенням ним еквівалентну вартість цієї частини в розмірі 102769 грн. на депозитний рахунок суду, визнати за ним право власності на цю ? частину квартири. Також простив суд усунути перешкоди користування квартирою шляхом виселення ОСОБА_4 його дружину ОСОБА_5 та трьох дітей ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_3, зобовязати ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 повернути йому ключі від квартири та не чинити перешкоди у користуванні квартирою, стягнути з відповідачів моральну шкоду в сумі 50000 грн., судові витрати в сумі 16519 грн.01 коп. та визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1, що тягне за собою зняття його з реєстрації в цій квартирі і таким чином усунути перешкоди в користуванні, володінні та розпорядженні квартирою / т.1 а.с. 7-13, 147-156, 229-231, т.2 а.с. 8-18/.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07.07.2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково, усунуто перешкоди ОСОБА_2 у користуванні квартирою 39, будинку 32 по вул. Батумській у м. Дніпропетровську шляхом виселення ОСОБА_4 його дружини ОСОБА_5 та трьох малолітніх дітей: ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_3 без надання іншого житлового приміщення. Вирішено питання щодо судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено /т.2 а.с. 51-59/.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права /т. 2 а.с. 69-74/.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно зі ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку,встановлених законом.

Відповідно до ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливе; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласників та членам його сім'ї.

Суд постановляє рішення про припинення права на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить ? частини квартири АДРЕСА_1, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Його брату, відповідачу ОСОБА_3, належить ? частина цієї квартири, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 15.12.1995 року виданого виконкомом міської Ради народних депутатів /т.1 а.с. 42/.

Квартира АДРЕСА_1 знаходиться на пятому поверсі пяти поверхового будинку загальною площею 56,9 кв. та складається з трьох житлових кімнат площею 9,6 кв. метри; 17,3 кв. метри та 11,5 кв. метри /т.1 а.с. 43/.

Відповідно до довідки ЖКП «Північне» від 16.07.2014 року в квартирі зареєстрований відповідач ОСОБА_3

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29.11.2012 року усунено перешкоди ОСОБА_2 у користуванні спірною квартирою шляхом його вселення та встановлено порядок користування квартирою, виділено ОСОБА_2 у користування житлові кімнати площею 11,5 кв. метри та 17,3 кв. метри, балкон площею 0,8 кв. метри, вбудовану шафу площею 2,3 кв. метри; ОСОБА_3 виділено у користування житлову кімнату площею 9,6 кв. метри, вбудовану шафу площею 0,9 кв. метри; у спільному користуванні залишено коридор, суміщено вбиральну та кухню. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 26.06.2013 року рішення в цій частині залишено без змін /т.1 а.с. 15-16/.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_2 посилається на те, що починаючи з 2009 року він не може користуватися своєю власністю так як в цій квартирі проживає син його брата, відповідач по справі ОСОБА_4 з дружиною ОСОБА_5 та трьома дітьми ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_3.

Відповідач ОСОБА_3 з 1979 року проживає в ІНФОРМАЦІЯ_4.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності належить квартири 37, будинку 10 «г» по вул. Героїв Сталінграду у м. Дніпропетровську, загальною площею 58,3 кв. метри, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 16.02.2009 року /т.1 а.с. 132/.

ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_2, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 06.11.1998 року /т.1 а.с. 130/.

Відповідно до довідки ОСББ «Каверіна» від 24.12.2014 року ОСОБА_5 та троє її дітей зареєстровані у цій квартирі /т.1 а.с. 170, 171/.

Позивач простить суд усунути перешкоди користування квартирою шляхом виселення ОСОБА_4, його дружини ОСОБА_5 та трьох дітей ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_3, які незаконно користуються квартирою без його дозволу.

За таких обставин суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що в цій частині позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню, відповідачі підлягають виселенню, разом з малолітніми дітьми, без надання іншого житлового приміщення.

Відносно позовних вимог ОСОБА_2 про припинення права спільної часткової власності ОСОБА_3 на ? частину квартири АДРЕСА_1 посилаючись на те, що відповідно до висновку будівельно - технічного експертного дослідження від 15.09.2014 року виділити в натурі ? частку квартири технічної можливості не має /т.1 а.с. 69-88/, що спільна квартира є неподільною та не планувалася для проживання одразу двох та більше сімей та те, що сумісне проживання разом з відповідачами є неможливим. З урахуванням внесенням ним еквівалентну вартість цієї частини в розмірі 102769 грн. на депозитний рахунок суду просить визнати за позивачем ОСОБА_2 право власності на цю ? частину квартири, а також визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_3 зі зняттям його з реєстрації.

З урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Приведенні в апеляційній скарзі доводи ОСОБА_2 про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Щодо посилань ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції при ухвалені рішення не прийняв до уваги надані ним докази про те, що спірна квартира є неподільною річчю, частка відповідача є незначною, власник ? частини ОСОБА_3 цієї часткою не користується, а з відповідачами спільне існування не можливе, а тому безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог у цій частині, то з ними погодитися не можна з наступних підстав.

Припинення права особи на частку у спільному майні допускається за наявності будь-якого з передбачених пунктами 1-3 ч.1 ст. 365 ЦК України умов з урахуванням того, чи таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України при розгляді справи № 6-68цс14.

З матеріалів справи вбачається, що загальна площа спірної квартири складає 56, 9 кв. метри, відповідачу ОСОБА_3 належить ? частини, що складає 14,22 кв. метри. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29.11.2012 року ОСОБА_3 виділено у користування житлову кімнату 9,6 кв. метри, а позивачу ОСОБА_2 кімнати площею 11,5 кв. метри та 17, 3 кв. метри. З урахуванням вищевикладених обставин справи та особливостей обєкта, який є спільним майном, колегія суддів вважає, що ? частки в цій квартирі не може бути визнана незначною.

Відносно посилань апелянта на те, що власник ? частини квартири ОСОБА_3 на протязі тридцяти років в цій квартирі не проживає, а тому він може бути визнаний таким, що втратив право користування квартирою 32 будинку 39 по вул. Батумській у м. Дніпропетровську, то з ними також погодитися не можна, оскільки відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Щодо посилань позивача про неможливість спільного проживання з відповідачами, то як вбачається з матеріалів справи, рішенням суду ОСОБА_4, ОСОБА_5 та їх малолітні діти виселені зі спірної квартири, таким чином позивачу усунуто перешкоди у користуванні житловим приміщенням. Будь-яких доказів протиправної поведінки відповідача ОСОБА_3, як власника ? частини квартири, суду надано не було.

Відносно позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з відповідачів моральної шкоди, то відповідно до розяснень, що містяться в п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» та вимог ст. 23 ЦК України спори про відшкодування моральної шкоди розглядаються, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України та законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди.

Враховуючи, що ані ЦК України, ані іншим законодавством не передбачено стягнення моральної шкоди в правовідносинах, що виникли між сторонами, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтовані, рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Головуючий: Куценко Т.Р.

Судді: Волошин М.П.

ОСОБА_10