Постанова № 54123854, 07.12.2015, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

07.12.2015 справа №905/1141/15

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3при секретарі: за участю представників сторін: від скаржника (відповідача): від позивача: від третьої особи: розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу на рішення господарського суду від у справіОСОБА_4 ОСОБА_5 довіреність б/н від 18.11.2015 р.; ОСОБА_6 довіреність № 8208-К-О від 20.10.2014 р.; не зявився; Товариства з обмеженою відповідальністю «Торез-Залізобетон» м.Мелітополь, Запорізької області Донецької області 30.09.2015 р. № 905/1141/15за позовом до відповідача за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача проПублічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» м.Дніпропетровськ Товариства з обмеженою відповідальністю «Торез-Залізобетон» м.Мелітополь, Запорізької області ОСОБА_7 м.Донецьк стягнення заборгованості за договором № DOVKLOF05019 від 11.02.2014 р. в розмірі 175254,94 грн., з яких: 96948,75 грн. заборгованість за кредитом, 38030,97 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом, 31775,22 грн. пеня за несвоєчасне виконання зобовязань за договором, 1000,00 грн. штраф, фіксована частина, 7500,00 грн. штраф, відсоток від суми ліміту ВСТАНОВИВ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» м.Дніпропетровськ, звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Торез-Залізобетон» м.Мелітополь, Запорізької області про стягнення заборгованості за договором № DOVKLOF05019 від 11.02.2014 р. в розмірі 175254,94 грн., з яких: 38030,97 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом, 31775,22 грн. пеня за несвоєчасне виконання зобовязань за договором, 1000,00 грн. штраф, фіксована частина, 7500,00 грн. штраф, відсоток від суми ліміту.

Заявою від 24.09.2015 р. позивач уточнив позовні вимоги у звязку з технічною помилкою при виготовленні позовної заяви та просив стягнути з відповідача заборгованість за договором № DOVKLOF05019 від 11.02.2014 р. в розмірі 175254,94 грн., з яких: 96948,75 грн. заборгованість за кредитом, 38030,97 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом, 31775,22 грн. пеня за несвоєчасне виконання зобовязань за договором, 1000,00 грн. штраф, фіксована частина, 7500,00 грн. штраф, відсоток від суми ліміту.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на невиконання відповідачем зобовязань за договором № DOVKLOF05019 від 11.02.2014 р. з повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування ними, в результаті чого ним нараховані штрафні санкції.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 07.09.2015 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_7.

Заявою від 30.09.2015 р. позивач зменшив позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 133802,10 грн., з яких: 96948,75 грн. заборгованість за кредитом, 28353,35 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом, 1000,00 грн. штраф, фіксована частина, 7500,00 грн. штраф, відсоток від суми ліміту.

Рішенням господарського суду Донецької області від 30.09.2015 р. позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з ТОВ «Торез-Залізобетон» заборгованість за кредитом у сумі 96948,75 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом у сумі 28353,35 грн.,фіксовану частину в розмірі 1000,00 грн., штраф (відсоток від суми ліміту) в розмірі 1000,00 грн. В частині стягнення штрафу (відсоток від суми ліміту) у розмірі 6500,00 грн. відмовлено.

Не погодившись з винесеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торез-Залізобетон» звернулося до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 30.09.2015 р. та прийняти нове рішення, яким стягнути з ТОВ «Торез-Залізобетон» на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитом у розмірі 73302,50 грн., в іншій частині відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначив, що судом не прийнято до уваги та проігноровано той факт, що позивачем 12.08.2015 р. була частково сплачена пеня по договору № DOVKLOF05019 від 11.02.2014 р. в розмірі 11000,00 грн., 13.08.2015 р. сплачена пеня, штрафи по договору № DOVKLOF05019 від 11.02.2014 р. в розмірі 29170,40 грн. та погашено основну заборгованість в розмірі 829,60 грн., 27.08.2015 р. сплачена пеня, штрафи по договору № DOVKLOF05019 від 11.02.2014 р. в розмірі 2151,98 грн. та погашено основну заборгованість в розмірі 8848,02 грн.

Представник позивача у судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив. Просив суд рішення господарського суду Донецької області від 30.09.2015 р. залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник відповідача (скаржника) у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги. Просив суд скасувати рішення господарського суду Донецької області від 30.09.2015 р. та прийняти нове рішення, яким стягнути з ТОВ «Торез-Залізобетон» на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитом у розмірі 73302,50 грн., в іншій частині відмовити.

Представник третьої особи у судове засідання не зявився.

Судовий процес в апеляційній інстанції фіксувався за допомогою технічних засобів фіксації в порядку, передбаченому ст.81-1 ГПК України.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього; апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників відповідача (скаржника) та позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.02.2014 р. між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торез-Залізобетон» (позичальник) укладено договір про надання овердрафтового кредиту № DOVKLOF05019, відповідно до умов якого істотними умовами договору є: вид кредиту - овердрафтовий кредит (п.А.1); кредитний ліміт 158500,00грн. (п.А.2); термін повернення кредиту 10.02.2015р. (п.А.З); період безперервного користування кредитом - не більше 30 днів (п.А.4); процентна ставка до розрахунку залежить від строку існування непогашеного залишку по кредиту і визначається наступним чином: строк користування кредитом: протягом 1-3 днів - 19%, протягом 4-7 днів - 20%, протягом 8-15 днів - 22%, протягом 16-30 днів - 23%. (п.А.7); у випадку порушення позичальником будь-якого грошового зобов'язання позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом в розмірі 46% річних від суми залишку непогашеної заборгованості (п.А.8).

Пунктом 1.1. Договору сторони встановили, що банк за наявності вільних грошових ресурсів зобов'язується здійснити овердрафтове обслуговування клієнта, яке полягає у проведенні його платежів понад залишок коштів на поточному рахунку клієнта №26001051817393, відкритому у банку за рахунок кредитних коштів у межах ліміту, встановленого відповідно до п. 1.3 цього договору шляхом дебетування поточного рахунку. При цьому утворюється дебетове сальдо. Овердрафт (кредит) надається на поповнення обігових коштів і здійснення поточних платежів позичальника.

Відповідно до п.1.2 Договору кредит надається в обмін на зобов'язання позичальника з повернення кредиту, сплати процентів та винагороди в обумовлені цим договором терміни.

Згідно п. 4.10. договору зобовязання за цим договором за умови реалізації Банком права щодо стягнення неустойки згідно розділу 5 цього договору, виконуються у наступній послідовності: кошти, отримані від позичальника, а також інших уповноважених органів/осіб, для погашення заборгованості за цим Договором, перш за все спрямовуються для відшкодування витрат/збитків Банку згідно з п.п. 2.2.16, 2.3.15, 5.8 цього Договору, далі для погашення неустойки згідно з розділом 5 цього Договору, далі простроченої винагороди, далі винагороди, далі прострочених процентів, далі процентів, далі простроченого кредиту, далі кредиту. Остаточне погашення заборгованості за цим договором виконується не пізніше дати, зазначеної у п. 1.4. цього договору. Під реалізацією права банку щодо стягнення неустойки згідно розділу 5 цього договору, сторони узгодили дії Банку по розподілу грошей, отриманих від Позичальника для погашення заборгованості, згідно черговості погашення заборгованості, зазначеної в цьому пункті Договору. При цьому Сторони узгодили, що додаткових вимог до Позичальника щодо реалізації Банком свого права по стягненню неустойки, не потрібні.

Розділом 6 цього Договору встановлено строк дії договору, зокрема, цей договір в частині п. 4.4. набуває чинності з моменту підписання, в решті частин з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту у межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобовязань сторонами за цим договором.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України та статтею 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Частиною 3 ст. 346 Господарського кодексу України передбачено, що кредити надаються банком під відсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом. За приписами ст. 599 Цивільного кодексу України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 ст. 10561 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір процентів, тип процентної ставки (фі ксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Місцевий господарський суд вірно встановив, що банком належним чином виконані умови договору щодо надання кредитних коштів, що підтверджено відповідними виписками з банківського рахунку та меморіальним ордером №01AZ від 12.02.2014р. на суму 150000,00грн.

Як вбачається з матеріалів справи, заявою від 30.09.2015 р. позивач зменшив позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 133802,10 грн., з яких: 96948,75 грн. заборгованість за кредитом, 28353,35 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом, 1000,00 грн. штраф, фіксована частина, 7500,00 грн. штраф, відсоток від суми ліміту. В обґрунтування своєї заяви позивач зазначив, що відповідачем була сплачена заборгованість за Договором № DOVKLOF05019 від 11.02.2014 р. наступним чином: 12.08.2015 р. у сумі 11000,00 грн., 13.08.2015 р. у сумі 30000,00 грн., 27.08.2015 р. у сумі 11000,00 грн., про що, власне, і зазначив відповідач в своїй апеляційній скарзі.

Враховуючи вищенаведене, господарський суд Донецької області дійшов вірного висновку про необхідність задоволення вимоги щодо стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 96948,75 грн. та заборгованості за процентами за користування кредитом в сумі 28353,35 грн.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Статтею 530 Цивільного кодексу встановлено, що якщо у зобовязанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.ст.611, 612 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив виконання зобовязання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав у строк, встановлений договором або законом.

Особливості регулювання відповідальності за порушення грошових зобовязань у відносинах субєктів господарювання визначаються приписами статей 534, 549-552 ЦК України, статей 229-234 ГК України та статей Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань.

Пунктом 5.8. Договору встановлено, що у випадку порушення позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобовязань, передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів, що спричинило звернення банку до суду, позичальник сплачує банку штраф, що розраховується за формулою: 1000грн. + 5% від суми встановленого у п. А2 цього договору ліміту на цілі, відмінні від сплати страхових платежів та платежів для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.

Пунктом 5.4 Договору сторони узгодили, що нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобовязань, передбаченої п.п.5.1., 5.2., 5.3. цього договору, здійснюється протягом 15 років з дня, коли відповідне зобовязання повинно було бути виконано позичальником.

У зв'язку з невиконанням відповідачем належним чином прийнятих на себе зобов'язань позивач просить стягнути з нього штраф (фіксовану частину) у розмірі 1000,00грн. та штраф (відсоток від суми ліміту 150000,00грн.) в розмірі 7500,00грн.

Місцевий господарський суд дійшов висновку про задоволення вимог щодо стягнення з відповідача штрафу (фіксована частина) у розмірі 1000,00 грн., та штрафу (відсоток від суми ліміту) у розмірі 1000,00 грн. Стосовно штрафу (відсоток від суми ліміту) господарський суд зазначив, що за внутрішнім переконанням прийшов до висновку про наявність підстав для зменшення розміру штрафу, який розраховується за формулою: 1000,00 грн. + 5 % від суми ліміту до 1000,00 грн.

В обґрунтування такого висновку, суд посилається на знаходження відповідача на території, неконтрольованій органами державної влади України, яка входить в зону проведення антитерористичної операції та неможливість забезпечення державними органами України стабільного функціонування підприємств в місті Торезі, у звязку з чим забезпечення виконання Конституційних основ правового господарського порядку в Україні, встановлених ст. 42 Конституції України та ст.5 ГК України, на зазначених територіях є неможливим.

У відповідності до ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК, ст. 83 ГПК України суд може, з урахуванням інтересів боржника, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. В аспекті права на справедливий суд, передбаченого міжнародним договором, суд вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право зменшити розмір штрафних санкцій у звязку з наступним.

Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України запроваджено антитерористичну операцію на території України. Законом України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції визначений період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності зазначеним Указом Президента України та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. На час розгляду справи антитерористична операція триває.

Зі змісту ст. 1 Закону України Про боротьбу з тероризмом антитерористична операція включає комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності. Згідно зазначеного Закону райони проведення антитерористичної операції визначаються у тому числі керівництвом антитерористичної операції.

На виконання рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України, приписів Закону України Про боротьбу з тероризмом, керівником Антитерористичного центру при СБУ виданий Наказ від 07.10.2014 № 33/6/а Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення, відповідно до якого районами проведення АТО визначені Донецька та Луганська області з терміном дії з 7.04.2014 року.

Згідно Закону України Про боротьбу з тероризмом в районі проведення антитерористичної операції встановлюється особливий порядок пов'язаний з наданням спеціальних повноважень, необхідних для забезпечення безпеки і здоров'я громадян, які опинилися в районі проведення антитерористичної операції, нормального функціонування державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств,установ, організацій. У звязку із зазначеними приписами Закону, Розпорядженням КМУ України від 7 листопада 2014 року № 1085-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення. До переліку пунктів, на території в яких органі влади тимчасово не здійснюють свої повноваження увійшло місто Торез. Постановою Правління Національного Банку України від 06.08.2014 № 466 Про призупинення здійснення фінансових операцій банкам України заборонено здійснювати усі видів фінансових операцій у населених пунктах, які не контролюються українською владою. Згідно Тимчасового порядку здійснення контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів вздовж лінії зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, затвердженого наказом першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) від 22 січня 2015 року № 27, встановлено особливий порядок переміщення в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, а також вздовж лінії зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, осіб, транспортних засобів та вантажів. До зазначених територій включені території, на яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не у повному обсязі повноваження, передбачені законодавством України.

Тому судова колегія Донецького апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду з позицією про зменшення суми штрафу (відсотку від суми ліміту) до 1000,00 грн.

Судова колегія зазначає, що в матеріалах справи є договір поруки № DOVKLOF05019/DP1, який було укладено 11.02.2014 р. між ОСОБА_7 (поручитель) та ПАТ КБ «Приватбанк» (кредитор), відповідно до якого предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ «Торез-Залізобетон» зобовязань за договором DOVKLOF05019 про надання овердрафтного кредиту від 11.02.2014 р.

Відповідно до п. 1.2 цього Договору поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобовязань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту поручитель відповідає перед кредитором всім коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

Пунктом 1.5 Договору встановлено, що у випадку невиконання боржником зобовязань за кредитним договором, боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Проте судова колегія зауважує, що у звязку з тим, що відповідач почав сплачувати борг, вимоги позивачем до поручителя не заявлялись.

Господарським судом першої інстанції зменшено розмір штрафу (відсоток від суми ліміту) на 6500,00 грн. Заперечень з боку позивача проти такого зменшення не було.

Як вбачається з апеляційної скарги, апелянт просить ще зменшити розмір штрафних санкцій у звязку з проведенням антитерористичної операції на територіях Донецької та Луганської областях, в т.ч. і в м.Торез, де знаходиться відповідач.

Крім того, судова колегія зауважує, що посилання скаржника щодо необхідності зменшення розміру штрафних санкцій у звязку з проведенням антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях (обставини непереборної сили (форс-мажору) судом не приймаються, оскільки єдиним належним доказом обставин непереборної сили є сертифікат Торгово-промислової палати України, наявність проведення антитерористичної операції на території Донецької області, як форс-мажорна обставина, є загальновідомою.

Оскільки відповідачем сертифікату Торгово-промислової палати України про настання обставин непереборної сили (форс-мажору) не надано, суд дійшов висновку про відсутність належних доказів настання обставин непереборної сили для звільнення відповідача повністю від стягнення штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального Кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, за висновком судової колегії, відповідно до вимог ст. 43 ГПК України, рішення господарського суду Донецької області від 30.09.2015 р. у справі № 905/1141/15 ґрунтується на всебічному, повному та обєктивному розгляді обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню без змін.

Доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи та приписами чинного законодавства, тому судовою колегією до уваги не приймаються.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в порядку ст.49 ГПК України підлягають віднесенню на заявника.

За приписами ст. 34 Господарського процесуального Кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі не обґрунтовані, не доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст.33, ст.34 Господарського процесуального кодексу України.

Приймаючи до уваги викладене, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Донецький апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торез-Залізобетон» м.Мелітополь, Запорізької області на рішення господарського суду Донецької області від 30.09.2015 р. у справі №905/1141/15 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 30.09.2015 р. у справі №905/1141/15 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя : Н.В. Будко

Судді: О.Л.Агапов

ОСОБА_3

Надруковано: 6 прим.

1. скаржнику (відповідачу)

1. позивачу

1. третій особі

1. у справу

1. апеляційному суду

1. ГСДО