Рішення № 54122923, 01.12.2015, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 33/131/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.12.2015 Справа № 908/5099/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнасінняпром»

(70417, вул. Сонячне шосе, буд. 50, с. Сонячне Запорізького району Запорізької області)

До відповідачаДержавного підприємства «Дослідне господарство «Елітне»

Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України (70417, вул.

Інститутська, буд. 1, с. Сонячне Запорізького району Запорізької області)

про стягнення заборгованості

СуддяМірошниченко М.В.

при секретарі Хилько Ю.І.

За участю представників :

від позивача: ОСОБА_1 дов. від 06.05.2015р.

від відповідача : ОСОБА_2 дов. від 14.05.2015р.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрнасінняпром» звернулось із позовом про стягнення з Державного підприємства «Дослідне господарство «Елітне» ІОК НААН України основного боргу за поставлений товар в сумі 107485,00грн., суми 15990,23грн. 3% річних та суми 95769,13грн. інфляційних втрат.

Позов обґрунтований наступними обставинами. За оформленою сторонами видатковою накладною № РН 0000132 від 28.09.2010р. позивач передав на користь відповідача товар: насіння озимої пшениці «Одеська 267» на суму 23433,34грн.; насіння озимої пшениці «Куяльник» на суму 28829,21грн., насіння озимої пшениці «Кирия» на суму 37308,28грн. Таким чином було передано відповідачу товар на загальну суму 107485,00грн. Посилаючись на приписи норм ст.ст. 11, 202, 203, 509, 526, 638, 692 Цивільного кодексу України позивач зазначив, що внаслідок поставки товару відповідачу, у сторін виникли взаємні права та обовязки: у позивача право вимагати оплати товару, а у відповідача обовязок сплатити вартість отриманого товару. Позивач звертався до відповідача із вимогою вих. № 97 від 17.04.2013р. щодо оплати товару, однак вказана вимога була залишена відповідачем без відповіді та оплати. На підставі ст. 625 ЦК України за прострочку виконання грошового зобовязання з оплати товару, відповідачу нараховано до стягнення 3% річних та інфляційні втрати.

Просить позов задовольнити.

Державне підприємство «Дослідне господарство «Елітне» ІОК НААН України звернулось до господарського суду із письмовою заявою про застосування строку позовної давності. Зокрема, із посиланням на ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України у заяві відповідачем зазначено, що позивач мав право звернутись до господарського суду із позовом про стягнення заборгованості протягом строку позовної давності три роки, тобто з 28.09.2010р. по 28.09.2013р. Оскільки позивач звернувся до суду після спливу строку позовної давності, тому відповідач просить на підставі ч.3 ст. 267 ЦК України у задоволенні позову відмовити.

В свою чергу, позивач надав суду письмові пояснення, в яких не погоджується з доводами відповідача про пропуск строку позовної давності. Позивач зазначає, що згідно приписів ст. 264 Цивільного кодексу України (переривання перебігу позовної давності): 1. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; 2. Після переривання перебіг позовної давності починається заново; 3. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Посилаючись на підписаний між сторонами акт заліку від 31.12.2012 року, позивач вказує, що підписанням акту відповідач визнав наявність боргу перед позивачем у сумі 879043,71грн. До зазначеної суми боргу відповідача перед позивачем увійшла сума заборгованості за видатковою накладною № РН-0000132 від 28.09.2010р., що підтверджується довідкою про взаємовідносини між позивачем та відповідачем за підписом керівника та бухгалтера позивача. Також посилаючись на п.п. 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», позивач вказав, що підписанням акту заліку від 31.12.2012 року, відповідач визнав існування боргу. Крім того, між сторонами 31.03.2012 року було підписано акт звіряння взаємних розрахунків за яким відповідач підтвердив наявність заборгованості за видатковою накладною № РН-0000132 від 28.09.2010 р. Таким чином підписання між позивачем та відповідачем акту звірки взаємних розрахунків від 31.03.2012 року та акту заліку від 31.12.2012 року є підставою для переривання строку позовної давності. Також переривання строку позовної давності відбулось у межах строку давності. За таких обставин позивач вважає, що заява відповідача про застосування строку позовної давності не підлягає задоволенню.

Згідно автоматичного розподілу справи між суддями, 22.09.2015 р. справу № 908/5099/15 призначено до розгляду судді Мірошниченко М.В.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 22.09.2015 р. порушено провадження у справі № 908/5099/15, справа призначена до розгляду по суті на 13.10.2015р.

В судовому засіданні 13.10.2015р. на підставі ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 10.11.2015р., а в судовому засіданні 10.11.2015р. було оголошено перерву до 16.11.2015р.

Ухвалою господарського суду від 16.11.2015р. на підставі ст. 69 ГПК України строк розгляду справи № 908/5099/15 було продовжено на 15 днів до 07.12.2015р., цією ж ухвалою розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 01.12.2015р.

Представник позивача в судових засіданнях підтримав доводи позовної заяви, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судових засіданнях підтримав доводи заяви про застосування строку позовної давності, просив у позові відмовити.

За клопотанням представників сторін фіксація судового процесу в судових засіданнях за допомогою технічних засобів не здійснювалась.

В судовому засіданні 01.12.2015р. на підставі ст.85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення господарського суду Запорізької області.

Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, заслухавши представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обвязку.

Відповідно до статті 174 ГК України господарські зобовязання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав або обовязків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ст. 205 ЦК України).

Зі змісту ст. 207 ЦК України випливає, що правочин в простій письмовій формі вчиняється сторонами шляхом фіксації його змісту в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими сторони обмінялися за допомогою телетайпних, електронних або інших технічних засобів звязку.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги у цій справі позивач посилається на укладення між сторонами правочину щодо поставки товарів, за яким позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 107485,00 грн. за видатковою накладною від 28.09.2010р. № РН-0000132.

Розглянувши додані позивачем до матеріалів справи докази, судом встановлено, що за видатковою накладною від 28.09.2010р. № РН-0000132 товарно-матеріальні цінності на суму 107485 грн. були отримані представником ДП «ДГ «Новатор» ІМК УААН ОСОБА_3 за довіреністю від 28.09.10 № 179, яка долучена позивачем до матеріалів цієї справи.

Згідно положень п. 1.4. Статуту ДП «ДГ «Елітне», доданого відповідачем до матеріалів справи, ДП «ДГ «Елітне» є правонаступником землі, майна, майнових прав та зобовязань Державного підприємства «Дослідне господарство «Новатор» Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України.

Отже, надані до суду документи в сукупності свідчать про наявність між сторонами угоди (правочину), який за своєю правовою природою є договором поставки.

У відповідності з нормами ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2).

Як свідчать надані суду документи, між сторонами склалися господарські відносини, що породили взаємні обовязки. Обовязки позивача виразились у передачі товару відповідачу, а обовязки відповідача - в оплаті цього товару.

Так, позивач поставив, а відповідач, отримав товар (насіння соняшника) на суму 107485,00 грн., що підтверджується двосторонньо підписаною видатковою накладною № РН-0000132 від 28.09.2010 року, рахунком фактурою № СФ-0000093 від 28.09.2010 року та довіреністю на отримання товару № 179 від 28.09.2010 року.

Відповідно до статті 692 ЦК України покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений іншій строк оплати товару.

Оскільки договором або актами цивільного законодавства не встановлений іншій строк оплати товару, товар, отриманий відповідачем за видатковою накладною № РН-0000132 від 28.09.2010 року (яка є товаророзпорядчим документом), повинен був бути оплачений відповідачем негайно після такого прийняття.

Таким чином, у відповідача виник обовязок сплатити вартість отриманого товару 107485,00грн. з 29.09.2010р.

Аналогічна позиція викладена в п. 1.7 Постанові Пленуму Вищого

господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013р.

Згідно до ст. 33 ГПК України, обовязок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази додаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Суду не було надано доказів сплати відповідачем товару в сумі 107485,00грн.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Предметом позову є вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 107485,00грн. основного боргу, 3% річних за період з 29.09.2010 року по 15.09.2015 року в сумі 15990,23 грн. та інфляційних втрат за період з вересня 2010 року по серпень 2015 року в сумі 95769,13 грн.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідач надав суду письмову заяву, в якій просить застосувати строк позовної давності, відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України до вимог про стягнення основного боргу в сумі 107485,00 грн., 3% річних в сумі 15990,23 грн. та інфляційних втрат в сумі 95769,13грн.

Згідно ст. 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа

може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

До вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та стягнення 3% річних застосовується загальна позовна давність в три роки. Така ж правова позиція міститься в п. 3.4 та 4.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р.

В частині 1 статті 261 ЦК України вказано, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У відповідності до ч.5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Згідно п. 4.4.1 Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013р. №10 діями, що свідчать про визнання боржником свого боргу або іншого обов'язку являються в тому числі підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Позивач (у якості підстави переривання строку позовної давності) надав суду акт заліку взаємних вимог від 31.12.2012р., який був підписаний в. о. директора ОСОБА_4 Цим актом відповідач визнав, що станом на 31.12.2012р. заборгованість відповідача перед позивачем наявна в сумі 879043,71грн.

Однак, в акті заліку взаємних вимог від 31.12.2012р. не вказані документи, які підтверджують наявність вказаної заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 107485,00грн., не вказана накладна РН-0000132 від 28.09.2010 року, не вказано актів, платіжних доручень та таке ін.

Акт заліку взаємних вимог від 31.12.2012р. не свідчить про факт визнання відповідачем основного боргу у сумі 107485,00грн. за накладною РН-0000132 від 28.09.2010 року.

За таких підстав, суд не може прийняти акт заліку взаємних вимог від 31.12.2012р. у якості доказу визнання відповідачем суми боргу за спірною накладною.

Надана позивачем бухгалтерська довідка №163 від 12.10.2015р. (а. с. 46-48) та вказані в ній договори та підтверджуючі документи однозначно не підтверджують зазначені в акті заліку взаємних вимог від 31.12.2012р. суми, в тому числі не підтверджують, що спірна сума, яку позивач просить стягнути з відповідача не була включена в суму 531 991 грн., яка була зарахована до взаємозаліку, тобто погашена. Жодним документом позивач не довів, що спірна сума за цим позовом входить в суму 879 043 грн. 71 коп., яка не була зарахована за актом заліку взаємних вимог від 31.12.2012р.

До того ж бухгалтерська довідка № 163 від 12.10.2015р. є одностороннім документом, складеним позивачем без участі відповідача, і ніяким чином у розумінні ст. 264 Цивільного кодексу України не може вважатись дією відповідача, направленою на визнання боргу відповідачем.

Щодо наданих до суду актів звірки розрахунків сторін (Акт звірки розрахунків станом на 31.03.2012р. та Акт звірки розрахунків сторін станом на 01.01.2013р.), слід зазначити наступні обставини.

Двосторонній акт звірки, складений станом на 31.03.2012р. підписаний з боку відповідача невстановленою особою, оскільки в ньому не зазначено назва посади та Прізвище, Імя, По-Батькові особи, яка його підписала.

Крім того, в двосторонньому акті звірки, складеному станом на 31.03.2012р. взагалі не зазначена видаткова накладна № РН-0000132 від 28.09.2010 року або сума поставки (сума боргу) 107485,00грн.

Двосторонній акт звірки, складений станом на 01.01.2013р. з боку відповідача підписаний ОСОБА_4 Представник відповідача підтвердив суду, що станом на момент складання акту звірки вказана особа була належним представником відповідача.

В двосторонньому акті звірки, складеному станом на 01.01.2013р. взагалі не зазначена видаткова накладна № РН-0000132 від 28.09.2010 року або сума поставки (сума боргу) 107485,00грн.

В акті звірки, складеному станом на 01.01.2013р., вказано початкове сальдо 912597 грн. 88 коп., але позивач на вимогу суду, цю суму не підтвердив первинними документами.

В акті звірки, складеному станом на 31.03.2012р. зазначено початкове сальдо в сумі 906 405 грн. 61 коп., але позивач на вимогу суду, цю суму не підтвердив первинними документами.

Оскільки спірна сума боргу 107485грн. або спірна видаткова накладна РН-0000132 від 28.09.2010р. не вказані ані в акті заліку взаємних вимог від 31.12.2012р., ані в актах звірки, які складені станом на 31.03.2012р. та станом на 01.01.2013р., то сума 107485,00грн. не була визнана відповідачем.

Тобто суд констатує, що відповідачем не вчинено дії, що свідчить про визнання нею свого боргу.

Таким чином, всупереч вимогам ст. 264 Цивільного кодексу України позивачем не надано до суду належних і допустимих доказів факту, що відповідачем вчинено дії, що свідчать про визнання ним боргу у сумі 107485,00грн., і, відповідно, відсутня підстава вважати, що строк позовної давності за вимогою про стягнення суми 107485,00грн. основного боргу було перервано.

Пунктом 4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.13 № 10, визначено, що у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Оскільки зобовязання з проведення розрахунків за отриманий товар, з урахуванням приписів ч. 1 ст. 692 ЦК України, повинно було виконано відповідачем 28.09.2010р., тобто після прийняття останнім товару, то перебіг позовної давності в спірних правовідносинах розпочався з дня, наступного за останнім днем, у якому відповідне зобов'язання мало бути виконане, тобто в даному випадку з 29.09.2010р. та сплинув - 29.09.2013р.

Оскільки строк позовної давності за вимогою про стягнення суми 107485грн. основного боргу не переривався, відповідно він сплив 29.09.2013р.

Також, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 15990,23 грн. 3% річних та 95769,13 грн. індексу інфляції.

Статтею 266 ЦК України встановлено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

З огляду на викладене, строк позовної давності до вимог про стягнення з відповідача 3% річних та індексу інфляції сплив.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких підстав, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 107485,00грн., суми 15990,23грн. 3% річних та суми 95769,13грн. інфляційних втрат задоволенню не підлягають.

У задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 22, 44 49, 82 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволені позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення оформлено у повному обсязі та підписано згідно із вимогами ст.84 ГПК України 04.12.2015р.

Суддя М.В. Мірошниченко