Рішення № 54122082, 02.12.2015, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/2919/15Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 55 ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2015 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоОСОБА_2суддівОСОБА_3 , ОСОБА_4 при секретаріОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ОСОБА_8 на рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 22 жовтня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до ТОВ МРГ «Драбівське» про стягнення компенсацій за невиплату заробітної плати, за невикористану відпустку та моральної шкоди,

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звернулися до суду з вищезазначеним позовом, яким, з урахуванням послідуючого збільшення позовних вимог згідно заяви від 21.09.2015, просили суд стягнути з ТОВ МРГ «Драбівське» на користь ОСОБА_6 компенсацію за невиплату заробітної плати в розмірі 27139,52 грн., компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 3772,08 грн., моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн., а також з ТОВ МРГ «Драбівське» на користь ОСОБА_7 - заборгованість по заробітній платі в розмірі 59173,36 грн., компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 1485,80 грн., моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн.

Свої вимоги обґрунтовують тим, що ОСОБА_6 у 2009 році був прийнятий на роботу із відповідним записом у трудовій книжці в ТОВ МРГ «Драбівське». Директор ТОВ запевнив його, що він офіційно влаштований на роботу. Заробітна плата виплачувалася щомісяця спочатку по 640,00 грн. (із серпня 2009 року по січень 2011 року), а потім по 1100,00 грн. (із січня 2011 року по 03.05.2014). При цьому ОСОБА_6 розписувався у трьох відомостях. Роботу виконував постійно крім понеділка. Оплачуваних відпусток не мав. 16.12.2009 ОСОБА_6 отримав від директора ТОВ посвідчення єгеря ТОВ МРГ «Драбівське» №10. ОСОБА_6 працював у товаристві з серпня 2009 року по 03.05.2014 і отримував заробітну платню за кожний місяць особисто від директора. Пізніше ОСОБА_6 дізнався, що він разом з ОСОБА_7 працює не офіційно, внаслідок чого звільнився з власної ініціативи з ТОВ МРГ «Драбівське».

У серпні 2010 року ОСОБА_7 був прийнятий на посаду єгеря у ТОВ МРГ «Драбівське» із випробувальним терміном та заробітною платнею у 300,00 грн. (пів ставки). Директор ТОВ повідомив його, що в подальшому він працюватиме офіційно, однак трудової книжки від ОСОБА_7 не взяв. 27.09.2010 ОСОБА_7 отримав від директора ТОВ посвідчення єгеря ТОВ МРГ «Драбівське» №10. ОСОБА_7 працював у товаристві із серпня 2010 року по 03.05.2014 і отримував заробітну плату за кожний місяць особисто з рук директора ТОВ протягом перших чотирьох місяців у сумі 300,00 грн., про що розписувався у трьох відомостях. Після цього відомості не велися. Із грудня 2010 року по 03.05.2014 ОСОБА_7 отримував заробітну плату у сумі 500,00 грн. на місяць. Також він отримував кошти від реалізацій відстрілочних карток мисливцям та членських внесків до товариства, з яких брав по 500,00 грн. заробітної платні та суму грошей, необхідну для закупівлі палива для автомобіля та його ремонту після використання у робочих цілях. Решту отриманих коштів ОСОБА_7 віддавав директору ТОВ.

ОСОБА_9 відділенням Золотоніської ОДПІ за заявами ОСОБА_6 та ОСОБА_7 була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ МРГ «Драбівське» щодо своєчасності та повноти обчислення, внесення до бюджету сум податку з доходів фізичних осіб за період з 25.06.2011 по 25.06.2014, за результатами якої був складений акт від 09.07.2014 №259/1700/32506699, що фіксує численні порушення вимог податкового законодавства

Постановою Драбівського районного суду від 18.02.2015, яку залишено в силі постановою апеляційного суду Черкаської області від 02.04.2015, у справі №692/137/15-п про адміністративне правопорушення керівника ТОВ МРГ «Драбівське», останнього визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 41 КУпАП, а саме грубому порушенні трудового законодавство, не оформлення працівників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на роботу, не виплата належної заробітної плати останнім.

Указані фактичні обставини стали підставами для звернення до суду з даним позовом про стягнення компенсацій за невиплату заробітної плати, за невикористану відпустку та моральної шкоди.

Рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 22.10.2015 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивачі в особі їх представника ОСОБА_8 подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на не відповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просять його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В обґрунтування вказали на таке:

- ТОВ МРГ «Драбівське» згідно статуту є господарською організацією приватної форми власності, що створена з метою отримання прибутку, а не неприбутковою організацією, як вказано у рішенні суду;

- суд не врахував, що позивачі працювали у ТОВ МРГ «Драбівське» на оплачуваних посадах єгерів, а не на громадяських засадах як члени товариств (як вказав суд), оскільки поняття «член товариства» законодавством не передбачено;

- суд не врахував рішення судів у інших справах, якими встановлено факти порушення керівником ТОВ МРГ «Драбівське» трудового законодавства та перебування позивачів у трудових відносинах із ТОВ;

- суми заробітних плат позивачів підтверджено актом про позапланову невиїзну перевірку від 09.07.2014 №259/1700/32506699, складеним ОСОБА_9 відділенням Золотоніської ОДПІ. Суд мав встановити розмір заборгованості по заробітній платі позивачів за період їх роботи;

- судом порушено відповідні вимоги ЗУ «Про оплату праці» та КЗпП, оскільки ним вказано, що мінімальна заробітна плата не застосовується у трудових відносинах на підприємствах приватної форми власності. При цьому за час своєї роботи позивачі отримували заробітну плату у меншому розмірі ніж передбачено законодавством про розмір мінімальної заробітної плати;

- суд безпідставно посилається на ч.1 ст.233 КЗпП (строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів), оскільки у даному випадку розглядаються лише вимоги про стягнення заборгованості по оплаті праці на які строки позовної давності не поширюються згідно ч.2 ст.233 КЗпП.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які зявилися у судове засідання, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав та мотивів.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що доказів наявності заборгованості по заробітній платі у ТОВ МРГ «Драбівське» перед ОСОБА_6 та ОСОБА_7 суду надано не було.

Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом при розгляді даної справи по суті спору встановлено, що ОСОБА_6 у згідно наказу директора ТОВ МРГ «Драбівське» за № 4 від 04.08.2009 року був прийнятий на посаду єгеря із відповідним записом у трудовій книжці. При цьому у даному наказі розмір заробітної плати ОСОБА_6 визначений не був.

Фактично заробітна плата виплачувалася ОСОБА_6 щомісяця спочатку по 640,00 грн. (із серпня 2009 року по січень 2011 року), а потім по 1100,00 грн. (із січня 2011 року по 03.05.2014). ОСОБА_6 працював у товаристві з серпня 2009 року по 06.05.2014 і отримував заробітну платню за кожний місяць особисто від директора, оплачуваних відпусток за весь період роботи у відповідача не мав. Дані обставини у судовому засіданні представник відповідача визнав у повному обсязі

Таким чином колегія суддів вважає доведеним той факт, що ОСОБА_6 04.08.2009 по 06.05.2014 перебував у трудових відносинах з ТОВ МРГ «Драбівське».

Відповідно до положень ч.1 ст.21 КЗпП трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно ст. 1 ЗУ «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Із указаного вбачається, що сторони трудових відносин (роботодавець та працівник) при укладенні трудового договору самостійно визначають розмір заробітної плати працівника, враховуючи відповідні законодавчі норми (наприклад ті, які регламентують розмір мінімальної заробітної плати), колективний трудовий договір, наявний штатний розпис з окладами відповідних посад, кваліфікацію працівника та якість його роботи та ін. При цьому наявність порушень щодо змісту та форми трудового договору, що має місце у даній справі, не впливає на обовязкове визначення розміру заробітної плати саме за домовленістю обох сторін з урахуванням нормативного визначення розміру заробітної плати.

Згідно до вимог ст. 3 Закону України « Про оплату праці» вбачається, що мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Представник відповідача при розгляді справи судом першої інстанції визнав той факт факт, що заробітна плата, яка виплачувалася ОСОБА_6 за період з 04.08.2009 по 06.05.2014 не в повній мірі відповідала розміру встановленої на той період в державі мінімальної заробітної плати.

Суд першої інстанції вказані вимоги закону та обставини справи не врахував.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить висновку про те, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 має бути скасоване з винесенням нового рішення. Позов в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_6 невиплаченої заробітної плати підлягають до часткового задоволення. З ТОВ МРГ «Драбівське» на його користь має бути стягнуто 3 539,41 грн. в рахунок погашення вказаної заборгованості за період з 04.08.2009 року по 06.05.2004 року, виходячи з розрахунку, наданого позивачем, але з врахуванням тієї обставини, що позивача було звільнено 06 травня 2014 року і за той період був лише 1 робочий день.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_6 щодо стягнення компенсації за невикористану відпустку колегія суддів вважає, що вони підлягають до задоволення в повному обсязі виходячи з наступного.

Згідно до п.7 Порядку обчислення середньої заробітної плати ,затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 року за № 100 ( далі - Порядок) вбачається, що нарахування компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки. Святкові та неробочі дні (стаття 73 Кодексу законів про працю України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

Провівши відповідний розрахунок, згідно до вищевказаного Порядку, колегія суддів встановила, що загальний розмір компенсації за невикористану ОСОБА_6 відпустку відповідає розміру компенсації, згідно розрахунку позивача.

Далі, відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина 1 статті 117 КЗпП України).

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні розраховується у відповідності до вимог п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 року за № 100.

На підставі проведеного колегією суддів розрахунку середнього заробітку ОСОБА_6 за весь період затримки роботодавцем розрахунку з ним з 06.05.2014 по день ухвалення рішення суду, колегія суддів приходить до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_6 в цій частині підлягають до часткового задоволення виходячи з того, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_6 становить 59,14 грн. в день, середньомісячне число робочих днів становить 20,5 днів, відповідно, середньомісячна заробітна плата позивача складає 1217,9 грн. Таким чином, середній заробіток ОСОБА_6 за весь період затримки розрахунку з ним при звільненні по день ухвалення рішення суду 02.12.2015 року становить 23 110,2 грн., що і підлягає до стягнення з відповідача.

Позовні вимоги стосовно стягнення індексації та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати представник ОСОБА_6 в суді апеляційної інстанції не підтримував, на їх задоволенні не наполягав. Відповідно, оскільки позов в цій частині вимог не був предметом розгляду в суд апеляційної інстанції, тому не може бути задоволений по суті.

Далі, згідно зі статтею 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Зі змісту самої позовної заяви ОСОБА_6 та пояснень сторони позивача в суді апеляційної інстанції вбачається, що позивач обґрунтовує свої моральні збитки та їх розмір тим, що в результаті тривалого порушення його конституційного права на оплату праці в розмірі не меншому ніж, встановлений у державні розмір мінімальної заробітної плати, позивач та члени його сім'ї перебували у значній економічній скруті, фактично за межею бідності, що врешті призвело моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя і пошуку інших можливостей для утримання родини.

Колегія суддів, врахувавши характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, який був незаконно позбавлений відповідного частини заробітку протягом певного часу вважає, це призвело до істотних змін у його житті і вимагало додаткових зусиль для організації життя, та також його душевні страждання, яких він зазнав, приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_6 в частині відшкодування спричинених моральних збитків і оцінює розмір спричиненої йому моральної шкоди у 1000 грн.

Одночасно колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 виходячи з наступного.

Суд першої інстанції вході розгляду позовних вимог ОСОБА_7 прийшов до висновку про те, що належних та допустимих доказів про прийняття його на посаду єгеря ТОВ МРГ «Драбівське» позивачем суду не надано, наказ про прийняття його на роботу не видавався, заробітна плата не нараховувалася. ОСОБА_1 видачі йому посвідчення єгеря не підтверджує факту перебування ОСОБА_7 в трудових відносинах з відповідачем, оскільки інші докази по справі, зокрема, протокол засідання загальних мисливських зборів ТОВ МРГ «Драбівське» свідчить про те, що він співпрацював з відповідачем на громадських засадах.

Питання про встановлення факту перебування з відповідачем у трудових відносинах ОСОБА_7 при зверненні з позовом перед судом взагалі не ставив.

Відповідно до ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування; ч.1 ст.60 ЦПК України - кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Постановою Драбівського районного суду від 18.02.2015, яку залишено в силі постановою апеляційного суду Черкаської області від 02.04.2015, у справі №692/137/15-п про адміністративне правопорушення керівника ТОВ МРГ «Драбівське» ОСОБА_10, останнього визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 41 КУпАП, а саме грубому порушенні трудового законодавство, не оформленні працівників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на роботу, не виплата належної заробітної плати останнім. Цими судовими рішеннями встановлено, що ОСОБА_6 з 04.08.2009 по 06.05.2014 та ОСОБА_7 з 27.09.2010 по травень 2014 року перебували у трудових відносинах з ТОВ МРГ «Драбівське», які з вини керівника ТОВ ОСОБА_11 не були належним чином оформлені.

Згідно ч.4 ст.61 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Крім того, акт про результати документальної позапланової невиїзної перевірки щодо своєчасності питань повноти обчислення внесення до бюджету сум податку з доходів фізичних осіб від 09.07.2014 №259/1700/32506699 фіксує порушення податкового та трудового законодавства керівником ТОВ МРГ «Драбівське» у трудових відносинах з ОСОБА_6 та ОСОБА_7, однак не містить даних щодо розміру заробітної плати позивачів та фактично здійснених їм виплат, оскільки в цій частині ґрунтується виключно на їх поясненнях. Отже цей акт не є допустимим доказом щодо розміру заробітної плати позивача та фактично здійснених виплат, що спростовує апеляційні доводи про протилежне.

Апеляційні доводи про те, що позивач працював у ТОВ МРГ «Драбівське» на оплачуваній посаді єгеря , а не на громадяських засадах, а також посилання на судові рішення, якими встановлено факти порушення керівником ТОВ МРГ «Драбівське» трудового законодавства, відсутності доказів щодо розміру заробітних плат позивача та фактично здійснених їм виплат не усувають.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_7 за недоведеністю вимог.

Колегія суддів відхиляє апеляційні доводи про те, що суд першої інстанції помилково вказав, що ТОВ МРГ «Драбівське» є неприбутковою організацією, оскільки таких висновків оскаржене рішення суду не містить.

Також апеляційні доводи щодо порушення судом першої інстанції правових норм, які регламентують строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлених ст.233 КЗпП, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки суд ухвалив рішення по суті заявлених позовних вимог, а не застосував наслідки спливу строків звернення до суду за вирішенням трудових спорів. При цьому згідно ч.2 ст.233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, що складає предмет позову у даній справі, без обмеження будь-яким строком.

Саме лише наведення у тексті оскарженого рішення змісту ч.1 ст.233 КЗпП, яка передбачає тривалість строків для звернення до суду із вимогами, які не мають місця у даній справі (трудові спори, які не повязані зі стягнення заборгованості по заробітній платі, та трудові спори про незаконне звільнення), не свідчить про незаконність рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст.309 ЦПК України підставою для скасування рішення суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення по справі, які суд вважав доведеними, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 22 жовтня 2015 року по даній справі належить змінити, скасувавши його в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ТОВ МРГ «Драбівське» про стягнення компенсацій за невиплату заробітної плати, за невикористану відпустку та моральної шкоди з винесенням в цій частині нового рішення, в решті вимог рішення має бути залишено без змін..

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

апеляційну скаргу задоволити частково .

Рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 22 жовтня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до ТОВ МРГ «Драбівське» про стягнення компенсацій за невиплату заробітної плати, за невикористану відпустку та моральної шкоди, змінити , скасувавши його в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ТОВ МРГ «Драбівське» про стягнення компенсацій за невиплату заробітної плати, за невикористану відпустку та моральної шкоди.

Позов ОСОБА_6 задоволити частково.

Стягнути з ТОВ МРГ «Драбівське» на користь ОСОБА_6 заборгованість по виплаті заробітної плати за період з 04.08.2009 року в сумі 3539,41 грн., компенсацію за невикористану відпустку в сумі 3772,08 грн., 23 110,20 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку, а всього : 30 421,69 грн. за відрахуванням податків та обовязкових платежів.

Стягнути з ТОВ МРГ «Драбівське» на користь ОСОБА_6 ОСОБА_6 ОСОБА_12 1000 грн. в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди.

В решті позову відмовити.

Стягнути з ТОВ МРГ «Драбівське» на користь держави 2557,80 грн. судового збору.

В решті рішення Драбівського районного суду - залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 20 днів з дня проголошення.

Головуючий :

Судді :