Ухвала суду № 54112388, 04.12.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/8735/15

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сидоренко І. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.12.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого судді - Сидоренко І.П., суддів Погорєлової С.О., Цюри Т.В., при секретарі Колмакові В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення Южного міського суду Одеської області від 24 липня 2015року по справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановила:

13 травня 2014р. представник ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову представник банку вказав, що 28 лютого 2007р. між банком та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, згідно умов якого ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 7300грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Кредитний ліміт було змінено відповідно до п.3.2, п.33 Умов та Правил надання банківських послуг. У звязку з неналежним виконанням взятих на себе зобовязань у відповідача перед банком виникла заборгованість станом на 31 березня 2014р. у розмірі 19542грн.48коп., з яких:

- заборгованість за кредитом 4218грн.18коп;

- заборгованість по процентам 10543грн.12коп.;

- заборгованість по комісії за користування кредитом 3374грн.40коп.;

- штраф 9фіксована частина) 500грн.;

- штраф (процента складова) 906грн.79коп.

На підставі наведеного, представник банку просив стягнути з відповідача на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 19542грн.48коп.(а.с.2-4).

Відповідач ОСОБА_2 позов не визнала, посилаючись на те, що кредитний договір від 28 лютого 2007р. вона з ПАТ КБ «ПриватБанк» не укладала, договір не підписувала та гроші не отримувала, тому просила у задоволенні позову відмовити (а.с.32).

Рішенням Южного міського суду Одеської області від 24 липня 2015р. у задоволені позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено в повному обсязі та стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 судові втрати по сплаті вартості судової почеркознавчої експертизи в розмірі 2097грн.40коп. (а.с.123-125).

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 29 жовтня 2015р. ПАТ КБ «ПриватБанк» було поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду.

В апеляційній скарзі представник ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову банку в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права (а.с.130-134).

Справу розглянуто у відсутності представника Банку, який був належним чином сповіщений про слухання справи в апеляційній інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, ОСОБА_2, її представника, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог у частині отримання банківської картки та користування кредитними коштами саме ОСОБА_2, як на доказ посилаючись на висновок судової почеркознавчої експертизи, яким встановлено, що кредитний договір ОСОБА_2 не підписувала, тому відсутні правові підстави для стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Дійсно згідно представленого позивачем кредитного договору від 28 лютого 2007р. ПАТ КБ «ПриватБанк» надав ОСОБА_2 кредит в розмірі 5000грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Строк дії кредитного ліміту співпадає із строком дії платіжної карти (а.с.10).

Однак, ухвалою суду від 18 листопада 2014р. по даній справі було призначено судову почеркознавчу експертизу (а.с.86-87).

Згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи за №5986/02 від 12 травня 2015р. підписи від імені ОСОБА_2 у заяві від 28 лютого 2007р. щодо надання їй кредитного ліміту з боку ЗАТ КБ «ПриватБанк» у сумі 5000грн., розміщені: праворуч від друкованого запису «Клиент», в графі «Подпись» та праворуч від друкованого запису «Платежную карту и ПИН получил», в графі «Подпись», виконані не самою ОСОБА_2, а іншою особою з наслідуванням її підписам (а.с.92-97).

Крім того, судом встановлено, що у заяві від 28 лютого 2007р. використані дані паспорта, який ОСОБА_2 було втрачено разом із пенсійним посвідченням у 2006році. Зазначене підтверджується листом Головного Управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 06 червня 2014р. за №46/881 та листом Управління пенсійного фонду України в м. Южне Одеської області від 11 червня 2014р. за №15/к-1(а.с.45).

При укладенні кредитного договору було використано довідку про присвоєння ідентифікаційного номера від 25 липня 2001р., згідно якої ОСОБА_2 одержала ідентифікаційний номер НОМЕР_1 (а.с.17). В той час як відповідач ОСОБА_2 надала суду довідку від 24 вересня 1998р., згідно якого вона одержала ідентифікаційний номер НОМЕР_2 (а.с.36).

За клопотанням представника банку судом було витребувано з ДПІ у м. Южному кому належить ідентифікаційний номер НОМЕР_1 та ідентифікаційний номер НОМЕР_2 та чи отримувала ОСОБА_2 дублікат ідентифікаційного номеру та чи змінювався її ідентифікаційний номер (а.с.58,63).

Відповідно до листа ДПІ у м. Южному ГУ Міндоходів в Одеській області від 10липня 2014р. реєстраційний номер 18044020082 належить ОСОБА_2, 27.05.1949р.н. Документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків із зазначенням реєстраційного номера облікової картки платника податків, ОСОБА_2 отримала 24.09.1998р.; дата реєстрації у Державному реєстрі 13.08.1996р. Вдруге за отриманням документу, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі до ДПІ у м. Южному зазначена фізична особа не зверталась та її реєстраційний номер жодного разу не змінювався. Стосовно реєстраційного номеру НОМЕР_1 повідомлено, що згідно інформації отриманої з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб, цей реєстраційний номер не належить жодній фізичній особі (а.с.64).

Крім того, у заяві від 28 лютого 2007р. зазначено, що ОСОБА_2 працює менеджером в ТОВ «Інтерактив», в той час як за трудовою книжкою вона ніколи не працювала у зазначеній організації (а.с.10,41-42).

Також у заяві від 28 лютого 2007р. не відповідають дійсності відомості про місце реєстрації ОСОБА_2, оскільки згідно довідки КП «ГЖКЦ» від 10 червня 2014р. за №1140 ОСОБА_2 зареєстрована та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 з 03 вересня 1991р. по теперішній час (а.с.33).

Крім того такі дані, як сімейний стан, освіта, дівоче прізвище матері тощо, що зазначені в заяві на видачу кредиту, зовсім не відповідають дійсності (а.с.35,37,43,44).

ОСОБА_2 було видано ПАТ КБ «ПриватБанк» довідку від 06 червня 2014р. за № 1542613 про те, що станом на 06 червня 2014р. ОСОБА_2, ІНН НОМЕР_2, НОМЕР_3, виданий Южненським ГО ГУМВС України в Одеській області 07 грудня 2006р. не має заборгованості перед ПАТ КБ «ПриватБанк» - а.с.34. Також згідно довідки ЗАТ КБ «Приватбанк» від 10 липня 2009р. ОСОБА_2, інн НОМЕР_2, кредитних зобовязань перед банком не має (а.с.40).

На підставі наведеного, колегія суддів прийшла до переконливого висновку, що 28лютого 2007р. ОСОБА_2 не укладала та не підписувала кредитний договір із ПАТ КБ «ПриватБанк».

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. ч. 1, 3, ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Безпідставними є доводи апелянта, що судом не зясоване питання чому відповідач не зверталась до правоохоронних органів після того, як дізналась про те, що на неї оформлений кредит та чому відповідач не зверталась про визнання договору недійсним у цьому цивільному процесі. Оскільки, як встановлено судом, відповідач не приймала участі в укладені кредитного договору 28 лютого 2007р., то вона має право вимагати визнання угоди недійсною на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України, як такої що не відповідає його внутрішній волі. Однак, це її право, а не обовязок. Так само як і право звертатися до правоохоронних органів.

Висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову Банку ґрунтуються на матеріалах справи та діючому законодавстві.

Згідно з ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

На підставі ч. 2 ст. 640 ЦК України у разі, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії.

За змістом ст. ст. 1046, 1054 ЦК України кредитний договір є укладеним з моменту передання грошей.

З огляду на вказані положення цього Кодексу кредитний договір є реальним та вважається укладеним із моменту передання грошей.

Представником позивача не доведено ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції факт передання грошей саме ОСОБА_2

Доводи апелянта щодо порушення процедури проведення почеркознавчої експертизи також не прийняті судом апеляційної інстанції, оскільки експертиза була проведена у відповідності до вимог чинного законодавства. А посилання апелянта на те, що судом не ставилось питання на вирішення експерта: «Чи виконано рукописний текст у документі навмисно зміненим почерком?», так як відповідач могла змінити підпис при підписанні кредитного договору, - є безпідставним, оскільки згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи за №5986/02 від 12 травня 2015р. чітко встановлено, що підписи від імені ОСОБА_2 у заяві від 28 лютого 2007р. виконані не самою ОСОБА_2, а іншою особою з наслідуванням її підписам.

Колегія суддів звертає увагу на те, що ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення вимог закону під час проведення судової почеркознавчої експертизи, не скористався при розгляді справи в суді першої та апеляційної інстанцій, процесуальним правом вимоги щодо проведення додаткової або повторної експертизи з цього самого питанняза вимогами ст. 150 ЦПК України, а тому такі доводи Банку є безпідставними.

Доводи апеляційної скарги повязані з незгодою з висновками суду першої інстанції по оцінки доказів, тоді як відповідно до вимог ст. 212 ЦПК оцінка доказів є виключним правом суду та їх переоцінка є неприпустимою.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 60 ЦПК України на сторін покладено обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Відповідно до статті 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо за своїм внутрішнім переконанням. Результати оцінки доказів відображаються в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

В силу вимог ст. 60 ЦПК України саме на відповідача покладено обов'язок доведення того факту, що він не підписував кредитний договір, за невиконання умов якого до нього пред'явлено позов. Тому колегія суддів вважає, що відповідач ОСОБА_2 довела суду, що вона не підписувала кредитний договір з ПАТ КБ «ПриватБанк» 28лютого 2007р.

Стягуючи з банку на користь ОСОБА_2 витрати, пов'язані з проведенням судової почеркознавчої експертизи, колегія суддів вважає, що клопотання про проведення почеркознавчої експертизи ОСОБА_2 змушена була заявити внаслідок необґрунтованих дій позивача, щоб довести свою невинуватість.

Доводи апелянта, що суд не перевірив яким чином відбулось користування кредитною карткою на підставі кредитного договору, та яка особа сплачувала заборгованість за договором у 2007році також не можуть бути прийняті до уваги, оскільки позивач повинний був надавати таки докази суду першої та апеляційної інстанції, але представник Банку, сповіщений належним чином про слухання справи в апеляційній інстанції, взагалі не зявився та не сповістив про причини не явки.

Інші доводи правильність висновків суду не спростовують.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст.ст. 213, 214 ЦПК та підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга відхиленню.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» - відхилити.

Рішення Южного міського суду Одеської області від 24 липня 2015року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду чинна з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя: І.П.Сидоренко

Судді: Т.В.Цюра

ОСОБА_3