Рішення № 54106046, 03.12.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний №335/8053/15-ц Головуючий у 1-й інстанції: Рибалко Н.І.

Провадження №22-ц/778/6574/15 Суддя-доповідач ОСОБА_1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької с області у складі:

Головуючого Бєлки В.Ю.

Суддів Онищенка Е.А.

ОСОБА_2

При секретарі Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 на рішення Орджонікідзевіського районного суду м. Запоріжжя від 30 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_3, треті особи приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_7, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8, ОСОБА_9, про визнання недійсними довіреності та договору купівлі-продажу квартири, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом про визнання недійсними довіреності та договору купівлі-продажу квартири посилаючись на те, що він та його дружина, яка померла в 2004 році, придбали у 2002 році АДРЕСА_1.

18 липня 2008 року він під впливом погроз та застосування до нього насильства, що було встановлено вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 лютого 2011 року, підписав довіреність на імя ОСОБА_6 на право оформлення та продажу від свого імені належної йому на праві власності вищевказаної квартири.

24 листопада 2008 року ОСОБА_10 на підставі довіреності продав його квартиру ОСОБА_3

Вважає, що довіреність має бути визнана недійсною, оскільки підписана ним під впливом погроз та насильства, а договір купівлі-продажу також має бути визнаний недійсним, оскільки припинення права власності на квартиру відбулось проти його внутрішньої волі.

Враховуючи вищевикладене просив суд визнати недійсною довіреність від 18 липня 2008 року, видану від імені ОСОБА_5 на імя ОСОБА_6 на розпорядження належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_2; визнати недійсним договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_2, укладений 24.11.2008 року між ОСОБА_6 С, який діяв від його імені та ОСОБА_3

Рішенням Орджонікідзевіського районного суду м. Запоріжжя від 30 жовтня 2015 року позов задоволено.

Визнано недійсною довіреність від 18 липня 2008 року, видану від імені ОСОБА_5 на імя ОСОБА_6 на розпорядження належної йому на праві власності АДРЕСА_3 в Запоріжжя.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу АДРЕСА_4, укладений 24.11.2008 року ОСОБА_6, який діяв від імені ОСОБА_5, на підставі довіреності від 18.07.2008 року, та ОСОБА_3

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Положеннями ст. 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до ст. 1000 ЦК України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Нормами статей 237,238 ЦК України визначено, що представництвом є правовідношення в якому одна сторона зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представник має право діяти від імені і за рахунок особи, яку він представляє. Повноваження, надані представнику, на підставі довіреності, повинні виконуватися у відповідності до змісту цієї довіреності та у її межах.

Статтею 238 ЦК України передбачено, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також відносно інших осіб, встановлених законом.

Згідно статті 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку іншої особи, визнається судом недійсною.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5, який змінив підставу позову з омани на ст. 231,215 ЦК України, суд першої інстанції виходив з того, що добровільного представництва між позивачем ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_6 на належне виконання повіреним вказівок довірителя не було і тому довіренність є не недійсною, а за договором купівлі-продажу позивач ОСОБА_5 фактично не надавав згоди на відчуження належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_5.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна оскільки вони не відповідають обставинам справи та нормам процесуального закону.

Статтями 10, 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі . Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.4 ст.61 ЦПК України, вирок у кримінальній справі,' що набрав законної сили, обовязкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Так визнаючи, що добровільного представництва між позивачем ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_6 на належне виконання повіреним вказівок довірителя не було суд послався на вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24.02.2011 року, яким встановлені факти щодо заволодіння шахрайським шляхом майном ОСОБА_5, а саме квартирою № 42 в будинку № 4-6 по вул.Нижньодніпровській в м. Запоріжжя.

Проте суд не звернув уваги, що даним вироком не встановлювалося, що до ОСОБА_5 застосовувалися фізичний чи психічний тиск з боку інших осіб внаслідок чого він видав довіреність проти справжньої волі ( а.с. 6-22).

Вироком суду встановлені обставини омани, що виходить із самої кваліфікації, які вже розглядалися судами.

Так рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 29.01.2013 року , яке набрало законної сили, після Ухвали ВССУ від 04.12.2013 р., так і матеріалами цієї справи встановлено що 18 липня 2008 року ОСОБА_5 видав довіреність на імя ОСОБА_11 на продаж належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_6 за ціною та на умовах на його розсуд і придбати йому будь-який обєкт нерухомості будь то ( жилий будинок, земельну ділянку, квартиру, або їх частку тощо) у будь-якому населеному пункті території України ( а.с. 35).

24 листопада 2008 року ОСОБА_6, як представник ОСОБА_5 за довіреністю продав належну останньому на праві власності квартиру АДРЕСА_7 за сто двадцять тисяч гривен ОСОБА_3.

Згідно п.2 зазначеного договору за твердженнями ОСОБА_6, як представника ОСОБА_5 гроші за квартиру до підписання договору отримав ОСОБА_5 Даний факт ніким не спростовано.

Визнаючи вказаний договір купівлі продажу квартири недійсним суд, вважав, що ОСОБА_5 не мав наміру продавати квартиру і тому укладений договір купівлі продажу квартири порушує його права та законні інтереси.

Однак намір ОСОБА_5 продати належну йому квартиру свідчить видана ним 18 липня 2008 року і нотаріально посвідчена довіреність на імя ОСОБА_6

Відповідно до ч. 1 ст. 249 ЦК України особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може у будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною.

Встановлено, що ОСОБА_5 з часу підписання довіреності від 18 липня 2008 року з вимогою про її скасування не звертався.

Отже з огляду наведеного судова колегія вважає, що позивач ОСОБА_5 у відповідності до ст.ст. 10, 60 ЦПК України як сторона, яка приймала участь у справі не довів суду ті обставини, на які він посилалася як на підставу своїх вимог, а саме не довів, що він на видачу довіреності та укладання договору купівлі продажу не мав добровільної згоди , а також не довів , що до нього застосовувалися фізичний чи психічний тиск з боку інших осіб.

Навпаки, крім того, що позивач міг відмінити будь який час довіреність, вважаючи що його волі на її видачу не було, про те, що він її видав без будь якого тиску свідчить встановлені обставини самим вироком суду .

Так вироком встановлено, що за оголошенням на продаж квартири звернулась ОСОБА_3 , яка у присутності ОСОБА_5 оглядала його квартиру і надала згоду на придбання.

На думку колегії це ще раз свідчить про те, що ОСОБА_5 під час огляду квартири своєю присутністю підкреслював свою добровільну згоду на її продаж.

Отже матеріали справи не містять в собі доказів того, що ОСОБА_5 не мав наміру видати довіреність, або видав її під будь яким тиском або не мав наміру продати квартиру, бо за текстом довіреності ОСОБА_5 уповноважував ОСОБА_6 продати належну йому квартиру і в подальшому зазначену довіреність не скасував і не відкликав.

Отже враховуючи викладене колегія судів вважає, що підстав для визнання довіреності та договору купівлі продажу недійсним не має.

Наведених обґрунтувань і обставин справи суд першої інстанції не прийняв до уваги, ухвалив рішення, яке на переконання судової колегії не відповідає обставинам справи, прийнято з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з одночасним ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 307,309,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30 жовтня 2015 року по цій справі скасувати, та ухвалити нове рішення наступного змісту.

У задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_3, треті особи приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_7, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_8, ОСОБА_9, про визнання недійсними довіреності та договору купівлі-продажу квартири відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: