Ухвала суду № 54091557, 02.12.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа № 334/6401/14-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/778/1416/15

Єдиний унікальний № 334/6401/14-к Головуючий в 1-й інстанції Савченко Г.В.

Категорія ч. 2 ст. 186 КК України Доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі суддів:

головуючого Фоміна В.А.,

суддів Жовніренко В.П., Гріпаса Ю.О.,

при секретарі Хомяк К.В.,

за участю:

прокурора Стоматової В.П.,

обвинуваченого ОСОБА_2,

захисника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в апеляційному порядку, кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12014080050002400, за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 на вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2015 року відносно

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, який має базову загальну середню освіту, не працюючого, не одруженого, проживаючого без реєстрації за адресою: Запорізька область, Запорізький район, с. Мар'ївка, вул. Леніна, буд. 3, раніше судимого:

- 03.09.2008 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області за ч. 1 ст. 186 КК України до 2 років позбавлення волі, з іспитовим строком згідно до ст. 75 КК України на 1 рік 6 місяців;

- 23.11.2010 року Михайлівським районним судом Запорізької області за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ст. 71 КК України до 4 років і 1 місяця позбавлення волі; звільнений 08.08.2013 року за відбуттям строку покарання;

- 03.02.2014 року Хортицьким районним судом м. Запоріжжя за ч. 2 ст. 186 КК України до 5 років позбавлення волі, з іспитовим строком на 3 роки;

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,

в с т а н о в и л а:

в апеляційній скарзі захисник ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 посилається на незаконність і необґрунтованість судового рішення через невідповідність викладених у ньому висновків, фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При цьому зазначає, що всупереч вимог ст. ст. 23, 94, 370 КПК України, суд послався на матеріали досудового розслідування, а саме: заяву потерпілої, пояснення останньої від 18.06.2014 р., протокол одночасного допиту від 23.06.2014 р., протокол впізнання від 21.06.2014 р., пояснення підозрюваного, внаслідок чого обґрунтував свій вирок недопустимими доказами. Крім того, безпідставно відхилив клопотання сторони захисту про витребування певних доказів (відомостей про час виклику служби «102» та інформацію від операторів телекомунікаційних послуг), на підтвердження непричетності обвинуваченого до вказаного злочину. Тому, з урахуванням викладеного, просить вирок суду першої інстанції скасувати, а кримінальне провадження відносно ОСОБА_2 закрити за недоведеністю винуватості останнього у вчиненні інкримінованого злочину.

Вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2015 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України і призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднане покарання за вироком Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 03.02.2014 року і остаточно до відбування визначено 6 років позбавлення волі.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено у вигляді тримання під вартою. Початок строку відбування покарання обчислюється з 23.06.2014 р. Ухвалено стягнути з ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_4 в рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди 5245 грн.

Згідно до оскаржуваного судового рішення, 18 червня 2014 року, приблизно після 20 години 30 хвилин, біля зупинки громадського транспорту «Кільце Зачиняєва» по вул. Дніпропетровське шосе в м. Запоріжжі, раніше засуджений за грабіж ОСОБА_2, маючи умисел на відкрите викрадення чужого майна, діючи повторно, з корисливих мотивів, повалив на землю потерпілу ОСОБА_4 та вирвавши з її руки жіночу сумку заволодів майном останньої на суму 5 245 гривень.

Заслухавши доповідь судді про сутність судового рішення та аргументи скарги; в судових дебатах: захисника та обвинуваченого, зокрема в останньому слові, які підтримали апеляційну скаргу; прокурора, який вважав, що вирок слід залишити без змін; перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права та з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, на підставі обєктивно зясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Однак ці вимоги закону судом першої інстанції дотримано не було.

Так, висновок про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_2 у скоєнні умисного кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, за обставин, викладених у вироку, суд зробив виходячи з заяви потерпілої про злочин, показань потерпілої в судовому засіданні, її пояснень під час одночасного допиту, впізнання потерпілою обвинуваченого ОСОБА_2, як особи, що скоїла грабіж по відношенню до неї, пояснень потерпілої стосовно вилученої під час огляду місця події кофти ОСОБА_2, пояснень обвинуваченого під час досудового розслідування про визнання факту пограбування.

Разом з тим, наводячи у вироку дані одночасного допиту, впізнання потерпілою обвинуваченого, огляду місця події та вилучення речового доказу, суд не послався на процесуальний документ, як на доказ (протокол тощо), якими встановив доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

Одночасно всупереч вимог ст. 23 КПК України прийняв як доказ - показання ОСОБА_2 про визнання вини надані під час досудового розслідування. Не перевірив на допустимість докази отримані до розяснення обвинуваченому процесуальних прав після затримання та перед проведенням слідчих дій. Усупереч загальним засадам кримінального судочинства порушив принцип змагальності сторін у поданні до суду свої доказів, відмовивши створити необхідні умови для реалізації захистом їхніх процесуальних прав на витребування окремих доказів, які, на думку захисту, свідчили про невинуватість обвинуваченого, надавши таким чином перевагу обвинуваченню перед захистом, що вочевидь виявляється порушенням права на справедливий судовий розгляд закріплений у ст. 6 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

В судовому рішенні, суд також не навів обґрунтованих мотивів щодо спростування всіх доводів захисту про невинуватість обвинуваченого ОСОБА_2

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що вирок постановлений з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Оскільки, апеляційний суд переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги, яка не містила вимог щодо повторного дослідження доказів, а судова колегія зберігаючи принцип неупередженості, за власною ініціативою позбавлена такого права, вважає за необхідне оскаржуване судове рішення скасувати і призначити новий судовий розгляд, під час якого звернуту уваги на вищенаведене, провести його у відповідності до вимог кримінального процесуального закону та винести законне та обґрунтоване судове рішення.

Крім того, оскільки суд ухвалив обвинувальний вирок з призначенням обвинуваченому ОСОБА_2, покарання у вигляді реального позбавлення волі, до встановленого ним строку тримання під вартою, а між цим вироком та рішенням апеляційної інстанції про скасування вказаного вироку, встановлений термін тримання під вартою сплив, колегія суддів вважає за необхідне продовжити обвинуваченому ОСОБА_2, строк тримання під вартою терміном на 30 днів до 01 січня 2016 року, оскільки з огляду на необхідність уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України, враховуючи ступінь тяжкості інкримінованого кримінального правопорушення, тяжкість покарання, у виді позбавлення волі на строк до 6 років, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, репутацію обвинуваченого, наявність попередніх судимостей за грабіж, а також враховуючи, що підстави, за яких раніше судом йому був обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не відпали, а тому саме такий запобіжний захід відповідає вимогам закону.

Керуючись ст. ст. 404, 407, 412, 415, 419 КПК України колегія суддів,

у х в а л и л а:

апеляційну скаргу захисника ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2015 року відносно ОСОБА_2 скасувати.

Призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції.

Матеріали кримінального провадження направити до Ленінського районного суду м. Запоріжжя.

Продовжити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 30 днів, до 01 січня 2016 року.

Ухвала Апеляційного суду Запорізької області набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_5 ОСОБА_6