Рішення № 54082532, 01.12.2015, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01.12.2015 Справа № 920/1158/15

за позовом: Товариства з обемежною відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ

ЕНЕРГОСЕРВІС, м. Охтирка;

до відповідачів: 1. Публічного акціонерного товариства Сумиобленерго, м. Суми;

2. Публічного акціонерного товариства Нафтопроммаш,

м. Охтирка, Сумська область;

про визнання договору недійсним

Головуючий суддя: Джепа Ю.А.,

Судді: Зражевський Ю.А.,

ОСОБА_1.

Представники сторін:

від позивача: не прибув;

від першого відповідача: ОСОБА_2 (довіреність № 10-19/17-Д/25 від16.02.2015);

від другого відповідача: не прибув;

При секретарі судового засідання Куриленко О.В.

В судовому засіданні оголошувалася перерва з 20.10.2015 по 03.11.2015.

Суть спору: позивач у позовній заяві просить суд визнати недійсним договір поруки № 2502/7 від 25.02.2015, укладений між позивачем, відповідачем та ПАТ Нафтопроммаш.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 08.09.2015 залучено в якості другого відповідача Публічне акціонерне товариство Нафтопроммаш.

20.10.2015 представник позивача надав клопотання про витребування доказів.

Представник першого відповідача надав відзив на позовну заяву, згідно з яким просить суд відмовити у задоволенні позову, крім того подав пояснення від 30.11.2015, згідно яких документи, що були витребувані ухвалою господарського суду від 03.11.2015 в даній справі, у ПАТ «Сумиобленерго» відсутні.

Представник другого відповідача надав відзив на позовну заяву, згідно з яким позов визнає повністю.

На виконання вимог ухвали суду від 03.11.2015 від ТОВ «БРОКЕНЕРГІЯ» надійшов лист від 25.11.2015 № 125, в якому останнє повідомило, що витребувані ухвалою господарського суду від 03.11.2015 в даній справі документи у товариства відсутні.

Враховуючи достатність часу, наданого позивачу та відповідачу для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 43 та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважного представника першого відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

25.02.2015 між ТОВ «ТД «ЕНЕРГОСЕРВІС» (далі - позивач), ОСОБА_3» (далі перший відповідач) та ПАТ «НАФТОПРОММАШ- (далі - другий відповідач) було укладено договір поруки № 2502/7, за яким позивач доручився перед відповідачем за виконання до 04.03.2015 другим відповідачем його зобов'язань в сумі 442 796,34 грн.

Позивач в позовній заяві зазначає, що даним правочином забезпечене недійсне зобов'язання, а сам правочин було вчинено позивачем під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах і огляду на наступне.

Згідно договорів купівлі-продажу від 08.04.2014, 15.04.2014, 15.09.2014 позивач придбав у другого відповідача-банкрута нежитлові приміщення та енергетичне обладнання за адресою: м. Охтирка, вул. Червоноармійська, 1.

У подальшому придбані приміщення позивач почав здавати в оренду. З жовтня 2014 року позивач ініціював процедуру укладення з першим відповідачем окремого договору про постачання електроенергії, про що свідчить його заява № 14 від 02.10.2014. На вказану заяву листом від 08.10.2014 перший відповідач в особі своєї філії відповів відмовою в укладенні договору та вказав перелік документів, які необхідно надати для укладення договору.

Також позивач зазначає, що в усній формі представниками першого відповідача було повідомлено, що договір про постачання електричної енергії не буде укладено з позивачем до тих пір, поки другий відповідач не погасить свою заборгованість перед першим відповідачем за спожиту електроенергію. У подальшому перший відповідач все ж погодився укласти такий договір за умови укладення позивачем відповідного договору поруки по зобов'язаннях другого відповідача перед першим відповідачем.

З пояснень позивача вбачається, що на початку 2015 року перший відповідач надіслав другому відповідачу два попередження про припинення постачання електроенергії, в звязку з цим позивач змушений був погодитися поручитись за зобов'язаннями другого відповідача перед першим відповідачем. Лише внаслідок укладення відповідного договору поруки, перший відповідач уклав з позивачем договір про постачання електричної енергії.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що частина зобов'язань, забезпечених порукою, є недійсною, що підтверджується наступним.

Ухвалою від 06.03.2012 по справі № 5021/321/12 господарський суд Сумської області порушив провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства «Нафтопроммаш».

Згідно ч. 2 ст. 15 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, що діяла до 19.01.2013, і має застосовуватись і даному випадку, згідно п. 1-1 Прикінцевих та перехідних положень цього закону), у попередньому засіданні господарський суд розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. За результатами розгляду господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, та призначається дата проведення зборів кредиторів. Реєстр вимог кредиторів повинен включати усі визнані судом вимоги кредиторів.

Ухвалою від 26.07.2012 господарський суд Сумської області визнав конкурсні вимоги ПАТ «Сумиобленерго» у справі про банкрутство ПАТ «Нафтопроммаш» та включив їх до реєстру вимог кредиторів у сумі 483128,41 грн. у тому числі: 457125,46 грн. (плата за спожиту активну (397146,17 грн.) та реактивну електроенергію (47635,29 грн.), інфляційні нарахування (7526,72 грн.), 3% річних (4817,28 грн.)) - четверта черга, 24889,95 грн. (пеня) - шоста черга, 1113 грн. (витрати, пов'язані зі зверненням до суду) - перша черга.

Своїм листом від 18.02.2015 другий відповідач повідомив позивача про розмір визнаних судом кредиторських вимог першого відповідача, а також про їх часткове погашення в сумі 76974,80 грн. Отже, внаслідок часткового погашення сума вимог першого відповідача до другого відповідача в частині сплати за спожиту активну електроенергію зменшилась з 397146,17 грн. до 320171,37 грн., що і відображено у Договорі.

Окрім зазначених вище сум, визнаних судом, договором поруки забезпечено ще друге зобов'язання, а саме: 28502,94 грн. за спожиту активну електроенергію, яка виникла у розрахункові періоди з 20.10.2012 по 20.11.2012, з 20.01.2015 по 20.02.2015, та 9252,79 грн. за реактивну електроенергію, яка виникла в розрахунковий період з 20.10.2012 по 20.12.2012.

Позивач зазначає, що дані вимоги першого відповідача виникли під час процедур банкрутства ПАТ «Нафтопроммаш» (після порушення провадження у справі про банкрутство).

Постановою господарського суду Сумської області від 20.09.2012 по справі № 5021/321/12 Публічне акціонерне товариство «Нафтопроммаш» визнано банкрутом, щодо підприємства відкрито ліквідаційну процедуру.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що перший відповідач, будучи кредитором у справі про банкрутство ПАТ «Нафтопроммаш», не заявляв своїх поточних вимог на суму 28502,94 грн. та 9252,79 грн. в межах даної ліквідаційної процедури, ліквідатор та суд не розглядали їх обґрунтованість, вони не вносились до реєстру вимог кредиторів.

Також позивач зазначає, що перший відповідач забезпечив собі погашення своїх поточних вимог з порушенням закону про банкрутство. У ліквідаційній процедурі погашенню підлягають лише ті кредиторські вимоги, які визнані судом, що розглядає справу про банкрутство.

Суд не може погодитися з зазначеною позицією позивача, враховуючи наступне:

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 204 ЦК України встановлений принцип правомірності правочину, відповідно до якого правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підстави для визнання правочину недійсним визначені в ч. 1 ст. 215 ЦК України, відповідно до якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, для визнання оспорюваного договору недійсним позивач має довести за допомогою належних засобів доказування, що договір суперечить вимогам чинного законодавства щодо його форми, змісту, правоздатності і волевиявленню сторін, на момент укладення договору свідомо існує обєктивна неможливість настання правового результату, а також, що внаслідок його укладення порушені права позивача.

Втім, позивач в порушення вимог ст.ст. 33,34 ГПК України не довів за допомогою належних засобів доказування наявність правових підстав, з якими закон повязує недійсність договору.

Відповідно до ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Суд звертає увагу на те, що на сьогодні конкурсні вимоги, які включені до реєстру вимог кредиторів у справі господарського суду Сумської області № 5021/321/12 про банкрутство ПАТ "Нафтопроммаш", не припинені, також не припинені вимоги, які позивач називає поточними (28 502,94 грн. за спожиту активну електроенергію, яка виникла у розрахункові періоди з 20.10.12 по 20.11.12, з 20.01.15 по 20.02.15, та 9 252,79 грн. компенсації за перетікання реактивної електроенергії за період з 20.1012. по 20.12.12).

Згідно ст. 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Отже, після виконання позивачем договору поруки № 2502/7 від 25.02.15, до нього перейде право на отримання грошових коштів від ПАТ "Нафтопроммаш".

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Особа, до якої перейшли права кредитора під час провадження у справі про банкрутство, отримує статус учасника провадження відповідно до ст. 1 Закону України від 14 травня 1992 р. № 2343-ХІІ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Заміна кредитора у зобов'язанні не впливає на права та обов'язки боржника і не потребує його згоди, якщо така згода не передбачена договором або законом (постанова Верховного Суду України від 11 листопада 2014 р. у справі № 3-163гс14).

В інформаційному листі ВГСУ від 09.10.12 № 01-06/1398/2012 зазначається, що відповідно до частини другої статті 556, частини першої статті 512 ЦК України наслідком виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, може бути заміна кредитора у зобов'язанні, що згідно з частиною першою статті 516 ЦК України здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стосовно посилань позивача на те, що перший відповідач будучи кредитором у справі про банкрутство ПАТ "Нафтопроммаш" не заявляв своїх поточних вимог на суми 2 8502 грн. 94 коп. та 9 252 грн. 79 кой. в межах даної ліквідаційної процедури, слід зазначити, що ліквідаційна процедура стосовно ПАТ "Нафтопроммаш" розпочата постановою господарського суду Сумської області від 20.09.12 у справі № 5021/321/12, тобто вимоги, про які зазначає позивач, виникли після відкриття ліквідаційної процедури.

Нормами Закону України від 14 травня 1992 р. № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) законодавець визначив, що поточні вимоги кредитора - це неоплачені боржником вимоги, які виникли в процедурах банкрутства, за період після порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство і до винесення постанови про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і призначення ліквідатора.

Заява про визнання поточних вимог подається кредитором ліквідатору (не до суду) у ліквідаційній процедурі в межах визначених законом строків.

Якщо заборгованість у боржника виникла після визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і призначення ліквідатора постановою господарського суду, вимоги кредитора щодо визнання цих вимог поточними та включення їх до реєстру вимог кредиторів не мають характеру поточних у розумінні ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" і не можуть бути заявлені в порядку ч. 1 ст. 23 цього Закону (після внесення змін - ч. 1 ст. 38) (постанови Верховного Суду України від 18 березня 2014 р. у справі № 3-4гс14 та від 8 квітня 2014 р. у справі № 3-6гс14).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які після порушення провадження у справі про банкрутство, у процедурах банкрутства боржника.

Відтак, вимоги, про які зазначає позивач, не є поточними в розумінні Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до положень Закону про банкрутство у ліквідаційній процедурі нові зобовязання у банкрута можуть виникати виключно у випадках, прямо передбачених Законом про банкрутство. Такими випадками є зобов'язання з оплати комунальних експлуатаційних виплат та інших виплат, пов'язаних зі здійсненням ліквідаційної процедури (вжиття заходів по забезпеченню збереження майна банкрута згідно ст. 25 Закону, в редакції, чинній на дату відкриття ліквідаційної процедури).

Таким чином, у позивача після виконання договору поруки № 2502/7 від 25.02.15 виникнуть регресні вимоги до ПАТ "Нафтопроммаш" і в розмірі 2 8502 грн. 94 коп. та 9 252 грн. 79 коп., які в силу ст. 598 ЦК України не є припиненими.

Відносно посилань позивача, що укладення договору поруки пов'язане з існуванням тяжких обставин, господарський суд врахує наступне.

Відповідно до п. 3.10 постанови Пленуму ВГСУ від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" ознаками правочину, що підпадає під дію статті 233 ЦК України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах (зокрема, реалізації за низьку оплату майна, що має значну цінність), під впливом тяжкої для неї обставини (наприклад, під загрозою банкрутства) і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самого позивача. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача.

В обґрунтування своєї позиції позивач, зокрема, посилається на небажання першого відповідача укласти договір.

Слід зазначити, що згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду.

Статтею 26 Закону України "Про електроенергетику" передбачено, що споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником.

Згідно 1.1 Правил користування електричної енергії (далі - ПКЕЕ), затверджених постановою НКРЕ від 31.07.96 № 28, ці правила регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії).

Відповідно до п. 5.1 ПКЕЕ договір про постачання електричної енергії є основним документом, який регулює відносини між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території, і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін. Споживання електричної енергії без договору не допускається.

Відповідно до п. 5.5. ПКЕЕ договір про постачання електричної енергії містить такі умови, що є істотними та обов'язковими для цього виду домовленостей, зокрема:

-договірні величини споживання електричної енергії, договірні величини споживання електричної потужності (помісячно);

Відповідно до п. 5.4 ПКЕЕ для укладення договору про постачання електричної енергії, заявник (споживач, (основний споживач) або субспоживач) має надати відповідній організації , зокрема, такі документи:

-заявку на очікуваний обсяг споживання електричної енергії та величини споживання електричної потужності у години контролю максимального навантаження енергосистеми (за необхідності),

-довідку про укладені державні контракти (за наявності),

-відомості про величину приєднаної потужності і категорії надійності електропостачання струмоприймачів.

Тобто, для досягнення згоди за істотними умовами і укладення договору про постачання електроенергії саме позивач мав обов'язок надати перелік необхідних документів.

До заяви № 14 від 02.10.14, на яку у позові посилається позивач, зокрема, не було додано заявки про очікуваний обсяг споживання електричної енергії, яка є необхідною для визначення договірних величин споживання електричної енергії, що є істотною умовою договору про постачання електричної енергії, копія заяви з додатком знаходиться в матеріалах справи.

З матеріалів справи вбачається, що вказана заявка позивачем була надана лише разом із заявою № 27 від 17.02.15 (а.с. 14 т. ІІ).

У відповідності до п. 5.6 ПКЕЕ невід'ємними частинами договору про постачання електричної енергії зокрема, є акт (акти) про розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін.

Вказану інформацію позивач надав ПАТ "Сумиобленерго" лише 26.02.15, що підтверджуються листом від 26.02.15 № 29 (а.с. 16 т. ІІ).

Пунктом 5.3 ПКЕЕ передбачено, що постачальник електричної енергії за регульованим тарифом зобов'язаний надати на розгляд проект договору про постачання електричної енергії протягом 7 робочих днів для споживачів із приєднаною потужністю до 150 кВт та протягом 14 робочих днів для споживачів із приєднаною потужністю 150 кВт та більше від дати прийняття від споживача документів, зазначених у пункті 5.4 цих Правил.

Враховуючи положення п. 5.3 ПКЕЕ, а також те, що останні документи, необхідні для укладення договору про постачання електричної енергії, позивач надав 26.02.15, а договір постачання електричної енергії з позивачем укладений 06.03.15, намагання позивача довести існування небажання ПАТ "Сумиобленерго" укласти договір про постачання електричної енергії є необгрунтованим.

Отже, позивачем не доведено тяжкої обставини, зокрема, небажання відповідача укласти договір про постачання електричної енергії.

Щодо реальної загрози залишитись без електроенергії, про яку зазначає позивач, потрібно ще раз зауважити, що договір про постачання електроенергії був укладений в строки, передбачені п. 5.3. ПКЕЕ, відразу після надання позивачем всіх необхідних документів, передбачених п. 5.4. ПКЕЕ.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Як зазначалося вище, ст. 26 Закону України "Про електроенергетику" передбачено, що споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником, а згідно п. 5.1 ПКЕЕ споживання електричної енергії без договору не допускається.

Отже, до укладення договору про постачання електричної енергії, у позивача не було жодних прав та обов'язків споживача електричної енергії.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється субєктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Не будучи споживачем електричної енергії, укладення позивачем договорів оренди з метою отримання прибутку є виключно рішенням ТОВ "ТД "Енергосервіс", до якого ПАТ "Сумиобленерго" не має відношення.

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася.

Не знаходячись з позивачем в жодних правовідносинах, ані з приводу оренди майна, ані щодо постачання електричної енергії, ПАТ "Сумиобленерго" жодним чином не користувалось, обставинами, про які зазначає позивач у позові, та не створювало тяжкі умови.

Якщо позивач вважає, що у нього були труднощі в укладенні договору про постачання електричної енергії, він у відповідності до ст. 20 Господарського кодексу України мав звернутись до суду за захистом прав та законних інтересів шляхом установлення господарських правовідносин (із позовом про укладення договору).

Щодо укладеного договору поруки необхідно зазначити, що цей правочин повністю відповідає принципу свободи договору, закріпленому в ст.ст. 3, 6, 627 ЦК України.

Жодних доказів у розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України, які підтверджують наявність причинного зв'язку між фактом укладення договору поруки № 2502/7 від 25.02.15 та укладенням з позивачем договору про постачання електричної енергії, ТОВ "ТД "Енергосервіс" не надав суду.

Зміст оскаржуваного правочину не містить умов, які б пов'язували його укладення та виконання з обов'язками і правами щодо укладення договору про постачання електричної енергії.

Не наводить позивач і доказів про відсутність на момент укладення договору поруки № 2502/7 від 25.02.15 вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що вказані у ст. 203 ЦК України.

Договір поруки № 2502/7 від 25.02.15 підписаний повноважними представниками сторін, містить усі істотні умови для договору даного виду необхідні для його укладення та виконання. Укладення даного договору поруки відповідає волевиявленню сторін та спрямоване на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В своїх запереченнях перший відповідач посилається на те, що позивач звернувся із позовом про визнання договору поруки недійсним лише після порушення господарським судом Сумської області справи № 920/860/15, предметом якої є стягнення заборгованості по цьому договору поруки.

Тобто, звернення до суду із цим позовом за день до винесення судом рішення у справі № 920/860/15 є способом ухилитися від виконання взятих на себе зобов'язань по договору поруки № 2502/7 від 25.02.15.

При цьому слід вказати, що згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Відтак, ті обставини, на які позивач посилається як на тяжкі, не знаходяться в причинно-наслідковому зв'язку з укладенням договору поруки.

Невигідність умов, про які також зазначає позивач (безоплатність поруки, короткий строк виконання ПАТ "Нафтопроммаш" своїх зобов'язань, сумнів щодо задоволення вимог позивача в разі виконання ним зобов'язань ПАТ "Нафтопроммаш") є поняттям оціночним та суб'єктивним.

Умови договору поруки є результатом досягнення згоди всіх сторін цього правочину, в т.ч. й ТОВ "ТД "Енергосервіс". До того ж умови договору поруки не є наслідком тих обставин, які позивач помилково вважає тяжкими.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 1 ГПК України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що судовому захисту підлягає лише порушене право, однак позивачем у справі не доведено порушення відповідачами будь-яких його прав внаслідок укладення договору поруки.

Враховуючи, вищезазначене господарський суд відмовляє в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір при відмові у задоволенні позову покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 11, 15, 203, 204, 215, 512-519, 556, 598, 627 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 33, 34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.В задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складено 07.12.2015.

ГОЛОВУЮЧИЙ СУДДЯ Ю.А. ДЖЕПА

СУДДЯ Ю.О. ЗРАЖЕВСЬКИЙ

СУДДЯ В.В. ЯКОВЕНКО