Ухвала суду № 54056215, 01.12.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

УКРАЇНА

Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2015 р.Справа № 816/2272/15

Головуючий 1 інстанції: Гіглава О.В.

Доповідач: Водолажська Н.С.

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Водолажська Н.С.,

Суддя Філатов Ю.М., Суддя Бенедик А.П.

при секретарі Тітовій А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15.09.2015р. по справі № 816/2272/15

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області, Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області, Державної фіскальної служби України

про визнання протиправними та скасування вимоги, рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ФОП ОСОБА_1, звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправною та скасувати вимогу Кременчуцької ОДПІ ГУ Міндоходів у Полтавській області № Ф-0021191701/112 від 13.03.15 р. про сплату боргу (недоїмки); визнати протиправним та скасувати рішення ГУ Міндоходів у Полтавській області за вих. № 182/0/16-81-10-07-11 від 21.04.15 р.; визнати протиправним та скасувати рішення Державної фіскальної служби України № 5019/0/99-99-10-01-07-15 від 29.05.15 р.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.09.15 р. по справі № 816/2272/15 у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15.09.15 р. по справі № 816/2272/15 та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Відповідач, Кременчуцька ОДПІ ГУ Міндоходів у Полтавській області, подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, де наполягає на законності судового рішення, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) зареєстрований як фізична особа-підприємець та перебуває на податковому обліку в Кременчуцькій ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області, яка є правонаступником Кременчуцької ОДПІ Міндоходів у Полтавській області.

Також в рішенні суду першої інстанції зазначено, що в період з 20.02.15 р. по 05.03.15 р. працівниками Кременчуцької ОДПІ була проведена документальна планова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб за період з 01.01.13 р. по 31.12.14 р., дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.11 р. по 31.12.14 р.

Підставою для прийняття оскаржуваної позивачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0021191701/112 від 13.03.15 р. слугував акт № 373/16-03-17-01-08/НОМЕР_1 від 13.03.15 р., в якому перевіряючими були зафіксовані порушення позивачем вимог 1) п. 177.4 ст. 177, п. 14.1.138 ст. 14, п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб на 33115,20 грн., в тому числі за 2013 р. - на 13191,82 грн., за 2014 р. - на 19923,38 грн.; 2) п. 2 ст. 7, п. 11 ст. 8, ст. 9 розділу ІІІ Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», що стало наслідком заниження суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на 71988,43 грн., в тому числі: за 2013 р. - на 29148,00 грн., за 2014 р. - на 42840,43 грн.

Вказаною вимогою позивача зобов'язано сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 71988,43 грн.

Позивач скористався правом адміністративного оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0021191701/112 від 13.03.15 р. та за наслідками розгляду скарг позивача вищі контролюючі органи рішеннями ГУ Міндоходів у Полтавській області № 182/0/16-21-10-07-11 від 21.04.15 р. (а.с. 30-34) та ДФС України № 5019/0/99-99-10-01-07-15 від 29.05.15 р. (а.с. 35-36) залишили скарги платника податків без задоволення, а спірну вимогу ? без змін.

Не погоджуючись з прийнятою відповідачем вимогою № Ф-0021191701/112 від 13.03.15 р. та рішеннями ГУ Міндоходів у Полтавській області і ДФС України, позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов до висновку, що контролюючим органом правомірно, обґрунтовано та в межах чинного законодавства визначена позивачу сума недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, сформована та надіслана вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0021191701/112 від 13.03.15 р.

З матеріалів справи вбачається, що між ФОП ОСОБА_2 (Сторона-1) та ФОП ОСОБА_1 (Сторона-2) укладений договір № 130102/1 від 02.01.13 р., предметом якого є надання Стороною-1 за зверненням Сторони-2 юридичних консультаційних послуг, що необхідні для використання у господарській діяльності, шляхом абонентського обслуговування, в розмірі 7000,00 грн. на місяць. Згідно п. 1.2 договору за зверненням Сторони-2 Сторона-1 надає такий комплекс послуг: супроводження спорів Сторони-2, які стосуються його господарської діяльності; складання для Сторони-2 документів правового характеру; провадження юридичного аналізу наданих документів на предмет відповідності чинному законодавству; представлення, в разі необхідності, інтересів Сторони-2 в судах чи перед третіми особами; надання інших юридичних консультаційних послуг на замовлення Сторони-2.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції представником позивача підтверджено, що вартість юридичних послуг за договором від 02.01.13 р. протягом періоду з 02.01.13 р. по 31.12.13 р. склала 84000,00 грн., а на підтвердження факту отримання послуг за договором позивачем залучені до матеріалів справи акт приймання-передачі послуг до договору від 02.01.13 р., складений 31.12.13 р. (а.с. 40), та довідка-звіт до акта приймання-передачі послуг від 31.12.13 р. до договору від 02.01.13 р. (а.с. 41).

В доводах апеляційної скарги позивач по справі зазначив, що вищевказані документи можна вважати належним чином оформленими первинними документами, які повністю підтверджують факт надання послуг за договором від 02.01.13 р. Також апелянт зазначив, що укладення ФОП ОСОБА_1 вказаного вище договору зумовлено необхідністю супроводження господарських договорів з контрагентами, а також отримання юридичних консультацій щодо цивільного, господарського та податкового законодавства. На підтвердження факту оплати за договором від 02.01.13 р. позивачем до апеляційної скарги була долучена копія платіжного доручення № 432 від 26.02.15 р. на суму 84000,0 грн.

Колегія суддів зазначає, що в своєму рішенні суд першої інстанції правомірно зазначив, що ні акт приймання-передачі послуг до договору від 02.01.13 р., складений 31.12.13 р., ні довідка-звіт до акта приймання-передачі послуг від 31.12.13 р. до договору від 02.01.13 р. не розкривають інформації щодо того, в чому саме полягають надані послуги (перелік, їх суть, зміст та обсяг); не містять відомостей про документи, які складені в межах виконання умов зазначеного договору, щодо господарської діяльності Сторони-2 та з їх аналізу, а тому не можливо встановити, в чому саме полягає юридичний аналіз документів та яких саме документів; названі документи виключають можливість встановити перелік справ, у яких здійснювалось представництво інтересів Сторони-2, тощо. При цьому суд першої інстанції правомірно вказав, що складені на виконання умов договору від № 130102/1 від 02.01.13 р. документи не містять інформації щодо досягнення мети та певного результату (певної діяльності) в процесі надання послуги, а також обсягу наданих послуг (в тому числі в розрізі вартості окремо виконаних робіт). В свою чергу, в доводах апеляційної скарги вказаний вище висновок суду першої інстанції жодними доводами не був спростований.

Таким чином, надані позивачем до суду першої інстанції докази на підтвердження факту отримання послуг за договором від 02.01.13 р. не можуть визнаватись такими, що належним чином підтверджують фактичне надання послуг, пов'язаність отриманих послуг з господарською діяльністю платника податків та бути підставою для включення до складу витрат платника податків.

Колегія суддів зазначає, що відповідно Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції. Первинні документи повинні мати такі обовязкові реквізити: 1) назву документа; 2) дату і місце складання; 3) назву підприємства, від імені якого складено документ; 4) зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; 5) посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; 6) особистий підпис або інші дані, що дозволяють ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (cт. 9 цього Закону).

При цьому, колегія суддів зазначає, що відсутність будь-якого з реквізитів, вказаних у цій статті Закону, може слугувати підставою для визнання первинного документа неналежним доказом підтвердження факту вчинення правочину.

Як свідчать копії долучених до справи документів, наданих до суду першої інстанції на підтвердження факту отримання послуг за договором від 02.01.13 р., вони не містять опису змісту послуг, їх кількісних і якісних характеристик. В свою чергу, позивач не надав будь-яких доказів на підтвердження змісту отриманих послуг, їх матеріального вираження або використання результатів цих послуг.

Колегія суддів зазначає, що за своїм змістом юридичні послуги є послугами із захисту прав та інтересів громадян, юридичних осіб, в т.ч. держави, у державних органах і в судах. До юридичних послуг зокрема відносяться: надання консультацій і пояснень з юридичних питань, усних і письмових довідок щодо чинного законодавства; оформлення позовних заяв, скарг та інших документів правового характеру; здійснення представництва інтересів громадян, установ, підприємств і організацій за їх дорученням у судах та інших державних органах у карних, цивільних, господарських справах і справах про адміністративні правопорушення; здійснення представництва громадян і захист їхніх прав і законних інтересів у центральних і місцевих органах виконавчої влади і в органах місцевого самоврядування; здійснення правового обслуговування установ, підприємств і організацій; здійснення правового обслуговування зовнішньоекономічної діяльності фізичних і юридичних осіб.

За висновком суду першої інстанції з акту про надання послуг неможливо встановити виконання повного обсягу робіт, передбачених договором від 02.01.13 р., зокрема які консультації та розяснення та у якій формі надавалися позивачу, яка документація вивчалася та по ній проводилася правова експертиза (юридичний аналіз), які документи були складені за наслідками проведеної експертизи (юридичного аналізу).

Згідно п. 14.1.27 ст. 14 ПК України витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). Всі вони поділяються на витрати, що враховуються і не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку. Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності та інших витрат (за виключенням деяких витрат, зокрема, амортизації). В п. 138.10 ст. 138 ПК України визначено, що до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, де, зокрема, передбачено витрати на врегулювання спорів у судах.

З долученого до матеріалів справи акту надання послуг від 31.12.13 р. неможливо встановити, які саме юридичні послуги були надані контрагентом позивача, оскільки вказаний акт не містить деталізації щодо того, які саме і в якому обсязі послуги були надані, а також не містить розрахунку їхньої ціни, на підставі чого судом першої інстанції зроблений правомірний висновок про те, що позивачем до складу витрат, пов'язаних з господарською діяльністю, у 2013 р. зайво віднесені витрати з оплати юридичних послуг на суму 84000,0 грн., що зумовлює висновок про допущення заниження податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб за 2013 р. на суму 13191,82 грн.

В рішенні суду першої інстанції також зазначено, що зі змісту акта перевірки № 373/16-03-17-01-08/НОМЕР_1 від 13.03.15 р. слідує, що контролюючий орган ставить у вину позивачу неправильність визначення витрат у 2014 р., що зумовлено віднесенням до їх складу витрат, пов'язаних з придбанням/поліпшенням основних фондів на суму 123459,45 грн., що у свою чергу призвело до заниження суми податку на доходи фізичних осіб за 2014 р. на 19923,38 грн. Так, перевіркою правильності визначення витрат ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.14 р. по 31.12.14 р. встановлено безпідставне включення витрат з придбання основних засобів (холодильні вітрини, компресорно-конденсаторний агрегат до вітрин) в розмірі 123459,45 грн. у ТОВ «ОСОБА_3 ЛТД» (ЄДРПОУ 13879991). Контролюючим органом встановлено, що за період, охоплений перевіркою, у ФОП ОСОБА_1 відсутній облік основних фондів. Позивачем до перевірки не надані акти вводу в експлуатацію основних засобів та інші первинні документи для визначення первісної вартості зазначених основних фондів та правильності формування залишкової вартості основних засобів станом на 01.01.14 р.

Колегія суддів зазначає, що на виконання приписів КАС України та з метою повного і всебічного розгляду справи судом були витребувані вказані вище документи ухвалами суду від 10.08.15 р. та від 25.08.15 р., але позивачем ці документи надані не були.

Суд першої інстанції у своєму рішенні також вказав, що витрати з придбання матеріальних активів (вітрин холодильних та компресорно-конденсаторного агрегату до вітрин), вартість яких перевищує 2500,00 грн., зараховуються за первісною вартістю до податкового обліку основних фондів, як окремий об'єкт, або збільшують балансову вартість на суму проведеного поточного (капітального) ремонту з заміною окремих запчастин (комплектуючих пристроїв) для забезпечення та відновлення працездатності об'єкта основних засобів, на підставі чого судом зроблений висновок про неправомірність формування витрат ФОП ОСОБА_1 у 2014 р. на 123459,45 грн. та встановлений факт заниження податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб за 2014 р. на суму 19923,38 грн.

При цьому колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга позивача не містить жодних доводів на спростування зазначеного висновку суду першої інстанції, а також не надано до суду апеляційної інстанції жодних доказів щодо вказаного висновку.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування рішень ГУ Міндоходів у Полтавській області № 182/0/16-21-10-07-11 від 21.04.15 р. та Державної фіскальної служби України № 5019/0/99-99-10-01-07-15 від 29.05.15 р., суд першої інстанції вказав, що рішення, прийняті вищими контролюючими органами за наслідками процедури адміністративного оскарження вимог та податкових повідомлень-рішень, не містить волевиявлення суб'єкта владних повноважень щодо виявлених фактів правопорушень, їх приписи не носять імперативного характеру, оскільки не зумовлюють їх обов'язкового виконання для ініціатора звернення, не передбачають відповідальності суб'єкта господарювання за їх невиконання, тобто не змінюють стану його суб'єктивних прав, а отже, не створюють для позивача жодних правових наслідків.

Відповідно ч. 1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Суд першої інстанції правомірно вказав на те, що в даному випадку, єдиним документом, який породжує для ФОП ОСОБА_1 правові наслідки, є вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0021191701/112 від 13.03.15 р., а тому рішення вищих податкових органів № 182/0/16-21-10-07-11 від 21.04.15 р. та № 5019/0/99-99-10-01-07-15 від 29.05.15 р., прийняті за результатами розгляду скарг позивача, прав останнього не порушують.

Наведені обставини стали підставою для висновку суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позивачу. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки доводи апеляційної скарги його не спростовують.

Зважаючи на те, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 15.09.15 р. по справі № 816/2272/15 прийнята з дотриманням вимог чинного законодавства, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15.09.15 р. по справі № 816/2272/15 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 15.09.15 р. по справі № 816/2272/15 за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області, Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області, Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування вимоги, рішень залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_4Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_5 ОСОБА_3

Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 03.12.2015 року.