Постанова № 54055572, 01.12.2015, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

01 грудня 2015 р. № 820/10356/15

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого Судді Бездітка Д.В.,

при секретарі судового засідання Ділбарян А.О.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовом ОСОБА_2

до Начальника управління Державної міграційної служби України в Харківській області

про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії ,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_2, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача, Начальника управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просить суд:

- наказ про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - скасувати;

- зобов'язати начальника управління ДМС в Харківській області надати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що наказ про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є неправомірним, а тому підлягає скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив в їх задоволенні відмовити через безпідставність посилаючись на письмові заперечення, які надані до суду.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи позову, заслухавши пояснення сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 29.07.2015 року позивачем було заповнено анкету про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту(а.с.45-53).

Начальником Харківської установи виконання покарань №27 ОСОБА_3 направлено супровідним листом від 30.07.2015 року №12/13-149 вищевказану анкету-заяву начальнику управління Державної міграційної служби України в Харківській області(а.с.44).

За результатами розгляду анкети-заяви ОСОБА_2 від 06.07.2015 року першим заступником начальника Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області прийнято наказ про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №160 від 18.08.2015 року(а.с.81-84).

Разом з тим, 18.08.2015 року відповідачем складено повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №37 яке направлено для вручення ОСОБА_2Н.(а.с.87).

Як вбачається з розписки, копія якої міститься в матеріалах справи, повідомлення вручено позивачу 25 серпня 2015 року(а.с.88).

Проте, позивач не погоджуючись з правомірністю прийняття спірного наказу, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини з приводу визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, унормовані Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відповідно до ст. 1 під біженцем розуміється особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з п. 13 ст. 1 вказаного Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Статтею 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено порядок оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Проте, як встановлено судом анкета-заява заповнена з порушеннями Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", з цього приводу суд зазначає наступне.

В порушення вимог ст. 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" до анкети-заяви не долучено документ, що посвідчує особу заявника, документи на підтвердження наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Крім того, анкета підписала позивачем та законним представником, проте документів на підтвердження повноважень представника ОСОБА_1 до анкети не надано.

Разом з тим, у заяві-анкеті не зазначено відомостей у п. 1.12., 1.15, 1.16, 1.18, 1.18.2, 1.21, 2.5,3.6, 4.4, 4.5, 4.6, 4.6.1, 4.6.2, 4.6.3, 4.6.4, що порушує порядок звернення з анкетою.

Таким чином, відповідач був позбавлений можливості здійснити перевірку внесених позивачем даних.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Судом встановлено, що позивач прибув на територію України ще у 2007 році, а з анкетою-заявою звернувся 29.07.2015 року (вх. 17.08.2015 року №10248).

Відповідно до п. 2.1 «Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи - біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», затверджених Наказом Міністерства Внутрішніх справ від 07.09.2011 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 жовтня 2011 р. за №1146/19884, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом: а) встановлює особу заявника; б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі - журнал реєстрації осіб); в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків; г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку; ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні); е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви; є) проводить дактилоскопію заявника; ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи; з) роз'яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

На виконання вимог Правил 18.08.2015 року відповідачем направлено запит про надання інформації начальнику відділу міжнародно-правового співробітництва прокуратури Харківської області та отримано відповідь від Прокуратури Харківської області, з якої вбачається, що 29.05.2015 року працівниками УКР ГУМВС України в Харківській області затримано ОСОБА_2, який перебуває у міждержавному розшуку за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 19 п. «а» ч. 3 ст. 109 КК Грузії (замах на вбивство двох і більше осіб).

Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 30.05.2015 року застосовано до ОСОБА_2 тимчасовий арешт у Харківському слідчому ізоляторі на строк сорок діб. Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту 29.05.2015 року о 18 годині 30 хвилин. Дата закінчення дії ухвали 07.07.2015 року о 18 годині 30 хвилин.

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням, захисником позивача було подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Харківської області.

За результатом розгляду апеляційної скарги Апеляційним судом Харківської області 04.06.2015 року прийнято ухвалу про залишення без задоволення скарги та ухвалу слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 30.05.2015 року залишено без змін(а.с.58-60).

Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Харкова від 07.07.2015 року застосовано до громадянина ОСОБА_4 ОСОБА_2 екстрадиційний арешт строком до 12 місяців до вирішення питання про його фактичну передачу компетентним органам Республіки Грузія. Утримувати ОСОБА_2 у Харківському ізоляторі УДПтС України в Харківській області(а.с.61-64).

Слід вказати, що до відповіді Прокуратури Харківської області від 18.08.2015 року також надано додаток на 4 аркушах, а саме клопотання Головної прокуратури Міністерства юстиції Грузії про видачу ОСОБА_2.

У клопотанні Головної прокуратури Міністерства юстиції Грузії останньою гарантується, що у випадку видачі ОСОБА_2, він не буде без згоди Міністерства юстиції України не буде притягнутий до кримінальної відповідальності або засуджений за злочин, вчинений ним до видачі, а також не буде висланий, переданий або виданий третій державі. Він не буде піддаватися катуванням, жорстоким, нелюдським, принижуючим гідність видам поводження або покарання. Якщо буде потреба, ОСОБА_2 буде надано належне медичне лікування і медична допомога. Крім того, Головна прокуратура Міністерства юстиції Грузії гарантує, що у випадку видачі ОСОБА_2, йому будуть надані всі можливості для захисту, у тому числі допомога адвокатів.

Приймаючи до уваги, вищевикладене ОСОБА_2 видає себе за особу, яка потребує міжнародного захисту, але не є нею, бо ухиляється від відповідальності за здійснення тяжкого кримінального злочину та мотивом його звернення є ухилення від кримінальної відповідальності.

Пунктом 2.2. Правил передбачено, що рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує податкового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.

Згідно з пунктом 2.4. Правил у разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом. Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, - уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.

Відповідно до п. 6 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Відповідно до ч. 6-9 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" встановлено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.

У разі використання особою права на оскарження орган міграційної служби до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи, а також інформує про це протягом трьох робочих днів орган внутрішніх справ за місцем проживання особи.

У разі невикористання особою права на оскарження протягом п'яти робочих днів з дня її письмового повідомлення про прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби вилучає у такої особи довідку про звернення за захистом в Україні, інформуючи про це орган внутрішніх справ за місцем проживання особи протягом трьох робочих днів, та повертає особі документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи, що перебувають на зберіганні в органі міграційної служби.

За правилами ст. 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" таке рішення територіального органу може бути оскаржено в адміністративному порядку до Державної міграційної служби України.

Частиною 5 ст. 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначено, що рішення за скаргою приймає спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції протягом місяця з дня отримання особової справи. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції, але не більш як на три місяці.

Абзацом 4 ч. 1 ст. 6 вказаного Закону передбачено, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

З положень наведеної норми закону випливає, що відповідач, при винесенні спірного рішення діяв у межах законодавчо наданих повноважень.

З приводу фактичних обставин спірних правовідносин суд зазначає, що відповідно до ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Керуючись приписами згаданої норми, оцінивши докази наявні в матеріалах справи, суд доходить висновку, що матеріали наданої відповідачем на вимогу суду особової справи заявника не містять визначених Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" обставин для набуття позивачем статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Відповідно до частин 1, 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року поняття "біженець" включає підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути повязане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме:

а) расової належності;

б) релігії;

в) національності (громадянства);

г) належності до певної соціальної групи;

д) політичних поглядів.

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

У відповідності до підпунктів 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Обєднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Відповідно до Позиції УВКБ ООН Про обов'язки та стандарти доказів у біженців 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Обов'язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Під час судового розгляду представником позивача не надано доказів, які б спростовували висновки відповідача щодо відмови позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ст. 14 (2) Загальної Декларації прав людини виключається можливість надання притулку у випадку кримінального переслідування за скоєний кримінальний злочин.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Будь-яке рішення чи дії субєкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні обєктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення субєкта владних повноважень не може ґрунтуватися на припущеннях.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 160, 161, 162, 163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Начальника управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити в повному обсязі.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 04 грудня 2015 року.

Суддя Д.В. Бездітко