Рішення № 54053690, 01.12.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.12.2015Справа №910/28006/15

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Рубікон-ІІ»доПублічного акціонерного товариства «Банк «Петрокоммерц-Україна» Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Капітал»провизнання договору недійсним

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: Бондаренко А.І. - представник за довіреністю № 36/13 від 17.06.2013;

Ягфарова Е.Р. - представник за довіреністю № 25/15 від 26.10.2015

від відповідача 1: Мороз І.В. - представник за довіреністю № 05-11/109 від 04.11.2015;

від відповідача 2: Бабіщевич Т.В. - представник за довіреністю б/н від 25.09.2015.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

29.10.2015 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубікон-ІІ» з вимогами до Публічного акціонерного товариства «Банк «Петрокоммерц-Україна» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Капітал» про визнання Договору про відступлення прав вимоги (договір цесії) від 24.07.2015 недійсним.

У позовній заяві позивач зазначив, що він звертається до суду з метою запобігання порушення його майнових прав, яке, як стверджує позивач, може статися у випадку не визнання Договору про відступлення прав вимоги (договір цесії) від 24.07.2015, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Банк «Петрокоммерц-Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Капітал», недійсним, оскільки права та законні інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубікон-ІІ» можуть бути порушені шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за ціною, нижчою від ринкової ціни. Так, позивач зазначив, що відповідно до Договору іпотеки від 01.12.2010, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Банк «Петрокоммерц-Україна», вартість предмета іпотеки за згодою сторін становить 50000000 грн. 00 коп., однак, як стверджує відповідач 2, посилаючись на висновок вартості майна, вартість предмета іпотеки знизилась до 39530707 грн. 00 коп. Втім, позивач вважає таку вартість предмета іпотеки необґрунтованою, оскільки за період з 2010 року національна валюта суттєво знецінилась по відношенню до долара США, до якого, фактично, прив'язані ціни на нерухомість. На думку позивача, за договором про відступлення права вимоги криється намір продати предмет іпотеки, що порушить права позивача як власника предмета іпотеки.

При цьому, позивач зазначив, що Договір про відступлення прав вимоги (договору цесії) від 24.07.2015 не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Так, відповідно до п. 3.2 Договору про відступлення прав вимоги (договір цесії) від 24.07.2015 цесіонарій здійснює оплату прав вимоги за цим Договором в загальному розмірі 44418978 грн. 87 коп. шляхом перерахування вказаної суми грошових коштів на рахунок цедента, зазначений у п. 7.2 цього Договору у строк до закінчення операційного часу в день укладення (підписання) цього Договору. Втім, як стверджує позивач, відповідач 2 не сплатив відповідачу 1 суму грошових коштів за відступлення права вимоги, та, відповідно, не отримав право вимоги за оспорюваним договором, що є підставою стверджувати, що оспорюваний правочин не спрямований на настання правових наслідків, обумовлених Договором про відступлення прав вимоги (договору цесії) від 24.07.2015, та має бути визнаний недійсним. Крім того, позивач зазначив, що за оспорюваним договором було передано право вимоги щодо штрафних санкцій, які були нараховані без врахування строку позовної давності.

Також, позивач зауважив, що виконуючий обов'язки голови правління Публічного акціонерного товариства «Банк «Петрокоммерц-Україна» при укладенні Договору про відступлення прав вимоги (договору цесії) від 24.07.2015 перевищив повноваження, оскільки сума оспорюваного договору становить 44418978 грн. 87 коп., що перевищує 10% розміру статутного капіталу банку, розмір якого складає 319474505 грн. 00 коп.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2015 порушено провадження у справі № 910/28006/15, розгляд справи призначено на 17.11.2015.

17.11.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач 2 зазначив, що відповідно до п. 1.3 Договору про відступлення прав вимоги (договору цесії) від 24.07.2015 право вимоги вважається відступленим в момент укладення договору. При цьому, відповідач 2 зауважив, що загальна ціна прав вимоги становить 44418978 грн. 87 коп., які були сплачені відповідачем 2 відповідачу 1 27.08.2015, що підтверджується меморіальним ордером № 31747952. Відповідач 2 пояснив, що заборгованість позивача на момент укладення оспорюваного правочину становила 18850061 грн. 20 коп., яка була сплачена відповідачем 2 відповідачу 1, у зв'язку з чим відповідач 2 набув прав та обов'язків кредитора за Кредитним договором № 021-11-10 від 01.12.2010 (на підставі ст. ст. 512, 516 Цивільного кодексу України).

Крім того, відповідач 2 зауважив, що відповідно до п. 2.2.5 Кредитного договору № 021-11-10 від 01.12.2010 банк має право відступати свої права, що виникли з Договору чи у зв'язку з Договором - іншій (іншим) особі (особам) та повідомляти такій особі (особам) інформацію про позичальника і його діяльність та передавати документи, що стосуються позичальника і його діяльності. Отже, як стверджує відповідач 2, погодженими між позивачем та відповідачем 1 умовами кредитного договору визначено право банку самостійно приймати рішення як щодо можливості відступлення прав вимоги за кредитним договором так і щодо можливості розкриття інформації про позичальника особам, що набувають таких прав.

При цьому, відповідач 2 наголосив на тому, що відповідно до Статуту відповідача 1 Голова правління розпоряджається майном та коштами банку на суму, що не перевищує 10 % вартості активів банку за даними останньої річної фінансової звітності банку за конкретною угодою. Відповідач 2 зазначив, що згідно зі звітом про фінансовий стан відповідача 1 станом на 31.12.2014 вартість активів Публічного акціонерного товариства «Банк «Петрокоммерц-Україна» становила 947566000 грн. 00 коп., а загальна ціна прав вимоги - 44418978 грн. 00 коп., що є менше ніж 10% вартості активів банку, у зв'язку з чим в.о. голови правління Публічного акціонерного товариства «Банк «Петрокоммерц-Україна» ОСОБА_5 не перевищив повноважень, укладаючи оспорюваний правочин.

Попри те, відповідач 2 наголосив на тому, що позивач не є стороною Договору про відступлення прав вимоги (договору цесії) від 24.07.2015 та ним не доведено належними та допустимими доказами, що в результаті укладення оспорюваного правочину були порушені права та законні інтереси позивача.

У судовому засіданні 17.11.2015, відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 01.12.2015

23.11.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач 1, зокрема, зазначив, що твердження позивача про те, що оспорюваний правочин має ознаки договору купівлі-продажу та не укладений з метою настання реальних наслідків є необґрунтованими, оскільки оспорюваний правочин є договором заміни кредитора у зобов'язанні. При цьому, новий кредитор (відповідач 2) перерахував грошові кошти у розмірі 18850061 грн. 20 коп. (розмір вимоги відповідача 1 до позивача за кредитним договором) відповідачу 1 у зв'язку з чим набув всі права та обов'язки кредитора з кредитним договором; сплачена відповідачем 2 грошова сума дорівнює сумі кредитної заборгованості позивача, а отже у Договорі про відступлення прав вимоги (договору цесії) від 24.07.2015 відсутні будь-які ознаки платності чи фінансування за передачу прав вимоги, у зв'язку з чим оспорюваний договір є договором цесії.

Крім того, відповідач 1 зазначив, що після укладення оспорюваного договору новий кредитор (відповідач 2) має право на власний розсуд приймати будь-які рішення по відношенню до боржника (позивача). При цьому, чинним законодавством передбачено право кредитора у разі наявності заборгованості за кредитним договором задовольнити свої вимоги за рахунок майна, що передане у якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором.

У судовому засіданні 01.12.2015 представник позивача подав письмові пояснення на відзив, в яких вкотре зауважив, що Договір про відступлення прав вимоги (договір цесії) від 24.07.2015 не спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним.

У судовому засіданні 01.12.2015 представник позивача подав письмові заперечення, в яких зазначив, що різновалютний меморіальний ордер № 31747952 від 27.08.2015 не є належним доказом, який підтверджує оплату за Договором про відступлення прав вимоги (цесії) від 24.07.2015, оскільки з нього на вбачається, що грошові кошти у розмірі 44418978 грн. 87 коп. були перераховані на рахунок відповідача 1 (а саме № 290901001), як це передбачено у п. 3.2 оспорюваного договору.

У судовому засіданні 01.12.2015 представник позивача подав клопотання про витребування доказів, в якому просив суд витребувати у відповідачів банківські виписки з рахунків, що підтверджують фат списання (зарахування) грошових коштів у розмірі 44418978 грн. 87 коп. за Договором про відступлення прав вимоги (цесії) від 24.07.2015.

Розглянувши у судовому засіданні 01.12.2015 клопотання позивача про витребування доказів, суд відмовив в його задоволенні у зв'язку з необґрунтованістю, оскільки розрахунки, здійснені між сторонами оспорюваного правочину, не входять до предмету доказування у даній справі.

У судовому засіданні 01.12.2015 представник позивача заявив усне клопотання про залучення до участі у справі у якості третіх осіб Товариство з обмеженою відповідальністю «Камянка Глобал Вайн», Спільне українсько-німецьке підприємство «Марком» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, Приватне акціонерне товариство «Завод алюмінієвих профілів».

Відповідно до статті 27 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. У справах щодо майна господарських організацій, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, господарський суд залучає орган державної влади, що здійснює управління корпоративними правами, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.

Відповідно до п. 1.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 № 18, питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі. Саме лише зазначення в позовній заяві та/або у вступній частині судового рішення певного підприємства чи організації як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, без вирішення судом питання щодо її допущення або залучення до участі у справі не надає їй відповідного процесуального статусу.

Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

Однак, позивачем не обґрунтовано, яким чином прийняття рішення у даній справі вплине на права чи обов'язки заявлених третіх осіб, у зв'язку з чим відмовив позивачу у задоволенні вказаного клопотання.

У судовому засіданні 01.12.2015 представник позивача надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представники відповідача 1 та відповідача 2 у судовому засіданні 01.12.2015 надали усні пояснення, проти задоволення позову заперечили.

У судовому засіданні 01.12.2015 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

01.12.2010 між Публічним акціонерним товариством «Банк «Петрокоммерц-Україна» (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рубікон-ІІ» (позичальник) укладено Кредитний договір № 021-11-10, відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит у розмірі, що не перевищує суму кредиту в порядку та на умовах, які встановлені договором, а позичальник приймає, зобов'язується належним чином використати та повернути банку отриманий кредит, а також сплатити відповідні проценти і виконати всі інші зобов'язання, визначені у договорі.

Відповідно до розділу 1 (Базові умови кредитування та визначення) Кредитного договору № 021-11-10 від 01.12.2010 максимальна сума кредиту становить 10000000 грн. 00 коп., валюта кредиту - гривня, процентна ставка - 19,5% процентів річних за умови виконання позичальником умов цього договору та 21,5% процентів річних у випадку невиконання/неналежного виконання позичальником умов п.п. 2.3.7 - 2.3.8 договору; строк повернення кредиту - 01.12.2014.

Відповідно до п. 2.2.5 Кредитного договору № 021-11-10 від 01.12.2010 банк має право відступати свої права, що виникли з Договору чи у зв'язку з Договором - іншій (іншим) особі (особам) та повідомляти такій особі (особам) інформацію про позичальника і його діяльність та передавати документи, що стосуються позичальника і його діяльності.

15.07.2011 сторони уклали Додаткову угоду № 1 до Кредитного договору № 021-11-10 від 01.12.2010, якою сторони внесли зміни до кредитного договору, зазначивши, що максимальна сума кредиту складає 15000000 грн. 00 коп.; процентна ставка становить 17,5% річних за умови виконання позичальником умов договору та 19,5% у випадку невиконання/неналежного виконання позичальником умов п.п. 2.3.7 - 2.3.8 договору; дата повернення кредиту - 01.12.2015.

24.07.2015 між Публічним акціонерним товариством «Банк «Петрокоммерц-Україна» (цедент) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Капітал» (цесіонарій) укладено Договір відступлення прав вимоги (договір цесії), відповідно до умов якого цедент передає (відступає) цесіонарію свої права вимоги до Приватного акціонерного товариства «Завод алюмінієвих профілів», який є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод алюмінієвих профілей» (правонаступник СП ЗАТ «Донецький завод алюмінієвих профілей»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубікон-ІІ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Камянка Глобал Вайн», Спільного українсько-німецького підприємства «Марком» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю за кредитними договорами (основні договори), перелік яких міститься у Додатку № 1 до Договору, а цесіонарій приймає (набуває) права вимоги за основними договорами та зобов'язується сплатити цеденту ціну прав вимоги за цим Договором.

Відповідно до п. 1.2 Договору про відступлення прав вимоги (договір цесії) від 24.07.2015 за основними договорами відступаються право вимоги повернення заборгованості за основною сумою кредитів відповідно до основних договорів; право вимоги сплати проентів за користування кредитами у розмірі, встановленому основними договорами, нарахованих та несплачених станом на дату відступлення; право вимоги сплати комісій та інших обов'язкових платежів у розмірі, встановленому основними договорами, нарахованих та несплачених станом на дату відступлення; право вимоги сплати неустойки (пені, штрафів) у випадку невиконання чи неналежного виконання боржниками своїх зобов'язань за основними договорами. Право вимоги визначеними за основними договорами в іноземній валюті відступаються у розмірі, еквівалентному національній валюті за офіційним курсом НБУ на день укладення даного Договору.

Згідно з п. 1.3 Договору про відступлення прав вимоги (договір цесії) від 24.07.2015 право вимоги вважається відступленим (таким, що перейшло) цесіонарію в момент укладення (підписання) цього Договору.

У пункті 3.1 Договору про відступлення прав вимоги (договір цесії) від 24.07.2015 сторони визначили, що за домовленістю сторін ціна прав вимоги за цим Договором на дату його укладення відносно кожного із боржників складає: до Приватного акціонерного товариства «Завод алюмінієвих профілів» - 35000 грн. 00 коп.; до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубікон-ІІ» - 18850061 грн. 20 коп.; до Товариства з обмеженою відповідальністю «Камянка Глобал Вайн» - 4724479 грн. 86 коп.; до Спільного українсько-німецького підприємства «Марком» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю - 20809437 грн. 81 коп.

Відповідно до п. 3.2 Договору про відступлення прав вимоги (договір цесії) від 24.07.2015 цесіонарій здійснює оплату прав вимоги за цим Договором в загальному розмірі 44418978 грн. 87 коп. шляхом перерахування вказаної суми грошових коштів на рахунок цедента, зазначений у п. 7.2 цього Договору у строк до закінчення операційного часу в день укладення (підписання) цього Договору.

Згідно з п. 3.4 Договору про відступлення прав вимоги (договір цесії) від 24.07.2015 протягом 30 днів з моменту укладення (підписання) даного Договору цедент за актом прийому-передачі передає цесіонарію всі документи, які підтверджують права вимоги за основними договорами (оригінали основних договорів та додаткових угод до них, інші супровідні документи).

Відповідно до п. 4.2.1 Договору про відступлення прав вимоги (договір цесії) від 24.07.2015 цесіонарій зобов'язується сплатити цеденту грошові кошти за придбане право вимоги у порядку і в розмірах, передбачених пунктом 3.2 цього Договору.

Відповідно до п. 4.4.1 Договору про відступлення прав вимоги (договір цесії) від 24.07.2015 цедент зобов'язується передати цесіонарію шляхом підписання акту приймання-передачі в дату відступлення документи, визначені у Додатку №1 до Договору, а також інші документи, що підтверджують право вимоги за основними договорами.

Додатком № 1 до Договору про відступлення прав вимоги (договір цесії) від 24.07.2015 встановлений перелік договір, за якими передається право вимоги за договором, зокрема: Кредитний договір № 021-11-10 від 01.12.2010, укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю «Рубікон-ІІ», - основний борг становить 13950000 грн. 00 коп.; відсотки - 5433559 грн. 06 коп.; основний борг та відсотки - 19383559 грн. 06 коп.

Судом встановлено, що 06.08.2015 між Публічним акціонерним товариством «Банк «Петрокоммерц-Україна» (первісний заставодержатель/банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Капітал» (новий заставодержатель) укладено Договір про передачу прав за іпотечними договорами № 02, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д.О. та зареєстрований в реєстрі за № 5262, відповідно до умов якого разом з відступленням прав вимоги заборгованості за Кредитним договором № 021-11-10 від 01.12.2010, укладеним між Публічним акціонерним товариством «Банк «Петрокоммерц-Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рубікон-ІІ», що здійснюється на підставі Договору про відступлення прав вимоги (договору цесії) б/н від 24.07.2015, укладеного між сторонами, передаються права вимоги за іпотечним договором, визначеним цим договором.

Відповідно до п. 1.3 Договору про передачу прав за іпотечними договорами № 02 від 06.08.2015 з моменту набуття чинності цим договором до нового іпотекодержателя переходять усі права і зобов'язання іпотекодержателя як сторони, що іменується як іпотекодержатель у зобов'язаннях, які виникли на підставі іпотечного договору, в обсязі і на умовах, що існують на момент набрання чинності цим Договором.

Пунктом 1.5 Договору про передачу прав за іпотечними договорами № 02 від 06.08.2015 визначено, що у зв'язку із здійсненням на підставі цього Договору передачі новому іпотекодержателю всіх прав іпотекодержателя за іпотечним договором новим іпотекодержателем за іпотечним договором стає Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Капітал».

Відповідно до Додатку № 1 до Договору про передачу прав за іпотечними договорами № 02 від 06.08.2015 встановлено, що іпотечним договором, за яким передаються права вимоги, є Договір іпотеки, укладений між Публічним акціонерним товариством «Банк «Петрокоммерц-Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рубікон-ІІ», посвідчений державним нотаріусом Біляєвської державної нотаріальної контори Одеської області Кифиренком Р.Б. та зареєстрованим в реєстрі за № 1-5184.

Дослідивши зміст укладеного між Публічним акціонерним товариством «Банк «Петрокоммерц-Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Капітал» Договору про відступлення прав вимоги (договір цесії) від 24.07.2015, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про заміну кредитора у зобов'язанні.

Відповідно до ч. 1 ст. 510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 511 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно зі ст. 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 Цивільного кодексу України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначив, що Договір про відступлення прав вимоги (договору цесії) від 24.07.2015 не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Так, відповідно до п. 3.2 Договору про відступлення прав вимоги (договір цесії) від 24.07.2015 цесіонарій здійснює оплату прав вимоги за цим Договором в загальному розмірі 44418978 грн. 87 коп. шляхом перерахування вказаної суми грошових коштів на рахунок цедента, зазначений у п. 7.2 цього Договору у строк до закінчення операційного часу в день укладення (підписання) цього Договору. Втім, як стверджує позивач, відповідач 2 не сплатив відповідачу 1 суму грошових коштів за відступлення права вимоги, та, відповідно, не отримав право вимоги за оспорюваним договором, що є підставою стверджувати, що оспорюваний правочин не спрямований на настання правових наслідків, обумовлених Договором про відступлення прав вимоги (договору цесії) від 24.07.2015, та має бути визнаний недійсним.

Крім того, позивач зазначив, що за оспорюваним договором було передано право вимоги щодо штрафних санкцій, які були нараховані без врахування строку позовної давності.

Крім того, позивач зауважив, що виконуючий обов'язки голови правління Публічного акціонерного товариства «Банк «Петрокоммерц-Україна» при укладенні Договору про відступлення прав вимоги (договору цесії) від 24.07.2015 перевищив повноваження, оскільки сума оспорюваного договору становить 44418978 грн. 87 коп., що перевищує 10% розміру статутного капіталу банку, розмір якого складає 319474505 грн. 00 коп.

При цьому, у позовній заяві позивач зазначив, що він звертається до суду з метою запобігання порушення його майнових прав, яке, як стверджує позивач, може статися у випадку не визнання оспорюваного договору недійсним, оскільки права та законні інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубікон-ІІ» можуть бути порушені шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за ціною, нижчою від ринкової ціни. Так, позивач зазначив, що відповідно до Договору іпотеки від 01.12.2010, укладеним з Публічним акціонерним товариством «Банк «Петрокоммерц-Україна», вартість предмета іпотеки за згодою сторін становить 50000000 грн. 00 коп. Позивач зазначив, що як стверджує відповідач 2, посилаючись на висновок вартості майна, вартість предмета іпотеки знизилась до 39530707 грн. 00 коп. Однак, позивач вважає таку вартість предмета іпотеки необґрунтованою, оскільки за період з 2010 року національна валюта суттєво знецінилась по відношенню до долара США, до якого, фактично, прив'язані ціни на нерухомість. На думку позивача, за договором про відступлення права вимоги криється намір продати предмет іпотеки, що порушить права позивача як власника предмета іпотеки.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, угода може бути визнана недійсною лише з підстав, передбаченими законом.

Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим Правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законом.

Відповідно до п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 № 11, фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Однак, позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами відсутності наміру сторін (відповідача 1 та відповідача 2) на момент вчинення Договору про відступлення прав вимоги (договору цесії) від 24.07.2015 створити правові наслідки, що обумовлені ним.

Так, у позовній заяві позивач стверджує, що відповідач 2 не сплатив відповідачу 1 суму грошових коштів за відступлення права вимоги, та, відповідно, не отримав право вимоги за оспорюваним договором, що є підставою стверджувати, що оспорюваний правочин не спрямований на настання правових наслідків, обумовлених Договором про відступлення прав вимоги (договору цесії) від 24.07.2015, та у зв'язку з цим має бути визнаний недійсним (на підставі ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України).

Так, згідно з п. 1.3 Договору про відступлення прав вимоги (договір цесії) від 24.07.2015 право вимоги вважається відступленим (таким, що перейшло) цесіонарію в момент укладення (підписання) цього Договору.

У пункті 3.1 Договору про відступлення прав вимоги (договір цесії) від 24.07.2015 сторони визначили, що за домовленістю сторін ціна прав вимоги за цим Договором на дату його укладення відносно кожного із боржників складає: до Приватного акціонерного товариства «Завод алюмінієвих профілів» - 35000 грн. 00 коп.; до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубікон-ІІ» - 18850061 грн. 20 коп.; до Товариства з обмеженою відповідальністю «Камянка Глобал Вайн» - 4724479 грн. 86 коп.; до Спільного українсько-німецького підприємства «Марком» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю - 20809437 грн. 81 коп.

Відповідно до п. 3.2 Договору про відступлення прав вимоги (договір цесії) від 24.07.2015 цесіонарій здійснює оплату прав вимоги за цим Договором в загальному розмірі 44418978 грн. 87 коп. шляхом перерахування вказаної суми грошових коштів на рахунок цедента, зазначений у п. 7.2 цього Договору у строк до закінчення операційного часу в день укладення (підписання) цього Договору.

Згідно з п. 3.4 Договору про відступлення прав вимоги (договір цесії) від 24.07.2015 протягом 30 днів з моменту укладення (підписання) даного Договору цедент за актом прийому-передачі передає цесіонарію всі документи, які підтверджують права вимоги за основними договорами (оригінали основних договорів та додаткових угод до них, інші супровідні документи).

17.11.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач 2 зазначив, що відповідно до п. 1.3 Договору про відступлення прав вимоги (договору цесії) від 24.07.2015 право вимоги вважається відступленим в момент укладення договору. При цьому, відповідач 2 зауважив, що загальна ціна прав вимоги становить 44418978 грн. 87 коп., які були сплачені відповідачем 2 відповідачу 1 27.08.2015, що підтверджується меморіальним ордером № 31747952. Відповідач 2 пояснив, що заборгованість позивача на момент укладення оспорюваного правочину становила 18850061 грн. 20 коп., яка була сплачена відповідачем 2 відповідачу 1, у зв'язку з чим відповідач 2 набув прав та обов'язків кредитора за Кредитним договором № 021-11-10 від 01.12.2010 (на підставі ст. ст. 512, 516 Цивільного кодексу України).

23.11.2015 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач 1, зокрема, зазначив, що твердження позивача про те, що оспорюваний правочин має ознаки договору купівлі-продажу та не укладений з метою настання реальних наслідків є необґрунтованими, оскільки оспорюваний правочин є договором заміни кредитора у зобов'язанні. При цьому, новий кредитор (відповідач 2) перерахував грошові кошти у розмірі 18850061 грн. 20 коп. (розмір вимоги відповідача 1 до позивача за кредитним договором) відповідачу 1 у зв'язку з чим набув всі права та обов'язки кредитора з кредитним договором; сплачена відповідачем 2 грошова сума дорівнює сумі кредитної заборгованості позивача, а отже у Договорі про відступлення прав вимоги (договору цесії) від 24.07.2015 відсутні будь-які ознаки платності чи фінансування за передачу прав вимоги, у зв'язку з чим оспорюваний договір є договором цесії.

З наявної в матеріалах справи копії меморіального ордеру № 31747952 від 27.08.2015 вбачається, що 27.08.2015 з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Капітал» були списані грошові кошти розмірі 44418978 грн. 87 коп. із призначенням платежу - списання коштів для погашення заборгованості за Договором про відступлення прав вимоги (договір цесії) від 24.07.2015.

При цьому, жодна із сторін оспорюваного правочину (ані відповідач 1 ані відповідач 2) не заперечують факт сплати відповідачем 2 ціни Договору про відступлення прав вимоги (договір цесії) від 24.07.2015 (44418978 грн. 87 коп.).

Разом з тим, суд зазначає, що дослідження питання здійснення взаєморозрахунків між Публічним акціонерним товариством «Банк «Петрокоммерц-Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Капітал» не входить до предмету доказування у даній справі, оскільки, як встановлено судом, право вимоги перейшло до відповідача 2 в момент укладення (підписання) Договору про відступлення прав вимоги (договір цесії) від 24.07.2015.

Крім того, за актом приймання-передачі документів від 10.08.2015 Публічне акціонерне товариство «Банк «Петрокоммерц-Україна» передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Централ Капітал» прийняло документи, які підтверджують права вимоги за основними договорами (оригінали основних договорів та додаткових угод до них, інші супровідні документи), зокрема Договір іпотеки б/н, посвідчений 01.12.2010 державним нотаріусом Біляєвської державної нотаріальної контори Одеської області Кифоренком Р.Б. та зареєстрований в реєстрі за № 1-5184; договір № 1 про внесення змін до Договору іпотеки б/н від 01.12.2010, посвідчений 15.07.2011 державним нотаріусом Біляєвської державної нотаріальної контори Одеської області Шевченком Ю.А. та зареєстрований в реєстрі за № 1-1280.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оспорюваний Договір про відступлення прав вимоги (договір цесії) від 24.07.2015 був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а саме на передачу вимог первісного кредитора (відповідача 1) за Кредитним договором № 021-11-10 від 01.12.2010 новому кредитору (відповідачу 2).

Оспорюваний правочин є заміною кредитора у зобов'язанні, та новий кредитор набув права вимоги, що передавались за оспорюваним договором, в момент підписання Договору про відступлення прав вимоги (договір цесії) від 24.07.2015 (відповідно до п. 1.3 договору). При цьому, сума сплачених відповідачем 2 грошових коштів відповідає (дорівнює) сумі кредитної заборгованості, право вимагати сплати якої відступлено за оспорюваним договором, з огляду на що у Договорі про відступлення прав вимоги (договір цесії) від 24.07.2015 відсутні ознаки платності, які притаманні договору факторингу чи договору купівлі-продажу, та оспорюваний договір за своєю правовою природою є заміною однієї сторони (первісного кредитора) на іншу сторону (нового кредитора), що фактично є правонаступництвом.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами, що сторони оспорюваного Договору про відступлення прав вимоги (договір цесії) від 24.07.2015 не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення оспорюваного правочину, у зв'язку з чим суд не вбачає підстав для визнання Договору про відступлення прав вимоги (договір цесії) від 24.07.2015 недійсним на підставі ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України.

При цьому, суд вважає необгрунтованими твердження позивача щодо необхідності врахування позовної давності до відступленого за Договором про відступлення прав вимоги (договір цесії) від 24.07.2015 розміру штрафних санкцій, які були нараховані відповідачем 1 за неналежне виконання позивачем своїх зобов'язань за Кредитним договором № 021-11-10 від 01.12.2010.

Як вбачається зі ст. 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відзиві на позовну заяву, поданому до суду 23.11.2015, відповідач 1 зазначив, що відступлення права вимоги, в тому числі щодо штрафних санкцій, відбулось у повному обсязі (у розмірі фактичної заборгованості позивача за кредитним договором) станом на день укладення оспорюваного правочину.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що твердження позивача про необхідність застосування позовної давності є помилковим та необгрунтованим.

Крім того, у відзиві на позовну заяву, поданому до відділу діловодства суду 17.11.2015, відповідач 2 зазначив, що відповідно до п. 2.2.5 Кредитного договору № 021-11-10 від 01.12.2010 банк має право відступати свої права, що виникли з Договору чи у зв'язку з Договором - іншій (іншим) особі (особам) та повідомляти такій особі (особам) інформацію про позичальника і його діяльність та передавати документи, що стосуються позичальника і його діяльності. Отже, як стверджує відповідач 2, погодженими між позивачем та відповідачем 1 умовами кредитного договору визначено право банку самостійно приймати рішення як щодо можливості відступлення прав вимоги за кредитним договором так і щодо можливості розкриття інформації про позичальника особам, що набувають таких прав.

Відповідно до п. 9.2 ст. 9 Статуту Публічного акціонерного товариства «Банк «Петрокоммерц-Україна» інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнтів, яка стала відома Банку у процесі їх обслуговування та взаємовідносин з ними чи третіми особами при наданні послуг Банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнтам, є банківською таємницею. Визначення банківської таємниці та порядок її розкриття визначається Законом України "Про банки і банківську діяльність".

Згідно з п. 9.3 ст. 9 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк гарантує збереження банківської таємниці щодо операцій, рахунків та вкладів своїх клієнтів і кореспондентів. Службовці Банку зобов'язані зберігати таємницю щодо операцій, рахунків і вкладів Банку, його клієнтів і кореспондентів. Інформація щодо юридичних та фізичних осіб, що містить банківську таємницю, надається Банком на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації, а також іншим особам у порядку та випадках, прямо передбачених чинним законодавством. На грошові кошти та інші цінності юридичних осіб та громадян, що зберігаються у Банку, арешт може бути накладено виключно у випадках, передбачених законами України.

Суд зазначає, що відповідно до статті 60 Закону України «Про банки та банківську діяльність» інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, є банківською таємницею. Банківською таємницею, зокрема, є: 1) відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України; 2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди; 3) фінансово-економічний стан клієнтів; 4) системи охорони банку та клієнтів; 5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної особи - клієнта, її керівників, напрями діяльності; 6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація; 7) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню; 8) коди, що використовуються банками для захисту інформації.

Банк має право надавати інформацію, яка містить банківську таємницю, приватним особам та організаціям для забезпечення виконання ними своїх функцій або надання послуг банку відповідно до укладених між такими особами (організаціями) та банком договорів, у тому числі про відступлення права вимоги до клієнта, за умови, що передбачені договорами функції та/або послуги стосуються діяльності банку, яку він здійснює відповідно до статті 47 цього Закону.

Крім того, відповідно до п. 2.2.5 Кредитного договору № 021-11-10 від 01.12.2010 банк має право відступати свої права, що виникли з Договору чи у зв'язку з Договором - іншій (іншим) особі (особам) та повідомляти такій особі (особам) інформацію про позичальника і його діяльність та передавати документи, що стосуються позичальника і його діяльності.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо наявності прав у Публічного акціонерного товариства «Банк «Петрокоммерц-Україна» розкривати та надавати інформацію про позичальника особам, що набувають прав вимоги до таких позичальників.

Також, у позовній заяві позивач зауважив, що виконуючий обов'язки голови правління Публічного акціонерного товариства «Банк «Петрокоммерц-Україна» при укладенні Договору про відступлення прав вимоги (договору цесії) від 24.07.2015 перевищив повноваження, оскільки сума оспорюваного договору становить 44418978 грн. 87 коп., що перевищує 10% розміру статутного капіталу банку, розмір якого складає 319474505 грн. 00 коп.

Відповідно до п. 3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 № 11, особа, призначена повноважним органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 3 ст. 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Судом встановлено, що оспорюваний Договір про відступлення прав вимоги (договір цесії) від 24.07.2015 з боку Публічного акціонерного товариства «Банк «Петрокоммерц-Україна» підписаний в.о. голови правління ОСОБА_5

Відповідно до п. 14.7.3 ст. 14 Статуту Публічного акціонерного товариства «Банк «Петрокоммерц-Україна» голова правління відповідно до чинного законодавства України розпоряджається майном та коштами банку на суму, що не перевищує 10% вартості активів банку за даними останньої річної фінансової звітності банку за конкретною угодою.

Заперечуючи на позовні вимоги, відповідач 2 наголосив на тому, що відповідно до Статуту відповідача 1 Голова правління розпоряджається майном та коштами банку на суму, що не перевищує 10 % вартості активів банку за даними останньої річної фінансової звітності банку за конкретною угодою. Відповідач 2 зазначив, що згідно зі звітом про фінансовий стан відповідача 1 станом на 31.12.2014 вартість активів Публічного акціонерного товариства «Банк «Петрокоммерц-Україна» становила 947566000 грн. 00 коп., а загальна ціна прав вимоги - 44418978 грн. 00 коп., що є менше ніж 10% вартості активів банку, у зв'язку з чим в.о. голови правління Публічного акціонерного товариства «Банк «Петрокоммерц-Україна» ОСОБА_5 не перевищив повноважень, укладаючи оспорюваний правочин.

Судом встановлено, що станом на 31.12.2014 вартість активів Публічного акціонерного товариства «Банк «Петрокоммерц-Україна» складала 947566000 грн. 00 коп., що підтверджується копією звіту про фінансовий стан (долучена відповідачем 1 до відділу діловодства суду 13.11.2015).

Таким чином, суд дійшов висновку, що в.о. голови правління Публічного акціонерного товариства «Банк «Петрокоммерц-Україна» ОСОБА_5 не перевищив повноважень, укладаючи оспорюваний правочин - Договірпро відступлення прав вимоги (договір цесії) від 24.07.2015, оскільки ціна оспорюваного договору (загальна ціна прав вимоги)- 44418978 грн. 00 коп. не перевищувала 10% вартості активів відповідача 1.

Отже, твердження позивача про те, що виконуючий обов'язки голови правління Публічного акціонерного товариства «Банк «Петрокоммерц-Україна» при укладенні Договору про відступлення прав вимоги (договору цесії) від 24.07.2015 перевищив повноваження, є безпідставними та необгрунтованими.

Разом з тим, суд наголошує на тому, що відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Також суд зазначає, що статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладені норми чинного законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

Суд зазначає, що крім учасників правочину (сторін за договором позивачем у справі про визнання договору недійсним може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Однак, позивачем не доведено порушення його прав та охоронюваних законом інтересів відповідачами, зокрема не обґрунтовано, яким чином укладення оспорюваного правочину може порушити права позивача.

Так, у позовній заяві позивач зазначив, що він звертається до суду з метою запобігання порушення його майнових прав, яке, як стверджує позивач, може статися у випадку не визнання оспорюваного договору недійсним, оскільки права та законні інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю «Рубікон-ІІ» можуть бути порушені шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за ціною, нижчою від ринкової ціни. Так, позивач зазначив, що відповідно до Договору іпотеки від 01.12.2010, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Банк «Петрокоммерц-Україна», вартість предмета іпотеки за згодою сторін становить 50000000 грн. 00 коп. Позивач зазначив, що як стверджує відповідач 2, посилаючись на висновок вартості майна, вартість предмета іпотеки знизилась до 39530707 грн. 00 коп. Однак, позивач вважає таку вартість предмета іпотеки необґрунтованою, оскільки за період з 2010 року національна валюта суттєво знецінилась по відношенню до долара США, до якого, фактично, прив'язані ціни на нерухомість. На думку позивача, за договором про відступлення права вимоги криється намір продати предмет іпотеки, що порушить права позивача як власника предмета іпотеки.

У відповідності до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У разі невиконання зобов'язання забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором (ст. 589 ЦК України). Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1. ст. 590 ЦК України).

Водночас, предметом розгляду у даній справі є визнання недійсним саме Договору про відступлення прав вимоги (договір цесії) від 24.07.2015, який не передбачає передачі прав на предмет іпотеки, а в ньому лише зазначено, що сторони домовились протягом 30 днів з дати укладення цього договору укласти договори про передачу прав вимоги за договорами іпотеки (п. 1.4 договору).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами порушення його прав та охоронюваних інтересів відповідачем 1 та відповідачем 2, у зв'язку з чим відмовляє у позові.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 04.12.2015

Суддя І.М. Отрош