Ухвала суду № 54052295, 02.12.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

02 грудня 2015 року м. Київ К/800/47984/15

Суддя Вищого адміністративного суду України Єрьомін А.В., розглянувши матеріали касаційної скарги фермерського господарства «ОСОБА_2.» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 1 серпня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2015 року у справі за позовом фермерського господарства «ОСОБА_2» до Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства у Львівській області про визнання наявності чи відсутності повноважень, визнання протиправними дій та зобов'язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 1 серпня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2015 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеними судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати зазначені вище судові рішення. ухвалити нове судове рішення про задоволення адміністративного позову.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що предметом доказування, згідно із частиною першою статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України, є обставини (факти), якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Посилання позивача на протиправність дій відповідача щодо повідомлення ОСОБА_1 позивача про вилучення у вказаної особи човна, риби, сітки та насосу які належить позивачу, є безпідставними, оскільки позивачем у справі є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду. Вказана фізична особа, а саме ОСОБА_1., не є позивачами у даній справі, а позивачем до справи не надано жодних належних та допустимих доказів про право представництва позивачем цієї фізичної особи. Також позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів прав користування чи власності на сітку, човен та насос, прав на виловлену рибу, а також доказів їх вилучення саме у позивача.

З цих же підстав не підлягає до задоволення й вимога позивача про зобов'язання відповідача повернути позивачу човен, насос, рибу й сітки, які вилучені 30 квітня 2013 року. Крім цього, питання про повернення знарядь і засобів та добутих водних живих ресурсів може вирішуватись судом в порядку розгляду справ про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил рибальства.

Безпідставні є посилання позивача на протиправність перебування працівників відповідача, проведення відповідачем перевірки ставка, яким користується позивач та зобов'язання відповідача не проводити перевірки ставку, оскільки такі функції покладені на відповідача наведеними вище законами. Таким чином суд не наділений повноваженнями зупиняти дію закону, а тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо вимог позивача про встановлення наявності чи відсутності повноваження відповідача суд зазначив наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Згідно з положеннями пункту 6 частини 4 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може містити вимоги про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Під компетенційними спорами розуміють спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі делегованих повноважень. Особливістю таких спорів є те, що сторонами у них - як позивачем, так і відповідачем - є суб'єкти владних повноважень. Позивачем у компетенційних спорах є суб'єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб'єкт владних повноважень - відповідач своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію або що прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою.

Визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень відноситься до юрисдикції адміністративного суду лише у випадку наявності спору між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У відкритті касаційного провадження у справі належить відмовити.

Відповідно до частини першої статті 32 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VI та частини третьої статті 20 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) від 6 липня 2005 року №2747-IV Вищий адміністративний суд України переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 211 КАС України підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

За змістом пункту 4 частини другої статті 213 КАС України касаційна скарга повинна бути обґрунтованою, тобто містити посилання на помилкове застосування судами норм матеріального права, які не підлягають застосуванню до спірних відносин; та/або неправильне застосування норм матеріального права, які хоч і підлягають застосуванню, проте неправильно витлумачені судами; та/або порушення судами норм процесуального права (та пояснення, яким чином такі порушення вплинули на правильність вирішення справи, у випадку, якщо оскаржується судове рішення по суті).

Виходячи з викладеного, зазначена касаційна скарга не є обґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки були належним чином досліджені й оцінені судами, а заявник не наводить підстав вважати, що суди при цьому неправильно застосували норми матеріального або процесуального права.

Відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 214 КАС України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Виходячи з викладеного, та керуючись статтями 211, 213, 214 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою фермерського господарства «ОСОБА_2.» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 1 серпня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2015 року у справі за позовом фермерського господарства «ОСОБА_2» до Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства у Львівській області про визнання наявності чи відсутності повноважень, визнання протиправними дій та зобов'язання до вчинення дій.

Ухвала оскарженню не підлягає, може бути переглянути Верховним Судом України у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.

Суддя А.В. Єрьомін