Ухвала суду № 54052037, 02.12.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2015 р.Справа № 816/2678/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Лях О.П.

Суддів: Яковенка М.М. , Старосуда М.І.

при секретарі судового засідання Резніченко Ю.В.

за участю представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Арт" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.09.2015р. по справі № 816/2678/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Арт" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

13 липня 2015 року позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРІН АРТ», звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області, у якому просило суд скасувати податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області від 29.09.2014 № 0004682202/1839.

За наслідками розгляду справи, постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 03.09.2015 року по справі № 816/2678/15 в задоволенні адміністративного позову ТОВ «ГРІН АРТ» відмовлено (т.2, а.с.174-183).

Позивач, ТОВ «ГРІН АРТ», не погодившись із зазначеною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив суд апеляційної інстанції скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.09.2015 року по справі № 816/2678/15 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. (т.2 а.с.189-191)

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що вищевказана постанова суду першої інстанції прийнята на підставі неправильно застосованих норм матеріального права та неповно зясованих судом обставин, що мають значення для вирішення справи. Зокрема, апелянт вказує на те, що, всі правовідносини з певним контрагентом підтверджені відповідними первинними документами; підприємство не зобовязане проводити перевірку щодо належності контрагенту певного транспортного засобу на праві власності чи праві користування; чинне законодавство не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим субєктом господарювання. Крім того, апелянт відмічає, що відповідно до договору перевезення вантажів здійснювалось перевезення відходів 4-го класу, для транспортування яких непотрібний спеціально обладнаний транспорт, а водіям, які здійснюють перевезення таких відходів не потрібно проходити відповідний інструктаж з техніки безпеки.

Також, позивачем надано разом із апеляційною скаргою, в якості додатків, оригінали звітів про накопичення на спец майданчику підприємства відходів виробництва за період: 1-й квартал 2013 року 1-й квартал 2014 року. (т.2 а.с.192-204)

Представник відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги та наполягав на залишенні її без задоволення.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача , дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову ТОВ «ГРІН АРТ», суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних доказів реальності виконання умов договору від 03.02.2014 року № 47, укладеного із ТОВ «Юк ОСОБА_2», та не доведено економічного обґрунтування доцільності доставки відході, що з огляду на відсутність належного документального підтвердження факту транспортування останніх ставить під сумнів правомірність відображення в бухгалтерському обліку ТОВ «ГРІН АРТ» господарських операцій щодо придбання транспортних послуг у ТОВ «Юк ОСОБА_2», а також виключає можливість визнання правомірним сформованого за наслідками таких операцій податкового кредиту позивача в лютому 2014 року.

Зважаючи на наявність недоліків первинних документів у їх сукупності, наявність ряду ознак фіктивності господарської діяльності контрагентів позивача, суд дійшов висновку про документальне непідтвердження здійснених між ТОВ «ГРІН АРТ» та ТОВ «Юк ОСОБА_2» операцій.

Суд першої інстанції також звернув увагу, що на неодноразову вимогу, адресовану позивачу, надати пояснення та докази на їх підтвердження щодо економічної доцільності здійснення позивачем вказаних господарських операцій, останнім не було надано жодних пояснень та їх документального підтвердження. Зокрема, позивачем не зазначено та не надано доказів наявності у нього відповідних промислових відходів, джерел їх походження у вказаній кількості за спірний період і, відповідно, не зазначено доцільності замовлення послуг по перевезенню вказаних відходів до іншої адміністративно-територіальної одинці, мети з якою замовлено вказані спірні послуги та економічної доцільності здійснення вказаної діяльності.

Твердження представника позивача, що частину документів по взаємовідносинах із ТОВ «Юк ОСОБА_2» (субєкт господарювання, який надавав позивачцу транспортні послуги) та ТОВ «Інтернешнл Девелопмент Інвестмент Компані» (субєкт господарювання, який значиться вантажоодержувачем відповідних товарів відходів) вилучено в рамках кримінального провадження - не знайшли свого повного підтвердження. (т.1 а.с.219-220)

Крім того, суд першої інстанції відмітив, що доводи позивача щодо наявності належним чином оформлених податкових накладних, які є підставою для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, є доречними, проте суд зазначає, що підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на додану вартість на суму податку на додану вартість є факт реального постачання товарів та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних товарів (послуг) або ж призначення останніх для такого використання. Таким чином, наявність податкових накладних за відсутності здійснення господарської операції позбавляє покупця права на формування податкового кредиту.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області, як суб'єкта владних повноважень.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ТОВ «ГРІН АРТ» (код 37600604) 31 березня 2011 року зареєстроване у якості суб'єкта господарювання, перебуває на податковому обліку в Кременчуцькій ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області та є платником ПДВ. (т.1 а.с.7-9)

Кременчуцькою ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «ГРІН АРТ» з питань взаємовідносин з ТОВ «Юк ОСОБА_2» (код 38970683) за період з 01.02.2014 року по 31.03.2014 року, якою встановлено порушення позивачем вимог п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету на суму 388766,67 грн., у тому числі: за лютий 2014 року - 388766,67 грн. За результатами вказаної перевірки складено акт від 12.09.2014 року № 2186/16-03-22-02-12/37600604. (т.1 а.с.11-23)

За результатми розгляду вказаного акту перевірки, контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 29.09.2014 року № 0004682202/1839, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 388766,67 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 194383,33 грн. (т.1 а.с.10)

В матеріалах справи відсутні документи, які вказували б на оскарження позивачем вказаного податкового повідомлення-рішення до контролюючих органів вищого рівня.

Відповідно до п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: у паперовому вигляді; в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Положеннями п.201.8 ст.201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено судом апеляційної інстанції, між ТОВ «ГРІН АРТ», як замовником, та ТОВ «Юк ОСОБА_2», як виконавцем, укладено договір про надання послуг з перевезення вантажів від 03.02.2014 року № 47, за умовами якого Замовник доручає та надає для перевезення вантажі (відходи), а Виконавець зобов'язується здійснювати їх перевезення автомобільним транспортом у міжміському сполученні на території України. Виконавець зобов'язується доставляти надані Замовником вантажі до пункту призначення в установлений Договором строк та видати їх уповноваженій на одержання вантажу особі - вантажоодержувачу, а Замовник зобов'язується вчасно сплатити за перевезення вантажу встановлену плату відповідно до умов Договору. Договір набуває чинності з моменту його підписання й діє до 31 грудня 2014 року. (т.1 а.с.24)

Додатковою угодою від 28.02.2014 року № 1 до договору від 03.02.2014 року № 47, сторони узгодили маршрут перевезення за період з 03.02.2014 року по 28.02.2014 року, а саме: Кременчук-Дніпропетровська область, с. Петриківка, а також визначили вартість транспортних послуг, яка з урахуванням ПДВ склала 2332600,00 грн. (т.1 а.с.25)

В матеріалах справи містяться наступні документи: товарно-транспортні накладні за період з 01.02.2014 року по 28.02.2014 року включно (т.1 а.с.26-53); податкові накладні, виписані ТОВ «Юк ОСОБА_2» на адресу позивача за період з 03.02.2014 року 28.02.2014 року включно, за винятком дат, які припадають на вихідні дні (т.1 а.с.54-73); рахунки на оплату послуг та акти надання послуг за період з 03.02.2014 року по 28.02.2014 року, за винятком дат, які припадають на вихідні дні (т.1 а.с.74-112); платіжні доручення (т.1 а.с.123-141).

Згідно з п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України (в редакції чинній на день виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом статті 1 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції чинній на день виникнення спірних правовідносин) бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Відповідно до ч.1 ст.9 даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Положеннями ч.2 ст.9 даного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: … зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції.

Отже, про реальність вчинення платником податків господарських операцій та, як наслідок, правомірність формування останнім податкового кредиту з ПДВ свідчать наявність руху активів у процесі здійснення господарської операції та зв'язок між фактом придбання товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку, в тому числі економічна, а не лише податкова, вигода від здійснення господарської операції.

При цьому, наведені обставини мають бути підтверджені належним чином складеними та своєчасно оформленими первинними документами бухгалтерського обліку, на підставі яких платник податку формує дані податкового обліку.

В той же час, із вищевказаних актів надання послуг (т.1 а.с.74-112) неможливо встановити обсяг господарської операції, а також одиницю її виміру з огляду на відсутність посилань на маршрути перевезень, їх кількість, відстань, на яку здійснювалися перевезення, тарифи оплати. При цьому згідно пункту 5.1. договору про надання послуг з перевезення вантажів №47 від 03.02.2014 року, вартість послуг по перевезенню відходів визначається тарифами, доведеними до замовника в установленому порядку.

Як вбачається із наявних в матеріалах справи документів, контрагент позивача протягом обумовленого договором строку надавав позивачу послуги з перевезення промислових відходів шляхом вивезення останніх з Деївської гори м. Кременчука та їх доставки ТОВ «Інтернешнл Девелопмент Інвестмент Компані» у с.Петриківка Дніпропетровської області. При цьому, перевезення виконувались щоденно з 01 лютого 2014 року за допомогою автомобіля МАЗ (фургон-К) № НОМЕР_1, в той час як договір про надання послуг перевезення вантажів було підписано та набув чинності лише 03.02.2014 року.

Крім того, відповідно до інформації з бази даних АІС «Автомобіль» ДАІ МВС України, під державним номером АЕ1871АС, зареєстрований автомобіль КАМАЗ 54112, що суперечить відомостям, зазначеним в товарно-транспортних накладних.

У відповідності до п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженого наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Положеннями пп.11.1 п.11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні визначено, що товарно-транспортні накладні є основними документами на перевезення вантажів. Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів.

Відповідно до ч.ч.6 та 7 ст.34 Закону України «Про відходи» перевезення небезпечних відходів дозволяється лише за наявності їх паспорта та ліцензії на поводження з ними і в порядку, визначеному законодавством про перевезення небезпечних вантажів. Перевезення небезпечних відходів здійснюється за умови обов'язкового страхування цивільної відповідальності перевізника за збитки, які можуть бути завдані ним під час перевезення, відповідно до закону.

Відповідно до положень ст.1 Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів» під небезпечним вантажем розуміють речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об'єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин і які за міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за результатами випробувань в установленому порядку залежно від ступеня їх впливу на довкілля або людину віднесено до одного з класів небезпечних речовин, які віднесені до таких класів: клас 1 - вибухові речовини та вироби; клас 2 - гази; клас 3 - легкозаймисті рідини; клас 4.1 - легкозаймисті тверді речовини; клас 4.2 - речовини, схильні до самозаймання; клас 4.3 - речовини, що виділяють легкозаймисті гази при стиканні з водою; клас 5.1 - речовини, що окислюють; клас 5.2 - органічні пероксиди; клас 6.1 - токсичні речовини; клас 6.2 - інфекційні речовини; клас 7 - радіоактивні матеріали; клас 8 - корозійні речовини; клас 9 - інші небезпечні речовини та вироби.

Як вбачається із товарно-транспортних накладних, вантаж, який перевозився ТОВ «Юк ОСОБА_2», належав до 4-го класу небезпеки. (т.1 а.с.26-53)

Відповідно до пп.6.9.1 п.6.9 Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України №822 від 26.07.2004 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.08.2004 за № 1040/9639, на всі транспортні засоби, придатні до перевезення небезпечних вантажів, Державтоінспекцією МВС України оформлюється свідоцтво про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів (додаток 4) (далі - свідоцтво). Свідоцтво виконується на стандартному форматі A4 (210 х 297 мм), має білий колір з рожевою діагональною смужкою.

Положеннями пп.7.1.1 п.7.1 Правил визначено, що водії транспортних засобів, що здійснюють перевезення небезпечних вантажів, проходять базовий курс спеціальної підготовки.

Згідно з пп.9.1 п. 9 Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів встановлено, що під час перевезення небезпечних вантажів на транспортній одиниці, крім перелічених у Правилах дорожнього руху, повинні знаходитись такі документи: товаротранспортний документ на небезпечні вантажі; свідоцтво про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів; свідоцтво ДОПНВ про підготовку водія або ДОПНВ-свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі; письмові інструкції; при перевезенні небезпечних вантажів, які є вантажами підвищеної небезпеки, - погодження дорожнього перевезення небезпечного вантажу (додаток 10), видане Державтоінспекцією МВС України та інш.

При цьому, відповідно до пп.9.2. п.9 Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів товаротранспортний документ на небезпечні вантажі повинен містити таку інформацію щодо кожної небезпечної речовини, матеріалу чи виробу, що пред'являються до перевезення: а) номер ООН, перед яким проставляються літери UN; б) транспортну назву, визначену відповідно до розділу 3.1.2 додатка A до ДОПНВ і в разі необхідності доповнену технічною назвою; в) для речовин і виробів 1-го класу небезпеки: номер підкласу і літеру групи сумісності та, якщо речовина чи виріб має додаткові види небезпеки, - номери зразків знаків небезпеки, зазначених для небезпечного вантажу у переліку небезпечних вантажів, наведеному в таблиці A глави 3.2 додатка A до ДОПНВ, що вказують на ці види небезпеки. Для речовин і виробів інших класів небезпеки: номери зразків знаків небезпеки, зазначені для небезпечного вантажу у переліку небезпечних вантажів, наведеному в таблиці A глави 3.2 додатка A до ДОПНВ. Номери зразків знаків небезпеки, що вказують на додаткові види небезпеки, зазначаються у дужках; г) групу пакування, якщо така визначена, перед якою можуть бути літери "ГП"; ґ) кількість та опис вантажних одиниць; д) загальну кількість небезпечних вантажів (об'єм, масу брутто чи масу нетто залежно від конкретного випадку); е) найменування та місцезнаходження відправника вантажу; є) найменування та місцезнаходження вантажоодержувача (вантажоодержувачів).

Однак, до матеріалів справи позивачем не надавалося будь-яких паспортів та ліцензій на поводження з небезпечними відходами; документів про страхування цивільної відповідальності перевізника за збитки, які можуть бути завдані ним під час перевезення таких відходів; свідоцтв про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів; свідоцтв про проходження водієм спеціальної підготовки тощо.

При цьому, наявні в матеріалах справи товарно-транспортні накладні не відповідають вимогам пп.9.2. п. 9 Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів.

Крім того, к вбачається із матеріалів справи, основним видом діяльності ТОВ «Юк ОСОБА_2» на час виконання господарської операції є оптова торгівля побутовими електротоварами й електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворювання звуку й зображення. (т.1 а.с.156-165, 172-173), а відомості про наявність у товариства ліцензії на здійснення перевезень небезпечних вантажів відсутні.

Щодо наданих ТОВ «ГРІН АРТ» разом із апеляційною скаргою, в якості додатків, оригінали звітів про накопичення на спец майданчику підприємства відходів виробництва за період: 1-й квартал 2013 року 1-й квартал 2014 року (т.2 а.с.192-204), суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що звіти про накопичення на спец майданчику підприємства відходів виробництва, як їх копії, так і оригінали, до суду першої інстанції позивачем не надавались. Такі звіти були надані лише разом з апеляційною скаргою, при цьому, жодних доводів щодо обґрунтованості ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованого відхилення їх судом першої інстанції позивачем не наведено. В звязку із вказаним, дані докази не можуть досліджуватися та братися до уваги судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції , щодо встановлення обставин справи . Суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грін Арт" залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.09.2015р. по справі № 816/2678/15 залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

Повний текст ухвали виготовлений 04.12.2015 р.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_3Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_4 ОСОБА_5