Ухвала суду № 54036257, 01.12.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/8721/15

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сидоренко І. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.12.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого судді - Сидоренко І.П., суддів - Погорєлової С.О., Цюри Т.В., при секретарі - Колмакові В.І, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 05 березня 2015р. по справі за позовом ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором кредиту,

встановила:

06 січня 2015р. представник ПАТ «ОСОБА_3 Аваль»» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договорами.

В обґрунтування позову представник позивача послався на те, що 30 червня 2006р. між ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав ОСОБА_2 кредит в сумі 145000 доларів США, а ОСОБА_2 зобов'язалась повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 30 червня 2016р. та сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 12% річних. Згодом, 14 липня 2006р. між банком та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір на суму 139104 доларів США із сплатою 12% річних, строком повернення до 14 липня 2016р.

З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитними договорами, між банком та ОСОБА_4 було укладено Договори іпотеки.

У звязку з неналежним виконанням ОСОБА_2 своїх зобовязань перед банком, станом на 06 листопада 2014р. за кредитним договором від 30 червня 2006р. утворилась заборгованість у розмірі 28363доллара США 58центів, а за кредитним договором від 14 липня 2006р. у розмірі 28020долларів США 38 центів, які представник позивача просив стягнути з відповідача на користь банку та витрати по сплаті судового збору (а.с.1-5).

Справа розглянута в заочному порядку.

Заочним рішенням суду від 05 березня 2015р. позовні вимоги банку задоволені в повному обсязі. Судом стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» в особі Одеської обласної дирекції публічного акціонерного товариства «ОСОБА_3 Аваль» заборгованість за кредитним договором:

●№010/11-77/389 від 14.06.2006р. (судом помилково зазначено місяць «06», вірно «07» - липень) в сумі 28028доларів 38центів США (за курсом НБУ 666243грн.59коп.), з яких: заборгованість по кредиту складає 26028,46 доларів США; заборгованість за відсотками 1891,19 доларів США; пеня за тілом кредиту 1,34 доларів США; пеня за відсотками 107,39 доларів США.

●№012//11-77/356 від 30.06.2006р., в сумі 28363долари 58центів США (за курсом НБУ - 674202грн.29коп.), з яких: заборгованість по кредиту складає 26340,94 доларів США; заборгованість за відсотками 1913,87 доларів США; пеня за тілом кредиту 0,00 доларів США; пеня за відсотками 108,77 доларів США.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» в особі Одеської обласної дирекції публічного акціонерного товариства «ОСОБА_3 Аваль» судові витрати у розмірі 3654грн.(а.с.100-101).

Ухвалою суду від 08 вересня 2015р. залишено без задоволення заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення суду від 05 березня 2015р., визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню (а.с.140).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставиться питання про скасування заочного рішення суду першої інстанції з призначенням слухання справи в загальному порядку, про визнання виконавчого лист від 10 квітня 2015р. по даній справі таким, що не підлягає виконанню. При цьому апелянт посилається на те, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, оскільки у суду не було підстав для розгляду справи у заочному порядку, так як вона не отримувала від суду ні позовну заяву, ні повістки, ні копію заочного рішення суду. Оскільки заочне рішення не було вручено їй належним чином, то воно не набрало законної сили, тому у суду не було підстав для видачі виконавчого листа (а.с.142-151).

Колегія суддів, заслухав суддю-доповідача, представників ОСОБА_2, Банку, вивчивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд 1 інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позов банку, суд першої інстанції виходив з того, що кредитний договір укладений у відповідності до вимог діючого законодавства, відповідач допустила порушення умов договору і свої зобовязання за договором не виконує, що призвело до утворення заборгованості по кредиту.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони відповідають обставинам справи, зібраним доказам, яким суд дав належну оцінку та нормам ЦК України.

Судом першої інстанції були встановлені факти і відповідні їм правовідносини, які виникли між сторонами.

30 червня 2006р. між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», який у зв'язку зі зміною найменування юридичної особи згідно з вимогами Закону України «Про акціонерні товариства» на даний час має назву ПАТ «ОСОБА_3 Аваль», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір за №012/11-77/356, відповідно до умов якого позивач надав ОСОБА_2 кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 145000доларів США, а ОСОБА_2 зобов'язалась повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 30 червня 2016р. За використання кредитних коштів у межах установленого строку кредитування процентна ставка встановлена в розмірі 12% річних. Зазначений договір сторони підписали (а.с.9-19).

30 червня 2006р. та 03 липня 2006р. в якості забезпечення виконання зобовязань за кредитними договорами між Банком та ОСОБА_2 були укладені Іпотечні договори на нерухоме майно (а.с.20-25, 26-31). Банком умови кредитного договору були виконані належним чином і ОСОБА_2 отримала кредитні кошти в сумі 145000доларів США (а.с.8).

14 липня 2006р. між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», який у зв'язку зі зміною найменування юридичної особи згідно з вимогами Закону України «Про акціонерні товариства» на даний час має назву ПАТ «ОСОБА_3 Аваль», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір за №010/11-77/389, відповідно до умов якого позивач надав ОСОБА_2 кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 139104долара США, а ОСОБА_2 зобов'язалась повернути наданий кредит у повному обсязі не пізніше 14 липня 2016р. За використання кредитних коштів у межах установленого строку кредитування процентна ставка встановлена в розмірі 12% річних. Зазначений договір сторони підписали (а.с.33-43).

17 липня 2006р. в якості забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором №010/11-77/389р. від 14 липня 2006р. між Банком та ОСОБА_2 було укладено Іпотечний договір на нерухоме майно (а.с.44-51). Банком умови кредитного договору були виконані належним чином і ОСОБА_2 отримала кредитні кошти в сумі 139104долари США (а.с.32).

Відповідно до ст.526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Судом було встановлено, що ОСОБА_2 не були виконані належним чином умови кредитних договорів по поверненню кредитних грошових коштів, внаслідок чого станом на 06 листопада 2014р. перед банком у неї виникла заборгованість:

-за договором кредитування від 30 червня 2006року у розмірі 28363 долари 58центів США, з яких: заборгованість по кредиту 26 340,94 долари США; заборгованість за відсотками 1913,87 долари США; пеня за тілом кредиту 0,00 долари США; пеня за відсотками 108,77 долари США;

-за кредитним договором від 14 липня 2006р. у розмірі 28028 доларів 38 центів США, з яких: заборгованість по кредиту 26028,46 долари США; заборгованість за відсотками 1891,19 долари США; пеня за тілом кредиту 1,34 долари США; пеня за відсотками 107,39 долари США.

З матеріалів справи вбачається, що 14 липня 2014р. банк направляв на імя ОСОБА_2 лист-вимогу про погашення заборгованості за кредитом, який ОСОБА_2 отримала 21 липня 2014р., про що розписалась у поштовому повідомленні (а.с.58-59,60). Однак у встановлений банком строк вимоги банку не виконала.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ст.525 ЦПК України, одностороння відмова від виконання договірного зобов'язання не допускається.

Згідно ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець (кредитор) має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів.

Відповідно до ч. 1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки, тощо.

Відповідно ст. 629, ч. 1 ст. 610 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За правилами ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідач не виконала взяті на себе зобов'язання, передбачені кредитним договором, не виконала вимогу банку про повернення кредиту та інших платежів: відсотків за користування кредитом, пені, тому суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивача.

Доводи апеляційної інстанції скарги ні є підставою для скасування заочного рішення суду з урахуванням наступного.

За частиною 1 статтею 224 ЦПК України передбачено, що у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Згідно довідки відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області від 21 січня 2015р. ОСОБА_2, 17 січня 1974року народження, зареєстрована а адресою : АДРЕСА_1 (а.с.91).

Суд направляв всю поштову кореспонденцію на зазначену адресу.

На аркуші справи 96 міститься поштовий конверт, який повернувся до суду не вручений адресату ОСОБА_2 з причини «закінчення терміну зберігання».

На аркуші справи 97 представником позивача надана заява про не заперечення проти винесення заочного рішення суду.

З урахуванням вищевказаних обставин судова колегія вважає, що відповідно до вимог ст.77 ЦПК України ОСОБА_2 не була належним чином сповіщена про слухання справи, але вказані обставини ні є підставою для скасування рішення суду, що не передбачено вимогами ЦПК України.

Інших посилань на порушення вимог процесуального або матеріального права при вирішенні вказаної справи, апеляційна скарга не містить.

Зі змісту ст. 232 ЦПК України випливає, що скасування заочного рішення судом, що його ухвалив, можливе у випадку встановлення судом двох обставин: відповідач не зявився в судове засідання, в якому ухвалено заочне рішення, та не повідомив про причини неявки з поважних причин; докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Однак, відповідач не надала суду жодного доказу, що має істотне значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач надав суду докази на підтвердження свого позову, а саме розрахунок заборгованості на а.с.6,7, а відповідач не надала ні суду першої інстанції при розгляді її заяви про перегляд заочного рішення суду, ні суду апеляційної інстанції доказів на підтвердження своїх заперечень, що вона належним чином виконує свої зобовязання за кредитним договором.

Апеляційна скарга містить лише доводи щодо порушення судом першої інстанції процесуальних норм права та нічого не зазначено по суті самого спору.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник апелянта ОСОБА_2 у якості доповнення до апеляційної скарги, усно послався на те, що судом першої інстанції не було враховано правомірність укладення кредитного договору в іноземній валюті та наявності банківської ліцензії.

Правомірність укладення кредитної угоди в іноземній валюті за наявності банківської ліцензії та письмового дозволу НБУ вбачається з наступного.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет КМУ). Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

Пунктом 2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 р. за № 730/5921) встановлено, що за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких:

*неторговельні операції з валютними цінностями;

*операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами;

*ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

*залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

*залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

*інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

З вищенаведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог підпункту "в" п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то необхідно зазначити, що на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004р. № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку на здійснення яких Національний банк видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

До того ж, як визначає Верховний Суд України в узагальненнях судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009-2010p.p.) від 07.10.2010р., при розгляді спорів про визнання недійсними договорів про надання кредиту в іноземній валюті судам слід враховувати, що у випадку наявності у банку відповідної генеральної ліцензії та письмового дозволу Національного банку України, здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Дані умови відображаються зі статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», якою встановлено, що кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Слід зазначити, що ПАТ «ОСОБА_3 Аваль» має всі необхідні ліцензії для здійснення валютних операцій відповідно до вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» та представник апелянта не заперечував, що відповідач ОСОБА_2 отримала кредитні кошти саме в іноземній валюті.

Тому ПАТ АБ «ОСОБА_3 Аваль» має достатні правові підстави для укладення кредитних угод в іноземній валюті з фізичними та юридичними особами.

Безпідставними є вимоги апелянта про визнання виконавчого листа від 10 квітня 2015року по даній справі таким, що не підлягає виконанню, оскільки це не ґрунтується на вимогам ЦПК України, та вказаний виконавчий лист було видано банку на законних підставах відповідно до рішення суду від 05 березня 2015року.

Відповідно до ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 05 березня 2015року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвали апеляційного суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: І.П.Сидоренко

Судді: Т.В.Цюра

ОСОБА_5