Ухвала суду № 54035535, 02.12.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/7756/15

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сватаненко В. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 грудня 2015 року

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого Сватаненка В.І.

суддів Артеменка І.А., Суворова В.О.,

за участю секретаря Фабіжевської Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі відділення № 1 філії «Одеське регіональне управління» Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» - «Про стягнення грошових коштів» за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Одеське регіональне управління» Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2015 року, -

ВСТАНОВИЛА:

20.03.2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, по якому просив стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти з поточного рахунку № 26201065019003 у розмірі 34352 дол. США та судові витрати.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилався на те, що між ним та АТ «Банк» Фінанси та Кредит» в особі Начальника відділення № 1 філії «Одеське РУ» АТ «Банк» Фінанси та Кредит» 29.12.2014 року був укладений договір про банківський строковий вклад (депозит) «Блискуча сімка» в доларах США № 328823/110635/07-14 від 29.12.2014 року, за умовами якого ОСОБА_2 передав, а відповідач отримав 22756,74 доларів США.

11.02.2015 року на підставі заяви ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 22756,74 доларів США були перераховані на його поточний рахунок № 26201065019003, та загальна сума грошових коштів разом з залишком на ньому складає 34352 доларів США, але позивач не може зняти зі свого поточного рахунку грошові кошти, він звертався до відповідача з письмовою вимогою про видачу йому вищезазначених коштів, але отримав відмову у зв'язку із відсутністю у АТ «Банк» Фінанси та Кредит» грошових коштів.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, про що надав відповідну заяву, згідно якої просив розглянути справу за його відсутністю, не заперечував проти ухвалення заочного рішення по справі.

Представник відповідача до суду не з'явився, будучи повідомленим належним чином.

Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 22.04.2015 року був задоволений позов ОСОБА_2, стягнуто з ПАТ «Банк» Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_2 грошові кошти з поточного рахунку № 26201065019003, у розмірі 34352 дол. США., стягнуто з ПАТ «Банк» Фінанси та Кредит» на користь держави судовий збір у розмірі 3654 грн.

21.08.2015 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Одеське регіональне управління» ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» подали апеляційну скаргу на вказане заочне рішення суду, по якій просять рішення районного суду скасувати, ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог, посилаючись на неповне зясування районним судом обставин по справі.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно дост. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

По справі встановлені наступні фактичні обставини.

29.12.2014 року між АТ «Банк» Фінанси та Кредит» в особі Начальника відділення № 1 філії «Одеське РУ» АТ «Банк» Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 був укладений договір № 328823/110635/07-14 про банківський строковий вклад (депозит) «Блискуча сімка» в доларах США, відповідно до якого банк прийняв кошти позивача у сумі 22 756,74 дол. США.

11.02.2015 року на підставі заяви ОСОБА_2 грошові кошти з депозитного рахунку у сумі 22 756,74 дол. США були перераховані на поточний рахунок позивача за № 26201065019003, де був залишок у розмірі 12 635,80 дол. США, що в загальному розмірі склало 34 752,78 дол. США, що підтверджується випискою з поточного рахунку № 26201065019003 від 11.02.2015 року.

Крім того, з вказаної виписки з поточного рахунку від 11.03.2015 року вбачається, що в період з 25.02.2015 року по 10.03.2015 року було здійснено виплати з рахунку в загальному розмірі 400 дол. США, в звязку з чим залишок на рахунку ОСОБА_2 на теперішній час складає 34 352 дол. США.

11.03.2015 року ОСОБА_2 звернувся до АТ «Банк» Фінанси та Кредит» із заявою про виплату з поточного рахунку № 26201065019003 його грошових коштів у розмірі 34 500 дол. США, однак вказаних коштів позивачу виплачено не було.

Пунктом 7.8. Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою Правління НБУ № 492 від 12.11.2003 року, за поточними рахунками в національній валюті фізичних осіб - резидентів здійснюються всі види розрахунково-касових операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Згідно із ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Частиною 1 ст. 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду, законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунку.

Відповідно до ч. 3 ст. 1068 ЦК України визначено, що банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Пунктом 1.4. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої 1 Постановою Правління НБУ № 22 від 21.01.2004 року встановлено, що розрахунковий документ - документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.

Відповідно до п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Статтею 1074 ЦК України встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Згідно із ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи вищенаведені положення законодавства та нормативних документів НБУ, колегія суддів погоджується з висновком районного суду про те, що оскільки позивач звертався до відповідача з приводу виплати коштів з належного йому рахунку, але відповідач такі дії не вчинив, у звязку з чим відповідач порушив права позивача на отримання його власних коштів.

Таким чином, обмеження права позивача щодо отримання коштів, які є його власністю, є безпідставною та такою, що суперечать чинному законодавству України.

Позивач був позбавлений права на вищезазначені грошові кошти у встановленому законом порядку, а тому має право на їх повернення відповідачем без будь-яких обмежень.

З аналізу положень ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вбачається, що при укладенні депозитного договору в доларах чи іншій валюті а також при наявності у банку ліцензії, яка дозволяє йому здійснення операцій з валютними цінностями, заборгованість банку перед клієнтом за депозитним договором має бути повернута останньому добровільно чи у судовому порядку саме в іноземній валюті вкладу, а не у національній валюті гривні.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

Таким чином, оскільки ОСОБА_2 правомірно здійснив вклад в іноземній валюті, тому виконання зобовязання банку має бути також у валюті вкладу.

Посилання банку в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції були порушені норми процесуального закону щодо територіальної підсудності справи, оскільки справа була розглянута за місцем знаходження відділення №1 філії «Одеське регіональне управління» ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», а не за місцем знаходження юридичної особи банку Фінанси та Кредит Шевченківського районного суду м. Київа, не можна вважати обґрунтованими.

Суд першої інстанції, відкриваючи провадження за позовом ОСОБА_2, правильно керувався положеннями п.7 ст. 110 ЦПК України, яка передбачає підсудність справ за вибором позивача, якщо позови виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, позови можуть предявлятися також за місцем їх знаходження. З матеріалів же вбачається, що позивач укладав договір банківського вкладу (депозиту) у відділенні № 1 філії «Одеське регіональне управління» ПАТ «Банк «Фінанси та кредит». У даному випадку порушення правил підсудності відсутнє.

Також, помилковим є посилання апелянта на Постанову НБУ№ 758 «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютного ринків України», відповідно до якої уповноважені банки зобовязані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати банків в межах 15000 гривень на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом НБУ.

В даному випадку районний суд правильно керувався вимогами ст.ст. 1068, 1074 ЦК України, які передбачають, що банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати грошові кошти та те, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Отже, у даному випадку слід керуватись положеннями закону, а не постановою НБУ, якка обмежує, передбачені законом права споживача банківських послуг.

Таким чином, наведені доводи апеляційної скарги є такими, що протирічать положенням закону, тому не заслуговують на увагу.

Право на захист є складовою частиною самого субєктивного права поряд із правом на власні дії, а також правом вимагати певної поведінки від зобовязаних осіб.

Цивільний інтерес підлягає захисту, якщо він не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Колегія суддів вважає, що районний суд, давши оцінку поясненням сторін по справі та на підставі сукупності зібраних по справі доказів, прийшов до правильного обґрунтованого висновку, що твердження позивача є доведеними та підтвердженими, у звязку з чим підлягаючими задоволенню.

Висновки суду першої інстанції відповідають вимогам норм права, на які посилається суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, зясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованих висновків про наявність правових підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги є неспроможними, висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Отже, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, є правильним по суті, відповідає вимогам ст. ст. 212-215 ЦПК України, підстави для його скасування та ухвалення нового рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Одеське регіональне управління» Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» - відхилити.

Заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Судді апеляційного суду

Одеської області ОСОБА_3

ОСОБА_4

ОСОБА_5

02.12.2015 року м. Одеса