Рішення № 54035393, 11.11.2015, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2/760/1476/15

Справа №760/27357/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2015 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі

головуючого судді - Усатової І.А.

при секретарі - Здорик Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Солом'янського РУГУ МВС України в м. Києві про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та вселення, -

В С Т А Н О В И В :

12.12.2013 року позивачка звернулась до суду з позовом і просить визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - кімнатою № АДРЕСА_1.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 1989 року зареєстрованим місцем проживання позивача та відповідача є: м. Київ, АДРЕСА_1.

Позивачка вказує на те, що до 11.04.1991 року вона з відповідачем, перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають сина - ОСОБА_3, 1980 р. н., та - доньку - ОСОБА_4, 1984 р. н., які також проживають за вищевказаною адресою.

Позивачка зазначає, що відповідач хоча і зареєстрований в кімнаті № АДРЕСА_1, але з 1991 року не проживає в ній, що дає їй підстави вважати, що він втратив право користування цим приміщенням.

Виходячи з того, що відповідач в спірному жилому приміщенні не проживає понад встановлений законом строк, залишив його добровільно, забрав особисті речі та виїхав з кімнати, витрат по утриманню кімнати не несе, житлово-комунальні послуги також не сплачує, просить задовольнити позов.

19.03.2014 року заочним рішенням Солом'янського районного суду міста Києва позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Солом'янського РУГУ МВС України в м. Києві про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задоволено.

Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування приміщенням в кімнаті № АДРЕСА_1.

25.12.2014 року ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва заочне рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 19.03.2014 року скасовано, а справу призначено до судового розгляду.

23.01.2015 року відповідач звернувся до суду з зустрічним позовом і просить зобов'язати ОСОБА_1 не чинити перешкод йому у користуванні кімнатою № АДРЕСА_1 та вселити його у спірне приміщення.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 23.03.1990 року він разом з позивачкою за первісним позовом (перебуваючи з нею у зареєстрованому шлюбі) та їхніми дітьми сином - ОСОБА_3, 1980 р. н., донькою - ОСОБА_4, 1984 р. н., проживав у кімнаті № АДРЕСА_1, яку отримав від ПАТ «НВП «Більшовик», а 14.11.2012 року отримав ордер № 27/12 на право зайняття з сім'єю з 4-х чоловік даного приміщення.

Позивач за зустрічним позовом зазначає, що внаслідок того, що спільне сімейне життя між ним та відповідачкою за зустрічним позовом не склалось, в 1991 році шлюб між ними було розірвано. Відповідач залишився проживати в кімнаті АДРЕСА_1 в м. Києві, а відповідачка за зустрічним позовом уклала інший шлюб та почала проживати зі своїм чоловіком в районі Русанівських садів в м. Києві.

Крім того, зазначає, що сімейне життя відповідачки за зустрічним позовом з другим чоловіком також не склалось, а шлюб був розірваний, відповідачка за зустрічним позовом в 2012 році повернулась в спірну кімнату та почала в ній проживати.

Так, позивач в зустрічному позові посилається на ту обставину, що весь цей час до повернення відповідачки за зустрічним позовом проживав в спірній квартирі та сплачував комунальні послуги, але 20 вересня 2013 року відповідачка за зустрічним позовом разом зі своїм співмешканцем та двома невідомими чоловіками, вдавшись до фізичного насилля, проти його волі виселили його з займаного житлового приміщення, після чого викинули речі та змінили замки від вхідних дверей, а тому був змушений проживати то у своєї сестри, то на роботі.

Позивачка за первісним позовом в судовому засіданні позов підтримала, просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, а в задоволенні позовних вимог зустрічного позову просила відмовити в повному обсязі.

Представник позивачки за первісним позовом в судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі, а в задоволенні позовних вимог зустрічного позову просив відмовити в повному обсязі.

Крім того, посилаючись на вимоги ст. 60 ЦПК України, представник позивачки за первісним позовом вважає, що позивачем за зустрічним позовом не надано доказів в підтвердження заявлених зустрічних позовних вимог.

Зокрема, в своїх письмових запереченнях проти зустрічного позову представник позивачки за первісним позовом посилається на те, що показами вісьмох свідків допитаних зі сторони ОСОБА_1, серед яких троє мешканців сусідніх кімнат, син сторін зі своєю дружиною, донька сторін зі своїм чоловіком, племінниця ОСОБА_1, спростовують твердження відповідача за первісним позовом проте, що до бійки, яка сталася 08.10.2013 р. в будинку АДРЕСА_1 в м. Києві, він постійно проживав в кімнаті НОМЕР_1., однак в зв'язку з тим, що позивачка за первісним позовом змінила замки та чинила перешкоди у користуванні спірною кімнатою він був змушений проживати то у своєї сестри, то на роботі, а тому з листопада 2012 року по день допиту свідків, відповідач за первісним позовом не проживав у спірній кімнаті НОМЕР_1 без поважних на те причин.

Представник позивача за зустрічним позовом в судовому засіданні зустрічний позов підтримав, просив задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі, проти первісного позову заперечував посилаючись на необґрунтованість заявлених вимог, та зазначав, що ОСОБА_2 не втрачав інтересу до спірної кімнати, а відсутність за місцем спірного проживання пов'язана з поважними причинами, що викликані тим, що позивачка за первісним позовом перешкоджає йому проживати у спірній кімнаті та його прав на проживання не визнає.

Заслухавши пояснення представників сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні за первісного позовом та задоволення зустрічних позовних вимог, виходячи з наступного.

Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Згідно зі ст. 9 ЖК України ніхто не може бути обмежений у праві користуватися жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбаченому законом.

Стаття 64 ЖК України визначає, що члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть обов'язки, пов'язанні з договором найму. Припинення сімейних відносин (розірвання шлюбу) не позбавляє сторони права користуватися займаним приміщенням. Відповідно до частини 4 статті 311 ЦК України фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом. Статтею 310 ЦК України визначено право фізичної особи на місце проживання.

Згідно зі ст.ст. 71,72 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

В постанові Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.03.1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» /з наступними змінами / роз'яснено, що у справах про визнання наймача або члена його сім»ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК України ) необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Суд звертає увагу на те, що предметом доказування у справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням є добровільність виїзду громадянина в інше місце проживання та не проживання у жилому приміщенні понад шести місяців, такі данні підтверджуються належними та допустимими доказами, які відповідно до ст. 57 ЦПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних у судовому засіданні як свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експерті.

Крім того, в межах розгляду даної справи та оцінюванні доказів наданих сторонами у справі, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція), яка гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов'язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р.), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р.).

Пункт 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п. 2 ст. 8 Конвенції.

Судом встановлено, що 14.11.2012 року ПАТ «НВП «БІЛЬШОВИК», на підставі спільного рішення адміністрації № 31 від 13.11.2012 року, ОСОБА_2 видано ордер № 27/12 на право зайняття з сім'єю з 4-х чоловік житлового приміщення житловою площею 16,4 кв.м., яке складається з однієї кімнати № АДРЕСА_1 у м. Києві (а.с. 36).

З матеріалів справи вбачається, що гуртожиток на АДРЕСА_1 в м. Києві, на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 03.10.2012 № 1724, безоплатно був прийнятий до комунальної власності територіальної громади міста Києва та переданий до сфери управління Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації на підставі акта приймання - передачі затвердженого розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 26.12.2012 № 2321.

Таким чином, на даний час спірне житлове приміщення в гуртожитку відноситься до державного житлового фонду.

Вбачається, що ОСОБА_2, є власником особового рахунку не приватизованого приміщення загальною площею 16,4 кв.м, яке знаходиться в гуртожитку по АДРЕСА_1, кімната НОМЕР_1, що підтверджується Довідкою форми №3 від 24.04.2015 року (а.с. 5).

Згідно довідки форми №3 від 09.12.2013 року, виданої комунальним підприємством «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» структурний підрозділ Центр обслуговування споживачів № 2 в кімнаті № АДРЕСА_1, з 23.03.1990 року зареєстровані: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 р.н (далі - відповідач за первісним позовом), ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3

Судом встановлено, що з 23.03.1990 року позивач за зустрічним позовом разом з позивачкою за первісним позовом (перебуваючи з нею у зареєстрованому шлюбі) та їхніми дітьми сином - ОСОБА_3, 1980 р. н., донькою - ОСОБА_4, 1984 р. н., проживав у кімнаті № АДРЕСА_1, яку отримав від заводу «Більшовик», як працівник.

Як встановлено вище, до 14.11.2012 року сторони займали спірне приміщення без відповідних на те правових підстав, виходячи з вимог стаття 129 ЖК України згідно якої єдиною підставою для вселення на надану жилу площу є ордер, який видається на підставі відповідного рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації .

Як встановлено судом та не заперечувалося сторонами, внаслідок того, що спільне сімейне життя між позивачем за зустрічним позовом та відповідачкою за зустрічним позовом не склалось, в 1991 році шлюб між ними було розірвано.

В судовому засіданні представник позивачки за первісним позовом просив визнати відповідача за первісним позовом таким, що втратив право користування спірною кімнатою, оскільки останній не проживає без поважних причин з 1991 року по 06.12.2013 року.

Проте, позивач за зустрічним позовом, заперечуючи проти доводів представника позивачки за первісним позовом посилається на ту обставину, що після їх розлучення він залишився проживати в кімнаті АДРЕСА_1 в м. Києві, а відповідачка за зустрічним позовом уклала інший шлюб та почала проживати зі своїм чоловіком в районі Русанівських садів в м. Києві, але через те, що її сімейне життя з другим чоловіком також не склалось, а шлюб був розірваний, вона в 2012 році повернулась в спірну кімнату та почала в ній проживати.

Суд не погоджується з доводами позивачки за первісним позовом про те, що відповідач за первісним позовом з 1991 року по 06.12.2013 року не проживає в кімнаті АДРЕСА_1 в м. Києві, без поважних на те причин, з огляду на наступне.

Так, свідок ОСОБА_6 у суді показав, що проживає в гуртожитку за адресою АДРЕСА_1 у м. Києві з 1990 року, знайомий зі сторонами у справі. Пояснив, що відповідач за первісним позовом після розлучення з позивачкою за первісним позовом проживав у сусідній кімнаті № НОМЕР_2 разом з ОСОБА_7. Вказував на те, що між сторонами у справі весь час були скандали, однак щодо скандалів з приводу користування кімнатою йому нічого не відомо. Інформацією щодо бійки між відповідачем за первісним позовом та співмешканцем позивачки за первісним позовом, яка мала місце 08.10.2013 року, не володіє. Вказав, що на час розгляду справи позивачка за первісним позовом у спірній кімнаті проживає одна.

Свідок ОСОБА_8 у суді показала, що проживає в гуртожитку за адресою АДРЕСА_1 у м. Києві з 1990 року, знайома зі сторонами у справі. Пояснила, що відповідач за первісним позовом проживав у сусідній кімнаті № НОМЕР_2 разом з ОСОБА_7, проте не пам'ятає з якого часу. Вказувала, що сторони між собою не спілкуються. Щодо скандалів з приводу користування кімнатою їй нічого не відомо, як і не відомо за яких обставин її залишив. Інформацією щодо бійки між відповідачем за первісним позовом та співмешканцем позивачки за первісним позовом, яка мала місце 08.10.2013 року, не володіє. ОСОБА_8 зауважила суду, що інформацію про стосунки між сторонами, яку надала суду, отримала від спілкування із сусідами по гуртожитку.

Свідок ОСОБА_9 у суді показала, що проживає в гуртожитку за адресою АДРЕСА_1 у м. Києві 17 років, знайома зі сторонами у справі. Пояснила, що відповідач за первісним позовом проживав у сусідній кімнаті № НОМЕР_2 разом з ОСОБА_7, проте на час розгляду справи давно з нею не проживав. Вказувала, що сторони по справі між собою не спілкуються. Щодо скандалів з приводу користування кімнатою їй нічого не відомо, як і не відомо за яких обставин її залишив. Інформацією щодо бійки між відповідачем за первісним позовом та співмешканцем позивачки за первісним позовом, яка мала місце 08.10.2013 року, не володіє.

Свідок ОСОБА_3 у суді показав, що є сином сторін. Проживав в кімнаті НОМЕР_1 в гуртожитку за адресою АДРЕСА_1 у м. Києві не постійно, а саме: з 1989-1997 рік, з 2000 року по жовтень 2005 рік, з 2007 - 2012 рік. Також, зазначив, що до 2012 року у спірній кімнаті проживала його сестра ОСОБА_5 разом з чоловіком ОСОБА_10. Пояснив, що відповідач за первісним позовом після розлучення з позивачкою за первісним позовом проживав у сусідній кімнаті № НОМЕР_2 разом з ОСОБА_7 з 1991-1992 рік, а в 2006 році проживав в кімнаті № 308. Місце проживання відповідача за первісним позовом на час розгляду справи і останні 6 місяців що передували розгляду справи йому не відоме, так-як останні 8-9 років його не бачив, знає що колись його батько проживав в районі Індустріального мосту в м. Києві, Щодо скандалів з приводу користування кімнатою йому нічого не відомо, як і не відомо випадки намагання відповідача за первісним позовом вселитись до спірної кімнати. Інформацією щодо бійки між відповідачем за первісним позовом та співмешканцем позивачки за первісним позовом, яка мала місце 08.10.2013 року, не володіє. На час розгляду справи позивачка за первісним позовом у спірній кімнаті проживає одна, речей відповідача за первісним позовом в спірній кімнаті не має.

Крім того, ОСОБА_3 пояснив суду, що в 2004 році в спірній кімнаті були проведені певні будівельні зміні і певна площа була відгороджена, в зв'язку з чим спірна кімната складалась вже з двох кімнат (кімната НОМЕР_1 та НОМЕР_1 А).

Свідок ОСОБА_11 у суді показала, що є дружиною ОСОБА_3. Вказувала на те, що між сторонами у справі були конфлікти, однак щодо скандалів з приводу користування кімнатою їй нічого не відомо, знає що відповідачем за первісним позовом викликалась міліція, в зв'язку з тим, що у нього була відсутня можливість забрати особисті речі. Зазначала проте, що спірна кімната є замалою та в ній весь час хтось проживав. Інформацією щодо бійки між відповідачем за первісним позовом та співмешканцем позивачки за первісним позовом, яка мала місце 08.10.2013 року, не володіє. На час розгляду справи речей відповідача за первісним позовом в спірній кімнаті не має.

Свідок ОСОБА_12 у суді показала, що є племінницею позивачки за первісним позовом. Вказувала на те, що з січня 2011-вересень 2013 року проживала разом з позивачкою у спірному приміщенні, яке складалась з двох кімнат (кімната НОМЕР_1 та НОМЕР_1 А), крім неї у кімнаті ще проживали ОСОБА_10 та ОСОБА_13 Підтвердила, що у зв»язку з відсутністю вільного місця в кімнаті, свого спального місця не мала, вимушена була відпочивати разом з тіткою на одному спальному місці. На час її проживання в спірній кімнаті особистих речей відповідача за первісним позовом не було. Щодо конфліктної ситуації з приводу користування кімнатою їй нічого не відомо. Інформацією щодо бійки між відповідачем за первісним позовом та співмешканцем позивачки за первісним позовом, яка мала місце 08.10.2013 року, не володіє. Не знає хто оплачував комунальні послуги за користування спірною кімнатою.

Свідок ОСОБА_10 у суді показав, що є чоловіком ОСОБА_5, яка є донькою позивачки за первісним позовом та відповідача за первісним позовом. Вказував на те, що з червня 2006 року по 07.03.2012 року разом зі своєю дружиною, проживав у спірній кімнаті, також там проживала ОСОБА_1 та ОСОБА_12. Зазначав, що в період з червня 2006 року по 07.03.2012 року відповідач за первісним позовом у спірній кімнаті не проживав, особистих речей його не було, перешкод у користуванні спірною кімнатою позивачка за первісним позовом не чинила, однак враховуючи одночасне проживання чотирьох дорослих осіб в спірній кварті (площа якої замала), то можливість проживання ОСОБА_2 разом з ними була відсутня, хоча з 2004 року спірна кімната складалась з двох кімнат (кімната НОМЕР_1 та НОМЕР_1 А) в зв'язку з встановлення перегородки. Вказував на те, що певний час ОСОБА_2 проживав в сусідній кімнаті № НОМЕР_2 в зв'язку з тим, що у нього з ОСОБА_7 є спільна дитина.

Крім того, ОСОБА_10 зазначав, що позивачка за первісним позовом з 2005 року більше одного року проживала в с. Рожни. Його дружина сплачувала комунальні платежі, проте докази на підтвердження їх сплати відсутні. Інформацією щодо бійки між відповідачем за первісним позовом та співмешканцем позивачки за первісним позовом, яка мала місце 08.10.2013 року, не володіє.

Свідок ОСОБА_5 у суді показала, що є донькою позивачки за первісним позовом та відповідача за первісним позовом. Вказує, ОСОБА_2, працюючи на заводі «БІЛЬШОВИК» отримав спірну кімнату для проживання, але з 1991 року ОСОБА_2, після розлучення з позивачкою за первісним позовом, перестав проживати в спірній кімнаті за власним бажанням, а вона разом з ОСОБА_1 та братом залишились там проживати. Зазначає, що вона як донька ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживала в спірній кімнаті безперервно з 1991 року по березень 2012 року. Особистих речей відповідача за первісним позовом не було, перешкод у користуванні спірною кімнатою позивачка за первісним позовом не чинила, а наявні стосунки між ними бути такі, що дозволяли їм проживати в одній кімнаті. Пояснила, що з 2004 року спірна кімната складалась з двох кімнат (кімната НОМЕР_1 та НОМЕР_1 А) в зв'язку з встановлення перегородки. Після зміни замків на вхідних дверях у спірній кімнаті, ОСОБА_2 до позивачки за первісним позовом з проханням надати нові ключі не звертався. Про те, хто сплачував оплату за житлово-комунальні послуги нічого не знає.

Вказувала на те, що певний час ОСОБА_2 проживав в сусідній кімнаті № НОМЕР_2 в зв'язку з тим, що у нього з ОСОБА_7 є спільна дитина. Інформацією щодо бійки між відповідачем за первісним позовом та співмешканцем позивачки за первісним позовом, яка мала місце 08.10.2013 року, не володіє.

Свідок ОСОБА_7 у суді показала, що проживає в гуртожитку за адресою АДРЕСА_1 у м. Києві кімната № НОМЕР_2 з 1991 року, знайома зі сторонами у справі. Пояснила, що від відповідача за первісним позовом має дитину, але разом вони не проживали. Позивачка за первісним позовом весь час перешкоджала ОСОБА_2 проживати у спірній кімнаті в той час, як у ній проживала вона разом з їх спільними дітьми. Зазначала, що ОСОБА_2 оплачував за житлово-комунальні послуги нараховані за користування спірною кімнатою. В 2004 році приймав участь в будові перегородки у спірній кімнаті. Якийсь час мав ключі від вхідних дверей спірної кімнати, проте після їх заміни на своє прохання надати нові так їх і не отримав. В зв'язку з тим, що у ОСОБА_2 не було ключів від спірної кімнати і йому зі сторони позивачки за первісним позовом чинились перешкоди у потрапляння до неї, в зв'язку з цим неодноразово викликався дільничний. Постійного місця проживання ОСОБА_2 не має. Пояснила, що самої бійки між відповідачем за первісним позовом та співмешканцем позивачки за первісним позовом, яка мала місце 08.10.2013 року не бачила, але після неї ОСОБА_2 прийшов до неї весь побитий та у крові. Після чого, намагалась разом з ОСОБА_2 поїхати то Солом'янського РУГУ МВС України в м. Києві, але їй було відмовлено.

Свідок ОСОБА_14 у суді показала, що проживала в гуртожитку за адресою АДРЕСА_1 у м. Києві з 1989 року по 1990 рік, знайома зі сторонами у справі.

Вказує на те, що у спірній кімнаті проживав разом з позивачкою за первісним позовом та їх спільними дітьми. Однак після розлучення з позивачкою за первісним позовом у 1991 році ОСОБА_2 весь час чинились перешкоди у користуванні спірною квартирою, однак ним справно сплачувались оплата за житливо - комунальні послуги. В зв'язку з тим, що ОСОБА_2 не мав можливості безперешкодно потрапляти до спірної кімнати він був вимушений проживати де прийдеться, а з 2008 року його позивачка за первісним позовом взагалі вигнала із спірної кімнати. Крім того, в 2012 році була присутня при тому, коли ОСОБА_2 не пускали до спірної кімнати. Пояснила, що самої бійки між відповідачем за первісним позовом та співмешканцем позивачки за первісним позовом, яка мала місце 08.10.2013 року не бачила, але після неї запропонувала ОСОБА_2 певний час пожити у неї. Переїхавши жити до неї своїх речей ОСОБА_2 не мав, так-як вони залишись у спірній кімнаті, а позивачка за первісним позовом їх не віддавала.

Свідок ОСОБА_15 у суді показала, що є рідною сестрою ОСОБА_2. Вказує на те, що працюючи на заводі «БІЛЬШОВИК» ОСОБА_2 отримав для проживання спірну кімнату, в якій до 1991 року проживав разом з позивачкою за первісним позовом та їх дітьми. Весь час між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були сварки. Зазначає, що намагалась їх примирити, проте її намагання були марними і в 1991 році ОСОБА_2 з ОСОБА_1 розлучились. Після розлучення ОСОБА_2 проживав де прийдеться, так-як зі сторони ОСОБА_1 йому весь час чинились перешкоди у користуванні спірною кімнатою. Вказує, що в спірній кімнаті були речі (крісло, ліжко) ОСОБА_2, які вона бачила приходячи до нього і приносячи йому їсти. Пояснила, що з 2004 року спірна кімната складалась з двох кімнат (кімната НОМЕР_1 та НОМЕР_1 А) в зв'язку з встановлення перегородки, в будівництві якої безпосередню участь приймав ОСОБА_2. Після зміни замків на вхідних дверях у спірній кімнаті, ОСОБА_2 неодноразово звертався до позивачки за первісним позовом з проханням надати йому нові, проте ОСОБА_1 відмовляла. В часи коли у ОСОБА_2 можливість потрапляти у спірну кімнату, він спав на своєму кріслі у кімнаті НОМЕР_1 А., а з ОСОБА_7 він однією сім'єю не проживав. Хоча ОСОБА_2 і чинились перешкоди у користуванні спірною кімнатою, однак комунальні платежі за неї сплачувались ним особисто.

Крім того, пояснила суду, що самої бійки між відповідачем за первісним позовом та співмешканцем позивачки за первісним позовом, яка мала місце 08.10.2013 року не бачила, але після неї ходила в міліцію, де надавала пояснення в яких зазначала, що неодноразово зверталась до ОСОБА_1 з проханням не виганяти ОСОБА_2 з спірної кімнати і надати йому можливість до виходу на пенсію в ній проживати.

Оцінивши покази вказаних вище свідків, суд вважає їх достовірними в частині не проживання відповідача у спірній кімнаті, проте свідкам ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_16, взагалі невідомо обставини за яких ОСОБА_2 не проживав у спірній кімнаті понад шість місяців, що передували даті звернення позивачки за первісним позовом до суду, а інформацією про стосунки між сторонами, отримували від спілкування із сусідами по гуртожитку, а тому суд показання цих свідків не може прийняти до уваги, враховуючи те, що вони ґрунтуються на чутках та власних припущеннях і по суті не відповідають вимогам їх належності та допустимості, як це зазначено в ст.ст.57-59 ЦПК України, що не дає суду підстави дійти висновку про відсутність відповідача за первісним позовом в спірному жилому приміщенні понад шести місяців без поважних на те причин.

Що стосується показань свідків ОСОБА_3, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_10, ОСОБА_5, хоча вони і є зацікавленими особами, суд вважає їх покази достовірними в частині наявності між сторонами у справі конфліктних та неприязних стосунків взагалі та внаслідок, користування спірною кімнатою. Які також, підтвердили, що замки у спірній кімнаті були змінені, а нових ключів у ОСОБА_2 не було. Крім того, з показань даних свідків судом було встановлено, що у спірній кімнати весь час проживало в середньому чотири дорослих особи, і місця для проживання ОСОБА_2 не було, а тому не проживання у спірній кімнаті відбувалось з підстав, що не залежали від його волі, хоча саме він від заводу «БІЛЬШОВИК» отримав спірну кімнату для проживання.

В той же час, судом приймаються до уваги показання свідків ОСОБА_15, ОСОБА_14, ОСОБА_7, як такі, що підтверджують незаконне позбавлення можливості відповідача за первісним позовом користуватись спірною кімнатою, наявність між сторонами спору з приводу користування спірною кімнатою. Конфлікт між сторонами щодо користування спірною кімнатою має тривалий характер, і в зв'язку з цим відповідач за первісним позовом не має можливості мешкати в ній через перешкоди з боку ОСОБА_1

Ставити під сумнів їх у суду немає підстав, а тому суд вважає їх належними та допустимими.

Враховуючи показання свідків, судом встановлено, що наявний факт не проживання у спірній кімнаті ОСОБА_2, однак таке не проживання зумовлено поважними причинами, а саме неприязними стосунками сторін, оскільки ОСОБА_1 чинить перешкоди у користуванні спірною кімнатою. В спірну кімнату ОСОБА_2 не пускає, комплект ключів не надає. А постійне проживання в спірній кімнаті в середньому чотирьох дорослих осіб, виключає можливість проживання у спірній кімнаті ОСОБА_2 через відсутність для нього спального місця.

Таким чином, судом встановлено, що між сторонами вже виникали спори з приводу користування спірною кімнатою. Конфлікт між сторонами щодо користування спірною кімнатою має тривалий характер, і в зв'язку з цим відповідач за первісним позовом не має можливості мешкати в ній через перешкоди з боку позивачки за первісним позовом.

Крім даних встановлених на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, пояснень свідків, серед допустимих письмових доказів слід відокремити належним чином завірений акт про не проживання особи за місцем реєстрації протягом певного періоду часу.

Як вбачається з матеріалів справи позивачка за первісним позовом надала суду акт від 06.12.2013 року, в якому ОСОБА_9, ОСОБА_17, ОСОБА_18 засвідчили, що відповідач не проживає за адресою кімната НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 у м. Києві з 1991 року по теперішній час. Даний акт засвідчений Начальником Центру обслуговування споживачів № 2 КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації ОСОБА_19

Однак, суд відмічає, що наданий позивачкою за первісним позовом акт про не проживання ОСОБА_2 в спірній кімнаті свідчать лише про його відсутність в кімнаті НОМЕР_1 певний час та не спростовують надані ОСОБА_2 докази щодо вчинення йому перешкод у користуванні житлом (а.с. 6) та надані в судовому засіданні показання свідків. У акті не зазначено, в який спосіб встановлювався факт не проживання в кімнаті з 1991 року і останні шість місяців які передували даті звернення позивачки за первісним позовом до суду. Крім того, в акті ОСОБА_9, ОСОБА_17, ОСОБА_20 не зазначили, чи встановлено ними наявність або відсутність особистих речей ОСОБА_2 у спірній кімнаті, тому суд оцінює наданий позивачкою за первісним позовом акт від 06.12.2013 року критично.

Таким чином, акт від 06.12.2013 року, не доводить факт не проживання відповідача за первісним позовом в спірній кімнаті понад шести місяців без поважних на те причин, тому з урахуванням вище наведеного не відповідає вимогам належності та допустимості, як це зазначено в ст.ст.57-59 ЦПК України, а тому не дає суду підстави дійти висновку про відсутність відповідача за первісним позовом в спірному жилому приміщенні понад шести місяців без поважних на те причин.

Безспірно встановлено, що станом на день подання позову та на день розгляду справи в спірній кімнаті фактично проживає ОСОБА_1

Оскільки, ОСОБА_2 отримав право на зайняття спірної кімнати на умовах, визначених Главою 4 ЖК України та Примірним положенням про гуртожитки, то відносини, які виникають у зв'язку з наймом житла, що перебуває у державній або комунальній власності, регулюються Житловим кодексом та іншими актами житлового законодавства (ч. 1 ст. 3 ЖК).

Суд відмічає, що ордер від 14.11.2012 року виданий ОСОБА_2 на право зайняття з сім'єю з 4-х чоловік житлового приміщення житловою площею 16,4 кв.м., яке складається з однієї кімнати № АДРЕСА_1 у м. Києві, є чинним, то саме він має всі правові підстави для користування спірним житловим приміщенням.

В зв'язку з тим, що шлюб між сторонами розірвано ще в 1991 році, а ордер на право зайняття спірної кімнати ОСОБА_2 отримав в 2012 році будучи розлученим, то припинення подружніх відносин між сторонами впливає на право позивачки за первісним позовом користування кімнатою НОМЕР_1, а оскільки глава 4 Житлового кодексу України "Користування гуртожитками" не передбачає застосування до цих правовідносин положень ст. 61 - 68 ЖК, то на позивачку не поширюються і положення ст. 64 ЖК України, згідно яких якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач і члени його сім'ї.

Таким чином, позивачка за первісним позовом станом на день розгляду справи не володіє правами, на захист яких спрямований поданий нею позов.

В той же час, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 не проживав у № АДРЕСА_1 з підстав, що не залежали від його волі, оскільки позивачкою за первісним позовом чинились перешкоди у користуванні спірною кімнатою, а тому суд не вбачає підстав для задоволення первісного позову.

Судом встановлено, що конфлікт між сторонами щодо користування спірною кімнатою має тривалий характер, і в зв'язку з цим відповідач за первісним позовом не має можливості мешкати в ній через перешкоди з боку позивачки за первісним позовом.

Щодо посилань позивачки за первісним позовом про те, що нею сплачувались комунальні платежі за весь час відсутності відповідача за первісним позовом в спірній кімнаті, суд не приймає до уваги виходячи з того, що така оплата нею не підтверджена, в той час як ОСОБА_2 до суду були надані копії сплачених рахунків за січень 2013 року, лютий 2013 року, червень 2013 року, жовтень 2013 року.

Крім того, з матеріалів справи вбачається та підтверджується поясненнями сторін, що позивачка за первісним позовом з вимогою до відповідача за первісним позовом щодо необхідності сплати відповідних платежів не зверталась та будь-яких заяв до ЖЕО щодо нарахування комунальних платежів лише на одну особу, внаслідок не проживання відповідача за первісним позовом за спірною адресою, не подавала.

Суд звертає увагу позивачки за первісним позовом на те, що вона не позбавлена можливості звернутися до відповідача за первісним позовом з вимогою щодо стягнення сплачених коштів в порядку регресу.

Таким чином, аналізуючи та оцінюючи зібрані у справу докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача за первісним позовом необґрунтовані та недоведені, а тому не знаходить підстав для їх задоволення.

Що стосується вимог за зустрічним позовом, то суд, вважає їх такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом, між позивачем за зустрічним позовом та співмешканцем відповідачки за зустрічним позовом сталася бійка, яка мала місце 08.10.2013 року, в зв'язку з цим подія зареєстрована до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013110090011846 від 09.10.2013 року, але кримінальне провадження закрито через відсутність в події складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.

Суд відмічає, що хоча зазначене кримінальне провадження і було закрито, через відсутність в події складу кримінального правопорушення, однак вкотре підтверджує наявність конфліктних та неприязних стосунків у сторін.

Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами ч. 1 ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Таким чином, законодавством України кожній особі гарантовано та закріплено право на судовий захист своїх прав та вільний вибір способів такого захисту.

Відповідно до ч.1 ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною 1 ст.60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки, ні позивачкою за первісним позовом, ні її представником в ході розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, викладених у первісному позові, щодо не проживання відповідача за первісним позовом в спірній кімнаті без поважних причин понад шість місяців, то суд прийшов до висновку, що ОСОБА_2 не проживав у № АДРЕСА_1 з підстав, що не залежали від його волі, оскільки позивачкою за первісним позовом чинились перешкоди у користуванні спірною кімнатою.

До того ж, як встановлено судом, позивачка за первісним позовом станом на день розгляду справи не володіє правами, на захист яких спрямований поданий нею позов, а тому і підстав для задоволення її вимог про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - кімнатою № АДРЕСА_1, у суду не має.

Враховуючи те, що конфлікт між сторонами щодо користування спірною кімнатою має тривалий характер, і в зв'язку з цим позивач за зустрічним позовом не має можливості мешкати в ній через перешкоди з боку відповідачки за зустрічним позовом, відповідача за зустрічним позовом було незаконно позбавлено можливості користування кімнатою № АДРЕСА_1, що підтверджується матеріалами справи та показаннями свідків, а тому суд приходить до висновку про необхідність зобов'язати ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні кімнатою та вселення відповідача ОСОБА_2 у спірну кімнату.

За таких обставин, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Солом'янського РУГУ МВС України в м. Києві про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням суд вважає за необхідне відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та вселення - задовольнити.

Керуючись ст.ст. 15 ч.1,16, ч. 1 ст.20 ЦК України, ст.ст.9,64,71, 72 ЖК Української РСР, ст.ст. 3,4,ч.1 ст.10,ч.ч.1,2 ст.11,57-60, НОМЕР_2, 212-215, 218 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Солом'янського РУГУ МВС України в м. Києві про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням та вселення - задовольнити.

Зобов'язати ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 у користуванні кімнатою № АДРЕСА_1.

Вселити ОСОБА_2 у кімнату № АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 243,60 грн.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: