Ухвала суду № 54035018, 30.11.2015, Київський районний суд м. Одеси

_____________________

Справа № 1512/7040/2012

Провадження № 2-р/520/74/15

УХВАЛА

30.11.2015 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Маломуж А.І.

за участю секретаря Месропянцевої О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 «Про розяснення рішення суду» по цивільній справі за уточненим позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики та акту прийому-передачі грошових коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики та акту прийому-передачі грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

В липні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогами до ОСОБА_2 Миколаївіни та ОСОБА_3 про стягнення з них, як зі спадкоємців померлого ОСОБА_4, заборгованості за договором позики, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_4

В якості підстав позову ОСОБА_1 послався на те, що 1 грудня 2006 року він за договором позики передав ОСОБА_4 сто пятдесят тисяч доларів США строком до 1 липня 2007 року. У березні 2007 року ОСОБА_4 помер, у зв'язку з чим позовні вимоги адресовані спадкоємцям померлого, а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Оскільки спадкоємці померлого відмовились повернути борг, позивач просив стягнути з них з урахуванням індексу інфляції та 3% річних борг у сумі 199848,49 доларів США, що становить 1510845,66 грн.

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулися до суду із зустрічними позовами про визнання недійсними договору позики та акту приймання-передачі грошових коштів, укладених між ОСОБА_1 та померлим ОСОБА_4

Зустрічні позови мотивовані тим, що договір позики укладено з порушенням норм Сімейного кодексу України без згоди дружини позичальника, а правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків та вчинений в доларах США, що не передбачено чинним законодавством України.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08.12.2010 року у справі №2-1364/10 в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 було відмовлено повністю. Зустрічні позови ОСОБА_3 і ОСОБА_2 буди задоволені частково, договір позики від 01.12.2006 року, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_4, був визнаний недійсним, в решті вимог було відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду Одеської області з апеляційною скаргою на зазначене рішення.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 28.04.2011 року у справі №22ц-2983/11 апеляційну скаргу ОСОБА_1 було відхилено, рішення Київського районного суду м. Одеси від 08.12.2010 року залишено без змін.

03 січня 2012 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати судові рішення, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, задовольнити його позов і відмовити в задоволенні зустрічних позовів.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 18 квітня 2012 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 28 квітня 2011 року скасовано, справу передано на новий розгляд суду першої інстанції.

29 травня 2012 року вищевказану цивільну справу прийнято до провадження Київським районним судом м. Одеси.

05 березня ОСОБА_1 в порядку ст. 31 ЦПК України звернувся до суду з заявою про зменшення розміру позовних вимог, якою просив стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, що проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1) та з ОСОБА_3, що проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2, що проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 м. Одеса 65091) грошові кошти в сумі 1 458 615 грн. (один мільйон чотириста пятдесят вісім тисяч шістсот п'ятнадцять гривень), що в грошовому еквіваленті в іноземній валюті за офіційним курсом НБУ складає 150 000 доларів США, в межах вартості 1/2 частини нежитлових приміщень цокольного поверху, що знаходяться в м. Одесі, вул. Академіка Вільямса під №59-в, корпус 1, та 1/2 частини трикімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням суду від 05.03.2014 року уточнені позовні вимоги первісного позивача були задоволенні у повному обсязі, а у задоволені зустрічного позову було відмовлено.

20.05.2014 року рішенням апеляційного суду Одеської області рішення Київського районного суду м.Одеси від 05.03.2014 року скасовано в частині задоволення позову ОСОБА_5 про стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3 боргу в сумі 1458615 гривень в межах вартості ? частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та в цій частині ухвалити нове рішення.

Ухвалою Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17 вересня 2014 року рішення апеляційного суду Одеської області від 20.05.2014 року скасовано, залишено в силі рішення Київського районного суду м.Одеси від 05 березня 2014 року.

Рішення набрало законної сили та позивач отримав виконавчий лист.

12.01.2015 року на адресу Київського районного суду м. Одеси надійшла заява від первісного позивача ОСОБА_1 про розяснення рішення Київського районного суду м.Одеси від 05.03.2014 року, оскільки постановою Першого Київського відділу Державної виконавчої служби ОМУЮ від 06.11.2014 року ОСОБА_1 було відмовлено у відкритті виконавчого провадження з посиланням на ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», а саме у звязку з тим, що суд в своєму рішенні не вказав, в якій частині рішення стосується кожного з відповідачів.

02.02.2015 року ухвалою Київського районного суду заяву ОСОБА_1 про розяснення рішення було задоволено в повному обсязі.

29.10.2015 року ухвалою апеляційного суду Одеської області ухвалу Київського районного суду від 02.02.2015 року було скасовано та направлено справу до першої інстанції про розяснення рішення з дотриманням норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції в своїй ухвалі вказує, що задовольняючи заяву котика В.Ф., суд першої інстанції не звернув увагу на те, порушене питання підлягає розгляду не в порядку розяснення рішення відповідно до статті 221 ЦПК України, а в порядку ухвалення додаткового рішення відповідно до статті 220 ЦПК України, оскільки в даному випадку має місце те, що суд першої інстанції, вирішивши питання ОСОБА_1 про право вимагати від спадкоємців померлого боржника задоволення своїх вимог в межах вартості одержаного в спадщину майна, не зазначив розміру часток у цьому зобовязанні кожного із спадкоємців окремо.

Оскільки, рішення та ухвали апеляційного суду мають преюдиційне значення для судів першої інстанції, суд приходить до висновку, що заява про розяснення рішення не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 221 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 «Про розяснення рішення суду» по цивільній справі за уточненим позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики та акту прийому-передачі грошових коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики та акту прийому-передачі грошових коштів залишити без задоволення

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали, згідно ч. 2 ст. 294 ЦПК України.

Суддя Маломуж А. І.