Рішення № 54019073, 01.12.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.12.2015Справа №910/14741/15

За позовом Публічного акціонерного товариства «Златобанк»

До Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк»

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Національний банк України

Про визнання договору недійсним

Головуючий суддя Ващенко Т.М.

Суддя Стасюк С.В.

Суддя Шкурдова Л.М.

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Шевчук А.С. представник за довіреністю № 33 від 15.05.15.

Агафонов А.В. представник за довіреністю № 356 від 01.10.15.

Від відповідача: Масеха Б.О. представник за довіреністю № б/н від 04.11.14.

Від третьої особи: Ліпов С.Л. представник за довіреністю № 18-02025/22981 від 06.04.15.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Златобанк» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» (далі - відповідач) про визнання недійсним договору застави майнових прав № 130215/1-Z від 13.02.15.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.15. порушено провадження у справі № 910/14741/15, на підставі ст. 27 ГПК України залучено до участі в розгляді даної справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Національний банк України (далі - третя особа), та призначено справу до розгляду на 09.07.15.

Ухвалою Господарського суду міста Києва судом вирішено здійснювати розгляд справи № 910/14741/15 в закритому судовому засіданні.

30.06.15. відповідачем через відділ діловодства суд убуло подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому Публічне акціонерне товариство «Діамантбанк» проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві.

В судовому засіданні 09.07.15. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 15.07.15., про що учасники судового процесу були повідомлені під розписку.

15.07.15. третьою особою через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 15.07.15. позивачем було подано письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 15.07.15. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 19.08.15., про що учасники судового процесу були повідомлені під розписку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.15. на підставі ст. 69 ГПК України було продовжено строк вирішення спору в даній справі на п'ятнадцять днів.

17.08.15. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

19.08.15. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 19.08.15. суд дійшов висновку про призначення колегіального розгляду справи, про що прийняв відповідну ухвалу.

За результатами автоматичного розподілу справу № 910/147421/15 було передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя Ващенко Т.М., суддя Стасюк С.В., суддя Шкурдова Л.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.08.15. вказаною колегією суддів було прийнято дану справу до свого провадження та призначено її до розгляду на 13.10.15.

12.10.15. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 13.10.15. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 21.10.15., про що учасники судового процесу були повідомлені під розписку.

В судовому засіданні 21.10.15. позивачем було подано письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 21.10.15. відповідачем було подано письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 21.10.15. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 17.11.15., про що учасники судового процесу були повідомлені під розписку.

09.11.15. та 17.11.15. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

17.11.15. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 17.11.15. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 01.12.15., про що учасники судового процесу були повідомлені під розписку.

Крім того, ухвалою суду від 17.11.15. було продовжено строк вирішення спору в даній справі на п'ятнадцять днів.

25.11.15. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

01.12.15. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 01.12.15. позивачем підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні 01.12.15. проти позову заперечував.

Третя особа в судовому засіданні 01.12.15. підтримала позовні вимоги позивача.

При здійсненні судового розгляду судом враховано, що розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. (§ 66 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.05. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду).

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/14741/15.

В судовому засіданні 01.12.15. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

13.02.15. між відповідачем, як заставодержателем, та позивачем, як заставодавцем, укладено договір застави майнових прав № 130215/1-Z (далі - договір), відповідно до умов якого (п. 1.1, п. 3.1) предметом договору є правовідносини сторін, що виникають в зв'язку із заставою майнових прав у забезпечення вимог заставодержателя відповідно до міжбанківської кредитної угоди, укладеної між позивачем і відповідачем, на підставі Генеральної угоди № 56/55 від 24.10.13. та світових повідомлень від 13.02.15. (далі - кредитний договір № 1). Предметом застави є вказане в п. 3.4 майнове право (право вимоги), що належить заставодавцю відповідно до міжбанківської кредитної угоди, укладеної між позивачем і відповідачем, на підставі Генеральної угоди № 56/55 від 24.10.13. та світових повідомлень від 13.02.15. (далі - кредитний договір № 2).

Відповідно до п. 3.4 договору предметом застави є майнове право заставодавця на одержання від заставодержателя наданих йому у вигляді кредиту коштів, що вказані в п. 3.2 договору - відповідно до кредитного договору № 2 заставодавець надав заставодержателю у користування кредит в розмірі 87 900 986,30 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує на те, що оскільки спірний договір був укладений позивачем без дозволу Національного банку України в порушення постанови Правління НБУ № 777/БТ від 04.12.14., то він є недійсним в силу положень ст. ст. 215, 227 ЦК України.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

У пункті 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних правових наслідків встановлені ст.ст. 215, 216 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частини першої статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Разом з тим, у пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору.

На підставі постанови правління Національного банку України від 13.02.15. № 105 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Златобанк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 13.02.15. № 30 "Про запровадження тимчасової адміністрації у АТ "Златобанк", згідно з яким з 14.02.15. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Златобанк". Тимчасову адміністрацію запроваджено строком на три місяці з 14.02.15. по 13.05.15. включно.

Відповідно до постанови правління НБУ від 12.05.15. № 310 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Златобанк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 13.05.15. № 99, «Про початок процедури ліквідації АБ «Златобанк» та призначення уповноваженої особи фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації та призначено уповноваженою особою фонду на ліквідацію строком на 1 рік з 18 год. 00 хв. 13 травня 2015 р. до 12 травня 2016 р. включно.

Відповідно до частиною 5 ст. 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент запровадження тимчасової адміністрації Банку) визначено, що під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Частиною 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у відповідній редакції) визначено, що протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Частиною 3 ст. 38 вказаного вище Закону (у відповідній редакції) визначено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Згідно положень частини 4 ст. 38 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у відповідній редакції), уповноважена особа Фонду: протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

Згідно правової позиції Вищого господарського суду України, яка викладена у пункті 2.5.2 постанови Пленуму „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.13., за змістом частини другої статті 215 Цивільного кодексу України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку.

За приписами статті 73 Закону України „Про банки і банківську діяльність" у разі порушення банками банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, нормативно-правових актів Національного банку України, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного.

Пунктом 12.3 розділу 12 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 346 від 17.08.12., встановлено, що рішення Правління Національного банку про віднесення банку до категорії проблемних містить, зокрема: строк, протягом якого проблемний банк зобов'язаний привести свою діяльність у відповідність до вимог законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, але не більше 180 днів; обмеження у діяльності банку; порядок та строки повідомлення проблемним банком про стан виконання заходів щодо фінансового оздоровлення банку, а також приведення банком своєї діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства.

Так, постановою Правління Національного банку України № 777/БТ від 04.12.14. «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Златобанк» до категорії проблемних», позивачу було заборонено надавати поруки та інші зобов'язання, було заборонено здійснювати погашення заборгованості шляхом набуття права власності на об'єкти застави без погодження з Національним банком України.

Таким чином, зазначеною постановою Правління Національного банку України № 777/БТ від 04.12.14. були встановлені обмеження у діяльності позивача, як юридичної особи, що входить до банківської системи України, а не обмеження повноважень щодо представництва банку особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи, а не випадків обмеження діяльності самої юридичної особи, а тому посилання позивача на ч. 3 ст. 92 ЦК України є безпідставним.

Відповідно до частини 1 статті 56 Закону України „Про Національний банк України", Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Враховуючи ту обставину, що спірний договір застави майнових прав був укладений позивачем 13.02.15. без дозволу Національного банку України, в порушення постанови Правління Національного банку України № 777/БТ від 04.12.14., такий договір має бути визнаний недійсним, як такий, що укладений юридичною особою, яка не мала права його вчиняти без отримання відповідно дозволу Національного банку України.

За таких обставин, позовні вимоги про визнання недійсним Договору застави майнових прав від 13.02.15. № 130215/1-Z підлягають задоволенню в силу положень ст. 215 Цивільного кодексу України, оскільки позивачем недодержано в момент вчинення правочину вимог щодо отримання дозволу Національного банку України на укладення спірного договору, тобто стороною договору при його укладенні було порушено господарську компетенцію.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 10.11.15. у справі № 910/24993/14.

Все викладене вище в сукупності спростовує доводи відповідача, викладені в його письмових поясненнях.

При цьому суд зауважує, що посилання позивача на ст. 227 ЦК України є помилковими з огляду на наступне.

Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним (ч. 1 ст. 227 ЦК України).

Отже дія вказаної статті не поширюється на правочин, на вчинення якого необхідно мати інші погодження.

Щодо посилань відповідача на те, що даний позов спрямований на унеможливлення відповідачем задовольнити свої вимоги у позачерговому порядку у відповідності до приписів ч. 3 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", суд вважає за доцільне зазначити, що рішенням Господарського суду міста Києва від 10.08.15. у справі № 910/13194/15, яке набрало законної сили, в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» до Публічного акціонерного товариства «Златобанк» про звернення стягнення на предмет застави за договором застави майнових прав від 13.02.15. № 130215/1-Z відмовлено повністю з посиланням на положення Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та на введення у Публічного акціонерного товариства «Златобанк» процедури ліквідації.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд враховує таке.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, чинній станом на день звернення позивача з даним позовом до суду), уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звільняється від сплати судового збору у справах, пов'язаних зі здійсненням тимчасової адміністрації та ліквідації банків.

Відповідно до ч. 3 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Таким чином, судовий збір відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача та стягується в доход спеціального фонду Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним Договір застави майнових прав від 13.02.15. № 130215/1-Z, укладений між Публічним акціонерним товариством «Златобанк» (01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, б. 17/52; ідентифікаційний код 35894495) та Публічним акціонерним товариством «Діамантбанк» (04070, м. Київ, Контрактова площа, б. 10-А; ідентифікаційний код 23362711) .

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк» (04070, м. Київ, Контрактова площа, б. 10-А; ідентифікаційний код 23362711) в доход спеціального фонду Державного бюджету України 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. судового збору.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 03.12.15.

Головуючий суддя Т.М. Ващенко

Суддя С.В. Стасюк

Суддя Л.М. Шкурдова