Ухвала суду № 54018394, 19.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" листопада 2015 р. м. Київ К/800/59135/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Мартиненко Г.В.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 19.11.2015 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Приватного малого підприємства „Принцип" на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30.10.2014

у справі № 822/1270/14

за позовом Приватного малого підприємства „Принцип"

до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного

управління Міндоходів у Хмельницькій області

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Приватне мале підприємство „Принцип" звернулось до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області про скасування податкового повідомлення - рішення № 0006042201/3027 від 25.12.2013.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.09.2014 позовні вимоги задоволено, скасовано податкове повідомлення - рішення № 0006042201/3027 від 25.12.2013.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30.10.2014 постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.09.2014 скасовано, прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції позивач оскаржив її в касаційному порядку.

В скарзі позивач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2012 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 по 31.12.2012 та складено акт №5071/22-25-22-01/22773797 від 13.12.2013.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0006042201/3027 від 25.12.2013, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на 374494 грн., штрафні (фінансові) санкції 93624 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 159.1.2, пп. 159.1.3 п. 159.1 ст. 159 ПК України, занижено податок на прибуток на загальну суму 135064 грн., , п.187.1 ст.187, п.198.1, п.198.3, п.198.4, п.198.6 ст.198, пп.201.4 п.201.6 ст.201 ПК України в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на суму 374494 грн.

Відповідно до вимог пп. 14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 138.1 ст.138 ПК України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктом 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Статтею 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Згідно п.п.159.1.3 п.159.1 ст.159 Податкового Кодексу України повідомлення про зменшення доходу або витрат з посиланням на положення пп. 159.1 та/або 159.1.2 цього пункту платник податку - продавець або покупець надає органу державної податкової служби разом з декларацією за звітний податковий період та копіями документів, які підтверджують наявність заборгованості (договорами купівлі-продажу, рішеннями суду, тощо).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у звітних податкових періодах 2011 року: 2 квартал 2011 року, 2-3 квартали 2011 року, 2-4 квартали 2011 року позивачем самостійно не зменшено витрати на вартість заборгованості, визнану Господарським судом Хмельницької області та не повідомлено Державну податкову службу про зменшення витрат з посиланням на положення пп.159.1.2 Податкового кодексу.

Відповідачу підприємством наданий наказ про примусове виконання рішення господарського суду Хмельницької області по справі №3/2009-10 від 03.06.2011, яким стягнуто з ПП „Гурманпродукт" на користь позивача 704682 грн. заборгованості, державне мито в розмірі 7046, 82 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236 грн., дане рішення набрало чинності 03.06.2011.

Разом з тим, відповідно до п. 1 підрозділу 4 розділу ХХ ПК України передбачено, що розділ III цього Кодексу застосовується під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року, якщо інше не встановлено цим підрозділом.

Оскільки, заходи щодо стягнення заборгованості за договорами розпочалися до набрання чинності розділом III Податкового кодексу України „Податок на прибуток підприємств", норми пункту 159.1 ст.159 цього Кодексу на ці правовідносини не поширюються.

Як вбачається зі змісту вищенаведених правових норм та фактично встановлених обставин справи, набрання законної сили судовим рішенням в першому півріччі 2011 року не породжувало у позивача обов'язку зменшувати свої валові витрати.

Стосовно взаємовідносин із ФОП ОСОБА_1. та ПП „Подільська будівельно-інвестиційна компанія".

Контрагентами позивача ФОП ОСОБА_1. виконано будівельних робіт на загальну суму 303648 грн. в тому числі податок на додану вартість в сумі 50608 грн., ПП „Подільська будівельно-інвестиційна компанія" виконано будівельних робіт на загальну суму 290000 грн. в тому числі податок на додану вартість в сумі 48333 грн.

В договорах вказано, що Підрядник має право залучати за власним вибором до виконання обсягів робіт субпідрядні спеціалізовані будівельні та інші організації.

Документального підтвердження використання субпідрядних організацій чи доказів залучення до виконання будівельно-ремонтних робіт фізичних осіб по разових трудових угодах ні під час перевірки, ні під час розгляду справи в суді не надано.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Не можуть бути підставою для інших висновків доводи відповідача, що надані ФОП ОСОБА_1. та ПП „Подільська будівельно-інвестиційна компанія" позивачу підрядні будівельні роботи не мали реального характеру, з огляду на відсутність у ФОП ОСОБА_1. та ПП „Подільська будівельно-інвестиційна компанія" достатніх трудових ресурсів, оскільки відсутність трудових ресурсів, не спростовують реальності зазначеної операції, адже укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі надання передбачених договором послуг; податкове законодавство не ставить право платника на витрати та податковий кредит в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється контрагентом виконання договору.

Таким чином, неможливість здійснювати господарську діяльність не є підставами для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту по податку на додану вартість, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною.

До того ж, податкова інспекція не довела невиконання, передбачених договором, робіт.

Стосовно відносин позивача з контрагентом ТОВ „Експансія".

Позивачем до податкового кредиту у грудні 2011 року віднесено суми податку на додану вартість на суму 141183 грн.: згідно наступних податкових накладних, виписаних продавцем ТОВ „Експансія": №251/002 від 02.12.2011 на суму податку на додану вартість 25192 грн., №2711/002 від 08.12.2011 на суму податку на додану вартість 21335 грн., № 7273/002 від 19.12.2011 на суму податку на додану вартість 66715 грн., №12136/002 від 28.12.2011 на суму податку на додану вартість 27941 грн., і які зазначені у реєстрі отриманих податкових накладних за грудень 2011 року.

Проте, до перевірки надано податкові накладні, виписані продавцем ТОВ „Експансія" за іншими датами: №251/002 від 01.12.2011 на суму податку на додану вартість 25192 грн., № 2711/002 від 07.12.2011 на суму податку на додану вартість 21335 грн., № 7273/002 від 18.12.2011 на суму податку на додану вартість 66715 грн., № 12136/002 від 27.12.2011 на суму податку на додану вартість 27941 грн.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Отже, податкова накладна вважається прийнятою протягом того операційного дня, коли вона була надіслана платником податків для реєстрації.

Окремий недолік податкової накладної сам по собі не може бути безумовною підставою для позбавлення податкової накладної сили звітного податкового і одночасно розрахункового документа, а відтак позбавлення покупця права на формування податкового кредиту.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем виконані всі умови, передбачені Податковим кодексом України, які надають йому правові підстави для нарахування податкового кредиту.

Зазначене судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення взято до уваги не було, що призвело до безпідставного скасування рішення суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Приватного малого підприємства „Принцип" на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30.10.2014 у справі № 822/1270/14 слід задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.09.2014 залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного малого підприємства „Принцип" задовольнити.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30.10.2014 у справі № 822/1270/14 скасувати.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.09.2014 у справі № 822/1270/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко