Ухвала суду № 54018393, 19.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" листопада 2015 р. м. Київ К/800/17229/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Мартиненко Г.В.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 19.11.2015 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Філіпс Україна" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.12.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2014

у справі № 826/12782/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Філіпс Україна"

до Окружної державної податкової служби-Центральний офіс з

обслуговування великих платників податків Державної

податкової служби

про скасування податкових повідомлень - рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Філіпс Україна" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Окружної державної податкової служби-Центральний офіс з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби (правонаступник - Міжрегіональне головне управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників) про скасування податкових повідомлень - рішень: № 0000534220 від 18.05.2013, № 0000524220 від 18.05.2013.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.12.2013 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2014 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.12.2013 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції позивач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012 та складено акт № 464/42-20/33744042 від 25.04.2013.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000534220 від 18.05.2013, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 3914321, 50 грн.: 3394157 грн. основний платіж, 520164, 50 грн. штрафні санкції; № 0000524220 від 18.05.2013, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 3744498 грн.: 3017538 грн. основний платіж, 726960 грн. штрафні санкції.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, пп. 5.4.3 п. 5.4 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", п. 137.1 ст. 137, п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, абз. 2 пп. 140.1.4 п. 140.1, п. 140.2 ст. 140 Податкового кодексу України, занижено податок на прибуток на загальну суму 3513683 грн.; пп. 7.2.8 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" та п. 187.1, ст. 187, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, занижено податок на додану вартість на 3562363 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем віднесено до складу інших витрат витрати в сумі 12198878 грн. по гарантійному ремонту і гарантійному обслуговуванню.

Позивачем було укладено договори з організаціями Сервісного гарантійного обслуговування продукції марки Philips з наступними підприємствами ТОВ „Комел" та ТОВ „Топаз-Сервіс".

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 зазначеного Закону).

Згідно з пп. 5.4.3 п. 5.4 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" до валових витрат включаються будь-які витрати на гарантійний ремонт (обслуговування) або гарантійні заміни товарів, проданих платником податку, вартість яких не компенсується за рахунок покупців таких товарів, але не більше від суми, яка відповідає рівню гарантійних замін, прийнятих (оприлюднених) платником податку, але не вище 10 відсотків від сукупної вартості таких товарів, що були продані, та по яких не закінчився строк гарантійного обслуговування. У разі здійснення гарантійних замін товарів платник податку зобов'язаний вести окремий облік бракованих товарів, повернутих покупцями, а також облік покупців, що отримали таку заміну або послуги з ремонту (обслуговування), у порядку, встановленому центральним податковим органом.

Здійснення заміни товару без зворотного отримання бракованого товару або без належного ведення зазначеного обліку не дає права на збільшення валових витрат продавця такого товару на вартість замін. Вказані норми кореспондуються з нормами Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011.

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 зазначеного Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Норми вказаного Кодексу передбачають як підставу для невключення до витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових платіжних документів, а тому неможливість віднесення до витрат підприємства сум, що не підтверджені будь-якими документами взагалі.

Однак, як встановлено судами, всі необхідні первинні бухгалтерські документи на оплату товарів, робіт були у позивача в наявності та надані для перевірки; договори, укладені між позивачем та вищевказаними контрагентами не були визнані недійсними в установленому законодавством порядку.

Установлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється (п. 140.5 ст. 140 Податкового кодексу України).

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 зазначеного Кодексу податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п. 198.1 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 200.1, 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пп.140.1.4. п.140.1. ст.140 Податкового Кодексу України платник податку на прибуток має право відносити на витрати (що вважаються при визначенні об'єкта оподаткування) будь-які витрати на гарантійний ремонт (обслуговування) або гарантійні заміни товарів, проданих платником податку, вартість яких не компенсується за рахунок покупців таких товарів, у розмірі, що відповідає рівню гарантійних замін, прийнятих/оприлюднених платником податків.

Відповідач зазначає, що облік покупців, що отримали гарантійну заміну товарів або послуги з гарантійного ремонту повинен здійснюватися відповідно до наказу ДДПА України від 28.02.2011 №112 „Про затвердження Порядку обліку покупців, що отримали гарантійну заміну товарів або послуги з гарантійного ремонту (обслуговування)".

Слід зазначити, що вказаний наказ втратив чинність згідно з наказом Міністерства фінансів України від 03.12.2012 №1263.

Судами не враховано, що гарантійні витрати - це витрати подвійного призначення, а тому вони можуть бути віднесені до податкових при виконанні певних вимог, визначених п.140.1.4. ПК України.

Саме за таких умов позивач надає гарантійні послуги: товари, які покупці повертають для гарантійного ремонту або заміни, знаходяться на гарантії; покупець не компенсує витрати на гарантійний ремонт (обслуговування) або заміну товарів; умови та термін гарантійного обслуговування (заміни товарів) оприлюднені платником податку (поширене в рекламі, технічній документації та в договорі); ведеться облік покупців, що отримали гарантійну заміну товару або послуги з ремонту (обслуговування); заміна товару супроводжується зворотним отриманням бракованого товару.

Гарантійне обслуговування означає після продажне обслуговування протягом гарантійного терміну товару.

Гарантійний термін на кожен товар призначається окремо і вказується у гарантійному талоні Philips.

Для компенсації витрат на сервісне обслуговування виконавець зобов'язався готувати звіти про проведену роботу кожен тиждень. Звіти складаються у електронному вигляді погодженого сторонами формату.

Вартість послуг виконавця визначається в Додатку 1 до цього договору. Вартість послуг включає вартість гарантійного обслуговування товару, запасних частин, які були використані під час цього гарантійного обслуговування.

Згідно п.140.5 ст.140 Податкового кодексу України установлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється.

З огляд на вищезазначені положення податкового законодавства та встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів, що положення Податкового кодексу України не містять жодних обмежень в цілях визначення платником податків витрат на гарантійний ремонт (обслуговування) або гарантійні заміни товарів.

В матеріалах справи відсутні докази встановлення податковим органом обставин на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем з його контрагентами, що мали місце під час здійснення позивачем підприємницької діяльності.

Стосовно правовідносини з контрагентами позивача: ПП „Ай Кью Комунікейшенс", ТОВ „Агелес", ТОВ „Трой Україна", ТОВ „Ван Сорс".

Між позивачем (Принципал) та ПП „Ай Кью Комунікейшенс" (Агент) було укладено агентський договір № 21/06-10 від 21.06.2010, відповідно до якого агент зобов'язувався з метою підвищення об'єму продаж позивача здійснювати дії щодо проведення рекламних заходів, здійснювати рекламні й інші послуги, а принципал зобов'язувався оплачувати такі послуги.

Між позивачем (Замовник) та ТОВ „Агелес" (Виконавець) було укладено договір № 132011 від 09.11.2011 про надання консультаційних послуг, за умовами якого виконавець зобов'язувався надати замовнику послуги із консультаційного обслуговування щодо функціональності та конфігурації програмного забезпечення SAP ERP, а замовник зобов'язаний був прийняти надані послуги та сплатити їх в строк та на умовах, визначених договором.

Між позивачем (Покупець) було укладено договір поставки № 01/08 від 01.08.2008 з ТОВ „Трой Україна" (Постачальник), за умовами якого постачальник зобов'язаний поставити набори склянок, а покупець - прийняти і оплатити поставлений товар.

Відповідно до умов договору № 1-10/2006, з урахуванням внесених в подальшому до нього змін, укладеного між позивачем та ТОВ „ЮНУС", що було перейменоване в ТОВ „Ван Сорс", виконавець на платній основі був зобов?язаний здійснювати прибирання приміщень замовника.

Сплачені за отриманий товар та надані послуги кошти були включені позивачем до валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість відповідних звітних періодів.

Згідно зі ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України).

Не відносяться до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, та витрати, не підтверджених відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.1 та пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

У відповідності до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що доводи відповідача сформовані на підставі актів Державних податкових інспекцій Солом'янського, Шевченківського, Дніпровського районів м. Києва, про здійснення взаємовідносин ПП „Ай Кью Комунікейшенс", ТОВ „Агелес", ТОВ „Трой Україна" та ТОВ „ВАН СОРС", згідно з якими встановлено відсутність об'єктів оподаткування по даним підприємствах, зроблено висновки щодо неможливості ведення господарської діяльності у зв'язку з відсутністю основних фондів, трудових ресурсів, незнаходженням підприємств за реєстраційними та фактичними адресами тощо.

Враховуючи вищенаведені положення податкового законодавства, суд касаційної інстанції наголошує на тому, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме - платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання своїм контрагентом податкових зобов'язань.

Крім того, з аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Тобто, необхідною умовою для віднесення до податкового кредиту сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції та законності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів платника у процесі здійснення господарської операції; встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку; подальше використання придбаних платником товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності.

Не встановлення в судовому процесі вище зазначених обставин як таких, що мають суттєве значення у справі з огляду на неможливість правильно вирішити спір без їх з'ясування, відповідно до частини другої ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень у зв'язку з їх не відповідністю вимогам частин 4 та 5 ст. 11, частині 1 ст. 138 та ст. 159 цього Кодексу.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Філіпс Україна" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.12.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2014 у справі № 826/12782/13-а задовольнити, постанову та ухвалу скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Філіпс Україна" задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.12.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.03.2014 у справі № 826/12782/13-а скасувати.

Справу № 826/12782/13-а направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко