Ухвала суду № 54018323, 26.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2015 року м. Київ К/800/9730/15

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівМаслія В. І., Черпіцької Л. Т.,розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Рубіжному Луганської області на постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від 12 листопада 2014 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в м. Рубіжному Луганської області про визнання рішення протиправним, зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Рубіжному Луганської області, в якому просила визнати незаконною відмову відповідача у виплаті грошової винагороди та зобов'язати останнього призначити пенсію за віком, а також нарахувати та виплатити грошову допомогу у розмірі 10 місячних пенсій.

Постановою Рубіжанського міського суду Луганської області від 12 листопада 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2015 року, позов задоволено частково:

визнано неправомірними дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплати позивачеві допомоги в розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення відповідно до пункту 7-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;

зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову та ухвалою апеляційного суду про залишення його без змін, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій ставить питання про скасування таких рішень та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Заперечень не надходило.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи в установлених статтею 220 КАС межах, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як установлено судами, 01 жовтня 1980 року позивач прийнята до Кремінського міськпрофтехучилища на посаду викладача, далі працювала на посаді викладача в різноманітних навчальних закладах освіти, з 10 січня 1993 року прийнята на посаду вчителя обслуговуючої праці за переведенням до Рубіжанської санаторної школи-інтернату, яка неодноразово реорганізовувалася та змінювала назву; на час звернення до суду позивач працювала на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи в Рубіжанському обласному навчально-реабілітаційному центрі. Під час розгляду справи судом першої інстанції заклад мав назву - Комунальний заклад «Рубіжанська обласна загальноосвітня санаторна школа-інтернат I-III ступенів».

З 22 серпня 2014 року позивач перебуває на обліку в УПФУ в м. Рубіжне Луганської області та з 29 липня 2014 року позивачу призначена та отримується пенсія за віком відповідно до заяви від 05 серпня 2014 року.

Втім, за заявою позивача від 22 серпня 2014 року рішенням від 01 вересня 2014 року № 36/Л-14 відповідач відмовив у виплаті грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій, обґрунтувавши таку відмову тим, що навчально-реабілітаційний центр не включений до Переліку закладів, установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, а тому період роботи в Рубіжанському навчально-реабілітаційному центрі до страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, не може бути зарахований до спеціального стажу.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач заявила цей позов.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо відмови у виплаті грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій згідно з пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Колегія суддів погоджується з висновками судів з огляду на наступне.

Згідно із пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального захисту при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджений у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Стаття 37 Закону України «Про освіту» визначає, що для дітей, які не мають необхідних умов для виховання і навчання в сім'ї, створюються загальноосвітні школи-інтернати; для дітей, які потребують тривалого лікування, створюються дошкільні навчальні заклади, загальноосвітні санаторні школи-інтернати, дитячі будинки; для осіб, які мають вади у фізичному чи розумовому розвитку і не можуть навчатися в масових навчальних закладах, створюються спеціальні загальноосвітні школи-інтернати, школи, дитячі будинки, дошкільні та інші навчальні заклади з утриманням за рахунок держави.

Відповідно до Положення про загальноосвітню школу-інтернат та загальноосвітню санаторну школу-інтернат, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 12 червня 2003 року № 363, загальноосвітня школа-інтернат це загальноосвітній навчальний заклад І-ІІ, І-ІІІ ступенів, що забезпечує реалізацію права дітей, які потребують соціальної допомоги, на загальну середню освіту; загальноосвітня санаторна школа-інтернат це загальноосвітній навчальний заклад І-ІІ, І-ІІІ ступенів з відповідним медичним профілем, що забезпечує реалізацію права дітей, які потребують тривалого лікування та реабілітації, на загальну середню освіту.

Згідно із постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників» від 14 червня 2000 року № 963 викладачі всіх спеціальностей є педагогічними працівниками.

Постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 2003 року № 909 затверджено перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років працівникам освіти за наявності спеціального стажу роботи не менше 25 років, серед яких і викладачі загальноосвітніх навчальних закладів.

Відповідно до пунктів 5 та 6 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати» від 23 листопада 2011 року № 1191, грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків 35 років, для жінок 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

Для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 та 28 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», станом на день її призначення.

За таких обставин позивач відповідає визначеним законом критеріям, необхідним для отримання грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти її місячних пенсій станом на день її призначення, а суди дійшли вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у відповідній частині.

Доводи касаційної скарги щодо невідповідності займаної позивачем посади (під час роботи у навчально-реабілітаційному центрі) вимогам для зарахування такої роботи до страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, спростовуються викладеними вище обставинами справи.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій, підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Рубіжному Луганської області залишити без задоволення, а постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від 12 листопада 2014 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: