Постанова № 54015222, 24.11.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2015 року № 876/10887/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:Гінди О.М.

суддів:Качмара В.Я., Ніколіна В.В.

за участю секретаря судових засідань:ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Чопської митниці Міндоходів на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2014 року у справі за позовом Дочірнього підприємства «Барва-Авто» Товариства з обмеженою відповідальністю «Барва» до Чопської митниці Міндоходів про встановлення відсутності компетенції,

встановив:

11.12.2013 ДП «Барва -Авто» ТОВ «Барва» звернулося в суд з позовом до Чопської митниці Міндоходів у якому просило встановити відсутність компетенції у відповідача щодо повернення бортового напівпричепа марки «SCHMITZ», моделі S01, 2004 року випуску, номер шасі WSMS6980000525148, реєстраційний номер НОМЕР_1.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що після передачі кримінальної справи № 2011/305/03 в прокуратуру Закарпатської області, 02.02.2011 між Позивачем та Відповідачем припинив свою дію Договір від 31.01.2011 та припинилися будь-які правовідносини по зберіганню. Вилучення напівпричіпа марки «SCHMITZ», що перебував у статусі речового доказу у кримінальній справі, і відповідно його зберігання, регулюється нормами кримінального законодавства. Позивач не може нести жодних зобовязань по договору перед Чопською митницею, оскільки з 04.02.2011 відповідно до ст. 79 КПК України всі речові докази по кримінальній справі № 2011/305/03 перейшли до Управління Служби безпеки України в Закарпатській області. Питання відшкодування витрат понесених при зберігання речових доказів повинно вирішуватись судом про що зазначається у рішенні суду по кримінальній справі відносно обвинуваченого ОСОБА_3 (ст.ст. 91, 93 КПК України). Оскільки вироком Ужгородського міськрайонного суду від 04.04.2011р. №1-544/11 по кримінальній справі №2011/305/03 визнано винним ОСОБА_3, то він і повинен відшкодовувати будь-які понесені витрати по зберіганню бортового напівпричепа марки «SCHMITZ», моделі S 01, 2004 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, але тільки за умови якщо це було визначено вироком суду. Договір від 31.01.2011 є безоплатним. Відсутній належним чином зафіксований факт понесення Чопською митницею будь-яких витрат, не доведено наявність причинно-наслідкового звязку між виконанням договору зберігання і витратами які вимагає сплатити Чопська митниця.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.10.2014 позов задоволено повністю.

Із цією постановою не погодився відповідач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така прийнята з неповним зясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому просить її скасувати, а провадження у справі закрити.

Представник позивача у судовому засіданні апеляційну скаргу заперечив та просить залишити її без задоволення.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, хоча належним чином повідомлений про його дату, час та місце, а тому у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України, апеляційний розгляд справи проведено у його відсутності.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевірив матеріали справи та обговорив підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 27.01.2011 Чопською митницею складено протокол про порушення митних правил № 0178/30502/11, щодо ОСОБА_3, який працював водієм ДП «Барва-Авто» ТОВ «Барва», та вилучено, зокрема, напівпричіп марки «SCHMITZ», моделі «S 01», синього кольору, 2004 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, код УКТ ЗЕД НОМЕР_2.

28.01.2011 постановою т.в.о. начальника Чопської митниці порушено кримінальну справу відносно громадянина України ОСОБА_3 по факту незаконного переміщення ним через митний кордон України з приховуванням від митного контролю товару, за ознаками складу злочину передбаченого ч. 2 ст. 201 КК України.

31.01.2011 між Чопською митницею (поклажодавець) та ДП «Барва-Авто» ТОВ «Барва» (зберігач) був укладений договір № 51 про відповідальне зберігання майна (вказаного вище напівпричепа), який постановою головного інспектора відділу дізнання та провадження у справах про порушення митних правил ОСОБА_4 від 31.01.2011 визнаний речовим доказом і долучений до кримінальної справи.

Вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 04.04.2011 ОСОБА_3 визнано винним та призначено покарання за ч. 2 ст. 201 КК України. Цим же вироком, з урахуванням постанови від 25.10.2013 про виправлення описки, вирішено повернути речовий доказ напівпричіп марки «Schmitz», шасі № WSMS6980000525148, р/н НОМЕР_1 представнику ДП «Барва-Авто» ТОВ «Барва», код 22093841.

19.06.2013 на адресу ДП «Барва-Авто» ТОВ «Барва» надійшла претензія Чопської митниці від 12.06.2013 № 1/8-8.48/4533 в якій відповідач просив позивача невідкладно повернути бортовий напівпричіп марки «SCHMITZ», моделі S01, 2004 року випуску, номер шасі WSMS6980000525148, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов належить задовольнити, оскільки відповідальним за відшкодування витрат на зберігання напівпричепа як речового доказу був порушник митних правил, а саме ОСОБА_3, щодо якого винесено вирок в кримінальній справі, а не ДП «Барва-Авто» ТОВ «Барва». Визначення долі та розпорядження речовими доказами в кримінальній справі належить до компетенції суду який її розглядає, що в свою чергу і було вчинено Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області у вироку від 04.04.2011. Отже, у Чопської митниці Міндоходів відсутні компетенції (повноваження) щодо повернення бортового напівпричепа марки.

Однак, суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із пунктами 1, 3 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на: - публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; - публічно-правові спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, в тому числі делегованих повноважень.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, під компетенційними спорами розуміються спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі делегованих повноважень. Особливістю таких спорів є те, що сторонами у них - як позивачем, так і відповідачем - є суб'єкти владних повноважень. Тобто, позивачем у компетенційних спорах є суб'єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб'єкт владних повноважень - відповідач своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію або що прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою.

Кодексом адміністративного судочинства України не передбачено віднесення до адміністративної юрисдикції спорів щодо встановлення відсутності компетенції у суб'єкта владних повноважень з приводу реалізації ним певних владних функцій на вимогу юридичної особи, яка не є таким суб'єктом.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до частини 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно із вищевказаними нормами права, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Враховуючи вимоги Кодексу адміністративного судочинства України, особа повинна довести факт порушення її прав чи охоронюваних законом інтересів оскаржуваним рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.

Із наведених положень вбачається, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин, а оскарженню підлягає рішення, дія або бездіяльність суб'єкта владних управлінських функцій, шляхом пред'явлення адміністративного позову, складеного у відповідності до приписів Кодексу адміністративного судочинства України.

Як вбачається із матеріалів справи, розглядуваний позов позивачем предявлено у звязку з надходженням на його адресу претензії відповідача від 12.06.2013 № 1/8-8.48/4533, у якій висловлено прохання повернути напівпричіп, а також зазначено, що у разі невиконання вимог претензії Чопська митниця буде змушена звернутися до суду.

Отже, зміст цієї претензії свідчить, що така не є обовязковою до виконання, а отже така не породжує для позивача прав чи обовязків, що у свою чергу виключає можливість її оскарження до адміністративного суду.

Враховуючи те, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, а цей спір виник на підставі претензії відповідача, яка не є рішенням субєкта владних повноважень та відповідно не може бути оскаржена до адміністративного суду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

З огляду на те, постанова суду першої інстанції прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про її скасування та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

постановив:

апеляційну скаргу Чопської митниці Міндоходів задовольнити частково.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2014 року у справі № 807/4369/13-а скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення.

На постанову протягом двадцяти днів, з дня складення її у повному обсязі, може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий:О.М. Гінда

Судді:В.Я. Качмар

ОСОБА_5

Постанова у повному обсязі складена та підписана 30.11.2015.