Ухвала суду № 54015212, 24.11.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2015 р. Справа № 876/7666/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-суддіКузьмича С. М.,

суддівГулида Р. М., Улицького В. З.

за участю секретаряКорнієнко О. А.

представника позивачаОСОБА_1

представника відповідачаОСОБА_2

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Золочівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 7 липня 2015 року по справі № 813/2643/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробниче підприємство "Автопромсервіс" до Золочівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

21 травня 2015 року позивач звернувся з адміністративним позовом до Верховинської районної державної адміністрації, яким просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 13 листопада 2014 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3.

Позовні вимоги мотивовані безпідставністю прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки у позивача є в наявності всі підтверджуючі документи повязані із здійсненням господарської діяльності, тому вимог чинного законодавства позивач не порушував.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 7 липня 2015 року адміністративний позов задоволено повністю.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Золочівської ОДПІ ГУ Міндоходів у Львівській області № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 та № 00011022200 від 13 листопада 2014 року.

З таким рішенням суду не погодився відповідач. Подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

В апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що позивачем не надано достатніх доказів реальності правочинів між ним та котрагентами. Також вказує, що судом першої інстанції не проведено почеркознавчої експертизи для встановлення часу, коли були підписані видаткові касові ордери.

Представник відповідача в судовому засіданні надав пояснення, просив апеляційну скаргу задоволити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Представник позивача в судовому засіданні надав пояснення, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не належить до задоволення з наступних підстав.

Вивчивши матеріали справи судом апеляційної інстанції встановлено, що Відповідачем, з 24 вересня 2014 року до 14 жовтня 2014 року проведена планова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю виробниче підприємство "Автопромсервіс", з питання дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 жовтня 2011 року до 31 грудня 2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 1 жовтня 2011 року до 31 грудня 2013 року, про що 21 жовтня 2014 року складено акт №27/22-05421969.

На підставі складеного за результатами перевірки акта, відповідачем 13 листопада 2014 року прийнято:

- податкове повідомлення-рішення №0001082200 про збільшення позивачеві грошового зобовязання за платежем податок на прибуток на 447983,90 грн (358387,12 грн основний платіж, 89596,78 грн штрафна (фінансова) санкція;

- податкове повідомлення-рішення №0001102200 про зменшення позивачеві від'ємного значення податку на додану вартість на 303995,68 грн;

- податкове повідомлення-рішення №0001092200 про застосування до позивача штрафної санкції за порушення ведення касових операцій в сумі 799010,94 грн.

Спірні податкові повідомлення-рішення прийняті згідно викладених у акті перевірки висновків про порушення позивачем:

- пунктів 44.1, 44.6 статті 44, пунктів 135.1, 135.2 статті 135, пунктів 137.1, 137.4 статті 137, пунктів 138.1, 138.2, 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 статті 139 Податкового Кодексу України в результаті чого встановлено заниження та не доплати в бюджет податку на прибуток, всього на суму 344446,98 грн, в т. ч. за II кв. 2012 року на суму і 43618,26 грн, за III кв. 2012 року на суму 86265,64 грн, за 2013 рік на суму 214563,08 грн;

- пункту 14.1.181 статті 14, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.4, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового Кодексу України, наказу ДПА України № 266 від 18 квітня 2008 року, в результаті чого встановлено завищення рядка 24 по ПДВ Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за грудень 2013 року на суму 303995,68 грн;

- пунктів 2.8, 3.4, 3.5, 7.25 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15 грудня 2004 року № 637 (із змінами і доповненнями) встановлено перевищення ліміту каси на суму 399505,47 грн.

Зазначені у акті перевірки порушення полягають у тому, що позивачем не підтверджено реального характеру господарських відносин з ТзОВ "Львів Буд", ТзОВ "Капістрано", ТзОВ "Готика", ТзОВ "Торговий дім "Вікант", ФОП ОСОБА_3 та порушено порядок видачі готівки з каси підприємства, оскільки видача готівки не підтверджена підписами одержувачів.

Таких висновків відповідач дійшов з огляду на акти інших податкових інспекцій про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача через відсутність останніх за місцем реєстрації.

24 лютого 2012 року, 21 грудня 2012 року, 24 лютого 2013 року з ТзОВ Львів Буд договорів підряду предметом яких є роботи пов'язані із будівництвом житлового будинку на пл. Князя Святослава, у м. Львові (т.1 а.с.39-68). Виконання робіт оформлено довідками про вартість виконаних робіт, актами приймання виконаних робіт, відомостями ресурсів (т. 2 а.с.99-251, т.3 а.с.1-66).

Оплата проведена у безготівковому порядку згідно банківських виписок (т.2 а.с.33-52).

При виконанні вказаних договорів позивачем отримано належним чином оформлені видаткові та податкові накладні (т.2 а.с.25-30, т.3 а.с.81-91, 133-137, 146-148).

Також судом встановлено укладення позивачем 3 вересня 2013 року з ТзОВ Капістрано договорів підряду № ЛВ-03/09 (т.1 а.с.73-77) та № ЛВ-03-01/09. (т.1 а.с.80-84) на монтаж системи блискавко захисту житлового будинку за адресою - м. Львів, пл. Кн. Святослава, у зв'язку з чим позивачем сплачено авансові платежі згідно виписок, що долучені до справи (т.1 а.с.91).

Виконання робіт сторонами належним чином оформлено актами здачі приймання виконаних робіт (т.1 а.с.78, 85) та податковими накладними (т.3 а.с.102-103)

2 грудня 2013 року між ТзОВ Капістрано та ПП Електроконтинент укладено Договір № 23 про відступлення права вимоги і переведення боргу (ПП "Електроконтинент став новим кредитором для ТзОВ ВП Автопромсервіс по Договору підряду № ЛВ-03/09 від 3 вересня 2013 року) (т.1 а.с.87-88) та Договір № 24 про відступлення права вимоги і переведення боргу (ПП Електроконтинент став новим кредитором для ТзОВ ВП Автопромсервіс по Договору Підряду № ЛВ-03-1/09 від 3 вересня 2013 року) (т.1 а.с.89-90). У свою чергу, ТзОВ ВП Автопромсервіс погасив Заборгованість по вищевказаним договорам підряду перед новим кредитором (ПП Електроконтинент) 14 лютого 2014 року, що підтверджується банківською випискою (т.1 а.с.92).

Позивачем та ТзОВ Готика ЛТБ укладено договір купівлі - продажу №0110 від 1 жовтня 2013 року (т.1 а.с.93-95) цегли повнотілої М 100.

На виконання умов договору позивачем отримано цеглу на загальну суму 31500 грн відповідно до видаткових накладних за жовтень 2013 року (т.1 а.с.98-112), проведено її оплату (т.1 а.с.97), отримано податкові накладні (т.3 а.с.104-117) та використано при будівництві, що підтверджується актами на списання, накладними на переміщення, актами виконаних робіт (т.2 а.с.53-98).

Також позивачем укладено договір оренди обладнання від 15 березня 2012 pоку з ФОП ОСОБА_3 (т.1 а.с.113-114), факт виконання якого підтверджується актами прийому передачі обладнання (т.1 а.с.115-116) та актом надання послуг (т.1 а.с.117).

Відповідно до умов Договору № 48273 від 3 січня 2012 року (т.1 а.с.123-125) укладеного між позивачем та ТзОВ Торговий дім Вікант (Продавець, згідно умов Договору), останній зобов'язувався передати у власність Покупця металопродукцію, а покупець зобов'язувався прийняти товар і здійснити його оплату. Факт виконання сторонами умов Договору № 48273 від 3 січня 2012 pоку, підтверджується видатковими накладними (т.1 а.с.126-127) та податковими накладними (т.3 а.с.122-123). Оплата позивачем проведена в безготівковому порядку згідно виписки банку (т.2 а.с.21, 22) та отримано належним чином оформлені податкові накладні (т.2 а.с.23-24).

Та обставина, що отримані від контрагентів роботи та матеріали використано при будівництві будинку підтверджує також і декларація про готовність об'єкта до експлуатації (т.2 а.с.1-8).

Згідно ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України регламентовано, що кожен зобовязаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Як передбачено п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

-дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

-дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у звязку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у звязку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у звязку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відтак, згідно вимог ПК України, який регулює, зокрема, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, підставою, що позбавляє платника податків права на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, є не підтвердження його податковими накладними, або підтвердження податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 ПК України, проте, як в ході проведення перевірки, так і в ході судового розгляду справи, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження наявності таких обставин, так само як і не надано доказів на порушення позивачем вимог п.198.6 ст.198 ПК України.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні. Виходячи з припису норм Закону України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року №996-ХІV, обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку. Таким чином, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні бути складені до вимог чинного законодавства.

Згідно із ч.1 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Виходячи з вимог вказаного вище Закону, відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

При цьому, згідно з ч.2 цієї статті, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Отже, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні відповідати вимогам чинного законодавства України. При цьому, фактичні витрати на послуги повинні оформлятися відповідними документами, які б підтверджували фактичне виконання тієї чи іншої господарської операції.

Частиною 2 статті 3 цього Закону визначено, що бухгалтерський облік є обовязковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 2.4 глави 2 Положення Про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 05.06.1995 року №168/704, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обовязкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному вираженні), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Згідно із пунктами 2.15-2.16 глави 2 вказаного Положення, первинні документи підлягають обовязковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документів обовязкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна звязку показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним документам, встановленому порядку приймання, зберігання та витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, юридичним або фізичним особам.

Отже, первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обовязкові реквізити, передбачені ст.9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року №996-ХІV.

Таким чином, твердження представника відповідача в обґрунтування висновків акта перевірки не можуть бути прийнятими до уваги та підтверджувати відповідні обставини.

Позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту, сформування податкового зобовязання у звязку з невиконанням своїх обовязків його контрагентами (або контрагентами контрагентів позивача), в тому числі - несплата податкових зобовязань останніми, порушує право особи мирно володіти своїм майном, про що вказано у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 року (надалі-Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства в розумінні ст.9 Конституції України.

Зокрема, ст.1 Протоколу до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Розяснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі-ЄСПЛ), які згідно з ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 року №3477, мають в Україні значення джерела права.

Зокрема, у рішенні у справі Щокін проти України (п.49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобовязання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих ст.1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнано тільки, якщо здійснене на умовах, передбачених законом.

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії у випадку неправомірних дій іншої компанії підтверджується численними рішеннями Європейського суду з прав людини. Так, п.71 рішення у справі Булвес проти Болгарії ЄСПЛ дійшов такого висновку: ...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обовязків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні в справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії. У п.23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обовязків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника з тим, щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б. Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знаходить своє продовження у праві Європейського союзу, зокрема, у Шостій Директиві №77/388/ЄЕС від 17.05.1977 року щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту (надалі-Шоста Директива).

Закон України Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу від 18.03.2004 року №1629 визначає сферу оподаткування (зокрема, непрямі податки) як пріоритетну сферу для виконання програми адаптації українського законодавства. Даний закон визначає, що елементом адаптації законодавства має стати перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність acquis communautaire (право ЄС) з метою недопущення прийняття актів, які суперечать праву Європейського Союзу. Тобто, податкове законодавство України, а відповідно його тлумачення та застосування, не може суперечити положенням Шостої Директиви.

Це підтверджується позицією Суду Європейського Союзу (Суд ЄС), яка відповідно застосовується ЄСПЛ для вирішення справи Булвес проти Болгарії, а саме: Операції самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2(1). 4 та (1) Шостої Директиви, де такі поставки і така діяльність відповідають обєктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати.

Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від факту недійсності попередньої або наступної операції у низці поставок, в яку входять ці операції, через шахрайство з ПДВ, про яке платник податку не знав і не міг знати.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, порушення вимог чинного податкового законодавства будь-яким субєктом господарювання по ланцюгу постачання при здійсненні господарських операцій не повинно тягти за собою відповідальність іншого учасника господарських взаємовідносин. Тобто один субєкт господарювання не відповідає за дії (бездіяльність) іншого у разі порушення останнім норм відповідного законодавства.

Якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобовязань, суми бюджетного відшкодування та/або відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток або відємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках, то відповідно до п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобовязаний самостійно визначити суму грошових зобовязань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) відємного значення обєкта оподаткування податком на прибуток або відємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством.

Відображення суми податкових зобовязань провадиться платником податку на підставі результатів господарської діяльності.

Відповідно до п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що повязана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Приймаючи оскаржену постанову суд першої інстанції виходив з того, що матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсними в установленому порядку правочинів позивача, а в ОСОБА_3 перевірки не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-кого з посадових осіб та чи притягнуто будь-кого посадових осіб ТзОВ "Львів Буд", ТзОВ "Капістрано", ТзОВ "Готика", ТзОВ "Торговий дім "Вікант", до кримінальної відповідальності за злочини передбачені ст. 205 та ст. 212 Кримінального кодексу України щодо створення та господарської діяльності ТзОВ "Львів Буд", ТзОВ "Капістрано", ТзОВ "Готика", ТзОВ "Торговий дім "Вікант".

Належні та допустимі докази в спростування факту здійснення господарських операцій позивачем у матеріалах справи відсутні.

Проаналізувавши матеріали справи та наведені вище законодавчі положення суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити, що надано належним чином оформлені первинні документи на підтвердження реальності правочинів з його контрагентами. Крім того позивачем надано докази оплати, доставки, подальшого використання у господарській діяльності.

Водночас, відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відтак саме на відповідача покладено обовязок доказування у даній справі.

Оскільки відповідачем не надано достатніх доказів порушення позивачем податкового законодавства суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Золочівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 7 липня 2015 року по справі № 813/2643/15 без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

ГоловуючийКузьмич С. М.

СуддіГулид Р. М.

ОСОБА_4

Повний текст ухвали складено 27 листопада 2015 року