Постанова № 54007123, 25.11.2015, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2015 р. Справа № 809/3162/15

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Боршовського Т.І.

суддів Матуляка Я.П.,

ОСОБА_1,

за участю секретаря судового засідання Ферштей А.М.

позивача ОСОБА_2

представника позивача ОСОБА_3

представника третьої особи ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_2

до Міністерства соціальної політики України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Департамент соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації

про визнання протиправним та скасування рішення від 31.03.2015 року,-

ВСТАНОВИВ:

13.08.2015 року ОСОБА_2 (надалі позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Комісії зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Міністерства соціальної політики України, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення від 31.03.2015 року про визнання безпідставною видачу посвідчення учасника ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС категорії 2.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у відповідача не було жодних правових підстав для ревізії обставин, які стали підставою для надання позивачу статусу учасника ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС категорії 2, та видачі відповідного посвідчення. Позивач вважає, що відповідачем проведено перегляд первинного рішення про надання позивачу такого статусу, за відсутності будь-яких прямих доказів, які б підтверджували неправомірність отримання статусу учасника ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. В той же час, вказує позивач, статус учасника ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС категорії 2 було їй надано за наявності передбачених статтею 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підстав та документів, які їх підтверджують.

Позивач та її представник в судовому засіданні вимоги, викладені в позовній заяві підтримали в повному обсязі, та просили позов задовольнити повністю.

Суд ухвалами від 03.09.2015 року замінив первинного відповідача Комісію зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Міністерства соціальної політики України на належного відповідача Міністерство соціальної політики України, та залучив до участі у справі Департамент соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Представник відповідача в судове засідання не з»явився. Від Міністерства соціальної політики України надійшли письмові пояснення від 14.09.2015 року, від 02.10.2015 року, від 28.10.2015 року та 17.11.2015 року, повністю ідентичні за змістом, в якому відповідач зазначив, що Комісією зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС визнано безпідставною видачу посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 2, оскільки не підтверджено факт виконання ОСОБА_2 робіт у зоні відчуження. Зокрема, відповідач вказав на те, що поданою довідкою ДСП «Чорнобильський спецкомбінат» від 13.11.2012 року № 212-5323 не підтверджено обставини, викладені в довідці НВО «Прип»ять» від 27.03.1998 року № 329 про виконання позивачем робіт в місті Прип»ять в період з 17.06.1986 року по 07.07.1986 року, а листом ОСОБА_5 центральної районної лікарні від 24.12.2013 року № 972 також не підтверджено перебування позивача у відрядженні в цей період в ОСОБА_5 районі Київської області. Просив суд в задоволенні позову відмовити, а розгляд справи провести без участі його представника в судовому засіданні.

Представник третьої особи в судовому засіданні заперечив проти задоволення адміністративного позову. Вказав на те, що така правова позиція третьої особи ґрунтується на мотивах, викладених в поданих суду письмових поясненнях відповідача.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення позивача, представників позивача та третьої особи, дослідивши і оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд встановив таке.

22.04.1993 року ОСОБА_2 видано посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 2 серії А № 216959, яке було перереєстровано 29.04.1998 року (а.с.10).

Рішенням Комісії зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС при Міністерстві соціальної політики України від 31.03.2015 року, оформленим протоколом № 84 від 31.03.2015 року, визнано безпідставною видачу ОСОБА_6 посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 2 в зв»язку з не підтвердженням факту виконання робіт у зоні відчуження.

При розгляді та вирішенні даної справи суд виходив з того, що основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоровя визначає ОСОБА_7 України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі ОСОБА_7).

Статтею 10 Закону передбачено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, повязаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 14 Закону для встановлення пільг і компенсацій визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Так, пунктом 2 частини 1 статті 14 зазначеного Закону до категорії 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи віднесено учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження: з моменту аварії до 1 липня 1986 року - незалежно від кількості робочих днів; з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів; у 1987 році - не менше 14 календарних днів. До категорії 3 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи віднесені учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали: у зоні відчуження з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - від 1 до 5 календарних днів; у зоні відчуження в 1987 році - від 1 до 14 календарних днів; у зоні відчуження в 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів; на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві - не менше 14 календарних днів у 1986 році (пункт 3 частини 1 статті 14 Закону).

Як вбачається з письмових пояснень відповідача, Комісія зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС дійшла висновку, що факт виконання робіт позивачем у зоні відчуження не підтверджено. При цьому, відповідач, приймаючи оскаржене рішення, фактично як нововиявлені обставини взяв до уваги інформацію, викладену в довідках ДСП «Чорнобильський спецкомбінат» від 13.11.2012 року № 212-5323, якою спростовано обставини, зазначені в довідці НВО «Прип»ять» від 27.03.1998 року № 329 про виконання ОСОБА_2 робіт в місті Прип»ять в період з 17.06.1986 року по 07.07.1986 року, та лист ОСОБА_5 центральної районної лікарні від 24.12.2013 року № 972 щодо не підтвердження перебування позивача у відрядженні в цей період в ОСОБА_5 районі Київської області.

Позивач в судовому засіданні пояснила про те, що згідно наказу головного лікаря Болехівської центральної районної лікарні з 17.06.1986 року по 07.07.1986 року перебувала у відрядженні в складі бригади пересувної медичної лабораторії як лаборант в ОСОБА_5 районі Київської області. З метою надання медичної допомоги у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС бригадою виїжджала в зону відчуження, зокрема, в населені пункти: с. Іллінці, с. Красне, смт. Вільча, с. Річица, с. Буянич, м. Припять, частина з яких згідно постанови Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 року № 106 входять до переліку населених пунктів, віднесених до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до пункту 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за № 51 від 20.01.1997 року (далі - Порядок) посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», іншими актами законодавства.

Пунктом 10 вказаного Порядку встановлено, що учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС посвідчення видаються на підставі одного з таких документів: посвідчення про відрядження в зону відчуження; військового квитка і довідки командира військової частини або архіву про участь у ліквідації наслідків аварії у зоні відчуження; довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження (із зазначенням кількості днів і населеного пункту).

Як встановлено колегією суддів, з письмових пояснень відповідача, на засідання Комісії зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, були представлені: копії листів ДСП «Чорнобильський спецкомбінат» від 14.08.2012 року № 212-4010 та від 13.11.2012 № 212-5323 (а.с.56-58); довідка НВО «Припять» від 27.03.1998 року № 329 (а.с.16); довідка про заробітну плату для обчислення пенсії Болехівської центральної міської лікарні № 167 від 15.10.2012 року (а.с.65); довідка про підвищену заробітну плату Болехівської районної лікарні від 29.03.1993 року № 45 (а.с.62); копія картки-довідки про заробітну плату за 1986 рік (а.с. 64); пояснення позивача (а.с. 54); акт перевірки правильності видачі довідки про підвищену заробітну плату Болехівської міської ради від 26.08.1997 року (а.с. 63); копія особового рахунку; виписка з наказу Болехівської районної лікарні від 27.06.1986 року № 34-к (а.с.60); лист ОСОБА_5 центральної районної лікарні Київської області від 24.12.2013 року № 972 (а.с.50).

Інших документів, які були підставою для прийняття оскарженого рішення, з письмових пояснень відповідача, пояснень представника третьої особи в судовому засіданні, відповідач не досліджував.

В силу вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. При цьому, відповідно до частини 2 зазначеної статті, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, виходячи зі встановленої вказаними нормами процесуального закону презумпції протиправності рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень, саме на відповідача - суб'єкта владних повноважень покладено обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів такими рішеннями, діями чи бездіяльністю.

Як вбачається судом з документів, які досліджувалися Комісією зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, з їх змісту можна дійти таких висновків.

Згідно з виписки з наказу Болехівської районної лікарні від 27.06.1986 року № 34-к, ОСОБА_2, лаборанта цієї лікарні, було відряджено в м. Київ по розпорядженню Мінздраву з 17.06.1986 року по 07.07.1986 року (а.с.13).

В довідці Болехівської центральної районної лікарні від 29.03.1993 року № 45 зазначено, що ОСОБА_2 виконувала роботу в м. Припять в період з 17.06.1986 року по 07.07.1986 року, та їй виплачено заробітну плату по відомості від 17.06.1986 року № 129 у сумі 157 крб. з урахуванням коефіцієнта кратності 3 (а.с.14). Згідно картки-довідки за 1986 рік, Болехівською районною лікарнею в липні 1986 року виплачено ОСОБА_7, ф-р лаборанту заробітну плату (рядок 05 з відміткою Чорноб») в розмірі 157 рублів, з врахуванням коефіцієнта кратності 3.

Вказана довідка від 29.03.1993 року № 45 підтверджує факт виплати заробітної плати позивачу за виконану нею роботу, повязану з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та запобіганням забруднення навколишнього середовища. Така оплата праці проводилася працівникам, які працювали на роботах в третій, другій та першій зонах небезпеки, відповідно в чотирьох-, трьох-, двократних розмірах, понад розмір середньомісячної заробітної плати, виходячи із тарифної ставки (окладу), встановленої за основним місцем роботи, у відповідності до абзацу четвертого підпункту 1 пункту 1 постанови Ради Міністрів УРСР за № 207-7 від 10.06.1986 «Про умови оплати праці та матеріального забезпечення працівників підприємств, організацій та установ, які зайняті на роботах, повязаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та запобіганням забруднення навколишнього середовища».

Правомірність видачі вказаної довідки підтверджена актом робочої групи при Болехівській міській раді від 26.08.1997 року.

Враховуючи положення пункту 10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за № 51 від 20.01.1997 року, де мова йде про те, що підставою видачі посвідчень учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, є наявність хоча б одного з вказаних в даному пункті документів, суд вважає, що таким документом є саме довідка Болехівської центральної районної лікарні від 29.03.1993 року № 45.

Відповідач в своїх запереченнях посилається на певну невідповідність у деяких матеріалах особової справи позивача. При цьому, оскаржене рішення відповідача щодо безпідставності видачі позивачу посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС було прийнято фактично за наявності тих самих документів згідно яких ОСОБА_2 було надано статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Жодних доказів протилежного відповідачем суду не подано. Однак вказані документи, як вбачається з письмових пояснень відповідача, були поставлені під сумнів в звязку з надходженням на розгляд комісії додаткових матеріалів. Так відповідач посилається на те, що немає доказів перебування позивача у відрядженні згідно наказу Болехівської районної лікарні від 27.06.1986 року № 34-к по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Зокрема, такий висновок ґрунтується на тому, що листом ДСП «Чорнобильський спецкомбінат» від 13.11.2012 року № 212-5323 не підтверджено обставин, викладених в довідці НВО «Прип»ять» від 27.03.1998 року № 329 про виконання позивачем робіт в місті Прип»ять в період з 17.06.1986 року по 07.07.1986 року, з мотивів того, що довідка підписана не керівником НВО «Прип»ять» та на день її видачі підприємство вже не існувало. ОСОБА_5 центральної районної лікарні від 24.12.2013 року № 972 не підтверджено перебування позивача у відрядженні в цей період в ОСОБА_5 районі Київської області.

Суд, з огляду на зміст листа від 13.11.2012 № 212-5323 ДСП «Чорнобильський спецкомбінат», погоджується з доводами відповідача щодо обґрунтованості сумнівів в достовірності довідки НВО «Прип»ять» від 27.03.1998 року № 329. Однак, при цьому звертає увагу на те, що вказана довідці НВО «Прип»ять» від 27.03.1998 року № 329 не була згідно пункту 10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи підставою для видачі ОСОБА_2 посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Окрім цього, з вказаного пояснення відповідача, поданих доказів не можливо встановити факт того, що в Комісії були інші докази, які б спростовували факт перебування позивача у відрядженні в м.Припять чи інших населених пунктах, віднесених до зони відчуження (чи зясовано на якій підставі видано наказ про відрядження позивача в м.Київ (Київську область), склад бригади пересувної медичної лабораторії, в роботі якої брала участь позивач згідно пояснень в період з 17.06.1986 року по 07.07.1986 року; чи досліджено документацію, якою оформлялася робота вказаної бригади; чи допитано осіб, які працювали в складі цієї бригади в період з 17.06.1986 року по 07.07.1986 року тощо).

Щодо листа ОСОБА_5 центральної районної лікарні від 24.12.2013 року № 972, то як вбачається з його змісту, ОСОБА_5 центральна районна лікарня Київської області підтвердила факт того, що ОСОБА_2 дійсно перебувала у відрядженні по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в складі пересувної лабораторії на посаді клінічного лаборанта 18.06.1986 року (с. Кухарі, с. Розважів).

Судом взято до уваги доводи відповідача про те, що відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 року № 106, вказані населені пункти Іванківського району Київської області не належать до зони відчуження, а відносяться до зони посиленого радіоекологічного контролю.

Однак, з огляду на пояснення відповідача про те, що при прийнятті рішення Комісією використано інформацію ОСОБА_5 центральної районної лікарні про відсутність даних щодо перебування ОСОБА_2 у відрядженні в період з 18.06.1986 року по 06.07.1986 року, що спростовується змістом листа вказаної установи від 24.12.2013 року № 972, а також враховуючи відсутність будь-яких даних щодо того, що Комісією фактично досліджувалися обставини того де саме, і в який період позивач перебувала у відрядженні в Київській області, а не зроблено висновки лише на підставі вищевказаних листів, - суд вважає, що висновки відповідача про безпідставність видачі позивачу посвідчення учасника ліквідації аварії на ЧАЕС не можуть вважатися вчиненими розсудливо та добросовісно, а прийняте рішення обгрунтованим.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В даному випадку, діяльність Комісії зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС регулюється Положенням, що затверджене наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 17.05.2006 року № 187. Відповідно до п. 1.2 зазначеного Положення, Комісія зобовязана діяти на основі таких принципів як законність, колегіальність, повнота розгляду наданих документів та інших підтвердних матеріалів, обґрунтованість прийнятих рішень, незалежність членів, Комісії (недопущення втручання в діяльність Комісії фізичних та юридичних осіб, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування), компетентність членів Комісії.

Суд ставить під сумнів дотримання відповідачем принципу обґрунтованості, розсудливості та добросовісності при прийнятті оскарженого рішення щодо позивача, і вважає, що за наявних неточностей, недоліків в змісті оформлених документів особової справи позивача, сумнівів щодо достатності та допустимості документів, які відповідач взяв до уваги в спростування обставин, на підставі яких видано посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відповідної категорії, без їх повної та всебічної перевірки належними та допустимими доказами, Комісія зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС дійшла передчасного висновку, оскільки не мала достатніх підстав для прийняття рішення від 31.03.2015 року щодо ОСОБА_2

При вирішенні даної адміністративної справи, суд також виходив з мотивів того, що в силу частини 1 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, що узгоджується з встановленою статтею 3 Конституції України основною метою функціонування Держави, згідно якої права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності Держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Частина 2 статті 8 Кодексу зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, який діє на основі Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У преамбулі цієї Конвенції верховенство права визнано як принцип, що об'єднує країни - учасниці Ради Європи. У своїх рішеннях Європейський Суд неодноразово звертається до зазначеного у преамбулі Конвенції принципу і, вважаючи його одним із основоположних принципів функціонування країн-учасниць, надає йому тлумачення при вирішенні справ.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3477-IV від 23.02.2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини розкриває зміст принципу верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу. Однією з таких вимог є вимога про якість закону. По-перше, закон повинен бути доступним особі, тобто містити зрозумілі й чіткі формулювання, які б давали можливість особі самостійно або з відповідною консультацією регулювати свою поведінку. По-друге, він має бути передбачуваним, тобто таким, щоб особа могла передбачити наслідки його застосування. По-третє, закон повинен відповідати всім іншим вимогам верховенства права, зокрема він з достатньою чіткістю має встановлювати межі дискреційних повноважень, наданих суб'єктам владних повноважень, та спосіб їх здійснення. Це необхідно, щоб особа була захищеною від свавілля суб'єктів владних повноважень (п. 27 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Круслен проти Франції" від 24 квітня 1990 року).

Складовою принципу верховенства права є також вимога юридичної визначеності. Так, у рішенні від 29 червня 2010 р. №17-рп/2010 Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права: «Одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки» (абзац третій підпункту 3.1 п. 3 мотивувальної частини).

В силу вказаного принципу, гарантованого пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасники правовідносин повинні мати можливість у розумних межах передбачати наслідки своєї поведінки і бути впевненими в незмінності свого офіційно визнаного статусу, придбаних прав і обов'язків.

Так, як було встановлено судом вище, позивач 22.04.1993 року отримала посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 2, і до 01.08.2012 року користувалася всіма правами, пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і передбачені статусом учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

В даному випадку, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову також із тих мотивів, що в порушення принципу правової визначеності як складової засади верховенства права, яка визначає критерії відповідальності Держави перед особою за свою діяльність, Відповідачем за не доведення факту існування вагомих й непереборних обставин, які б підтверджували безпідставність видачі позивачу посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, фактично ретроспективно провів ревізію рішення компетентного органу Держави про надання ОСОБА_2 такого статусу.

З огляду на встановлені судом вище обставини щодо передчасності висновків Комісії, виходячи з передбачених пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантій захисту прав людини, суд дійшов висновку при прийнятті постанови в цій адміністративній справі належить застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для позивача, та витлумачити всі спірні обставини на його користь.

Таким чином, суд вважає, що рішення Комісії зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС від 31.03.2015 року в частині визнання безпідставною видачу ОСОБА_2 посвідчення учасника ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС категорії 2 є протиправним, а тому його належить скасувати.

З огляду на вказане, позов ОСОБА_2 до Міністерства соціальної політики України належить задовольнити.

Керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Міністерства соціальної політики України, оформлене протоколом від 31.03.2015 року № 84, в частині визнання безпідставною видачу ОСОБА_2 посвідчення учасника ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС категорії 2.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий-суддя/підпис/ ОСОБА_8

судді /підпис/ ОСОБА_9

/підпис/ ОСОБА_1

Постанова складена в повному обсязі 30.11.2015.