Постанова № 54004958, 10.11.2015, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Маринченка В.Л.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_11 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) про визнання дій протиправними, зобов'язання призначити пенсію,

в с т а н о в и л а:

У березні 2015 року ОСОБА_11 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати відмову у призначенні пенсії протиправною та зобов'язати відповідача призначити йому пільгову пенсію відповідно до пункту «б» статті 12 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у редакції Закону від 4 липня 2002 року (далі - Закон № 2262-XII).

На обґрунтування позову ОСОБА_11 зазначив, що 10 лютого 2015 року йому виповнилося 45 років, він має загальний трудовий стаж понад 29 років, з яких вислуга років в органах внутрішніх справ становить більше 14 років, а тому згідно з пунктом «б» статті 12 Закону № 2262-XII йому може бути призначена відповідна пенсія незалежно від підстав та часу звільнення.

Орджонікідзевський районний суд міста Запоріжжя, слухаючи справу у порядку скороченого провадження, постановою від 6 квітня 2015 року позов задовольнив: зобов'язав управління ПФУ призначити позивачу пенсію відповідно до Закону № 2262-XII. При цьому послався на те, що пункт «б» статті 12 Закону № 2262-XII у редакції від 4 липня 2002 року передбачав, що незалежно від підстав та часу звільнення військовослужбовцям може бути призначена пенсія за умови, що їм виповнилося 45 років, з яких не менше 12 років і шести місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ чи в державній пожежній охороні. Оскільки зміст та обсяг досягнутих військовослужбовцями соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, то внесення у 2006 році змін до цього Закону порушує право на пенсійне забезпечення відповідних категорій громадян, яке є таким, що не підлягає звуженню або обмеженню згідно з вимогами статей 22 та 64 Конституції України.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 5 червня 2015 року рішення суду першої інстанції скасував та відмовив у задоволенні позову, посилаючись на те, що правовідносини щодо пенсійного забезпечення виникають не в момент звернення особи про призначення пенсії, а в момент виникнення права на її призначення, а тому в цьому випадку має застосовуватись редакція Закону № 2262-XII від 4 квітня 2006 року, яка визначає однією з головних ознак набуття права на призначення пенсії, досягнення особою 45-річного віку на момент звільнення. Вказана редакція Закону № 2262-XII є чинною, а тому суд відмовив у задоволенні позовних вимог.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 2 липня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України ОСОБА_11, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції пункту «б» статті 12 Закону № 2262-XII у подібних правовідносинах, просить скасувати рішення судів апеляційної і касаційної інстанцій та залишити в силі постанову Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 6 квітня 2015 року.

На обґрунтування заяви додав ухвалу Вищого адміністративного суду України від 17 січня 2013 року (№ К/9991/2612/12), у якій, на думку заявника, суд касаційної інстанції по-іншому застосував норму матеріального права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви з огляду на нижченаведене.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце у разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

Наведене не дає підстав для висновку про наявність неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Ураховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, керуючись частиною першою статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України,

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_11 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.Л. МаринченкоСудді: О.Ф. Волков М.І. Гриців О.А. Коротких О.В. Кривенда В.В. Кривенко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін О.О. Терлецький