Постанова № 54004951, 11.11.2015, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенди О.В.,

суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О.,

при секретарях судового засідання Ключник А.Ю., Шатило Р.П.,

за участю представника публічного акціонерного товариства «Тернопільголовпостач» (далі - ПАТ) - Якимчука В.В., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ПАТ до державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Гуляєва Олексія Олександровича (далі - Держреєстратор, ДРС відповідно), ДРС про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и л а:

У липні 2013 року ПАТ звернулося до суду з позовом до Держреєстратора та ДРС, у якому просило: визнати протиправним та скасувати рішення Держреєстратора про відмову у державній реєстрації права власності від 3 липня 2013 року № 3623261 (далі - спірне рішення) та зобов'язати ДРС вчинити дії щодо реєстрації права власності.

На обґрунтування позову послалося на те, що Держреєстратор неправомірно відмовив у державній реєстрації речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав), оскільки ПАТ подало всі необхідні документи на підтвердження виникнення прав на це майно.

Тернопільський окружний адміністративний суд постановою від 8 серпня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2014 року, позов задовольнив: спірне рішення визнав протиправним та скасував; зобов'язав ДРС зареєструвати за ПАТ право власності на нерухоме майно.

Вищий адміністративний суд України постановою від 15 квітня 2015 року рішення судів попередніх інстанцій скасував у частині зобов'язання ДРС зареєструвати за ПАТ право власності на нерухоме майно та ухвалив у цій частині нове рішення - зобов'язав Держреєстратора повторно розглянути заяву ПАТ про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно. У решті судові рішення залишив без змін.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, ПАТ зазначає, що в доданих до заяви рішеннях Вищого адміністративного суду України від 2 жовтня 2014 року та 24 березня 2015 року (справи №№ К/800/48287/13, К/800/48284/13 відповідно) по-іншому, ніж в оскаржуваній постанові, застосовано положення статей 9, 24 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-ІV), пунктів 16, 23 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 (чинного на час виникнення спірних відносин). Просить рішення суду касаційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, погодившись із висновком судів попередніх інстанцій про безпідставність відмови Держреєстратора у проведенні державної реєстрації прав та протиправність спірного рішення, зазначив, що державна реєстрація прав проводиться відповідно до визначених законом етапів, вчиненню реєстраційних дій передує перевірка поданих документів на їх відповідність вимогам законодавства. Суд не може зобов'язати здійснити державну реєстрацію прав за обставин, коли достеменно не встановлено, що всі подані документи належним чином оформлені, а всі етапи їх перевірки - завершені, тому з метою захисту порушеного права позивача необхідно зобов'язати Держреєстратора повторно розглянути подану ПАТ заяву про державну реєстрацію прав.

Водночас у наданих для порівняння ухвалах касаційний суд, скасувавши рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації прав, зобов'язав ДРС провести державну реєстрацію цих прав.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що він неоднаково застосував зазначені норми права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом цих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до статті 2 Закону № 1952-ІV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав).

Згідно з частиною п'ятою статті 3 вказаного Закону державна реєстрація прав <…> проводиться органом державної реєстрації прав <…>.

У частині другій статті 9 Закону № 1952-ІV передбачено, що державний реєстратор, зокрема: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

Відповідно до частини четвертої цієї статті державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.

Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора, пов'язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом (абзац другий частини четвертої вказаної статті).

Підстави для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень визначені у статті 24 Закону № 1952-ІV, а статтею 30 цього Закону встановлена відповідальність у сфері державної реєстрації прав.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що орган державної реєстрації прав має виключну компетенцію в питаннях встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами. До виключної компетенції цього органу належить і прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень чи відмову у реєстрації за наявності до того передбачених законом підстав, а тому суд не вправі втручатися у діяльність органу державної реєстрації прав, зобов'язуючи його приймати такі рішення.

Оскільки суд касаційної інстанції правильно застосував норми матеріального права у справі, що розглядається, у задоволенні заяви ПАТ слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Тернопільголовпостач» відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Кривенда

Судді:О.Ф. Волков М.І. Гриців О.А. Коротких В.В. Кривенко В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін О.О. Терлецький