Постанова № 54003769, 24.11.2015, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" листопада 2015 р.Справа № 914/2685/15

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Бонк Т.Б.

суддів Бойко С.М.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання І.О. Борщ

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_2 (представник за довіреністю)

відповідача (скаржник) не зявився

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_3 акціонерного товариства Нафтопереробний комплекс - Галичина від 29.10.15 року № 32/15-319

на рішення господарського суду Львівської області від 29.09.2015 року, суддя Яворський Б.І.

у справі № 914/2685/15

за позовом публічного акціонерного товариства Укртранснафта, м.Київ,

до відповідача ОСОБА_3 акціонерного товариства Нафтопереробний комплекс - Галичина, м. Дрогобич Львівської області,

про стягнення 1 067 316, 07 грн.

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 29.09.2015 року у справі № 914/2685/15 позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 акціонерного товариства Нафтопереробний комплекс Галичина на користь ОСОБА_3 акціонерного товариства Укртранснафта 636 751,06 грн. пені, 76 410,13 грн. 3% річних, 354 154,88 грн. інфляційних втрат та 21 346,32 грн. судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем свого договірного зобовязання стосовно оплати отриманого товару у погоджений сторонами строк, у звязку з чим на підставі ст.625 ЦК України позивач правомірно нарахував відповідачу 76 410,13 грн. 3% річних та 354 154,88 грн. інфляційних втрат, а на підставі п. 6.1 договору 636 751,06 грн. пені.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду Львівської області від 29.09.2015 року у справі № 914/2685/15 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає те, що суд першої інстанції формально підійшов до розгляду справи та безпідставно не зменшив розмір неустойки на підставі ст. 233 ГК України у звязку з незадовільним фінансовим станом відповідача та нетривалим періодом прострочення зобовязання з оплати. Звертає увагу на те, що судом першої інстанції було порушено його право на участь у розгляді справи.

У судове засідання не зявилися представники відповідача, хоча відповідач належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, про що у справі наявні відповідні докази.

Апеляційний суд, враховуючи те, що явка представників сторін не визнавалася обовязковою, участь в судових засіданнях є правом, а не обовязком сторін, вважає з можливе розглядати справу у відсутності представника відповідача на підставі наявних у справі доказів.

Розглянувши наявні в справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Львівської області від 29.09.2015 року у справі № 914/2685/15 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 19.03.2014р. між ОСОБА_3 акціонерним товариством Укртранснафта та ОСОБА_3 акціонерним товариством Нафтопереробний комплекс Галичина укладено договір №23-00/12-14-ЕР купівлі-продажу бензину автомобільного підвищеної якості А-92-Євро виду ІІ класу С (ДСТУ 4839:2007) (надалі договір).

Відповідно до п.1.1 договору продавець (позивач у справі) продає, а покупець (відповідач у справі) купує бензин автомобільний підвищеної якості А-92-Євро виду ІІ класу С (ДСТУ 4839:2007) виробництва ОСОБА_3 акціонерного товариства Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія Укртатнафта, що є власністю продавця. Покупець зобовязується оплатити та прийняти бензин А-92 на умовах договору, а продавець зобовязується передати покупцю бензин А-92 на умовах даного договору. Загальна кількість бензину А-92 3 184,846 тонн (п.1.2 договору). Ціна бензину А-92, що поставлялася за договором, становить 13 900,00 грн./тонну, в т.ч. ПДВ (20%): 2 316,67 грн. Загальна вартість договору становить 44 269 359,40 грн., в т.ч ПДВ (20%): 7 378 226,57 грн. (п.2.1.-2.2 договору).

Згідно п.3.1. договору продавець передає бензин А-92 покупцю за кількістю та якістю на умовах EXW («ІНКОТЕРМС») в березні квітні місяці 2014 року.

Порядок розрахунків сторони погодили у розділі 5 договору. Так, покупець проводить оплату бензину А-92 за договором шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця впродовж 90 (девяносто) банківських днів з моменту укладення договору. Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок продавця.

02.04.2014р. сторони підписали Акт приймання-передачі бензину автомобільного в кількості 3 184,846 тонн на загальну суму з ПДВ 44 269 359,40 грн.

Як підтверджується копією банківської виписки, що знаходиться в матеріалах справи, 21.08.2014р. відповідач оплатив позивачу 44 269 359,40 грн. вартості отриманого бензину.

Предметом позову є стягнення з відповідача 636 751,06 грн. пені, 76 410,13 грн. 3% річних, 354 154,88 грн. інфляційних втрат.

Підставою позову є прострочення відповідачем зобовязання з оплати товару.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Встановлено, що між сторонами у справі виникли зобовязання на підставі договору купівлі-продажу.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У силу статті 610, частини першої статті 612 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ч.1-2 ст. 692 ЦК України).

Відповідно до п.5.2 договору відповідач був зобовязаний оплатити вартість товару до 30.07.2014р. (впродовж 90 банківських днів з моменту укладення договору від 19.03.2014 р.), а фактична оплати була проведена відповідачем - 21.08.2014р.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що відповідач порушив свої зобовязання за договором щодо оплати отриманого товару у погоджений сторонами строк, внаслідок чого мало місце прострочення відповідачем виконання зобовязання.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Позивач нарахував відповідачу 76 410,13 грн. 3% річних та 354 154,88 грн. інфляційних втрат за 21 (двадцять один) день прострочення виконання зобовязання з оплати.

Згідно ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Виходячи з положень зазначеної норми наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про підставність позовних вимог про стягнення з відповідача 76 410,13 грн. - 3% річних та 354 154,88 грн. - інфляційних втрат.

Згідно п.6.1. договору у випадку прострочення покупцем термінів перерахування грошових коштів за бензин А-92 відповідно до п.5.2. договору, продавець має право стягнути з покупця пеню в розмірі 0,1 % від суми невиконаної частини зобовязання за кожний календарний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України (Постанова Верховного суду України від 7 листопада 2011 року).

Як вбачається з розрахунку позивача, пеня заявлена та розрахована за період з 31.07.2014 року по 20.08.2014 року, виходячи саме з розміру подвійної облікової ставки у відповідний період прострочення, у розмірі 636 751,06 грн.

Апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача 636 751,06 грн. пені.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач був належно повідомлений судом першої інстанції про час та місце розгляду справи, ухвала суду першої інстанції від 06.08.15 року про порушення провадження у даній справі була отримана відповідачем 11.08.15 року. Розгляд справи було призначено на 25.08.15 року та відкладено на 08.09.15 року з врахуванням неявки представника відповідача, 08.09.15 року розгляд справи судом першої інстанції було знову відкладено за клопотанням представника відповідача на 29.09.15 року. Надалі, відповідачем 28.09.15 року було подано клопотання про зобовязання позивача провести з відповідачем взаємо звірку заборгованості. Відзиву на позовну заяву відповідач не подав, як вбачається з матеріалів справи.

29.09.2015 року було прийняте оскаржуване рішення суду першої інстанції.

Таким чином, з моменту отримання ухвали про порушення провадження у справі відповідач мав право, зокрема, знайомитися з матеріалами справи, робити відповідні копії документів, подати обґрунтований відзив на позовну заяву та подавати докази в обгрунтування своїх заперечень та реалізовувати інші процесуальні права, передбачені чинним законодавством.

Надання чи ненадання доказів - це право сторони. Але вибираючи спосіб захисту, який базований на ненаданні доказів, сторона несе ризик, що вона не зможе в подальшому посилатися на ті докази, яких вона не надала.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У разі неможливості участі представника сторони, учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Відтак, враховуючи вищезазначене, апеляційний суд не вбачає порушення прав відповідача щодо участі у розгляді справи в суді першої інстанції. Участь у судових засіданнях та подання доказів є правом сторони, а не її обовязком згідно з принципом змагальності та диспозитивності.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Приписами ст.233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

У чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, при наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка доказам, якими заявник обґрунтовує клопотання про зменшення неустойки.

Згідно п. 3.17.4. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" з наступними змінами, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Слід зазначити, що відповідачем у суду першої інстанції не подавалося клопотання про зменшення розміру неустойки з його документальним обґрунтуванням.

Відтак, зменшення розміру неустойки є правом господарського суду за наявності виняткових обставин, які підлягають доведенню стороною.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з урахуванням усіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору залишаються на скаржнику відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Рішення господарського суду Львівської області від 29.09.2015 року у справі № 914/2685/15 - залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_3 акціонерного товариства Нафтопереробний комплекс - Галичина від 29.10.15 року № 32/15-319 без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

3.Матеріали справи скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 30.11.2015 р.

Головуючий суддяБонк Т. Б.

СуддяБойко С.М.

СуддяЯкімець Г.Г.