Ухвала суду № 53994339, 03.12.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/9965/15 Справа № 185/6662/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Каратаєва Л.О.

Категорія 55

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2015 року м. ДніпропетровськКолегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Каратаєвої Л.О.

суддів: - ОСОБА_2, ОСОБА_3

за участю секретаря - Добролюбовій І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційні скаргиОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля», треті особи Павлоградська міська рада, відділ державної виконавчої служби Павлоградського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди,-

в с т а н о в и л а:

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», треті особи Павлоградська міська рада, ВДВС Павлоградського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди задоволені частково.

Стягнуто з ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_4, середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку у розмірі 7 621, 28 грн.

Стягнуто з ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_5, компенсацію за заподіяну моральну шкоду у розмірі 770, 00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь держави судовий збір у сумі 243,60 грн.

Не погодившись з вищезазначеним рішенням, ОСОБА_4 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та ухвалите нове, яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Також не погодившись з вказаним рішенням суду, ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалите нове, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає за необхідне їх відхилити, виходячи з наступного.

Згідно ст.21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст.115 КзпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Відповідно до ст.116 КзпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» встановлено, що при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у це й день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд, на підставі ст.117 КЗпП України, стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідно до вимог ст.24 Закону України "Про відпустки', ч.І ст.83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки

Згідно із ст.75 КЗГІП України, ст. 6 Закону України «Про відпустки», щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У відповідності із п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31

березня 1995 року із змінами внесеними Постановою Пленуму Верховного Суду України №

5 від 25 травня 2001 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної

(немайнової) шкоди» розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу

страждань фізичних, душевних, психічних а з урахування інших обставин.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про

судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено,

відповідно до ст. 237-1 КЗпП України та наявності порушення прав працівника у сфері

трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому

грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке

призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків чи вимагає від

нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної

немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від

форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем із 29 жовтня 2008 року по 02 лютого 2015 року, що підтверджується копією трудової книжки позивача. 26 листопада 2013 рокуостанній переведений на посаду механіка дільниці технологічного комплексу №2 Виробничого структурного підрозділу «Шахтоуправління імені ОСОБА_6» ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля».

02 лютого 2015 року розпорядженням відповідача №20/5-к позивача ОСОБА_5, механіка дільниці технологічного комплексу поверхні № 2 ВСП «ШУ ім. Героїв Космосу» ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» звільнено за згодою сторін згідно п.1 ст. 36 КЗПП України.

Із даним розпорядженням позивача було ознайомлено, що підтверджується його особистим підписом у рядку «З розпорядженням ознайомлений» та зазначенням дати ознайомлення 02 лютого 2015 року Підставою для видання вказаного розпорядження була заява позивача від 02 лютого 2015 року.

Також відповідачем було складено наказ-розпорядження №20/5к про припинення трудового договору від 02 лютого 2015 року щодо позивача, де, зокрема, у графі «контрольна сума» вказано «4 500», а графі «компенсація за» вказано «відпустка 33 дні». Із даним розпорядженням позивача було ознайомлено, що підтверджується його особистим підписом у рядку «Підпис робітника».

З розрахункового листка за лютий 2015 р. вбачається, що після утримання із належної позивачу суми 9345,79грн. ЄСВ (336,45грн.), НДФЛ (1351,40 грн.), військового збору (140,19 грн.), 33% аліментів (2480,86грн.), страховки (30 грн.), профспілкових внесків (93,46 грн.) позивачу до сплати на день звільнення належало 4913,43грн.

Як вбачається із виписки з карткового рахунку позивача від 25 травня 2015 р. про операції за картковим рахунком позивача в період з 06 січня 2015року по 30 березня 2015 року, в рахунок належним позивачу коштів відповідач сплатив 23 січня 2015 року заробітну плату (аванс за січень 2015 р.) у сумі 2561,00 грн., та, вже після звільнення позивача, 06 лютого 2015року та 06 березня 2015 року, 4988, 90 грн. та 413,43 грн., відповідно , включаючи 203,60 грн. премії.

З матеріалів справи убачається затримка у виплаті тривалістю 23 дні.

Як зазначено в довідці відповідача №13/185 від 20 липня 2015року розмір середньоденної заробітної плати позивача - 331,36грн.

Також з матеріалів справи вбачається, що позивач як працівник вугільної промисловості, користувався правом на відпустку із збільшенням на 2 дні за кожних два відпрацьованих роки, при цьому загальна тривалість щорічної основної відпустки не повинна перевищувати 28 календарних днів Тому, позивач мав право на основну щорічну і додаткову відпустку за періоди 29.10.2008 року - 28.10.2009 року - 24 календарних дні основної відпустки та 7 календарних днів додаткової відпустки; 29.10.2009року - 28.10.2010року - 24 календарних дні основної відпустки та 7 календарних днів додаткової відпустки; 29.10.2010року - 28.10.2011року - 26 календарних днів основної відпустки та 7 календарних днів додаткової відпустки; 29.10.2011року - 28.10.2012року - 26 календарних днів основної відпустки та 7 календарних днів додаткової відпустки; 9.10.2012року - 28.10.2013року - 28 календарних днів основної відпустки та 7 календарних днів додаткової відпустки; 29.10.2013року - 28.10.2014року - 28 календарних днів основної відпустки та 7 календарних днів додаткової відпустки; 29.10.2014року - 28.10.2015року - 28 календарних днів основної відпустки та 7 календарних днів додаткової відпустки.

Із особової картки позивача вбачається, що він використав всі дні основної та додаткової відпустки за період із 29.10.2008 року по 28.10.2012 року. За період з 29.10.2012 року по 28.10.2013 року позивач використав всі дні основної відпустки та 5 календарних днів додаткової відпустки, а 2 календарних дні додаткової відпустки йому було компенсовано при звільненні. Так само за період із 29.10.2013 року по 28.10.2014 року позивач використав 13 календарних днів основної відпустки, а 15 календарних днів основної відпустки та 7 календарних днів додаткової відпустки було компенсовано при звільненні.

7 календарних днів основної відпустки та 2 календарних днів додаткової відпустки за період із 29.10.2014року по 02.02.2015року позивачу було компенсовано при звільненні.

Тобто, при звільненні позивачу було компенсовано у сукупності 33 дні не використаних ним днів щорічної відпустки

Як вбачається з табелів обліку робочого часу позивача за січень 2014 - лютий 2015 р., розпорядження №4922 від 09.12.2014р. по результатам атестації, довідки від 31.08.2015 р. № 15/2015 р. (про наявність у позивача як механіка дільниці технологічного комплексу поверхні права на додаткову відпустку за працю в шкідливих умовах за результатами атестації 2009 р. та відсутність такого права за результатами атестації 2014 р.), копії особової картки позивача, посадової інструкції механіка дільниці технологічного комплексу поверхні, карти умов праці №180, у позивача не був ненормований робочий день та він не мав право на додаткову відпустку за багатозмінний режим роботи.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції посилався на те, що сума розрахована відповідачем, виходячи із розміру заробітної плати позивача, здійснена відповідно до розділу 3 Постанови КМУ № 100 від 8 лютого 1995 р «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», за якою при обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених в п.4 цього ж розділу виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

Так само суд першої інстанції посилався на недоведеність вимог позивача про наявність заборгованості щодо виплати компенсації за невикористану відпустку, а також, що ані з наданого позивачем розрахункового листка за лютий 2015 року, ані з довідки № 139/6к від 20 липня 2015 року, не вбачається наявності заборгованості при звільненні в сумі 215,49 грн.

Також суд першої інстанції зазначив, що звільнення відбулось за згодою сторін, на підставі заяви саме позивача від 02.02.2015 р. при цьому, законність такого звільнення позивачем не оскаржувалася.

Внаслідок несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, позивачу була спричинена моральна шкода. Визначаючи її розмір, суд першої інстанції врахував характер порушень прав позивача, тривалість, розмір заборгованості, зусилля позивача витрачені на поновлення своїх прав та організацію свого життя та дійшов висновку про відшкодування шкоди в розмірі 770 грн.

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_4 посилається на те, що суд першої інстанції не перевірив та не надав належної оцінки доказам, а саме копії особової картки працівника, якою підтверджено факт невиплати компенсації за відпустку при звільненні, а також іншим документам, які надані відповідачем та підтверджують наявність у позивача додаткових відпусток, що призвело до неправильного нарахування компенсації.

Проте, колегія суддів з такими доводами не погоджується, оскільки суд першої інстанції детально проаналізував всі надані документи, аналіз документі найшов своє відображення в рішенні, а саме зазначено кількість днів додаткової відпустки за певні проміжки часу, зазначені нарахування. Апелянтом вказані висновки не спростовано. Протягом часу своєї праці на підприємстві відповідача, з 2008 р., апелянт жодного разу не висловлював свою незгоду з нарахованою тривалістю відпустки, дії відповідача з цього приводу не оскаржував. Його доводи щодо незгоди з висновками суду жодним доказом не підтверджено. Відповідно до ст..ст.10, 60 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, таким доводом зокрема може бути висновок експерта. Проте, позивач клопотань з приводу призначення експертиз не заявляв.

Спростувати будь-яким іншим чином висновки суду першої інстанції, які зроблені на підставі оцінки доказів не уявляється можливим. Крім того, відповідно до ст..212 ЦПК оцінка доказів є виключним правом суду та їх переоцінка є неприпустимою.

ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» в своїй апеляційній скарзі посилається на те. що суд першої інстанції не врахував згоду позивача на отримання розрахунку при звільненні не в день самого звільнення, а при найближчої виплаті заробітної плати не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення суду першої інстанції в цій частині, оскільки суд першої інстанції обґрунтовано зазначив та послався на відповідні норми права, які чітко передбачають порядок розрахунку з працівником при його звільненні. Вказана ні норми не містять положення, що передбачало би можливість зміни цього порядку за домовленістю сторін. Тому рішення суд першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є цілком обґрунтованим та відповідає нормам чинного законодавства.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційні скарги ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» відхилити.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2015 року залишити без змін

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: