Постанова № 53976147, 26.10.2015, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2015 року 810/3184/15

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., при секретарі судового засідання Сіренко Ю.П., за участю представника позивача та представника відповідача, розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві адміністративну справу

за позовом Дочірнього підприємства "Шенкер"

до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області

про скасування податкових повідомлень-рішень від 05.03.2015 р. №0010731702, №0010721702, №0000852206, №0000842200, №0000832200 винесені Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області,

в с т а н о в и в:

Дочірнє підприємство "Шенкер" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.03.2015 р. №0010731702, №0010721702, №0000852206, №0000842200, №0000832200.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства є необґрунтованими. Зокрема зазначив, що він не погоджується із висновком податкового органу про завищення витрат на відрядження працівників та на паливно-мастильні матеріали у звязку з невідповідністю документів нормам чинного законодавства, що також призвело до заниження податкового зобовязання з податку на доходи фізичних осіб. Позивач стверджує, що витрати підприємства на відрядження працівників та на паливно-мастильні матеріали відбулось у відповідності до вимог Податкового кодексу України, що підтверджується відповідними бухгалтерськими документами, які були надані під час проведення перевірки та під час адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень.

Також, позивач не погоджується із висновком податкового органу про порушення вимог ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" щодо неотримання комісійної винагороди в сумі 1310000 Євро за надання послуг по Договору комісії від 31.10.2011 №ТБО-170/11, що також призвело до встановлення податковим органом заниження доходу, що враховується при визначенні обєкта оподаткування в розмірі 13807400 грн., оскільки сума комісійної винагороди складає 131000 Євро, що підтверджується Додатковою угодою, якою було внесено зміни до загальної суми винагороди, яка не повинна перевищувати 131000 Євро.

Щодо висновків податкового органу про відсутність факту реального вчинення позивачем господарських операцій з контрагентами позивача - ПП "Кодетж", ТОВ "Торговий дім "Енергокомфорт", ТОВ "Тамерлан Агро", ТОВ "Мерфіс", то позивач зазначив, що під час проведення перевірки податковому органу було надано усі первинні документи, які підтверджують реальність господарських операцій із вказаними контрагентами. позивач стверджував, що на час укладання та виконання договорів його контрагенти мали всі необхідні підтверджуючі документи для здійснення господарських операцій та обсяг відповідних повноважень, а тому вимоги щодо умов укладання та виконання угод жодною із сторін порушені не були.

Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представники позивача у судових засіданнях підтвердили обставини, викладені в позовній заяві та в додаткових поясненнях, просили суд позов задовольнити.

Відповідач позов не визнав, надав суду письмові заперечення, в яких просив суд у задоволенні позову відмовити з мотивів, які ґрунтуються на висновках, викладених в акті перевірки.

При цьому, стверджував, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки під час перевірки було встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, зясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Дочірнє підприємство "Шенкер" зареєстроване як юридична особа та як платник податків перебуває на обліку в органах державної податкової служби з 09.11.1998 за №441.

Як вбачається з наявних матеріалів справи документів, в період з 15 грудня 2014 року по січень 2015 року посадовими особами ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області згідно з п.п.75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. 77.4 ст. 74, п. 82.1 ст. 82 Податкового кодексу України та відповідно до наказів від 28.11.2014 №1147, від 16.01.2015 №13 проведена документальна планова виїзна перевірка ДП "Шенкер" (код за ЄДРПОУ 24382029) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2013.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено ОСОБА_1 від 04.02.2015 №38/10-13-22-01/24382029 (далі - ОСОБА_1 перевірки), згідно висновків якого встановлено порушення ДП "Шенкер" вимог податкового законодавства, а саме:

- п. 44.1 ст. 44, п.п.135.4.1 п. 135.4 ст. 135, п. 137.1 ст. 137, п. 138.2 ст. 138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139, п.п.140.1.7 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 3151434 грн., в тому числі за І квартал 2012 року на суму 33839 грн., за ІІІ квартал 2012 року на суму 54860 грн., за ІV квартал 2012 року на суму 2935544 грн., за 2013 рік на суму 127191 грн.;

- п. 185.1 ст. 185, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 4067 грн., в тому числі за січень 2012 року на суму 950 грн., за червень 2012 року на суму 1167 грн., за липень 2012 року на суму 917 грн., за липень 2013 року на суму 1033 грн.;

- ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", постанови Правління Національного банку України від 16.11.2012 №475 "Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту і запровадження обовязкового продажу надходжень в іноземній валюті", постанови Правління Національного банку України від 15.11.2013 №453 "Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту і запровадження обовязкового продажу надходжень в іноземній валюті", ДП "Шенкер" не отримано комісійну винагороду в сумі 1310000 Євро за надання послуг по Договору комісії від 31.10.2011 №ТБО-170/11 терміном на 275 днів (з 01.04.2013 по 31.12.2013);

- п.п.164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на доходи фізичних осіб у сумі 136190 грн.;

- ч. 1 п. 1 ст. 7, п. 1, п. 2, п. 5 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування", внаслідок чого занижено єдиний внесок на загальнообовязкове державне соціальне страхування в сумі 278259 грн.

На підставі висновків ОСОБА_1 перевірки ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області прийняті податкові повідомлення-рішення:

- від 05.03.2015 №0010731702, згідно з яким позивачу збільшено суму грошових зобовязань з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку, на 204285 грн., з них за основним платежем - 136190 грн., штрафні санкції - 68095 грн.;

- від 05.03.2015 №0010721702, згідно з яким позивачу збільшено суму грошових зобовязань з єдиного внеску на 417388 грн., з них за основним платежем - 278259 грн., штрафні санкції - 139129 грн.;

- від 05.03.2015 №0000852206, згідно з яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем "Пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД" у сумі 11061515 грн.;

- від 05.03.2015 №0000842200, згідно з яким позивачу збільшено суму грошових зобовязань з податку на додану вартість на 5084 грн., з них за основним платежем - 4067 грн., штрафні санкції - 1017 грн.;

- від 05.03.2015 №0000832200, згідно з яким позивачу збільшено суму грошових зобовязань з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів на 3939293 грн., з них за основним платежем - 3151434 грн., штрафні санкції - 787859 грн.

Вважаючи висновки податкового органу про порушення позивачем вимог законодавства та прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення необґрунтованими і протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

З приводу податкового повідомлення-рішення, згідно з яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем "Пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД" у сумі 11061515 грн., судом встановлено наступне.

Зі змісту ОСОБА_1 перевірки вбачається, що до перевірки надано Договір комісії від 31.10.2011 №ТБО-170/11, який укладений між UEFA - юридичною особою створеною у відповідності з законодавством Швейцарії в особі керівника юридичного відділу Дітера Келленбергера (Комітент) з однієї сторони та ДП "Шенкер" - юридичною особою створеною у відповідності до законодавства України в особі директора ОСОБА_2 (Комісіонер) з другої сторони та Schenker Deutchland AG - юридичної особи створеної у відповідності до законодавства Німеччини в особі Йохена Мюллера (Платник) з третьої сторони.

ОСОБА_3 умов даного Договору, за виконання доручення, зумовленого даним договором, сума винагороди комісіонера погоджена сторонами в розмірі 1310000 Євро і виплачується платником відповідно до виставлених комісіонерів рахунків.

ОСОБА_3 наданого до перевірки акту взаємних розрахунків між ДП "Шенкер" та Schenker Deutchland AG (Німеччина) податковим органом встановлено, що підприємством надано послуги по транспортно-експедиційному обслуговуванню, що зазначені в п.1.1.1Договору комісії від 31.10.2011 №ТБО-170/11 на загальну суму 899842,82 Євро та отримано оплату в рахунок наданих послуг в сумі 972436,63 Євро. Станом на 31.12.2012 по бухгалтерському обліку рахується кредиторська заборгованість в сумі 72593,81 Євро. Дана заборгованість повернута нерезиденту на банківський рахунок 30.04.2013 в сумі 72593,81 Євро.

При цьому, податковий орган в ОСОБА_1 перевірки зазначив, що станом на 31.12.2013 комісійна винагорода за надані послуги, що передбачена Договором комісії від 31.10.2011 №ТБО-170/11, від платника Schenker Deutchland AG на розрахунковий рахунок ДП "Шенкер" в сумі 1310000 Євро не отримано.

У звязку з зазначеним, податковим органом встановлено, що ДП "Шенкер" в порушення вимог ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" не отримано комісійну винагороду в сумі 1310000 Євро за надання послуг по Договору комісії від 31.10.2011 №ТБО-170/11 терміном на 275 днів (з 01.04.2013 по 31.12.2013), а тому відповідно до ст. 4 вказаного Закону нараховано пеню.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Тобто виходячи з вищевказаної норми закону проведення розрахунків у іноземній валюті підлягає зарахуванню на валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення продукції, що експортується.

ОСОБА_3 зі ст. 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" порушення резидентами строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Однак, суд вважає, що в ході проведення перевірки відповідачем невірно встановлено факт того, що комісійна винагорода по Договору комісії від 31.10.2011 №ТБО-170/11 становить 1310000 Євро, з огляду на наступне.

Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, між UEFA - юридичною особою створеною у відповідності з законодавством Швейцарії в особі керівника юридичного відділу Дітера Келленбергера (Комітент) з однієї сторони та ДП "Шенкер" - юридичною особою створеною у відповідності до законодавства України в особі директора ОСОБА_2 (Комісіонер) з другої сторони та Schenker Deutchland AG - юридичної особи створеної у відповідності до законодавства Німеччини в особі Йохена Мюллера (Платник) з третьої сторони було укладено Договір комісії від 31.10.2011 №ТБО-170/11.

Пунктом 6.4 вказаного Договору передбачено, що за виконання доручення, зумовленого даним договором, сума винагороди комісіонера погоджена сторонами в розмірі 1310000 Євро і виплачується платником відповідно до виставлених комісіонерів рахунків.

Разом з тим, судом встановлено, що між вказаними особами 03.11.2011 було укладено Додаткову угоду №1 до Договору комісії від 31.10.2011 №ТБО-170/11, якою, зокрема, п.6.4 Договору комісії виклали в наступній редакції: "Винагорода Комісіонера встановлюється у вигляді різниці між вартістю транспортування вантажу, зазначеної Комісіонером у виставлених рахунках для Платника (або іншого підприємства, що входить в групу DB Schenker) і фактичною вартістю транспортно-експедиційних послуг перевізників, які залучаються Комісіонером для виконання цього Договору. Винагорода Комісіонера за використання власного транспорту враховується в сумі загальної винагороди Комісіонера. Загальна сума винагороди не повинна перевищувати 131000 Євро.".

Також, вказаною Додатковою угодою №1 від 03.11.2011 були внесені зміни і до п. 6.8 Договору комісії від 31.10.2011 №ТБО-170/11, яким передбачено, що винагорода Комісіонера враховується в складі плати за транспортно-експедиційні послуги у виставлених для Платника (або іншого підприємства, що входить до групи DB Schenker) рахунках і не виділяється окремим рядком. оплата винагороди здійснюється спільно з відшкодуванням витрат Комісіонера з транспортування вантажу з даного договору.

Отже, вказаною Додатковою угодою №1 від 03.11.2011 до Договору комісії від 31.10.2011 №ТБО-170/11 комісійна винагорода не фіксувалась та обмежувалась сумою, яка не може перевищувати 131000 Євро.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, а саме з актів приймання-передачі послуг, сума комісійної винагороди виплачувалась в складі транспортно-експедиційних послуг комісіонера як Transport Expedition Fee.

Згідно наданого суду ОСОБА_1 взаємних розрахунків між ДП "Шенкер" та та Schenker Deutchland AG за Договором комісії від 31.10.2011 №ТБО-170/11 вбачається, що сума винагороди Комісіонера складає 102123,03 Євро та 694,42 Доларів США. Заборгованості по Договору комісії немає.

Враховуючи те, що Додатковою угодою №1 від 03.11.2011, якою було внесено зміни до Договору комісії від 31.10.2011 №ТБО-170/11, комісійна винагорода не фіксувалась та обмежувалась сумою, яка не може перевищувати 131000 Євро, суд приходить до висновку, що позивач не повинен був отримувати комісійну винагороду в сумі 1310000 Євро, як це зазначає податковий орган.

Отже, з наведеного слідує, що податкове повідомлення-рішення від 05.03.2015 №0000852206, згідно з яким позивачу нараховано пеню за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД у сумі 11061515 грн. за неотримання комісійної винагороди, прийнято податковим органом з порушенням вимог законодавства, а тому воно є протиправним та підлягає скасуванню.

З приводу податкового повідомлення-рішення, згідно з яким позивачу збільшено суму грошових зобовязань з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів на загальну суму 3939293 грн., судом встановлено наступне.

В ОСОБА_1 перевірки податковий орган зазначає, що ДП "Шенкер" (Комісіонер) з UEFA (Комітент) та Schenker Deutchland AG (Платник) було укладено Договір комісії від 31.10.2011 №ТБО-170/11, згідно умов якого за виконання доручення, зумовленого даним договором, сума винагороди комісіонера погоджена сторонами в розмірі 1310000 Євро і виплачується платником відповідно до виставлених комісіонерів рахунків.

При цьому, ДП "Шенкер" не було віднесено до складу доходів комісійну винагороду в сумі 1310000 Євро.

У звязку з зазначеним, податковий орган дійшов висновку, що позивачем в порушення п.п.135.4.1 п. 135.4 ст. 135, п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України занижено дохід, що враховується при визначенні обєкта оподаткування за 2012 рік в розмірі 13807400 грн.

Однак, суд не погоджується із таким висновком податкового органу, з огляду на наступне.

Відповідно до п.п.14.1.54 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

За визначенням п.п.14.1.56 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України доходи - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

ОСОБА_3 з п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються, зокрема, з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті.

Відповідно до п.п.135.4.1 п. 135.4 ст. 134 дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає: дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу.

За умовою п. 135.2 ст. 135 Податкового кодексу України, доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Як вже було встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, Додатковою угодою №1 від 03.11.2011 до Договору комісії від 31.10.2011 №ТБО-170/11 було внесено зміни до п. 6.4 Договору комісії від 31.10.2011 №ТБО-170/11 та визначено, що загальна сума винагороди не повинна перевищувати 131000 Євро.

Згідно наданого суду ОСОБА_1 взаємних розрахунків між ДП "Шенкер" та та Schenker Deutchland AG за Договором комісії від 31.10.2011 №ТБО-170/11 вбачається, що сума винагороди Комісіонера складає 102123,03 Євро та 694,42 Доларів США. Заборгованості по Договору комісії немає.

Як пояснив позивач у судовому засіданні, вказана сума комісійної винагороди за Договором комісії від 31.10.2011 №ТБО-170/11 у розмірі 102123,03 Євро та 694,42 Доларів США враховувалась в складі доходів підприємства та оподатковувалась у відповідний період у відповідності до вимог п.п.135.4.1 п. 135.4 ст. 135, п. 137.1 ст. 137 Податкового кодексу України

При цьому, звертав увагу суду на те, що Додатковою угодою №1 від 03.11.2011 до Договору комісії від 31.10.2011 №ТБО-170/11 комісійна винагорода не фіксувалась та обмежувалась сумою, яка не може перевищувати 131000 Євро.

Отже, з наведеного слідує, що висновок акту перевірки про необхідність включення позивачем до складу доходів комісійної винагороди в сумі 1310000 Євро є неправомірним, оскільки комісійна винагорода за Договором комісії від 31.10.2011 №ТБО-170/11 обмежувалась сумою, яка не може перевищувати 131000 Євро.

Також, зі змісту ОСОБА_1 перевірки вбачається, що перевіркою повноти визначення витрат за період з 01.01.2012 по 31.12.2013 встановлено, що позивачем віднесено до складу витрат витрати на відрядження працівників ДП "Шенкер", що не підтвердженні первинними документами.

Зокрема, податковий орган вважає, що первинні документи складено з порушенням діючого законодавства, у звязку з чим неможливо встановити повязаність понесених витрат з фінансово-господарською діяльністю підприємства. Зокрема: ціль відрядження зазначена лише в наказі підприємства; запрошення від нерезидентів (запрошуюча сторона) надані лише на іноземній мові та без зазначення конкретних цілей відряджень; укладених договорів чи контрактів; інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з господарською діяльністю платника податку до перевірки не надано.

У звязку з зазначеними обставинами податковий орган дійшов висновку, що позивачем в порушення вимог п. 44.1 ст. 44, п. 138.2 ст. 138, п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України завищено витрати, що враховуються при визначенні обєкта оподаткування, на загальну суму 780720 грн., в тому числі за І квартал 2012 року на суму 87422 грн., за ІІІ квартал 2012 року на суму 148237 грн., за ІV квартал 2012 року на суму 131166 грн., за 2013 рік на суму 413895 грн.

Однак, суд не погоджується із такими висновками відповідача, з огляду на наступне.

ОСОБА_3 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податком на прибуток є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

За приписами п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: - витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; - інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Зокрема, платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

ОСОБА_3 з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Так, відповідно до п.п.140.1.7 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу України при визначенні об'єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення, як витрати на відрядження фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, в межах фактичних витрат особи, яка відрядження, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку із здійсненням таких витрат.

Зазначені в абзаці першому цього підпункту витрати можуть бути включені до складу витрат платника податку лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.

Будь-які витрати на відрядження можуть бути включені до складу витрат платника податку за наявності документів, що підтверджують зв'язок такого відрядження з діяльністю такого платника податку, зокрема (але не виключно) таких: запрошень сторони, що приймає, діяльність якої збігається з діяльністю платника податку; укладеного договору чи контракту; інших документів, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документів, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з господарською діяльністю платника податку.

Отже, з аналізу вищенаведеної норми Податкового кодексу України слідує, що для відшкодування витрат на відрядження необхідні наступні документи, зокрема: документ, що підтверджує мету відрядження, яка повинна бути повязана з діяльністю підприємства, установи, організації, з якою працівник повязаний трудовими відносинами; наказ (розпорядження) керівника підприємства, установи, організації про направлення працівника у відрядження.

Зі змісту ОСОБА_1 перевірки вбачається, що позивачем надавались для перевірки документи щодо кожного працівника ДП "Шенкер", які були у відрядженні.

Зокрема, на підтвердження витрат та мети відрядження позивачем було надано податковому органу такі документи: запрошення сторони, що приймає; накази по підприємству про направлення працівника у відрядження; проїзні квитки; документи, які підтверджують витрати на проживання та харчування; відмітки у закордонному паспорті працівника про перетин кордону; авансові звіти; інші документи.

При цьому, суд звертає увагу на те, що зі змісту запрошень сторони, що приймає вбачається, що між позивачем та запрошеною стороною наявні ділові звязки, оскільки ці сторони входять в єдину групу DB Schenker, поєднані спільним видом діяльності і підпорядковані єдиному офісу.

Протилежного відповідачем суду не надано.

Тому, твердження відповідача, що вказані відрядження були здійснені без зв'язку з господарською діяльністю позивача не відповідають дійсності та ґрунтується виключно на необґрунтованих припущеннях.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що позивач правомірно відніс до складу валових витрат витрати на відрядження працівників ДП "Шенкер", оскільки вони були підтвердженні відповідними первинними документами, які були надані під час проведення перевірки.

Також, зі змісту ОСОБА_1 перевірки вбачається, що підставою для нарахування позивачу податкового зобовязання з податку на прибуток стали висновки податкового органу про завищення позивачем витрат на загальну 1263183 грн. у звязку з тим, що ДП "Шенкер" віднесено до складу витрат витрати на паливно-мастильні матеріали по власним автомобілям та автомобілям співробітників ДП "Шенкер", що не підтвердженні первинними документами.

Зокрема, до таких висновків податковий орган дійшов у звязку з тим, що позивачем не надано до перевірки подорожніх листів форми №3, форма яких затверджена Наказом Держкомстату України від 17.02.1998 №74.

Однак, суд не погоджується із доводами податкового органу, з огляду на наступне.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Податковим кодексом України передбачено право віднесення до складу витрат платника податку витрати на придбання пально-мастильних матеріалів. При цьому, у податковому обліку витрати класифікуються залежно від використання основних засобів, зокрема, придбання пально-мастильних матеріалів.

Так, згідно абз. "в" п.п.138.10.2 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

ОСОБА_3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

З матеріалів справи вбачається, що факт використання бензину на господарські потреби ДП "Шенкер" підтверджується, зокрема, наказами про норми витрат палива по підприємству, подорожніми листами, належним чином копії яких наявні в матеріалах справи.

Всі зазначені документи складені у повній відповідності з вимогами ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

При цьому, суд звертає увагу на те, що подорожні листи були надані під час адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень, однак з невідомих причин вони не були взяті до уваги при розгляді скарг.

Отже, позивачем надано суду належним чином засвідчені копії документів, які підтверджують здійснення ним витрат під час господарської діяльності на паливно-мастильні матеріали, а також використання придбаних матеріалів у власній господарській діяльності.

За таких обставин суд вважає, що доводи відповідача про завищення позивачем витрат на паливно-мастильні матеріали (бензин) в загальній сумі 1263183 грн. є безпідставними та такими, що не підтверджуються документально.

Отже, з наведеного слідує, що податкове повідомлення-рішення від 05.03.2015 №0000832200, згідно з яким позивачу збільшено суму грошових зобовязань з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів на 3939293 грн., є протиправним та підлягає скасуванню.

З приводу позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень від 05.03.2015 №0010731702, згідно з яким позивачу збільшено суму грошових зобовязань з податку на доходи фізичних осіб, та від 05.03.2015 №0010721702, згідно з яким позивачу збільшено суму грошових зобовязань з єдиного внеску, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.п.164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України додатковим благом вважається дохід, отриманий платником податку у вигляді, зокрема, суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов'язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим розділом.

Пунктом 167.1 статті 167 Податкового кодексу України визначено, що ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри. Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм пункту 164.6 статті 164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17 відсотків.

ОСОБА_3 п.п.171.1 п. 171.1 ст. 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Відповідно до абз. "а" п. 171.2 ст. 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.

Відповідно до п.п.14.1.180 п. 14 .1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

ОСОБА_3 абз. "а" п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

Як вбачається з акту перевірки, податковий орган дійшов висновку про заниження позивачем фонду оплати праці, що призвело до заниження сплаченої суми податку на доходи фізичних осіб та вплинуло на процес нарахування, утримання та сплати до бюджету єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Проте, суд звертає увагу на те, що ДП "Шенкер" в установленому порядку підтвердило факт господарського характеру витрат на відрядження своїх працівників та витрат на паливно-мастильні матеріали (бензин).

Відтак, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що, оскільки позивачем було підтверджено правомірність включення до складу витрат витрати на відрядження та на паливно-мастильні матеріали, то позивачем не було занижено суму податку на доходи фізичних осіб та відповідно не було занижено сплачену до бюджету суму єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування.

Отже, з наведеного слідує, що податкові повідомлення-рішення від 05.03.2015 №0010731702 та від 05.03.2015 №0010721702 є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 05.03.2015 №0000842200, згідно з яким позивачу збільшено суму грошових зобовязань з податку на додану вартість, суд зазначає наступне.

В ОСОБА_1 перевірки податковий орган зазначає, що позивачем в порушення вимог п. 185.1 ст. 185, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України безпідставно сформовано податковий кредит, задекларований в деклараціях з податку на додану вартість, за рахунок сум ПДВ по взаємовідносинам з ПП "Котедж", ТОВ "Торговий дім "Енергокомфорт", ТОВ "Тамерлан Агро", ТОВ "Мерфіс", в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 4067 грн.

Податковий орган вважає, що взаємовідносини між ДП "Шенкер" та ПП "Котедж", ТОВ "Торговий дім "Енергокомфорт", ТОВ "Тамерлан Агро", ТОВ "Мерфіс" не були спрямовані на якісне та своєчасне виконання зобовязань, а лише для збільшення податкового кредиту.

Досліджуючи висновки податкового органу про порушення позивачем вказаних норм Податкового кодексу України, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до пункту 14.1.36 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

ОСОБА_3 п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

ОСОБА_3 з пп. "а" п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає зокрема у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг, які відповідно до п. 185.1 ст. 185 цього Кодексу є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

ОСОБА_3 з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України вбачається, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено п. 201.10 цієї ж статті є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З аналізу наведених норм Податкового кодексу України вбачається, що виникнення у платника податків права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість можливе, за умови придбання ним товарів та послуг для використання їх при здійсненні ним господарської діяльності, визначальною ознакою якої є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Разом з тим, суд звертає увагу на залежність права платника податку на нарахування податкового кредиту від фактичного здійснення господарської операції з підтвердженням такого здійснення достовірними первинними документами.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцією, в свою чергу є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

ОСОБА_3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, відповідно до позиції ВАСУ підписання первинних документів (зокрема, податкових накладних) від імені постачальника не уповноваженою особою та невиконанням поставки товару свідчить про фіктивність операцій між позивачем та контрагентом та незаконність ї відображення у податковому обліку позивача. Суд зауважив, що за звичаями ділового обороту рішенню покупця придбати на умовах авансового платежу товар передує аналіз ринку відповідного товару; при цьому при виборі постачальника суб'єкта господарювання оцінюється не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов'язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікаційного персоналу) та відповідного досвіду. Також підприємством не наведено критеріїв, якими воно керувалось при виборі контрагентів під час укладення договорів. Підприємством також не надано будь-яких доказів на підтвердження проявів ним розумної обережності при виборі контрагентів (як-от перевірка місцезнаходження контрагента, зясування наявності у них необхідних умов для здійснення поставок, перевірка наявності повноважень у осіб, що виступали від імені контрагентів, тощо).

Так, з матеріалів справи вбачається, що в перевіряємий період ДП "Шенкер" мало взаємовідносини з ПП "Котедж", ТОВ "Торговий дім "Енергокомфорт", ТОВ "Тамерлан Агро", ТОВ "Мерфіс".

ОСОБА_3 рахунків-фактур, актів здачі-прийняття робіт та податкових накладних позивачу надавались експедиційно-транспортні послуги.

В свою чергу, ДПІ у Києво-Святошинському районі ДФС у Київській області на спростування реальності господарських операцій між ДП "Шенкер" та ПП "Котедж", ТОВ "Торговий дім "Енергокомфорт", ТОВ "Тамерлан Агро", ТОВ "Мерфіс" вказано на наступне.

Так, при перевірці використано ОСОБА_1 ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська від 18.05.2012 №1150/226/32965070 "Про результати документальної невиїзної перевірки ПП "Котедж" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за січень 2012 року", в якому зазначено, що встановити який саме товар було транспортовано між ПП "Котедж" та чи був фактично транспортовано, не видалось можливим, оскільки документи по товарним відносинам не надані. У висновку ВПМ зазначено, що з пояснень директора ПП "Котедж" взагалі не вбачається які товари поставлялись та на яких умовах. Пояснення містять противоречиві свідчення щодо виписки довіреностей на здійснення господарської діяльності, що свідчить про те, що директор не володіє інформацією по своєму підприємству. Основним видом діяльності ПП "Котедж" згідно КВЕД є будівництво будівель. Неможливо дослідити рух активів у процесі здійснення господарських операцій ПП "Котедж", оскільки відсутні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів, тощо.

Крім цього, перевіркою було встановлено, що ПП "Котедж" за податковою адресою не знаходиться.

В ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності податковим органом встановлено, що у ПП "Котедж" відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності.

Враховуючи викладене, перевіркою ПП "Котедж" встановлено порушення ч. 1 ст. 203, 215, 216 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п. 5 ст. 203 ЦК України) по правочинах, здійснених в зазначених актах за січень 2012р.

Також, при перевірці використано ОСОБА_1 ОДПІ ГУ Міндоходів у Вінницькій області від 05.11.2013 №887/22/31189735 "Про неможливість проведення звірки ТОВ "Торговий дім "Енергокомфорт" з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинах з ФГ "Агро-Макс і Ко" за липень 2013 року", яким встановлено, що ТОВ "ТД "Енергокомфорт" за податковою адресою не знаходиться та основним постачальником було ФГ "Агро-Макс і Ко".

Так, при відпрацюванні ФГ "Агро-Макс і Ко" як ризикового платника податків було встановлено, що ФГ "Агро-Макс і Ко" за податковою адресою не знаходиться.

Крім того, Головним слідчим управлінням фінансових розслідувань Міністерства доходів і зборів України проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №32012000000000009, зареєстрованому за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1, 3 ст. 212 та ч. 5 ст. 191 КК України. Станом на 30.10.2013 платнику присвоєно стан 9 "Направлено повідомлення за формою №18-ОПП".

Враховуючи викладене та у звязку з відсутністю у ТОВ "ТД "Енергокомфорт" офісних, складських приміщень для зберігання ТМЦ, фактична реалізація ТМЦ від ТОВ "ТД "Енергокомфорт" контрагентам покупцям у липні 2013 року не відбувалась.

Крім того, при перевірці використано ОСОБА_1 ДПІ у Кіровському районі міста Дніпропетровська від 11.10.2013 №85/04-65-22-03/35269625 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Тамерлан Агро" щодо документального підтвердження господарських відносин із ТОВ "Авант-Тайм Зовнішторг" за січень 2012 року".

З даного ОСОБА_1 вбачається, що він складений на підставі отриманого від Кіровоградської ОДПІ ОСОБА_1 перевірки ТОВ "Авант-Тайм Зовнішторг" від 07.02.2013 №109/1520/37502950 згідно яким встановлено, що ТОВ "Авант-Тайм Зовнішторг" з моменту реєстрації відсутня необхідна матеріальна база, для здійснення будь-якого виду діяльності, що робить фактичне виконання умов угод неможливим, тобто операції підприємством здійснювалися лише на папері, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру.

Таким чином, податковий орган дійшов висновку, що неможливо здійснити зустрічну звірку ТОВ "Тамерлан Агро" щодо документального підтвердження господарських відносин із ТОВ "Авант-Тайм Зовнішторг" за січень 2012 року, у звязку з тим, що ТОВ "Тамерлан Агро" має стан 16 "Припинено (Ліквідовано, закрито)".

Також, при перевірці використано ОСОБА_1 ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області від 29.08.2014 №4761/15-53-22-3/37060615 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Мерфіс" щодо документального підтвердження господарських відносин із контрагентами за період січень 2010 року по квітень 2013 року", яким встановлено, що ТОВ "Мерфіс" за податковою адресою не знаходиться. Під час аналізу господарської діяльності ТОВ "Мерфіс" встановлено, що у підприємства відсутні власні або орендовані складські приміщення, виробничі потужності, відсутні управлінський та технічний персонал необхідний для ведення фінансово-господарської діяльності підприємства.

Також в ході аналізу податкової звітності встановлено, що ТОВ "Мерфіс» у період 2010-2012 років мало фінансово-господарські взаємовідносини з підприємствами ТОВ "Сінтезпродсервіс", ТДВ "Інтерхім", ТОВ "Лазурит-Центр", ТОВ "Станкотехімпорт", яким ТОВ "Мерфіс" надавало послуги щодо формування схемного податкового кредиту. Також протягом 2010 року у підприємства ТОВ "Мерфіс" відсутні операції щодо формуванню свого податкового кредиту. У період 2011-2012 років ТОВ "Мерфіс" формувало податковий кредит від підприємств також віднесених до групи ризику "податкова яма" та підприємств, які на даний час ліквідовані шляхом банкрутства, а саме: ТОВ "Сантарм", ТОВ "Укрспецполимерстрой".

Враховуючи викладене та той факт, що ТОВ "Мерфіс" не має основних засобів, трудових ресурсів та виробничих потужностей, що свідчить про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання будь-яких послуг та постачання товарів, що являється доказом про відсутність реальності господарських операцій за вказаний період, згідно податково-судової доктрини "Реальності господарської операції".

ОСОБА_3 Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності. Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Суду не надано докази технологічних можливостей виконання ПП "Котедж", ТОВ "Торговий дім "Енергокомфорт", ТОВ "Тамерлан Агро", ТОВ "Мерфіс" експедиційно-транспортних послуг.

Суд вважає, що господарські операції з продажу експедиційно-транспортних послуг ПП "Котедж", ТОВ "Торговий дім "Енергокомфорт", ТОВ "Тамерлан Агро", ТОВ "Мерфіс" не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. У звязку з цим посадові особи ПП "Котедж", ТОВ "Торговий дім "Енергокомфорт", ТОВ "Тамерлан Агро", ТОВ "Мерфіс" не могли фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.

Таким чином, взаємовідносини між позивачем та ПП "Котедж", ТОВ "Торговий дім "Енергокомфорт", ТОВ "Тамерлан Агро", ТОВ "Мерфіс" не спричиняють реального настання правових наслідків.

Крім того, у разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Так, було встановлено відсутність поставок товарів (робіт, послуг) від підприємств-постачальників на ПП "Котедж", ТОВ "Торговий дім "Енергокомфорт", ТОВ "Тамерлан Агро", ТОВ "Мерфіс" та те, що підприємствами не надано до перевірки жодного первинного документа, не підтверджено поставку товарів (робіт, послуг) підприємствам-покупцям, що свідчить про укладання угод без мети настання реальних наслідків.

На підставі вищенаведеного, ПП "Котедж", ТОВ "Торговий дім "Енергокомфорт", ТОВ "Тамерлан Агро", ТОВ "Мерфіс" не мали право складати податкові накладні, а ДП "Шенкер" не мало права на податковий кредит по податкових накладних, отриманих від вказаних контрагентів.

Таким чином, Дочірнім підприємством "Шенкер" безпідставно сформовано податковий кредит за рахунок сум ПДВ по податковим накладним, отриманих від ПП "Котедж", ТОВ "Торговий дім "Енергокомфорт", ТОВ "Тамерлан Агро", ТОВ "Мерфіс".

Отже, суд приходить до висновку, що господарські операції позивачем здійснювалися за межами звичайної господарської діяльності позивача, не є реальними та не відповідають дійсному економічному змісту, що є свідченням недобросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

За таких обставин суд вважає, що податковим органом правомірно винесено податкове повідомлення-рішення від 05.03.2015 №0000842200, яким донараховано позивачу податкове зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 4067 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1017 грн.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

ОСОБА_3 ч. 1 ст. 97 Кодексу адміністративного судочинства України суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

Оскільки сторони не звертались до суду з клопотанням про відшкодування судових витрат, вони стягненню на їх користь не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 14, 69-71, 97, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 05.03.2015 р. №0010731702.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 05.03.2015 р. №0010721702.

4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 05.03.2015 р. №0000852206.

5. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 05.03.2015 р. №0000832200.

6. У решті позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Щавінський В.Р.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 30 жовтня 2015 р.