Ухвала суду № 53972036, 25.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2015 року К/800/37813/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ємельянової В.І.,

Рецебуринського Ю.Й., Стародуба О.П.,

за участю секретаря судового засідання Іванопої Н.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2015 року по справі № 826/9684/14

за позовом ОСОБА_4

до Міністерства внутрішніх справ України

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на службі та

стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на службі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2015 року, позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2014 року №1160 о/с в частині звільнення генерал-майора міліції, начальника Департаменту транспортної міліції ОСОБА_4 (с-402953) з органів внутрішніх справ України. Поновлено ОСОБА_4 на службі в органах внутрішніх справ України в Міністерстві внутрішніх справ України на посаді начальника Департаменту транспортної міліції Міністерства внутрішніх справ України. Стягнуто з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_4 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 71189,76 грн.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 перебував на службі в органах внутрішніх справ України з вересня 1984 року. З 14 квітня 2014 року займав посаду начальника Департаменту транспортної міліції Міністерства внутрішніх справ України.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2014 року №1160о/с позивача звільнено у запас Збройних Сил за пунктом 64 «г» Положення про проходження служби рядовим начальницьким складом органів внутрішніх справ (за скороченням штатів).

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду із позовною заявою.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій, виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про міліцію» порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначає Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджених постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення).

Відповідно до пункту 8 Положення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу, які досягли встановленого для них пунктом 7 Положення віку підлягають звільненню в запас з постановкою на військовий облік або у відставку. Дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема, у зв'язку із скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.

Пунктом 64 Положення встановлено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через скорочення штатів при відсутності можливості подальшого використання на службі. При цьому, переміщення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу з вищих посад на нижчі провадиться, зокрема, при скороченні штатів. Переміщення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу на нижчі посади при скороченні штатів і за станом здоров'я проводиться прямими начальниками в межах наданих їм прав за умови відсутності можливості для призначення їх на рівнозначну посаду.

Судами встановлено, що відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 15 квітні 2014 року №334 «Про реорганізацію Департаменту транспортної міліції МВС України» з метою оптимізації структури апарату Міністерства внутрішніх справ України у структурі апарату Міністерства внутрішніх справ України Департамент транспортної міліції реорганізовано в Управління транспортної міліції.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 24 квітня 2014 року №390 «Про організаційно-штатні зміни в апараті Міністерства» затверджено Перелік змін у штаті апарату МВС, згідно якого кількість посад в Управлінні становить 17 одиниць.

З метою виконання вимог статті 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), 25 квітня 2014 року позивача попереджено про наступне його вивільнення.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідач, всупереч вимогам частини 2 статті 49-2 КЗпП одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці не пропонував позивачу іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації та не з'ясував намір позивача щодо подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ.

З досліджених судами штатних розписів і посадових інструкцій встановлено, що внаслідок реорганізації підрозділу транспортної міліції відбулось пониження його структурного рівня з Департаменту до Управління.

Як вбачається з викладеного та підтверджується матеріалами справи, підрозділ, в якому позивач працював на час звільнення було реорганізовано, посада, яку займав ОСОБА_4, безпосередньо не скорочена і увійшла до штату Управління транспортної міліції, при цьому функціональні обов'язки та повноваження начальника не змінились.

Тобто, відповідач мав право звільняти позивача лише у разі відмови останнього зайняти відповідно запропоновану посаду, проте докази такої відмови в матеріалах справи відсутні.

У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до пункту 24 Положення у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з підпунктом 3 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» від 8 лютого 1995 року №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Відповідно до досліджених судами довідки про доходи позивача № 596 від 19 березня 2015 року, виданої Міністерством внутрішніх справ України, листів Міністерства соціальної політики України від 4 вересня 2013 року № 9884/0/14-13/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік» та від 9 вересня 2014 року №10196/0/14-14/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік», середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_4 складає 71189,76 грн. (розмір середнього заробітку - 370,78 грн. х кількість робочих днів вимушеного прогулу - 192).

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують і не дають підстав вважати, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ємельянова В.І.

Судді Рецебуринський Ю.Й.

Стародуб О.П.