Ухвала суду № 53971859, 25.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2015 року м. Київ К/800/53482/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів: головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є.,розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіна постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 04 серпня 2014 рокута ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2014 рокуу справі№ 826/5604/14 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Український центр оптимальних рішень в інформатиці та зв'язку»доДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпроскасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Український центр оптимальних рішень в інформатиці та зв'язку» (далі - ТОВ «УДЦОРІЗ») звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ у Голосіївському районі) про скасування податкових повідомлень-рішень від 10 січня 2014 року № 0000102208 та № 0000112208.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 серпня 2014 року позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 10 січня 2014 року № 0000102208 в частині нарахування позивачу 37 890,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів). В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2014 року апеляційні скарги ТОВ «УДЦОРІЗ» та ДПІ у Голосіївському районі залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 серпня 2014 року - без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Український центр оптимальних рішень в інформатиці та зв'язку» з питань дотримання вимог податкового законодавства під час фінансово-господарських операцій з ТОВ «МСК-Трейдінг» за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року, за результатами якої складено акт перевірки від 23 грудня 2013 року № 473/1-22-08-24086242 (далі - акт перевірки), згідно з яким позивачем порушено вимоги:

- пункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на 191 391, 00 грн.;

- пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит у розмірі 151 562, 00 грн.

На підставі акта перевірки ДПІ в Голосіївському районі прийняті податкові-повідомлення рішення від 10 січня 2014 року:

№0000112208, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на 239 238,75 грн., в тому числі, 191 391,00 грн. - за основним платежем та 47 847,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

№0000102208, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 227 343,00 грн., в тому числі, 151 562,00 грн. - за основним платежем та 75 781,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов частково, виходили із неправомірності податкового повідомлення-рішення від 10 січня 2014 року № 0000102208 в частині нарахування позивачу 37 890,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів). Такий висновок відповідача ґрунтується на тому, що відповідачем не доведено наявності законних підстав для донарахування штрафних санкцій у розмірі 50 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання.

Судова колегія суду касаційної інстанції погоджується із таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України в разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

З аналізу наведеної норми слідує, що повторність визначення контролюючим органом протягом 1095 днів суми податкового зобов'язання слід застосовувати в розрізі кожного окремого з податкових порушень, передбачених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України. Тобто, повторним у розумінні статті 123 Податкового кодексу України є визначення контролюючим органом податкових зобов'язань внаслідок вчинення одного й того самого порушення, в тому числі й заниження податкових зобов'язань з окремого виду податку.

З огляду на те, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій відповідачем не надано належних та допустимих доказів вчинення позивачем одного й того ж самого порушення, а саме заниження податку на додану вартість протягом 1095 днів, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли юридично правильного висновку про відсутність підстав для донарахування штрафу у розмірі у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання з податку на додану вартість на підставі податкового повідомлення-рішення від 10 січня 2014 року № 0000102208.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції», де суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Доказами в адміністративному судочинстві, відповідно до частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України).

Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази (частина 3 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не надано доказів (як і не зазначено причин через які ці докази не можуть бути надані), які б засвідчили наявність підстав для донарахування штрафу у розмірі 50 відсотків нарахованого податкового зобов'язання з податку на додану вартість на підставі податкового повідомлення-рішення від 10 січня 2014 року № 0000102208.

Посилання відповідача на виписку із інформаційної автоматизованої системи «Податковий блок», як на доказ, що підтверджує вчинення позивачем порушення під час декларування позивачем суми податкового кредиту з податку на додану вартість, є безпідставним.

Із вказаної виписки слідує, що податкове повідомлення-рішення від 3 грудня 2013 року №0007682270, яке на думку відповідача підтверджує повторність вчинення порушення позивачем, скасоване на підставі судових рішень в адміністративній справі № 826/6247/13-а, а відтак не може свідчити про допущення ТОВ «УДЦОРІЗ» порушень, що призвели до завищення суми податкового кредиту та заниження податку на додану вартість.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для часткового задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 серпня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін М.П. Зайцев Н.Є.Маринчак