Рішення № 53949166, 30.11.2015, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.11.2015р.Справа№ 914/2357/15

За позовом: Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», м.Дніпропетровськ

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, с.Заріччя Жидачівського району Львівської області

про стягнення 88929,58грн.

Головуючий суддя Щигельська О.І.

Суддя Мороз Н.В.

Суддя Сухович Ю.О.

при секретарі Зарицькій О.Р.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2 представник за довіреністю

від відповідача: ОСОБА_1 фізична особа-підприємець; ОСОБА_3 адвокат, представник за договором про надання правової допомоги

Суть спору: позов заявлено Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк», м.Дніпропетровськ до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, с.Заріччя Жидачівського району Львівської області про стягнення 88929,58грн., з яких 60600,00грн. заборгованості за кредитом, 14337,95грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 11264,63грн. пені за несвоєчасність виконання зобовязань за договором, 2727,00грн. заборгованості по комісії за користування кредитом.

Ухвалою суду від 16.07.2015р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 05.08.2015р. В судовому засіданні 05.08.2015р. оголошено перерву до 10.08.2015р. для надання можливості позивачу ознайомитись з матеріалами справи. В судовому засіданні 10.08.2015р. оголошено перерву до 26.08.2015р. Ухвалою суду від 26.08.2015р. призначено колегіальний розгляд справи у складі трьох суддів.

Внаслідок автоматизованого розподілу, проведеного у відповідності до ст.2-1 ГПК України, у склад колегії увійшли головуючий суддя Щигельська О.І., судді: Кидисюк Р.А., Мороз Н.В.

Ухвалою суду від 27.08.2015р. вказаною колегією суддів прийнято справу до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні 12.10.2015р. Ухвалою суду від 12.10.2015р. розгляд справи відкладено на 27.10.2015р. у звязку з неявкою сторін. Ухвалою суду від 27.10.2015р. за клопотанням позивача строк вирішення спору продовжено на 15 днів та розгляд справи відкладено на 11.11.2015р.

У звязку із відпусткою судді Кидисюка Р.А., що унеможливила його участь в судовому процесі, 10.11.2015р. проведено повторний автоматизований розподіл, внаслідок якого у склад колегії увійшла суддя Сухович Ю.О.

Ухвалою суду від 11.11.2015р. розгляд справи відкладено на 30.11.2015р. у звязку із заміною члена колегії та для надання можливості колегії суддів ознайомитись з поданими сторонами документами.

Суд розяснює представникам сторін права, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України.

Представник позивача в судове засідання 30.11.2015р. зявився, позовні вимоги підтримав повністю з підстав, зазначених у позовній заяві, письмових поясненнях (вх.№33274/15 від 10.08.2015р.), додаткових поясненнях (вх.№35527/15 від 26.08.2015р.), поясненнях (вх.№48303/15 від 10.11.2015р.), а також заяві (вх.№51637/15 від 30.11.2015р.). Ствердив, зокрема, що Ствердив, зокрема, що в березні 2011 року відповідач ФО-П ОСОБА_1 через систему Приват24 приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг та ОСОБА_4 банку, що розміщені на офіційному сайті позивача, які разом із підписаною ним шляхом накладення електронно-цифрового підпису заявою складають договір банківського обслуговування від 29.03.2011р., на виконання умов якого банком встановлено відповідачу кредитний ліміт на поточний рахунок в електронному вигляді через встановлені засоби електронного звязку банку і клієнта. Внаслідок порушення зобовязань за договором обслуговування кредитних лімітів на поточному рахунку відповідача, станом на 08.06..2015р. виникла заборгованість у розмірі 60600,00грн. заборгованості за кредитом, 14337,95грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 11264,63грн. пені за несвоєчасність виконання зобовязань за договором та 2727,00грн. заборгованості по комісії за користування кредитом, що й зумовило звернення до суду із позовною заявою. Просив позов задоволити.

Представник відповідача в судове засідання 30.11.2015р. зявився, проти задоволення позову заперечив з мотивів, наведених у відзиві (вх.№32251/15 від 04.08.2015р.) та додаткових поясненнях (вх.№48729/15 від 11.11.2015р.). Зокрема зазначив, що між сторонами в жовтні 2007 року укладено договір банківського рахунка, натомість заяву про приєднання до Умов та Правил ФО-П ОСОБА_1 не підписував. Зазначив, що дебетове сальдо на кредитному рахунку утворилось внаслідок протиправних дій третіх осіб та проведення банком з порушенням умов договору банківського рахунка платежу понад встановлений на рахунку залишок із використанням кредитних коштів. Відтак, у задоволенні позову просив відмовити. Подав також клопотання (вх.№51647/15 від 30.11.2015р.) про вирішення питання про розподіл витрат на послуги адвоката.

Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, в яких достатньо доказів для прийняття рішення по суті спору, у відповідності до ч. 3 ст. 4-3 ГПК України, судом створювались сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, у звязку із чим передбачені у ст.77 ГПК України підстави для відкладення розгляду справи не вбачаються.

Розглянувши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено наступне.

Між Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «Приватбанк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»; банк за договором, позивач по справі) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (клієнт за договором, відповідач по справі) укладено договір банківського рахунку №LV2DOW від 04.10.2007р., за яким банк відкриває клієнту поточний (поточні) рахунок (рахунки) у національній та іноземній валюті (у тому числі картковий (карткові) та інші рахунки із спеціальним режимом використання) та здійснює його (їх) розрахункове та касове обслуговування відповідно до чинного законодавства України, нормативних актів Національного банку України (далі НБУ) та умов цього договору. За договором банківського рахунку банк зобов'язаний приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнту, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та здійснювати інші операції за рахунком (рахунками) у порядку та на умовах, передбачених цим договором (п.п.1.1, 1.2).

На виконання вказаного договору позивачем відкрито відповідачу рахунок №26007053802275

Позивач стверджує, що 29.03.2011р. ФО-П ОСОБА_1 через систему інтернет-клієнт-банкінг приєднався до «Умов та правил надання банківських послуг», ОСОБА_4 банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті ПАТ КБ «Приватбанк», які разом складають договір банківського обслуговування №б/н від 29.03.2011р. та взяв на себе зобовязання виконувати умови договору.

Відповідно до договору відповідачу встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок 26007053802275 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного звязку банку і клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms-повідомлення або інших), що визначено і врегульовано Умовами та Правилами надання банківських послуг.

Внаслідок невиконання відповідачем зобовязань за договором, а саме тих, що стосуються обслуговування кредитних лімітів, ПАТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду із позовною заявою про стягнення з ФО-П ОСОБА_1 60600,00грн. заборгованості за кредитом, 14337,95грн. заборгованості по процентам за користування кредитом, 11264,63грн. пені за несвоєчасність виконання зобовязань за договором та 2727,00грн. заборгованості по комісії за користування кредитом.

При вирішенні спору суд виходив з такого.

Згідно ст.509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобовязань, є зокрема договори та інші правочини.

Як встановлено ч.2 ст.345 ГК України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, а ч.1 ст.1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідач стверджує, що договір банківського обслуговування від 29.03.2011р. із банком не укладав, не підписував Умов та Правил надання банківських послуг і ОСОБА_4 банку, та не був із ними ознайомлений. Таким чином договір банківського обслуговування, на який посилається позивач, як на підставу своїх позовних вимог не може вважатись укладеним належним чином.

Суд звертає увагу на те, що додатком №7 від 04.10.2007р. до договору банківського рахунка, яким сторонами погоджено регламент надання мінімального бланкового овердрафтового кредиту на картковий рахунок, встановлено, що банк за наявності вільних грошових ресурсів зобов'язується здійснювати овердрафтове обслуговування клієнта на підставі анкети-заяви на встановлення овердрафтового кредиту на картковий рахунок (додаток 8 до цього договору), що полягає в проведенні платежів, здійснених довіреними особами Клієнта з використанням корпоративних платіжних карток, понад залишок коштів на картковому рахунку клієнта, відкритому в банку (далі -картрахунок), за рахунок кредитних коштів у межах ліміту, встановленого відповідно до п.1.3 цього додатка, шляхом дебетування картрахунку. При цьому утворюється дебетове сальдо. Ліміт овердрафтового кредитування клієнта - сума коштів, у межах якої банк зобов'язується здійснювати оплату платежів довірених осіб клієнта, проведених з використанням корпоративних платіжних карток, понад залишок коштів на його картковому рахунку. Ліміт розраховується відповідно до затвердженої внутрішньобанківської методики на підставі даних про рух коштів за поточним рахунком, балансу підприємства і звіту про фінансові результати на останню звітну дату, показника ліквідності діяльності, співвідношення власних і позикових коштів, платоспроможності, кредитної історії та інших показників відповідно до внутрішньобанківських нормативів і нормативних актів Національного банку України. Надається для використання довіреними особами клієнта за допомогою корпоративних платіжних карток на цілі, зазначені в п.4.2 додатка 6 до цього договору. Кредитне обслуговування клієнта здійснюється з дати підписання цього договору та додатків 6, 7, 8 до нього. Операції на території України власниками карток здійснюються тільки в національній валюті. Виключення складає одержання клієнтами готівкової іноземної валюти зі своїх карткових рахунків в іноземній валюті через каси уповноважених банків-емітентів (п.1.1).

З матеріалів справи вбачається, що сторонами підписано додатки №№6,7,8 до договору банківського рахунка, водночас, у додатку №8 «Анкета-заявка» відсутні відмітки про надання овердрафту, встановлення кредитного ліміту тощо.

Позивач звертає увагу на те, що наказом №СП-2011-85 від 28.01.2011р. за підписом голови правління ОСОБА_4 ОСОБА_6, затверджено з 10.02.2011р. параметри продукту «кредитний ліміт на розрахунковий рахунок» для корпоративних клієнтів МСБ ОСОБА_4 та А-Банк, а також застосування для встановлення «кредитних лімітів на розрахунковий рахунок» форм «заяв» з приєднанням до «Умов та Правил надання банківських послуг» (при встановленні кредитного ліміту клієнтом через Приват24, клієнтом накладається електронно-цифровий підпис на текст розділу «кредитний ліміт на рахунок» заявки). Окреме кредитне досьє не формується основою для кредитування є підписана клієнтом «заява» в паперовому чи електронному виді.

Із долучених до позовної заяви документів вбачається, що 29.03.2011р. ФО-П ОСОБА_1 накладено електронно-цифровий підпис у системі інтернет-клієнт-банкінгу Приват24 на заяву, за змістом якої, на рахунок 26007053802275, банк, за наявності вільних грошових коштів, здійснює обслуговування кредитного ліміту на вказаному рахунку. У вказаній заяві також зазначено, що про розмір ліміту банк повідомляє клієнта на свій вибір або у письмовій формі або через встановлені засоби електронного звязку банку та клієнта. Порядок встановлення, зміни ліміту, погашення заборгованості та розмір відсоткової ставки за користування кредитним лімітом регламентуються Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, розміщеними у мережі інтернет на офіційному сайті позивача і разом з цією заявою складають договір банківського обслуговування. Підписавши цю заяву клієнт приєднується і погоджується із умовами, викладеними в Умовах і Правилах надання банківських послуг, ОСОБА_4, які разом з цією заявою складають договір банківського обслуговування.

Суд звертає увагу на те, що Законом України «Про електронний цифровий підпис», а саме ст.3, визначено, що електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) та не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму, а ч.2 ст.639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовились укласти договір в певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалась.

Суд звертає увагу на те, що довідкою вих.№08.7.0.0.0/150618101741 від 18.06.2015р. підтверджується, що з 29.03.2011р. для ФО-П ОСОБА_1 встановлено кредитний ліміт в розмірі 1600,00грн.

Хоч відповідачем у поданому ним відзиві й заперечується факт підписання договору №б/н від 29.03.2011р., суд звертає увагу на те, що 13.05.2013р. на рахунку відповідача утворилось дебетове сальдо в розмірі 816,06грн. Зазначене відображено в поданому позивачем розрахунку заборгованості за договором, а також підтверджується матеріалами справи, зокрема банківськими виписками про рух коштів по рахунку відповідача за період з 29.03.2011р. по 08.06.2015р. З матеріалів справи також вбачається, що ФО-П ОСОБА_5 неодноразово протягом травня-вересня 2013 року використовувались кредитні кошти з рахунку №26007053802275 та виконувались умови договору банківського обслуговування, зокрема сплачувались відсотки за користування кредитом, інші платежі тощо.

Відтак, суд приходить до висновку, що договір банківського обслуговування, який, як вже зазначалось, складають Заява від 23.09.2011р., Умови та Правила надання банківських послуг, ОСОБА_4 банку, розміщені на офіційному сайті ПАТ КБ «Приватбанк», регулює відносини між сторонами щодо обслуговування кредитного ліміту клієнта, встановленого на рахунок клієнта, відкритий згідно договору банківського рахунка №LV2DOW від 04.10.2007р., та не суперечить умовам останнього.

Як вбачається з матеріалів справи, починаючи з 17.09.2013р. на рахунку ФО-П ОСОБА_1 встановилось нульове сальдо за кредитом, в тому числі й щодо сплати відсотків та інших обовязкових платежів, аж до 22.09.2015р. коли на поточному рахунку виникло дебетове сальдо в розмірі 57253,72грн.

У поданому відзиві, ФО-П ОСОБА_1 зазначає, що станом на 22.09.2014р. на його рахунку №26007053802275 знаходились належні йому грошові кошти в сумі 1251,28 грн., що підтверджується звітом про дебетові та кредитові операції по вказаному рахунку. З даного звіту також вбачається, що 22.09.2014р., з рахунку №26007053802275 було списано 58500,00грн. з призначенням платежу: транспортні послуги за договором №14 від 18.08.2014р. Даний платіж частково здійснено за рахунок наявних на рахунку коштів (в розмірі 1251,28 грн.), а решту суми платежу (в розмірі 57248,72 грн.) здійснено за рахунок овердрафтового кредиту, передбаченого умовами додатку №7 до договору.

Проте, відповідач стверджує, що вказаний платіж не ініціював та не уповноважував нікого на його здійснення. Отримувач коштів ТзОВ «Опттрансцентр» відповідачу не відоме, жодних відносин з ним ФО-П ОСОБА_1 не має, договору №14 від 18.08.2014р., нібито на виконання якого здійснено платіж, не укладав.

Відповідач стверджує, що зазначений платіж ініційовано невідомою особою та проведений банком з порушенням умов договору та законодавчих норм. Зокрема, згідно п.21.1 ст.21 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» ініціювання переказу проводиться шляхом: подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа;подання платником до будь-якого банку документа на переказ готівки і відповідної суми коштів у готівковій формі; подання ініціатором до відповідної установи - учасника платіжної системи документа на переказ, що використовується у відповідній платіжній системі для ініціювання переказу; використання держателем електронного платіжного засобу для оплати вартості товарів і послуг або для отримання коштів у готівковій формі; подання отримувачем платіжної вимоги при договірному списанні; надання клієнтом банку, що його обслуговує, належним чином оформленого доручення на договірне списання; внесення готівкових коштів для подальшого переказу за допомогою платіжних пристроїв. Жодним із зазначених способів відповідач до позивача для ініціювання вищевказаного платежу не звертався.

Дізнавшись про те, що належні відповідачу кошти, які знаходились на рахунку №26007053802275 безпідставно перераховано іншій особі, відповідач звернувся до правоохоронних органів з повідомленням про скоєння щодо нього злочину, а в подальшому, і з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення суми коштів, що були безпідставно списані з рахунку №26007053802275.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.07.2015р. в справі №914/319/15, яке залишено постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.10.2015р. без змін та набрало законної сили, зазначений позов ФО-П ОСОБА_1 задоволено та стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на його користь 1251,33грн. безпідставно списаних коштів.

Так, вказаними рішеннями встановлено, що спірний платіж ініційовано з номеру телефону, який не вказано в анкеті-заяві на випуск корпоративної платіжної картки. В ході розгляду даної справи встановлено, що спірний платіж ініційовано невідомою особою з мобільного телефону з номером +380676767042, яка зателефонувала до оператора ПАТ КБ «Приватбанк» та замовила здійснення платежу.

Відповідно до п.1 4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою НБУ №22 від 21.01.2004 року, дистанційне обслуговування - комплекс інформаційних послуг за рахунком клієнта та здійснення операцій за рахунком на підставі дистанційних розпоряджень клієнта;дистанційне розпорядження - розпорядження банку виконати певну операцію, яке передається клієнтом за погодженим каналом доступу, без відвідання клієнтом банку.

Пунктом 11.1. Інструкції визначено, що оперативне ведення клієнтом своїх рахунків у банку та обмін технологічною інформацією, визначеною в договорі між банком та клієнтом, клієнт може здійснювати за допомогою систем дистанційного обслуговування.

Дистанційне обслуговування рахунку клієнт може здійснювати за допомогою систем «клієнт банк», «клієнт - Інтернет банк», «телефонний банкінг» тощо.

Відповідно до п.11.3, 11.4 Інструкції, юридичною підставою для роботи клієнта за допомогою систем дистанційного обслуговування і оброблення банком дистанційних розпоряджень клієнта є договір банківського рахунку. У договорі обов'язково мають обумовлюватися права, обов'язки та відповідальність сторін, порядок вирішення спорів у разі їх виникнення тощо. Системи типу «клієнт банк», «клієнт - Інтернет - банк», «телефонний банкінг» тощо на підставі дистанційних розпоряджень клієнта можуть виконувати функції надання інформаційних послуг згідно з переліком, що зазначений в договорі між банком та клієнтом, здійснення операцій за рахунком клієнта.

У постанові Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.10.2015р. у справі №914/319/15 зазначено, що, як вбачається з матеріалів справи, договір банківського рахунку №LV2DOW від 04.10.2007р. передбачав, що за допомогою засобів мобільного зв'язку клієнт може отримувати лише виписки спеціального виду про стан його рахунку, а не здійснювати дистанційне обслуговування. Ніяких додатків до договору в цій частині сторони не укладали.

Пункт 4.1.2. договору банківського рахунка №LV2DOW від 04.10.2007р. допускає можливість отримання за допомогою засобів мобільного зв'язку лише виписок спеціального виду про стан рахунку в банку за допомогою коротких текстових повідомлень. Крім того, пунктом 3.4 додатку №5 до вказаного договору визначено окремий номер з якого приймаються запити для отримання таких виписок: 80679043350.

Щодо тверджень позивача про те, що зважаючи на зміну персональних даних 09.11.2010р. клієнтом підписано анкету, де вказано інший номер телефону, а саме: +380676767042, без зміни інших даних, суд звертає увагу на те, що таку анкету-заявку про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ОСОБА_4 підписано ОСОБА_1 без зазначення про те, що такі дії вчинено ним як фізичною особою-підприємцем. Так, підпис клієнта не засвідчено печаткою ФО-П ОСОБА_1

Зазначені обставини також встановлено постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.10.2015р. у справі №914/319/15.

Окрім цього, суд звертає увагу на те, що з довідки вих.№08.7.0.0.0/150618101741 від 18.06.2015р. вбачається, що розмір кредитного ліміту на момент здійснення операції з перерахунку коштів з рахунку відповідача 22.09.2014р. не встановлено.

Зазначене не заперечується позивачем. Зокрема, у рішенні господарського суду Дніпропетровської області від 06.07.2015р. в справі №914/319/15 наводяться наступні твердження представника ПАТ КБ «Приватбанк» про те, що у відповідь на службову записку від Департаменту «VІР-контакт-центр» ГО отримані аудіозаписи діалогів абонента телефонного номера +380676767042 з операторами VІР-контакт-центру, в ході аналізу яких встановлено, що: 20.09.14р. о 13:19 до оператора (DN070982ВКN) з даного номера +380676767042 звернувся чоловік від імені ОСОБА_1 з питанням отримання інформації про баланс свого корпоративного рахунку 2600 **, на що оператор відповів, що передає звернення в корпоративний сектор і щоб клієнт очікував дзвінка. 20.09.14р. о 13:37 на даний номер +380676767042 зателефонувала оператор (DN010792РNА1), яка повідомила, що їй передали інформацію про необхідність надання йому допомоги у наданні балансу по рахунку. Оператор звернулася до клієнта по імені, по батькові ОСОБА_7, при верифікації запитала дату народження, кодове слово. Повідомила баланс по рахунку 1251,28грн. На питання клієнта про встановлення кредитного ліміту оператор повідомила про можливість встановлення кредитного ліміту в сумі 60600 грн. Після цього замовив платіж по телефону за рахунок кредитного ліміту. Оператор повідомила, що у зв'язку з тим, що платіж замовлений в не операційний час - у суботу, платіж буде проведений можливо через два дні - в понеділок. На питання оператора про суму переказу - назвав - 58500 грн., на питання про рахунок одержувача і його назві відповів: « 26002055713020» «Опттрансцентр», призначення «Транспортно-експедиційні послуги за договором № 14 від 18.08.14р. Без ПДВ». Оператор повідомила, що для підтвердження платежу направила на телефон клієнта смс - повідомлення з паролем і щоб він повідомив пароль, після цього клієнт повідомив пароль 31763518.

Зважаючи на це, суд приходить до висновку, що ініціювання платежу з рахунку №26007053802275 через мобільний телефон +380676767042 є таким, що суперечить умовам договорів, укладених сторонами.

Зважаючи на те, що заборгованість по тілу кредиту виникла внаслідок проведення банком платежу, який не ініційовано клієнтом, у спосіб, що суперечить умовам договору, а також беручи до уваги те, що списання коштів з рахунку відповідача по даному платежу визнано господарським судом Дніпропетровської області рішенням від 06.07.2015р. по справі №914/319/15, що набрало законної сили, безпідставним, суд приходить до висновку про те, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити, оскільки прострочення боржника в розумінні ст.612 ЦК України не настало.

Згідно з ч.1 ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ч.2 ст.35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до ч.1 ст.49 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відтак, витрати зі сплати судового збору слід покласти на позивача в повному обсязі.

У поданому відповідачем клопотанні (вх.№51647/15 від 30.11.2015р.), ФО-П ОСОБА_1 просить вирішити питання про розподіл витрат на послуг адвоката.

Відповідно до ст.44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ст.48 ГПК України, витрати за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». У Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» зазначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч.1 ст.26), в якому встановлюється порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо (ч.2 ст.30). При встановлені розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини, а гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч.3 ст.30). Закон не містить іншого порядку визначення розміру коштів за послуги адвоката.

Договори з адвокатами про надання послуг мають відповідати нормам глави 63 Цивільного кодексу України (Послуги. Загальні положення) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, а також Закону України «Про адвокатуру» і Правилам адвокатської етики. У договорі про надання юридичних послуг відповідно до статті 180 Господарського кодексу України у будь-якому разі має бути погоджена ціна. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому Господарським кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за послуги вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Відповідно до чинного законодавства України, розмір оплати за договором про надання юридичних послуг, а значить і розмір гонорару визначається угодою сторін.

Критерієм розумної обґрунтованості розміру гонорару є його відповідність комплексу факторів, зазначених у статті 33 Правил адвокатської етики.

Ще одним критерієм обґрунтованості суми гонорару, навіть не тільки суми гонорару, а розміру оплати послуг адвоката в цілому, є так звана «співрозмірність». Критерій співрозмірності розміру оплати послуг адвоката запроваджено Вищим господарським судом України у Розясненні від 04.03.98р. №02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» з наступними змінами та доповненнями, згідно якого, суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Аналогічна позиція викладена у Інформаційному листі ВГСУ від 13.02.2002 р. № 01-8/155 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інформаційних листів» з наступними змінами та доповненнями.

Оскільки відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру», можна зробити висновок, що термін «співрозмірність» має відповідати терміну «розумна обґрунтованість» і визначатися аналогічним чином.

Окрім цього, Пленумом Вищого господарського суду України у п.6.5 Постанови №7 від 21.02.2013р. розяснено, що у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, внаслідок звернення ПАТ КБ «Приватбанк» до суду із позовною заявою про стягнення із ФО-П ОСОБА_1 заборгованості, відповідач був вимушений звернутись за правовою допомогою до адвоката.

З аналізу договору №151 про надання адвокатської допомоги від 03.08.2015р. вбачається, що його укладено для надання правової допомоги відповідачу в справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ФО-П ОСОБА_1 Витрати відповідача документально підтверджуються вказаним договором про надання адвокатської допомоги, копіями свідоцтв про право на зайняття адвокатською діяльністю ЛВ №000115 від 25.07.2014р., №522 від 10.05.2011р., ордерами серії ЛВ №058224, ЛВ №057207 на надання правової допомоги, рахунком №151 від 11.11.2015р. за надання правової допомоги згідного договору №151 від 03.08.2015р. на суму 10000,00грн. та квитанції №0.0.459528018.1 від 11.11.2015р., що свідчить про оплату послуг, наданих за вказаним договором, повністю.

Згідно з ч.5 ст.49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову на відповідача, відтак, суд вважає за необхідне покласти на відповідача відшкодування понесених позивачем судових витрат.

Відповідно до п.6.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р., вирішуючи питання про розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування таких витрат, не повязаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У звязку з цим, суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Суд звертає увагу на те, що норми Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу під час розгляду судами цивільних та адміністративних справ» не поширюють свою дію на розгляд судом господарських справ.

Відтак, врахувавши тривалість розгляду та складність справи, час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець, та проаналізувавши долучений до матеріалів справи розрахунок витрат на правову допомогу, суд вважає за необхідне обмежити розмір оплати послуг адвоката з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи сумою 8892,95грн., тобто 10% від ціни позову.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 35, 43, 44, 49, 75, 82, 84, 85, 116 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (м.Дніпропетровськ, вул.Набережна Перемоги, буд.50; код ЄДРПОУ 14360570) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (Львівська область, Жидачівський район, с.Заріччя; ІПН НОМЕР_1) 8892,95грн. витрат на оплату послуг адвоката.

3. Наказ видати у відповідності до ст.116 ГПК України.

4. Строк і порядок оскарження рішення суду визначені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повне рішення складено 01.12.2015р.

Головуючий суддяЩигельська О.І.

Суддя Мороз Н.В.

Суддя Сухович Ю.О.