Рішення № 53949109, 27.10.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.10.2015Справа №910/26187/15

За позовом Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд»

до Аграрного фонду

про стягнення 2 427 087,20 грн.

Суддя Селівон А.М.

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача: Каленська М.А. - представник, довіреність №307 від 18.05.2015 р.;

Від відповідача: Передерій-Камянська Ю.О. представник, довіреність №517 від 19.09.2015 р.;

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство «Аграрний фонд» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Аграрного фонду про стягнення 2 427 087,20 грн. заборгованості з оплати вартості послуг із зберігання цукру, а також витрат по сплаті судового збору в сумі 36 406,32 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві посилається на невиконання відповідачем належним чином в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг умов Договору складського зберігання зерна № 17 ц від 19.03.2012 р., право вимоги за яким відступлено Товариством з обмеженою відповідальністю «Еверіз Веб Солюшенс» (первісним кредитором) на користь Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» згідно Договору № 01-07/15 про відступлення права вимоги від 28.05.2015 р., внаслідок чого утворилась заборгованість у зазначеному вище розмірі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.10.2015 р. порушено провадження у справі № 910/26187/15 та призначено до розгляду на 27.10.2015 р..

У судове засідання 27.10.2015 р. з'явились уповноважені представники сторін.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 27.10.2015 р. через відділ діловодства Господарського суду м. Києва представником позивача подані пояснення по справі за вих. № б/н від 27.10.2015.

Пояснення по справі за №02-01/2689 від 26.10.2015 долучено судом до матеріалів справи.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 27.10.2015 р. через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника відповідача надійшла заява про визнання позовних вимог за №40-07/996 від 26.10.2015 р., в якій відповідач визнає позовні вимоги в повному обсязі та зазначає про виникнення заборгованості з підстав недостатнього фінансування відповідача з Державного бюджету України. Заява про визнання позовних вимог долучена судом до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання сторонами суду не надано.

Відповідно до п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи в судовому засіданні представників позивача та відповідача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представники сторін в судовому засіданні повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.

Відводу судді представниками позивача та відповідача не заявлено.

У судовому засіданні 27.10.2015 р. представник позивача виклав та підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві, відповів на питання суду.

У судовому засіданні 27.10.2015 р. представник відповідача проти позовних вимог, викладених у позовній заяві, не заперечував.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

19 березня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Еверіз Веб Солюшенс» (Зберігач) та Аграрним фондом (Поклажодавець, відповідач у справі) укладено Договір складського зберігання цукру №17ц (далі - Договір), відповідно до умов п. 1.1 та 1.2 якого сторони погодили, що Поклажодавець передає, а Зберігач приймає цукор на відповідальне відокремлене зберігання згідно ДСТУ 4245:2003 за заліковою вагою в кількості 40 000,000 тонн, якість якого відповідає ДСТУ 4623:2006, упакованого в поліпропіленові мішки з поліетиленовими або поліпропіленовими мішками-вкладками, у кількості 800 000 шт.

Розділами 2-4, 6 Договору сторони погодили вимоги до якості цукру, права та обов'язки сторін, порядок взаєморозрахунків та відповідальність сторін тощо. Прийняття цукру на зберігання та видача його Поклажодавцю, посвідчується актом передавання-приймання, який є невід'ємною частиною цього Договору.

За умовами розділу 5 Договору строк зберігання цукру - до пред'явлення вимоги Поклажодавцем.

Згідно п. 8.1 Договору цей Договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами, скріплення печатками товариств та діє до 31.12.2012 року, але у будь - якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань у повному обсязі. Дія цього Договору розповсюджується на відносини між сторонами, що виникли з 19.03.2012 р.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором зберігання, який підпадає під правове регулювання норм глави 66 Цивільного кодексу України.

У відповідності до частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно зі ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Як встановлено судом за матеріалами справи, підтверджено представником позивача в судовому засіданні та відповідачем не спростовано, що в період з 01.11.2014 р. по 31.03.2015 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Еверіз Веб Солюшенс» надало Аграрному фонду послуги по зберіганню цукру-піску в обсязі 38 833,395 тонн, на загальну суму 2 427 087,20 грн., що підтверджується актами виконаних робіт №87 від 23.02.2015 р., №89 від 32.02.2015 р., №91 від 20.05.2015 р., №92 від 20.05.2015 р., №94 від 20.05.2015 р., що підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками та наявні в матеріалах справи.

Заперечень щодо факту отримання та обсягу наданих послуг відповідачем суду не надано.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Еверіз Веб Солюшенс» умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Еверіз Веб Солюшенс» виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору зобов'язання зі зберігання цукру Аграрному фонду, а відповідачем, у свою чергу, прийняті ці послуги без будь - яких зауважень. Факт надання послуг Товариством з обмеженою відповідальністю «Еверіз Веб Солюшенс» належним чином підтверджено матеріалами справи.

Судом встановлено за матеріалами справи, що 28 травня 2015 р. для забезпечення належного виконання Договору складського зберігання цукру від 19.03.2012 р. № 17ц між Публічним акціонерним товариством «Аграрний фонд» (новий кредитор за договором, позивач у справі), Товариством з обмеженою відповідальністю «Еверіз Веб Солюшенс» (первісний кредитор за договором) та Державною спеціалізованою бюджетною установою Аграрний фонд (боржник за договором, відповідач у справі) було укладено тристоронній договір про відступлення права вимоги №01-07/15 (далі - Договір -2).

Згідно з п. 1.1 Договору - 2 цей договір спрямований на регламентацію цивільних правовідносин, що виникають з приводу відступлення в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України, первісним кредитором новому кредиторові права вимоги, належного первісному кредиторові, в межах яких новий кредитор стає кредитором за договором складського зберігання цукру № 17ц від 19.03.2012 р., укладеним між первісним кредитором та Аграрним фондом (далі - боржник), в частині взаємовідносин по зберіганню 38 833,395 тони цукру в складському приміщенні за період з 01.11.2014 р. по 31.03.2015 р.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема у зв'язку з укладенням договорів та інших правочинів (п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України).

В силу ст. 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Пунктом 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 516 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 2.1 Договору - 2 за цим договором новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника належного виконання всіх зобов'язань за договором складського зберігання зерна №17ц від 19.03.2012 р., укладеним між первісним кредитором та боржником.

У відповідності до п. 2.2 Договору - 2 за цим договором під зобов'язаннями боржника розуміється грошовий борг (грошове зобов'язання) у сумі 2 427 087,20 грн., що виник на підставі основного договору.

Згідно з пунктом 3.1 Договору - 2 за передане право вимоги до боржника за основним договором у порядку визначеному цим договором, новий кредитор сплачує первісному кредитору компенсацію в розмірі 2 427 087,20 грн. в строк не пізніше 3 банківських днів з моменту підписання цього договору.

На виконання вказаного пункту Договору - 2 ПАТ «Аграрний фонд» перераховано на рахунок первісного кредитора 2 427 087,20 грн., що підтверджується платіжним дорученням №3220 від 28.05.2015 р., копія якої наявна в матеріалах справи.

У відповідності до пункту 4.4 Договору - 2 первісний кредитор передає новому кредитору всі відповідні документи, які засвідчують права, що передаються за цим договором в момент підписання цього договору.

Таким чином, внаслідок відступлення права вимоги відбувається заміна кредитора у зобов'язанні, внаслідок чого первісний кредитор повністю або у визначеній частині вибуває із зобов'язання, а на його місце приходить новий кредитор. При цьому, зміст зобов'язання, тобто обсяг прав та обов'язків його сторін залишається незмінним, а отже до нового кредитора переходять весь обсяг прав первісного кредитора, якщо інше не передбачено договором або законом. Обсяг прав, які передаються у випадку відступлення (сума заборгованості, право на стягнення штрафних санкцій тощо) визначаються на момент переходу цих прав до нового кредитора.

Отже, Публічне акціонерне товариство «Аграрний фонд» отримало право вимоги до Аграрного фонду за Договором в сумі 2 427 087,20 грн., відповідно до обсягу наданих послуг.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст. 193 ГКУ кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до п. 4.3 Договору Поклажодавець сплачує вартість послуг за зберігання цукру на підставі актів, підписаних уповноваженими представниками сторін та скріплених печатками.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Як визначено частиною 1 статті 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

При цьому, оскільки умовами договору сторонами не було погоджено строку, протягом якого відповідач повинен відшкодувати витрати із зберігання зерна, то застосуванню підлягають приписи ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.09.2015 року Публічним акціонерним товариством «Аграрний фонд» направлено на адресу відповідача вимогу № 02-01/2138 щодо сплати заборгованості у сумі 2 427 087,20 грн. шляхом перерахування даної суми на рахунок Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд», у відповідь на яку листом № 40-07/902 відповідач зазначив про неможливість проведення розрахунків в зв'язку з відсутністю фінансування.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представниками сторін в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо сплати Публічному акціонерному товариству «Аграрний фонд» грошових коштів в сумі 2 427 087,20 грн. всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору та Договору-2 відповідач не виконав, в результаті чого у Аграрного фонду утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору складського зберігання цукру № 17у від 19.03.2012 р. та Договору про відступлення права вимоги № 01-07/15 від 28.05.2015 р. суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірних Договорів на час їх підписання та під час виконання з боку сторін відсутні.

У заяві про визнання позовних вимог Аграрного фонду відповідач зазначає, що статтею 9 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» визначено, що Аграрний фонд є державною спеціалізованою установою, уповноваженою Кабінетом Міністрів України проводити цінову політику в агропромисловій галузі економіки України. Аграрний фонд є бюджетною організацією, має свій кошторис, рахунки та здійснює неприбуткову діяльність в межах, визначених цим Законом. Аграрний фонд підпорядковується, є підзвітним та підконтрольним центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну аграрну політику, політику у сфері сільського господарства.

Підпунктом 9.3.4. пункту 9.3. статті 9 Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України" встановлено, що утримання Аграрного фонду здійснюється за рахунок коштів державного бюджету в межах кошторису, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики, політики у сфері сільського господарства.

Пунктом 15 Положення про Аграрний фонд, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.07.2005 № 543 передбачено, що Аграрний фонд утримується за рахунок коштів державного бюджету у межах кошторису, затвердженого Міністром аграрної політики та продовольства та погоджено з Мінфіном.

Отже, заборгованість виникла на підставі відсутності наявної можливості сплатити кошти у сумі 2 427 087,20 грн. у зв'язку з відсутністю фінансування з державного бюджету.

Так, майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст.179 ЦК України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 ЦК України).

Бюджетні установи, для свого нормального функціонування і здійснення передбаченої установчими документами діяльності, укладають договори, оплата за якими здійснюється за рахунок бюджетних коштів.

При цьому, незважаючи на залучення до відносин між бюджетними установами бюджетних коштів, зазначені відносини є не бюджетними, а господарсько-правовими.

Статтею 1 Цивільного кодексу України визначено, що однією із ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників, отже для таких господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін, в тому числі й державних підприємств, організацій та установ, заснованих на державній власності.

Згідно частини першої ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Частина 2 ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Суд зазначає, що ні Господарський кодекс України, ні Цивільний кодекс України при визначенні відповідальності за укладеним договором не виділяють в окрему категорію осіб "бюджетні установи" і не встановлюють окремі правила для них. Тобто, бюджетна установа, як отримувач і розпорядник бюджетних коштів, не має будь-яких привілей чи пільг у рамках виконання своїх зобов'язань за такими договорами.

Тому самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, не виправдовують бездіяльність покупця та не заперечують обов'язку такого органу, який виступає стороною зобов'язального правовідношення, від його виконання належним чином.

При цьому, суд звертає увагу відповідача на те, що Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (від 18.10.05) та у справі "Бакалов проти України" (від 30.11.04) зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічна позиція викладена в Постановах Верховного Суду України від 15 травня 2012 р. у справі № 3-28гс12, від 13.10.09 р. (судової палати в адміністративних справах), від 15.05.12 р. у справі № 11/446 (судової палати у господарських справах).

Таким чином, посилання відповідача щодо відсутності бюджетного фінансування за відсутності вини відповідача не звільняє останнього від виконання взятого на себе договірного зобов'язання щодо перерахування оплати за надані послуги зі зберігання зерна.

Окрім того, відповідно до ч. 4 ст. 48 Бюджетного кодексу України, згідно якої зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів, взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства, витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються, оскільки між сторонами у справі виникли майнові відносини, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 Цивільного кодексу України), що регулюються актами цивільного законодавства України.

Зважаючи на те, що Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (ст. 1 Бюджетного кодексу України), за висновками суду у зв'язку з цим застосування бюджетного законодавства до відносин юридично рівних учасників є неприпустимим. А тому відсутність у відповідача необхідних бюджетних коштів або взяття ним зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання за договором, яке не припинилось відповідно до приписів глави 50 Цивільного кодексу України.

Отже, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості в повному обсязі відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимога позивача про стягнення з боргу в сумі 2 427 087,20 грн. за вказаним Договором підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Аграрного фонду (01001, м. Київ, вул. Грінченка, 1, код 33642855) на користь Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» (01001, м. Київ, вул. Б.Грінченка, 1, код 38926880) 2 427 087 (два мільйони чотириста двадцять сім тисяч вісімдесят сім) грн. 20 коп. та судовий збір у розмірі 36 406 (тридцять шість тисяч чотириста шість) грн. 32 коп.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складений та підписаний 30 листопада 2015 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М.Селівон